ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" грудня 2023 р. справа № 300/5664/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (надалі - відповідач), у якому просить суд:
- зобов'язати відповідача виплатити додаткову винагороду в розмірі 210 000 гривень за час вимушеного прогулу з 18.07.2022 по 02.02.2023;
- зобов'язати відповідача провести індексацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.07.2022 по 02.02.2023;
- стягнути на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50 000 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року у справі №300/3330/22 скасовано судом апеляційної інстанції та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено, зокрема визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 17.07.2022 №301 о/с «По особовому складі» щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Надвірнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області з 18.07.2022 та стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 74166 грн 00 коп. Звернув увагу суду, що у разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову дисципліну з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату та вважає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати та підлягає індексації, яка не була виплачена відповідачем при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із поновленням на роботі. Водночас позивач зазначає, що до середнього заробітку за час вимушеного прогулу не було включено додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану за період з 18.07.2022 по 02.02.2023. Також зазначив, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України має право вимагати відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої йому моральної шкоди, оскільки внаслідок незаконного звільнення з посади позивач перебував у пригніченому стані, майновий стан не відповідав належному, а також це призвело до значного ступеня зниження престижу, ділової репутації. У зв'язку із наведеним, вважає, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.
По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (а.с.32-33).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.39).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 03.10.2023, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що наказом ГУНП в Івано-Франківській області №86 від 07.02.2023, на підставі Постанови ВААС від 02.02.2023 у справі №300/3330/22 ОСОБА_1 поновлено на посаду інспектора сектора реагування патрульної поліції Надвірнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській з 18.07.2022 року. Одночасно, на виконання рішення суду, 17.05.2023, ОСОБА_1 здійснено перерахунок грошових коштів в сумі 74 166 грн. 00 коп. (з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів), що підтверджується платіжною інструкцією №2137. Представник відповідача зазначає, що згідно Списку поліцейських, які виконують службові обов'язки Надвірянського РВП ГУНП в області ОСОБА_1 отримував додаткову винагороду у розмірі 1000 грн за кожен день виконання службових обов'язків до 16.07.2022 включно. Рішення щодо виплати винагороди стосовно ОСОБА_1 у спірний період керівником підрозділу поліції не приймалося, оскільки така додаткова винагорода має бути нарахована і виплачена пропорційно відпрацьованому позивачем часу. Додаткова винагорода поліцейським не є безумовною додатковою винагородою, а нараховується та виплачується з певних підстав, та не носить фіксованого характеру, а встановлений лише граничний розмір, та у разі відсутності поліцейського за місцем несення служби не нараховується та не виплачується. Будь-яких доказів виконання службових обов'язків у спірний період ОСОБА_1 до суду не надано, внаслідок чого, вважає, що позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають (а.с.42-51).
Позивач скористався правом подання відповіді на відзив, який надійшов на адресу суду 13.10.2023, в якому вказує на необґрунтованість доводів відповідача та просить суду позов задовольнити в повному обсязі (а.с. 69-75).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
Згідно витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області «По особовому складу» від 17.07.2023 за №301 о/с, частиною 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору реагування патрульної поліції Надвірнянського районного відділу поліції, з 17 липня 2022 року, з виплатою компенсації за 16 днів невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році. Підстава: рапорт ОСОБА_2 від 17.07.2022 (а.с. 25).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.10.2022 у справі №300/3330/22 та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено, зокрема визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 17.07.2022 №301 о/с «По особовому складі» щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Надвірнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області з 18.07.2022 та зобов'язано стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 74166 грн 00 коп (а.с.13-18).
Наказом Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області «По особовому складу» від 07.02.2023 за №86 о/с поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Надвірнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області з 18.07.2022 (а.с. 57).
