Справа №:755/12064/23
Провадження №: 2/755/5708/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" грудня 2023 р. м.Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Коваленко І.В.,
при секретарі - Назаровій І.В.,
розглянувши в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києві в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування,-
ВСТАНОВИВ:
16 серпня 2023 року позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє - адвокат Мороз Людмила Святославівна, звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва із позовом до Моторно (транспортного) страхового бюро України з наступними вимогами:
- стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки у розмірі 36 963,00 грн;
- стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1073,60 грн., витрати на проведення експертного товарознавчого дослідження у розмірі 4000,00 грн., та витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилалась на наступне.
ОСОБА_1 (далі-позивачка) є власником автомобіля марки Volvo 740, 1988 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. 26.12.2018 позивачкою було надано довіреність ОСОБА_2 представляти її інтереси в органах нотаріату, у відповідних органах реєстрації транспортних засобів, патрульній службі, органах та сервісних центрах Міністерства внутрішніх справ України, Національній поліції або у будь - яких інших установах, підприємствах, організаціях, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, з усіх без винятку питань, пов'язаних з експлуатацією та відчуженням автомобіля марки Volvo 740, 1988 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , його переобладнанням, проходженням технічного огляду. Довіреністю позивачка надала право ОСОБА_2 підписувати від її імені договори цивільно - правового характеру щодо розпорядження та користування автомобілем, одержувати належні їй, за результатами цивільно - правових угод, грошові кошти. Довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Москалик Л.М. зі строком дії на 3 роки, до 26.12.2021. При видачі йому вказаної довіреності між ними було досягнуто згоди, що за цей час він допоможете їй продати вищевказаний автомобіль за обумовлену між ними суму та віддати їй кошти. Однак, до 01.10.2022 автомобіль не було продано, кошти за нього позивачка не отримала, на телефонні дзвінки ОСОБА_2 не відповідав. У зв'язку з цим, 03.10.2022 позивачка звернулася до ОСОБА_2 з офіційним листом щодо повернення позивачці до 01.11.2022 вищевказаного автомобіля. У листопаді 2022 позивачка отримала від ОСОБА_2 відповідь, з якої вбачається, що він не заперечує щодо того, що строк дії довіреності закінчився 26.12.2021. ОСОБА_2 не може повернути їй автомобіль, оскільки він перебуває на штрафмайданчику у м.Рівному, так як він потрапив на ньому в дорожньо - транспортну пригоду. Зазначив, що на його думку, автомобіль, практично ремонту не підлягає. Після дорожньо-транспортної пригоди автомобіль був транспортований на штраф майданчик у м.Рівне. Вказана дорожньо-транспортна пригода сталася - 06.04.2019. Рівненським відділом поліції ГУ НП в Рівненській області розслідувалося кримінальне провадження №12019180010002121 від 07.04.2019 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_3 було визнано потерпілим, оскільки у дорожньо-транспортній пригоді, яке мало місце 06.04.2019 року, зазнав тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок чого став інвалідом ІІІ групи. Також, ОСОБА_3 , повідомив позивачці, що 30.09.2020 старшим слідчим СВ Рівненського ВП ГУ НП в Рівненській області Невідомським В.В. винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю у діянні кримінального правопорушення, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. Після чого, постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 03.12.2020 року, ОСОБА_4 (інший учасник ДТП) визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. На даний час автомобіль перебуває на штраф майданчику.
30.11.2022 позивачка звернулася до начальника Рівненського районного управління поліції ГУ НП в Рівненській області щодо надання їй копії постанови про закриття кримінального провадження по даній справі. Також, 30.11.2022 позивачка звернулася до голови Рівненського міського суду щодо видачі їй копії постанови про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності. 23.12.2022 позивачка отримала постанову про закриття кримінального провадження. Крім того, 28.01.2023 позивачка звернулася до оцінювача, аварійного комісара ОСОБА_5 про проведення експертного автотоварознавчого дослідження (оцінки) КТЗ. Відповідно до висновку експерта, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки Volvo 740, 1988 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 36963,00 грн., а вартість проведення оцінки коштує 4000, 00 грн. У зв'язку з цим, відповідно до ст. 35 та п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», 18.04.2023 позивачка звернулася до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі-МТСБУ) про здійснення відшкодування оціненої шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), що сталася 06.04.2019 року близько 22 години 55 хвилин у м.Рівне Рівненської області з участю транспортного засобу Volvo 740 з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 , власником якого є позивачка. МТСБУ відмовило позивачці у виплаті відшкодування заподіяної шкоди. Своє рішення . МТСБУ мотивує тим, що відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 серпня 2023 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
12 вересня 2023 року з дотриманням вимог статей 127, 174, 178 ЦПК України, до суду представник відповідача - Патрик Г.Г. направила відзив на позов, з доказами направлення відзиву іншим учасникам справи. За змістом відзиву представник відповідача висловила свою позицію щодо предмету та підстав позову, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позов та долучених до нього доказів на спростовання позиції позивача щодо підстав та предмету позову.
Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, як це передбачено ст.279 Цивільного процесуального кодексу України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Дана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Положеннями ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Саме на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, а тому потребують захисту.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Судом встановлено, що згідно даних свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу транспортний засіб марки VOLVO 740, д.н.з. НОМЕР_1 , належить ОСОБА_1
26 грудня 2018 року приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Москалик Л.М., видано довіреність, зареєстрована в реєстрі за № 1332, якою громадянка ОСОБА_1 обізнана із загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину, усвідомлюючи значення своїх дій та згідно зі своїм вільним волевиявленням, відповідно до вимог ст.ст. 244, 1007 ЦК України на підставі укладеного з повіреним усного договору доручення, цією довіреністю уповноважує громадянина ОСОБА_2 та громадянина ОСОБА_6 , кожного діями самостійно незалежно один від одного, розпоряджатися (керувати, зняти з обліку, ставити на облік, продати, позичити, здавати в оренду) належним на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого 29.11.2018 року ТСЦ 5643 автомобілем марки VOLVO, модель 740, рік випуску 1988, об'єм двигуна 2000, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_3 , тип ТЗ - загальний легковий - загальний седан-в, реєстраційний номер « НОМЕР_1 », зареєстрованим 29.11.2018 року ТСЦ 5643. Для цього надає їм право представляти її інтереси в органах нотаріату, у відповідних органах реєстрації транспортних засобів, патрульній службі, органах та сервісних центрах Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції або будь-яких інших установах, підприємствах та організаціях незалежно від її підпорядкування і форм власності з усіх без винятку питань, пов'язаних з експлуатацією та відчуженням автомобіля, його переобладнанням (зміна типу і моделі автомобіля, кольору, заміна у встановленому порядку двигуна, кузова, інших деталей), ремонтом, проходженням технічного огляду та одержувати необхідні документи, включаючи заяви, дублікат реєстраційного документа в разі його втрати, підписувати договори цивільно-правового характеру щодо розпорядження та користування автомобілем, одержати за результатами згаданих угод грошових коштів, у випадку спричинення автомобілю пошкодження іншими засобами в результаті дорожньо-транспортної пригоди чи заподіяння шкоди повіреною особою іншим транспортним засобом під час керування автомобілем, як джерелом підвищеної небезпеки, укладати, якщо в тому буде необхідність від імені довірителя угоди про відшкодування заподіяної шкоди, одержувати та сплачувати за такими угодами грошові суми у розмірах, згідно із калькуляціями або за домовленістю, сплачувати транспортні податки, отримувати поліс обов'язкового страхування цивільної відповідальності, отримувати належні довірительці страхові відшкодування, а також виконувати всі інші юридичні значущі дії. Довіреність дійсна до 26.12.2021 року.
03 жовтня 2022 року позивачка звернулася до ОСОБА_2 з листом-проханням про повернення автомобіля, у якому просила повернути їй до 01.11.2022 року автомобіль марки VOLVO, модель 740, рік випуску 1988, реєстраційний номер « НОМЕР_1 », який належить їй на права власності, вразі не повернення автомобіля позивачка зазначили, що буде звертатися у відповідні органи.
10 листопада 2022 року ОСОБА_2 направив позивачці відповідь на звернення про повернення автомобіля, в якому зазначив, що не заперечує, що строк довіреності закінчився 26.12.2021 року. Однак, останній не може повернути автомобіль марки VOLVO, модель 740, рік випуску 1988, реєстраційний номер « НОМЕР_1 », через те, що 06.04.2019 року відбулася дорожньо-транспортна пригода з участю вищезазначеного автомобіля і він знаходиться на штраф майданчику. Рівненським відділом поліції ГУНП в Рівненській області було відкрите кримінальне провадження за № 12019180010002121 від 07.04.2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. ОСОБА_2 було визнано потерпілим, оскільки отримав тяжкі тілесні ушкодження та внаслідок чого став інвалідом 3 групи. 30 вересня 2020 року старшим слідчим СВ Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області Невідомським В.В. винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю у діянні кримінального правопорушення, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. Після чого, згідно постанови Рівненського міського суду від 03.12.2020 року, ОСОБА_4 (інший учасник) дорожньо-транспортної пригоди визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП України.
30 листопада 2022 року позивачка звернулася до Рівненського районного управління поліції ГУ Національної поліції в Рівненській області з заявою про видачу копії постанови про закриття провадження по справі від 30.09.2020 року.
Окрім того, 30 листопада 2022 року позивачка звернулася до Рівненського міського суду з заявою про видачу копії постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 03.12.2020 року щодо притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП.
19 грудня 2022 року слідчий ВРЗСТ СВ Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області старший лейтенант поліції направив позивачці постанову про закриття кримінального провадження за № 12019180010002121 від 07.04.2019 року.
