ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"28" листопада 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2239/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвої Г.В. розглянувши справу №916/2239/23
за позовом Одеського обласного комунального підприємства “Видавництво “Чорномор'я” (65008, м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1, код ЄДРПОУ 05905705)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛАЙСВЕС” (65072, м. Одеса, проща Бориса Дерев'янка, 1, код ЄДРПОУ 40435937)
про розірвання договорів, виселення та стягнення 203 692,56грн.
Представник:
Від позивача: Яковлева А.О. довіреність;
Від відповідача: Конев К.С. ордер;
Зинов'єв А.А. директор;
ВСТАНОВИВ:
Одеське обласне комунальне підприємство “Видавництво “Чорномор'я” звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛАЙСВЕС” про розірвання договорів, виселення та стягнення 203 692,56грн.
Ухвалою від 31.05.2023р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Одеського обласного комунального підприємства “Видавництво “Чорномор'я” було залишено без руху.
09.06.2023р. до господарського суду надійшла заява (вх. №19054/23) від Одеського обласного комунального підприємства “Видавництво “Чорномор'я” про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.06.2023р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2239/23 в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.10.2023р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.
14.07.2023р. за вх. №238777/23 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованим, безпідставними в зв'язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити.
Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
10.10.2016 між Одеським обласним комунальним підприємством "Видавництво "Чорномор'я" (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" (орендар, відповідач) було укладено договір оренди майна, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення п'ятого поверху редакційного корпусу літ.А №1-126 загальною площею 12,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Бориса Дерев'янка, 1, вартість якого, згідно з незалежною оцінкою від 08.08.2016, становить 58 181 грн. (у подальшому - майно), з метою розміщення офісу.
За умовами п.2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Згідно п.2.3 договору, майно вважається поверненим орендодавцю з часу підписання сторонами акта приймання-передачі (повернення) майна.
В розділі 3 договору сторони дійшли згоди щодо орендної плати.
Так, орендна плата перераховується орендодавцю щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - серпень 2016 року - 870,09 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - жовтень 2016 визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за вересень та жовтень 2016 року, після їх повідомлення Держкомстатом. На 2016р. у відповідності до п.9 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет на 2016рік» від 25.12.15р. №928-VІІІ припинено дію норми ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992р. №2269-ХІІ у частині індексації орендної плати (п.3.1).
Розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики, зміни централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п.3.2).
Орендна плата, сплачена несвоєчасно або не в повному обсязі, сплачується орендодавцеві з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день оплати (п.3.3).
Якщо орендар не вносить орендної плати протягом 60 днів понад строку її сплати, вказаного у п.3.1 цього договору, це є підставою для орендодавця щодо розірвання договору у порядку, встановленому чинним законодавством України, що не звільняє орендаря від обов'язків по сплаті пені та орендної плати за час користування майном (п.3.4).
Вказана у п.3.1 договору орендна плата не враховує ПДВ, експлуатаційні витрати орендодавця по утриманню об'єкта оренди, податок на землю тощо, які сплачуються орендарем окремо, на підставі виставлених орендодавцем рахунків за ставками, що діють на час сплати. У разі несплати вказаних у цьому пункті коштів протягом більш ніж 60 днів з моменту виставлення рахунку, орендодавець має право на розірвання цього договору (п.3.5).
Відповідно до п.4.9 договору, орендар несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження орендованого майна та повинен у тижневий термін з моменту набрання договором юридичної сили застрахувати його на користь орендодавця у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Згідно п.4.10 договору, орендар повинен поновлювати договори страхування орендованого майна таким чином, щоб на час закінчення дії попереднього договору страхування наступний вже було укладено.
Відповідно до п.4.12 договору, орендар повідомляє орендодавця та власника майна про укладання та переукладання договорів страхування протягом тижня після їх переукладання та надсилає їм копії нових договорів страхування.
Згідно п.4.13 договору, у разі порушення строків, вказаних у п.п.4.9, 4.10, 4.12, орендар сплачує штраф у розмірі 1/20 від суми орендної плати з урахуванням індексу інфляції на час сплати за кожний день прострочення, враховуючи день сплати.
Згідно п.8.1 договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та умовами цього договору.
Відповідно до п.9.1 договору, договір діє з 10 жовтня 2016 року і до 10 жовтня 2017 року.
Дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі майна, що орендується; достроково, за згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п.9.4 договору).
У разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцеві не пізніше трьох робочих днів. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкової загибелі або пошкодження та сплачує орендодавцеві неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном, визначеної відповідно до пункту 3.1 цього договору за весь час прострочення (п.9.5 договору).
Зміни та доповнення до договору підлягають оформленню відповідної додаткової угоди за підписом сторін і повинні бути погоджені з власником майна. Одностороння відмова від виконання договору та внесення змін не допускається (п.9.8 договору).
Згідно п.9.9, договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у разі невиконання іншою стороною своїх зобов'язань за цим договором, а також у випадках, передбачених чинним законодавством України.
Орендар повинен за 30 днів сповістити орендодавця про припинення договору, надіславши повідомлення та заяву (п.9.10 договору).
Орендар повинен за 60 днів до завершення терміну дії договору сповістити орендодавця про намір продовжити термін дії договору, надіславши йому повідомлення та заяву (п.9.11 договору).
В якості додатку до договору сторонами підписано розрахунок орендної плати нежитлового приміщення.
За Актом приймання-передачі майна від 10.10.2016р. нежитлове приміщення - об'єкт оренди передано орендарю.
10.10.2017 між сторонами укладено додаткову угоду, якою сторони продовжили термін дії договору оренди майна, укладеного 10 жовтня 2016р. до 10 жовтня 2018р.
10.10.2018 між сторонами укладено додаткову угоду, якою сторони продовжили термін дії договору оренди майна, укладеного 10 жовтня 2016р. до 10 жовтня 2019р.
10.10.2019 між сторонами укладено додаткову угоду, якою п.1.1 та п. 3.1 договору було викладено в наступній редакції: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення п'ятого поверху редакційного корпусу літ.А №1-126 загальною площею 12,1 кв.м., що розташоване у будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Бориса Дерев'янка, 1, вартість якого, згідно з незалежною оцінкою від 08.08.2016, становить 83 326 грн. (у подальшому - «майно» або «Приміщення»), з метою розміщення офісу; орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і перераховується орендодавцю щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, та становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - серпень 2019 року - 1238,66 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - жовтень 2019р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за вересень та жовтень 2019року після його повідомлення Державною службою статистики України. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Крім того, вказаною додатковою угодою продовжено термін дії договору оренди, укладеного 10 жовтня 2016 року до 10 жовтня 2020 року (включно).
26.04.2018 між Одеським обласним комунальним підприємством "Видавництво "Чорномор'я" (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" (орендар, відповідач) було укладено договір оренди майна, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення п'ятого поверху редакційного корпусу літ.А №1-127 загальною площею 12,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Бориса Дерев'янка, 1, вартість якого, згідно з незалежною оцінкою від 13.03.2018, становить 86 376 грн. (у подальшому - майно), з метою розміщення офісу.
За умовами п.2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Згідно п.2.3 договору, майно вважається поверненим орендодавцю з часу підписання сторонами акта приймання-передачі (повернення) майна.
В розділі 3 договору сторони дійшли згоди щодо орендної плати.
Так, орендна плата перераховується орендодавцю щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - лютий 2018 року - 1 295,64 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - квітень 2018 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за березень та квітень 2019 року, після їх повідомлення Держкомстатом. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції на наступний місяць (п.3.1).
Розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики, зміни централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п.3.2).
Орендна плата, сплачена несвоєчасно або не в повному обсязі, сплачується орендодавцеві з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день оплати (п.3.3).
Якщо орендар не вносить орендної плати протягом 60 днів понад строку її сплати, вказаного у п.3.1 цього договору, це є підставою для орендодавця щодо розірвання договору у порядку, встановленому чинним законодавством України, що не звільняє орендаря від обов'язків по сплаті пені та орендної плати за час користування майном (п.3.4).
Вказана у п.3.1 договору орендна плата не враховує ПДВ, експлуатаційні витрати орендодавця по утриманню об'єкта оренди, податок на землю тощо, які сплачуються орендарем окремо, на підставі виставлених орендодавцем рахунків за ставками, що діють на час сплати. У разі несплати вказаних у цьому пункті коштів протягом більш ніж 60 днів з моменту виставлення рахунку, орендодавець має право на розірвання цього договору (п.3.5).
Відповідно до п.4.9 договору, орендар несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження орендованого майна та повинен у тижневий термін з моменту набрання договором юридичної сили застрахувати його на користь орендодавця у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Згідно п.4.10 договору, орендар повинен поновлювати договори страхування орендованого майна таким чином, щоб на час закінчення дії попереднього договору страхування наступний вже було укладено.