У травні 2023 позивачем отримано суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 74 166 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 15.05.2023 за №2137 (а.с. 55).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування до виплати за час вимушеного прогулу додаткової винагороди в розмірі 210 000 гривень, а також що, стягнута сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає індексації, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, врегульовано Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 за № 580- VIII (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №580-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про Національну поліцію», служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що до основних завдань, які покладені на поліцію віднесено: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Згідно з пунктами 1, 2, 6 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
Згідно з частинами 2, 3 статті 24 Закону України «Про Національну поліцію» у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно, строк дії воєнного стану в Україні Указом Президента України продовжено з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Пунктом 2 Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №64/2022 постановлено, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Аналіз наведених норм права свідчить, що працівники поліції мають спеціальний статус. Приймаючи присягу працівника поліції, позивач взяв на себе підвищені вимоги, які пред'являються до працівників поліції при проходженні служби і яких вони мають дотримуватися.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно статті 2 Закону України «Про національну поліцію» завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:
1) забезпечення публічної безпеки і порядку;
2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;
3) протидії злочинності;
4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Статтею 94 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
За поліцейськими, які тимчасово проходять службу за межами України, зберігається виплата грошового забезпечення в національній валюті та виплачується винагорода в іноземній валюті за нормами і в порядку, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Поліцейські, відряджені до інших органів державної влади, установ, організацій та прикомандировані відповідно до цього Закону, отримують грошове забезпечення, враховуючи посадовий оклад за посадою, яку вони займають в органі, установі чи організації, до якої вони відряджені, а також інші види грошового забезпечення, визначені цим Законом.
Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» №988 від 11.11.2015 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - постанова №988) установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 1 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №260) визначаються критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Згідно пункту 3 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять:
1) посадовий оклад;
2) оклад за спеціальним званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер);
4) премії;
5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 6, 9 Порядку №260 підставою для виплати грошового забезпечення є наказ керівника (начальника) органу, закладу, установи Національної поліції (далі - орган поліції) про призначення на посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, наказ ректора ЗВО про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу поліції та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат.
При виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168).
Пунктом 1 Постанови №168 (в редакції від 28.02.2022) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування застосовується з 24.02.2022.
Отже, за змістом вказаних нормативно-правових актів, з 24.02.2022 у поліцейських, які проходять службу у підрозділах, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка", виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно. А у тих поліцейських, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до наказу Голови Національної поліції України від № 242 «Про деякі питання посиленого варіанту несення 08.04.2022 службової діяльності на період дії на території України воєнного стану». для працівників закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України установлено шестиденний робочий тиждень, та відмінено вихідний день суботу і святкові дні.
23.03.2022 Головою Національної поліції України затверджено «Порядок документального підтвердження (в умовах воєнного стану) безпосередньої участі поліцейських у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а також підтвердження проведення перебування поліцейських в районах проведення зазначених заходів» (далі Порядок), додаток до Методичних рекомендацій.
Відповідно до вказаного Порядку, для документального підтвердження безпосередньої участі поліцейських Національної поліції України у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а також для підтвердження перебування поліцейських в районах проведення зазначених заходів можуть використовуватися такі документи (підписані або затверджені керівником органу, підрозділу): наказ; доручення; стройова записка; список особового складу, який залучався до виконання завдань; рапорт, доповідна записка начальника органу, підрозділу Національної поліції України про участь кожного поліцейського (у тому числі з числа оперативно підпорядкованого складу) у виконанні завдань; розрахунок; книга нарядів.
Згідно пункту 2 розділу I Методичних рекомендацій щодо виплати додаткової винагороди поліцейським під час дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі Методичні рекомендації), додаткова винагорода є окремим тимчасовим видом грошового забезпечення поліцейських, який виплачується на період дії воєнного стану, за період проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами та тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії згідно з умовами, передбаченими розділами 2-5 Методичних рекомендацій.
Виплата винагород здійснюється органом, установою за місцем постійного проходження служби поліцейського де він призначений на штатну посаду на підставі наказів такого органу, установи. Видання наказу здійснюється щомісяця не пізніше 28 числа (до завершення воєнного стану).
Накази про встановлення винагороди поліцейським, які тимчасово зареєстровані та стали на облік згідно з вимогами наказу Національної поліції України від 10.03.2022 № 190 Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану чи стосовно яких була відсутня інформація для встановлення винагороди, можуть бути видані після отримання необхідних даних, інформації тощо. Додаткова винагорода виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі органу.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 розділу 2 Методичних рекомендацій: додаткова винагорода встановлюється пропорційно та виплачуються поліцейським за календарний період проходження служби в розрахунковому місячному періоді з урахуванням умов щодо періодів, які не враховуються до періоду, за який може бути встановлена винагорода згідно з розділом IV цих Методичних рекомендацій.