Відповідно до п.4.12 договору, орендар повідомляє орендодавця та власника майна про укладання та переукладання договорів страхування протягом тижня після їх переукладання та надсилає їм копії нових договорів страхування.
Згідно п.4.13 договору, у разі порушення строків, вказаних у п.п.4.9, 4.10, 4.12, орендар сплачує штраф у розмірі 1/20 від суми орендної плати з урахуванням індексу інфляції на час сплати за кожний день прострочення, враховуючи день сплати.
Згідно п.8.1 договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та умовами цього договору.
Відповідно до п.9.1 договору, договір діє з 26 квітня 2018 року і до 26 квітня 2019 року.
Дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі майна, що орендується; достроково, за згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п.9.4 договору).
У разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцеві не пізніше трьох робочих днів. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкової загибелі або пошкодження та сплачує орендодавцеві неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном, визначеної відповідно до пункту 3.1 цього договору за весь час прострочення (п.9.5 договору).
Зміни та доповнення до договору підлягають оформленню відповідної додаткової угоди за підписом сторін і повинні бути погоджені з власником майна. Одностороння відмова від виконання договору та внесення змін не допускається (п.9.8 договору).
Згідно п.9.9, договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у разі невиконання іншою стороною своїх зобов'язань за цим договором, а також у випадках, передбачених чинним законодавством України.
Орендар повинен за 30 днів сповістити орендодавця про припинення договору, надіславши повідомлення та заяву (п.9.10 договору).
Орендар повинен за 60 днів до завершення терміну дії договору сповістити орендодавця про намір продовжити термін дії договору, надіславши йому повідомлення та заяву (п.9.11 договору).
В якості додатку до договору сторонами підписано розрахунок орендної плати нежитлового приміщення.
За Актом приймання-передачі майна від 26.04.2016р. нежитлове приміщення - об'єкт оренди передано орендарю.
26.04.2019 між сторонами укладено додаткову угоду, якою сторони продовжили термін дії договору оренди майна, укладеного 26 квітня 2018р. до 26 квітня 2020р. (включно).
24.04.2020 між сторонами укладено додаткову угоду, якою сторони продовжили термін дії договору оренди майна, укладеного 26 квітня 2018р. до 26 квітня 2021р. (включно).
Крім того, 29.01.2018 між Одеським обласним комунальним підприємством "Видавництво "Чорномор'я" (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" (орендар, відповідач) було укладено договір оренди майна, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху виробничого корпусу №3-78, 3-79 загальною площею 138,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Бориса Дерев'янка, 1, вартість яких, згідно з незалежною оцінкою від 20.12.2017, становить 539 626 грн. (у подальшому - майно), з метою розміщення офісу.
За умовами п.2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Згідно п.2.3 договору, майно вважається поверненим орендодавцю з часу підписання сторонами акта приймання-передачі (повернення) майна.
В розділі 3 договору сторони дійшли згоди щодо орендної плати.
Так, орендна плата перераховується орендодавцю щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - грудень 2017 року - 6 812,80 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - січень 2018 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за січень 2018 року, після їх повідомлення Держкомстатом. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць(п.3.1).
Розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики, зміни централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п.3.2).
Орендна плата, сплачена несвоєчасно або не в повному обсязі, сплачується орендодавцеві з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день оплати (п.3.3).
Якщо орендар не вносить орендної плати протягом 60 днів понад строку її сплати, вказаного у п.3.1 цього договору, це є підставою для орендодавця щодо розірвання договору у порядку, встановленому чинним законодавством України, що не звільняє орендаря від обов'язків по сплаті пені та орендної плати за час користування майном (п.3.4).
Вказана у п.3.1 договору орендна плата не враховує ПДВ, експлуатаційні витрати орендодавця по утриманню об'єкта оренди, податок на землю тощо, які сплачуються орендарем окремо, на підставі виставлених орендодавцем рахунків за ставками, що діють на час сплати. У разі несплати вказаних у цьому пункті коштів протягом більш ніж 60 днів з моменту виставлення рахунку, орендодавець має право на розірвання цього договору (п.3.5).
Відповідно до п.4.9 договору, орендар несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження орендованого майна та повинен у тижневий термін з моменту набрання договором юридичної сили застрахувати його на користь орендодавця у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Згідно п.4.10 договору, орендар повинен поновлювати договори страхування орендованого майна таким чином, щоб на час закінчення дії попереднього договору страхування наступний вже було укладено.
Відповідно до п.4.12 договору, орендар повідомляє орендодавця та власника майна про укладання та переукладання договорів страхування протягом тижня після їх переукладання та надсилає їм копії нових договорів страхування.
Згідно п.4.13 договору, у разі порушення строків, вказаних у п.п.4.9, 4.10, 4.12, орендар сплачує штраф у розмірі 1/20 від суми орендної плати з урахуванням індексу інфляції на час сплати за кожний день прострочення, враховуючи день сплати.
Згідно п.8.1 договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та умовами цього договору.
Відповідно до п.9.1 договору, договір діє з 29 січня 2018 року і до 29 січня 2019року.
Дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі майна, що орендується; достроково, за згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п.9.4 договору).
У разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцеві не пізніше трьох робочих днів. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкової загибелі або пошкодження та сплачує орендодавцеві неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном, визначеної відповідно до пункту 3.1 цього договору за весь час прострочення (п.9.5 договору).
Зміни та доповнення до договору підлягають оформленню відповідної додаткової угоди за підписом сторін і повинні бути погоджені з власником майна. Одностороння відмова від виконання договору та внесення змін не допускається (п.9.8 договору).
Згідно п.9.9, договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у разі невиконання іншою стороною своїх зобов'язань за цим договором, а також у випадках, передбачених чинним законодавством України.
Орендар повинен за 30 днів сповістити орендодавця про припинення договору, надіславши повідомлення та заяву (п.9.10 договору).
Орендар повинен за 60 днів до завершення терміну дії договору сповістити орендодавця про намір продовжити термін дії договору, надіславши йому повідомлення та заяву (п.9.11 договору).
В якості додатку до договору сторонами підписано розрахунок орендної плати нежитлового приміщення.
За Актом приймання-передачі майна від 29.01.2018р. нежитлове приміщення - об'єкт оренди передано орендарю.
29.01.2019 між сторонами укладено додаткову угоду, якою сторони продовжили термін дії договору оренди майна, укладеного 29 січня 2018р. до 29 січня 2020р.
29.01.2020 між сторонами укладено додаткову угоду, якою сторони продовжили термін дії договору оренди майна, укладеного 29 січня 2020р. до 29 січня 2021р. (включно).
Позивач вказує, що 31.12.2022р. сторони підписали акт повернення з оренди орендованого майна на підставі договору оренди від 29.01.2018р.
Водночас, як стверджує позивач, орендар систематично порушував умови договорів в частині внесення орендної плати та експлуатаційних витрат по утриманню об'єкта оренди, у зв'язку з чим станом на 11.05.2023 за ним обліковується заборгованість з орендної плати в розмірі 127 492,28 грн. та 28 036,45грн. експлуатаційних витрат.
У зв'язку з несвоєчасною сплатою орендної плати позивачем нараховано відповідачу 9389,03 грн. пені.
Крім того, позивач звертає увагу на те, що відповідач, в порушення пунктів 4.9-4.12 договорів, не застрахував орендоване майно по договору 1 з 06.11.2021, по цей час договору 2 з 06.04.2022р. по цей час та по договору 3 з 18.03.2021р. по 31.12.2022р. у зв'язку з чим має сплатити штраф в розмірі 12 018,57 грн.
Позивач вказує, що у період з 11.03.2022р. по 14.09.2022р. тобто шість місяців поспіль, а потім з 16.09.2022р. по теперішній час, тобто понад сім місяців поспіль, відповідав не виконує істотні умови договору щодо сплати орендної плати вчасно та у повному обсязі, в зв'язку з чим наявні підстави для розірвання Договорів оренди 1 та 2 та повернення орендованого майна.
Крім того, в зв'язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами оренди, відповідно до умов договору та положень ст. 625 ЦК України позивачем нараховано відповідачу пеню в загальному розмірі 26 239,09грн., інфляційні витрати в сумі 7 744,30грн. та 3% річних в розмірі 2 161,87грн.
Отже посилаючи на вищенаведені обставини Одеське обласне комунальне підприємство “Видавництво “Чорномор'я” звернулось до Господарського суду за захистом свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.
За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Щодо вимог в частині розірвання договорів оренди майна від 10.10.2016р. та від 26.04.2018р. та виселення відповідача з орендованих приміщень, суд дійшов наступних висновків.