Додаткова винагорода встановлюється, ураховуючи кількість календарних днів проходження служби, крім періодів, зазначених у пункті 1 розділу IV цих Методичних рекомендацій.
Для оформлення наказу про встановлення додаткової винагороди керівниками структурних або відокремлених підрозділів органу (установи) поліції подаються списки поліцейських з пропорційно обрахованим розміром винагороди, що пропонується до встановлення.
Розділом IV Методичних рекомендацій встановлені періоди, що не враховуються та особливості, що не унеможливлюють установлення додаткової винагороди, зокрема відсутність працівників за місцем знаходження органу (підрозділу), закладу з незаконних причин. Додатком № 2 Методичних рекомендацій визначено перелік дій (заходів) з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, до забезпечення яких можуть залучатися поліцейські.
При цьому суд зазначає, що обов'язковою підставою для виплати поліцейському додаткової винагороди є, зокрема, факт несення відповідної служби в умовах воєнного стану.
Суд зазначає, що згідно з наказом ГУНП в області №358 о/с від 25.08.2022 відповідно до вимог Постанови КМУ №168 встановлено додаткову винагороду поліцейським підрозділів ГУНП в області з 24 червня по 18 липня 2022 року в розмірах, визначених у списках поліцейських ГУНП в області, які виконують службові обов'язки та заслуговують на додаткову винагороду до 30 000 грн. Додатком до вказаного Наказу ГУНП в області №358 о/с є Список поліцейських, які виконують службові обов'язки Надвірнянського РВП ГУНП в області, відповідно до якого під №48 включено старшого лейтенанта ОСОБА_1 у період з 24.06.2022 по 18.07.2022. Згідно даного Списку, ОСОБА_1 отримував додаткову винагороду у розмірі 1 000 грн за кожен день виконання службових обов'язків по 16.07.2022 включно (а.с. 20-21).
Водночас, відповідно до довідки інформаційного характеру про розрахунок середньомісячного і середньоденного грошового забезпечення за період з 01.05.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 , яка бралася до уваги при розгляді справи 300/3330/22 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.07.2022 по 02.02.2023, встановлено складові грошового забезпечення за травень 2022 року, а саме: посадовий оклад - 2400, 00 грн, оклад за спеціальне звання - 1600, 00 грн, надбавка за роботу в гірській місцевості - 600, 00, надбавка за стаж служби в поліції - 920 грн, премія щомісячна - 5502, 06, доплата за службу в нічний час - 350, 00 грн, індексація 2031, 94, кількість календарних днів - 31, кількість відпрацьованих календарних днів - 31; за червень 2022 року: посадовий оклад - 2400, 00 грн, оклад за спеціальне звання - 1600, 00 грн, надбавка за роботу в гірській місцевості - 600, 00, надбавка за стаж служби в поліції - 920 грн, премія щомісячна - 5414, 84, доплата за службу в нічний час - 298, 30 грн, індексація 2170, 88, кількість календарних днів - 30, кількість відпрацьованих календарних днів - 30. Вищезгаданою довідкою розраховано середньомісячне грошове забезпечення позивача - 11 302,69 грн (370,58х30,5), а також суд звертає увагу, що даний розрахунок не оскаржувався позивачем.
Суд наголошує, що позивач звертаючись до суду не надав жодних доказів на обґрунтування позовних вимог щодо не виплати відповідачем у спірний період додаткової винагороди.
Відповідно до Постанови № 168, яка набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022, виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Разом з цим в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів безпосередньої участі позивача, відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості (п. 24 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію»).
Більш того, відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №300/3330/22, яким скасовано наказ ГУ НП в Івано-Франківській області за № 301 о/с від 17.07.2022 та поновлено ОСОБА_1 на посаді, позивач не виконував у період з 18.07.2022 по 02.02.2023 службових обов'язків, повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості, оскільки, за спірний період відсутні накази командирів (начальників) на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168, та як наслідок вищевказана виплата позивачу не передбачена.
При цьому суд зазначає, що хоча підстави відсутності позивача на посаді в період з 18.07.2022 по 02.02.2023 не залежали від його волі, водночас і правова природа виплати додаткової винагороди є такою, що перебуває у прямій залежності від виконання службових обов'язків, зокрема, в умовах воєнного стану, та носить, свого роду компенсаційно-заохочувальний характер.