За умовами ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
01.02.2020 введено в дію новий Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ.
Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ зазначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим частиною другою статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020.
Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.
Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
З 01.07.2020 продовження дії договору оренди відбувається в порядку, встановленому Законом України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ та з урахуванням положень статті 18 вказаного Закону.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ, договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Відповідно до пункту 134 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках.
Згідно із пунктом 135 Порядку, орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв'язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.
Якщо чинний орендар має заборгованість із сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренди до моменту погашення ним такої заборгованості.
Відповідно до пункту 136 Порядку, заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі. Орендар додає до заяви документи, передбачені пунктом 113 цього Порядку та звіт про оцінку майна. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Так додатковою угодою від 10.10.2019р. до договору оренди від 10.10.2016р. сторонами було продовжено строк дії договору до 10.10.2020р., а додатковою угодою від 24.04.2020р. до договору оренди від 26.04.2018р. сторонами було продовжено строк дії договору до 26.04.2021р.
Водночас, орендарем не було надано відповідної заяви, не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, у встановлені нормами чинного законодавства строки.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно із пунктом 9.4 договору, дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
За приписами ч.4 ст.291 Господарського кодексу України, закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення.
У свою чергу, припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об'єктом оренди.
Отже, оскільки, продовження договору оренди відбувається відповідно до норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна" , яким встановлений відповідний порядок щодо продовження договірних відносин, термін дії договору від 10.10.2016р. закінчився 10.10.2020, а договору від 26.04.2018р. закінчився 24.04.2021, тобто договори припинились у зв'язку з закінченням строку, на який їх було укладено.
Так, обґрунтовуючи вимогу про розірвання договорів оренди майна позивач посилається на систематичне порушення відповідачем умов укладених між сторонами договорів, що є підставою для їх розірвання.
За загальним правилом, визначеним у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Разом з тим, припинення строку дії договору у будь-якому випадку унеможливлює розірвання такого договору в судовому порядку, оскільки в силу положень чинного законодавства розірвати (в тому числі і в судовому порядку) можливо лише діючий договір. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі №905/1705/18.
Також, у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 року у справі № 911/1442/19 викладено правовий висновок, відповідно до якого розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Аналогічний висновок також викладено Верховним Судом у справах № 910/16750/18, № 911/991/19, № 904/2903/20, з яким також погодився Верховний Суд у постанові від 21.06.2022 року у справі № 911/3276/20.
Враховуючи викладене, оскільки розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився), вимога позивача про розірвання договорів оренди майна від 10.10.2016р. та 26.04.2018р. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
При цьому вимоги щодо розірвання договору оренди від 29.01.2018р. позивачем не заявлялась, оскільки підписуючи Акт повернення з оренди орендованого майна, який складено на виконання умов відповідного договору, сторони фактично підтвердили факт того, що зазначений договір припинив свою дію 31.12.2022р.
Згідно статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Відповідно до ч.1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Згідно п.9.5 договору, у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцеві не пізніше трьох робочих днів. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкової загибелі або пошкодження та сплачує орендодавцеві неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном, визначеної відповідно до пункту 3.1 цього договору за весь час прострочення.
За приписами ч.1 ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини третьої статті 66 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Разом з тим суд зазначає, що звертаючись до суду з вимогою про виселення відповідача з нежитлового приміщення п'ятого поверху редакційного корпусу літ.А №1-126 загальною площею 12,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Бориса Дерев'янка, 1 та нежитлового приміщення п'ятого поверху редакційного корпусу літ.А №1-127 загальною площею 12,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Бориса Дерев'янка, 1 позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, зокрема актів огляду, що підтверджують факт перебування відповідача у зазначених приміщеннях, після припинення строку дії договорів, з урахуванням чого відповідна вимога задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача за договорами від 10.10.2016. та 26.04.2018р. заборгованості з орендної плати та експлуатаційних витрат, нарахованих пені, інфляційних витрат, 3% річних та штрафу за відсутність договору страхування суд зазначає наступне.
Так, договір найму (оренди) є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном протягом строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Натомість із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
З огляду на викладене, суд зазначає, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для нарахування відповідачу орендної плати та експлуатаційних витрат після припинення цих договорів внаслідок спливу строку на які вони були укладені.
При цьому, відсутність правових підстав для сплати Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛАЙСВЕС” орендних платежів за договорами від 10.10.2016р. та 26.04.2018р. за період користування відповідачем об'єктами оренди після припинення цих договорів внаслідок спливу строку їх дії зумовлює також і неправомірність обтяження таких сум орендної плати штрафними та експлуатаційними нарахуваннями.
В силу частини другої статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Отже, неустойка, право на стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Підсумовуючи вищевикладене, суд зауважує на тому, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Водночас неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.
Між тим, як вбачається зі змісту позовної заяви, вимоги про стягнення з відповідача неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, позивачем в межах даної справи не заявлялись.
Отже з урахуванням наведеного вище, суд доходить висновку про відмову з задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача за договорами від 10.10.2016. та 26.04.2018р. заборгованості з орендної плати, експлуатаційних витрат, та похідних від них вимог про стягнення нарахованих пені, інфляційних витрат, 3% річних з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.
При цьому суд зазначає, що з урахуванням припинення строку дії договорів, а саме договору від 10.10.2016р. - 10.10.2020р. та договору від 26.04.2018р. - 26.04.2021р. у відповідача відсутній обов'язок передбачений п.п. 4.9, 4.10 договорів, щодо переукладання відповідних договорів страхування, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в загальному розмірі 3 524,83грн. нарахованого по Договорам 1 та 2 за відсутністю договорів страхування орендованого майна є безпідставною в зв'язку з чим задоволенню не підлягає.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за договором від 29.01.2018р. в сумі 79 119,18 грн.
Приписами частин першої, третьої і п'ятої статті 762 Цивільного кодексу України унормовано, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX (з подальшими змінами), орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Так, положеннями п.3.1 договору оренди майна від 29.01.2018, визначено, що орендна плата перераховується орендодавцю щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - грудень 2017 року - 6 812,80 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - січень 2018 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за січень 2018 року, після їх повідомлення Держкомстатом. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими відповідач зобов'язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (позивач).
Також, як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати орендної плати.
Позивачем в обґрунтування вимог в цій частині подано копії актів надання послуг №1519 від 31.08.2022, №1728 від 30.09.2022, рахунків №2587 від 31.08.2022р., №2867 від 30.09.2022р. на загальну суму 25 856,28грн.
Решта вимог в цій частині, згідно пояснень представника позивача, підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків.
З огляду на викладене суд зауважує, що в матеріалах справи наявний Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.08.2022 по 11.05.2023, який підписаний уповноваженою особою позивача, підпис представника відповідача відсутній.
При цьому, відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання осіб.
Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.
Таким чином, за відсутності у матеріалах справи первинних документів на підтвердження розміру заявлених до відшкодування витрат на утримання орендованого майна, акт звірки взаєморозрахунків за період 01.08.2022 по 11.05.2023 не є належним доказом виникнення у відповідача зобов'язань з оплати експлуатаційних витрат на утримання орендованого майна відповідно до умов цього договору.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 25 856,28 грн. (які підтверджені первинними документами), у задоволенні решти вимог в сумі 53 262,90 грн. слід відмовити за необґрунтованістю.
Також в зв'язку з неналежним виконання відповідачем свого обов'язку щодо сплати орендної плати, позивачем заявлено вимоги до стягнення з ТОВ «ЛАЙСВЕС» пені в сумі 18 417,07грн, 3%річних в розмірі 1 320,52грн. та інфляційних витрат в сумі 5 096,17грн.
У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків; у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Умовами п.3.3 договору визначено, що орендна плата, сплачена несвоєчасно або не в повному обсязі, сплачується орендодавцеві з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права” передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.
Як вбачається наявних в матеріалах справи розрахунків, обрахування загальних сум пені, 3%річних та інфляційних витрат було здійснено по кожному періоду окремо.
Разом з тим, як зазначалось по тексту рішення вище, судом позові вимоги щодо стягнення з відповідача орендної плати задоволено частково, а саме в частині підтверджених первинними документами періодах за серпень та вересень. Отже, перевіривши запропоновані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних витрат у зазначені періоди суд вважає їх правильними та обґрунтованими та з відповідач підлягає стягненню на користь позивача 6 428,75грн. пені, 494,99грн. 3% річних та 2 150,08грн. інфляційних витрат. В задоволені решти вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат слід відмовити за необґрунтованістю.
Щодо вимог про стягнення 8 493,74грн штрафу за відсутність договору страхування суд зазначає наступне.