Тобто, у спірних правовідносинах позивач не набув права на отримання у порядку пункту 1 Постанови № 168 додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно, позаяк реально не виконував завдань поліцейської служби у період з 18.07.2022 по 02.02.2023.
Також суд не приймає до уваги посилання позивача на висновки у рішеннях по справах за №300/5300/22 та за №120/8895/22, оскільки спір у наведених рішеннях виник у зв'язку з проходженням служби та відстороненням від виконання службових обов'язків, що свідчить про нерелевантність правовідносин у наведених справах та у справі, яка переглядається.
Що стосується проведення індексації середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.07.2022 по 02.02.2023, суду зазначає таке.
Відповідно до частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Приписи статті 2 указаного Закону визначають, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Отже, за загальним правилом заробітна плата є об'єктом індексації.
Належність середнього заробітку за час вимушеного прогулу до заробітної плати була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 08.02.2022 по справі №755/12623/19 зазначила, що правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою.
Спираючись на цю позицію Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у постанові від 15.09.2022 по справі №440/5503/20 з огляду на положення ст. ст. 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» за подібних обставин прийшов до висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу є об'єктом індексації.
Суд критично ставиться до заперечень відповідача, щодо належності середнього заробітку за час вимушеного прогулу до об'єкту індексації, обґрунтовуючи такий висновок тим, що за Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (надалі - Порядок №1078), до об'єктів індексації не належать виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати, адже належність середнього заробітку за час вимушеного прогулу до структури заробітної плати свідчить, що він є об'єктом індексації, оскільки попри разовий характер такої виплати вона за своєю правовою природою є заробітною платою при поновленні на роботі незаконно звільненого працівника, та вважається, що трудові відносини з ним не припинялися.
У свою чергу, суд зауважує, що, як було встановлено раніше, на виконання постанови суду по справі №300/3330/22 позивачу виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, при цьому така виплата проведена у розмірі, визначеному у судовому рішенні (з відрахуванням необхідних податків і зборів), та відповідно до довідки інформаційного характеру про розрахунок середньомісячного і середньоденного грошового забезпечення з 01.05.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 індексація включена в складові грошового забезпечення в розмірі за травень 2022 року - 2,031,94 грн, за червень - 2170, 88 грн. Таким чином, була врахована як складова середнього заробітку за період з 18.07.2022 по 02.02.2023.
Інших доказів, що при виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачу не була нарахована та не виплачена індексація заробітної плати, матеріали справи не містять, отже, позовна вимога в цій частині не підлягає задоволенню.
Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 50 000,00 гривень, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Отже, моральна шкода повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин (тобто бути похідною).
У пункту 56 постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року по справі №464/3789/17 зазначено, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У пункті 30 постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року по справі №580/1617/19 викладено правову позицію, згідно якої сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Виходячи з вищезазначеного, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Проте позивачем не доведено, що дії відповідача завдали наслідків, які зумовили страждання позивача та спричинили йому моральну шкоду. У справі немає доказів, які б вказували на це, так само як і обґрунтування її розміру. Отже, позовна вимога в частині стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2019 року по справі №159/1257/18 та від 12 березня 2020 року по справі №159/751/17.
Щодо строку звернення до суду.
Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто, до 19.07.2022 строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівникові заробітної плати та інших пов'язаних з нею компенсаційних виплат не був обмежений будь-якими строками.
19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-ІХ, яким внесені зміни до законодавства про працю.
Серед іншого вказаним законом частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені у такій редакції:
- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті;
- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, після внесення Законом № 2352-IX відповідних змін, статті 233 КЗпП України встановлено строк звернення до суду у справах про вирішення трудового спору - тримісячний строк, з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Однак приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зокрема в постанові від 06.04.2023 за №260/3564/22, звертає увагу на те, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).
У Рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Таким чином, відповідно до висновків Верховного Суду та зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Таким чином, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Наведене дає суду підстави для висновку, що до 19 липня 2022 року строк звернення позивача з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком, а у правовідносинах, що виникли після цієї дати, позивач не пропустив тримісячного строку після завершення карантину на всій території, звернувшись до суду 16 серпня 2023 року.
З огляду на наведене, строк звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущений.
Отже, правові підстави для застосування положень пункту 8 статті 240 КАС України відсутні.
Відповідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.
Оскільки у задоволенні позовної заяви відмовлено, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40108798, вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.