Відповідно до п.4.9 договору, орендар несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження орендованого майна та повинен у тижневий термін з моменту набрання договору юридичної сили застрахувати його на користь орендодавця у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Згідно п.4.10 договору, орендар повинен поновлювати договори страхування орендованого майна таким чином, щоб на час закінчення дії попереднього договору страхування наступний вже було укладено.
Відповідно до п.4.12 договору, орендар повідомляє орендодавця та власника майна про укладання та переукладання договорів страхування протягом тижня після їх переукладання та надсилає їм копії нових договорів страхування.
Згідно п.4.13 договору, у разі порушення строків, вказаних у п.п.4.9, 4.10, 4.12, орендар сплачує штраф у розмірі 1/20 від суми орендної плати з урахуванням індексу інфляції на час сплати за кожний день прострочення, враховуючи день сплати.
Так в матеріалах справи містяться договори добровільного страхування майна за період з 26.03.2018 по 25.03.2019, з 20.03.2019 по 19.03.2020, з 18.03.2020 по 17.03.2021.
Доказів страхування орендованого майна з 18.03.2021 по 31.12.2022, суду не надано, доводів, наведених позивачем, щодо відсутності договорів страхування за вказаному періоді не спростовано.
Суд перевірив розрахунок штрафу та констатує, що останній здійснено правильно, з урахуванням чого вимоги в цій частині є обґрунтованими, документально доведеними, а тому задовольняються судом в повному обсязі.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті експлуатаційних витрат та нарахованих на неї інфляційних витрат та 3% річних суд зазначає наступне.
За умовами п.3.5 договору, вказана у п.3.1 договору орендна плата не враховує ПДВ, експлуатаційні витрати орендодавця по утриманню об'єкта оренди, податок на землю тощо, які сплачуються орендарем окремо, на підставі виставлених орендодавцем рахунків за ставками, що діють на час сплати.
Так звертаючись з відповідним позовом до суду, позивач вказав що загальний розмір заборгованості по сплаті експлуатаційних витрат за трьома договорами складає 28 036,45грн.
Окремого розрахунку заборгованості по сплаті експлуатаційних витрат по кожному з договорів оренди позивачем не здійснено, та матеріали справи не містять.
При цьому в судовому засідання на запитання суду, представник позивача вказав що на даний час не може чітко відповісти яка саме заборгованість по сплаті експлуатаційних витрат кожному із договорів, а також не може зазначити періоди їх нарахування.
Отже враховуючи наведене, з урахуванням того, що суд позбавлений можливості самостійно обрахувати заборгованості по сплаті експлуатаційних витрат в задоволені судом періоди, оскільки з наявного розрахунку встановити яка сума заборгованості, по якому договору та за який період неможливо, вимога щодо стягнення з відповідача заборгованості по сплаті експлуатаційних витрат, та нараховані на неї інфляційні витрати та 3% річних задоволенню не підлягає.
При цьому, суд зазначає, що при обрахування всіх наданих до матеріалів справи рахунків на експлуатаційні витрати, відповідна суми виходить значно вища ніж заявлена позивачем за всім трьома договорами.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Інші посилання сторін не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Одеського обласного комунального підприємства “Видавництво “Чорномор'я” підлягають задоволенню частково.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов Одеського обласного комунального підприємства “Видавництво “Чорномор'я” (65008, м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1, код ЄДРПОУ 05905705) до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛАЙСВЕС” (65072, м. Одеса, проща Бориса Дерев'янка, 1, код ЄДРПОУ 40435937) - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛАЙСВЕС” (65072, м. Одеса, проща Бориса Дерев'янка, 1, код ЄДРПОУ 40435937) на користь Одеського обласного комунального підприємства “Видавництво “Чорномор'я” (65008, м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1, код ЄДРПОУ 05905705) основний борг в сумі 25 856 (двадцять п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят шість)грн. 28коп, пеню в розмірі 6 428 (шість тисяч чотириста двадцять вісім)грн. 75коп, штраф за відсутність договору страхування в розмірі 8 493 (вісім тисяч чотириста дев'яносто три)грн. 74коп, 3% річних в сумі 494 чотириста дев'яносто чорти)грн. 99коп., інфляційні витрати в сумі 2 150 (дві тисячі сто п'ятдесят)грн. 08коп. та судовий збір в сумі 651 (шістсот п'ятдесят одна)грн. 36коп.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 08 грудня 2023 р.
Суддя К.Ф. Погребна