Відповідно до Постанови Рівненського міського суду по справі №569/18111/20 від 03 грудня 2020 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді 340 (триста сорок) грн. 00 коп. штрафу.
Згідно змісту даної постанови, 06 квітня 2019 року, о 22 год. 55 хв., в м.Рівне по вул.Р.Шухевича водій ОСОБА_4 , керував транспортним засобом марки «BMW 5201», д.н.з. НОМЕР_4 , рухаючись при фактичній швидкості 95 км/год. при максимально можливій 50 км/год., внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «VOLVO 740», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, водії та пасажир ОСОБА_7 отримали тілесні ушкодження. Своїми діями ОСОБА_4 порушив вимоги п.2.3б, 12.4 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, а саме порушення учасником дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Дана постанова набрала законної сили 14.12.2020 року.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Як вбачається зі звіту № 021.23К про оцінку автомобіля VOLVO 740 реєстраційний номер НОМЕР_1 від 24.02.2023 р., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля VOLVO 740 реєстраційний номер НОМЕР_1 в результаті пошкодження при ДТП, складає 36963,00 грн.
18 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Моторного (страхового) бюро України з заявою про страхове відшкодування, посилаючись на ст.35 та п.41.1 ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» просила здійснити відшкодування оціненої шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), що сталася 06.04.2019 року близько 22 год . 55 хв. у м.Рівне Рівненської області за участю транспортного засобу VOLVO 740 реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу BMW5201 реєстраційний номер НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_4 .
Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) розглянуло заяву ОСОБА_1 від 24.04.2023 року про відшкодування шкоди, заподіяної під час дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), яка мала місце 06.04.2019 року за участю транспортного засобу марки VOLVO з державним номерним знаком НОМЕР_1 та повідомляє наступне. Відповідно до підпункту 37.1.4. пункту 37.1. статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Звертає увагу на те, що до МТСБУ впродовж одного року не було подано заяву про відшкодування заподіяної шкоди. Таким чином, МТСБУ прийняло рішення про відмову у виплаті відшкодування заподіяної шкоди.
Положеннями ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно з вимогами ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
При цьому, обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК).
Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України «Про страхування»).
Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров'ю, а також завданих їм матеріальних та моральних збитків, у тому числі за рахунок Моторно-транспортного бюро, у випадках, передбачених Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У відповідності до ст. 2 Закону № 1961-IV від 01.07.2004 відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Статтею 6 Закону № 1961-IV передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» чітко визначає умови, за яких МТСБУ здійснює відшкодування страхових коштів.
Відповідно до підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Так, відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 1961-IV забезпеченим транспортним засобом визнається транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Отже, з системного аналізу зазначених норм закону випливає, що МТСБУ відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою відповідальність перед третіми особами, в той же час, транспортний засіб потерпілого на момент ДТП має бути забезпечений полісом обов'язкового страхування.
Відповідно до витягів з ЄЦБД МТСБУ щодо транспортного засобу VOLVO 740, реєстраційний номерний знак НОМЕР_5 та транспортного засобу BMW5201 реєстраційний номер НОМЕР_4 , станом на 06.04.2019 року (дата дорожньо-транспортної пригоди) цивільно-правова відповідальність водіїв вищевказаних транспортних засобів застрахованою не була.
Окрім того, позивачкою не було долучено до матеріалів справи доказів того, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність потерпілого була застрахована у будь-якій страховій компанії, що давало б право вимагати виплати з фонду захисту потерпілого водія, який не застрахував свою відповідальність перед третіми особами.
З урахуванням викладених норм, суд дійшов висновку, що у розрізі конкретних правовідносин, що склалися між сторонами, у МТСБУ не виникло зобов'язання, за яким МТСБУ мало відшкодувати шкоду за шкоду, завдану третьою особою.
При цьому, за приписами ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Вказані положення кореспондуються із правовідносинами, що виникли між сторонами у даному конкретному випадку, відтак шкоду завдану позивачу, має безпосередньо відшкодовувати завдавач шкоди, тобто винуватець ДТП, з вимогами до якого позивачу слід звертатися.
Законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України, статтею 51 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
При цьому, позивачем клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення співвідповідача в межах розгляду даної цивільної справи не заявлялось.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Встановлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача.
Вирішення даного спору належним чином без участі у справі належного відповідача було б прямим порушенням прав особи, яка не залучена до участі у справі у якості відповідача, і до якої мав би бути пред'явлений даний позов.
При зверненні з позовом до суду саме на позивача покладається право та обов'язок визначати коло відповідачів та визначати предмет та підстави позову.
Позов, для того, щоб бути задоволеним, має бути пред'явлений до належного відповідача.
Надаючи правову оцінку обраному позивачем способу захисту, належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також на його правомірність.
У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (пункти 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц).
Вирішуючи даний спір, слід з'ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку правові підстави для задоволення вимог відсутні.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Задоволення позову до неналежного відповідача, являється неефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення ймовірно порушеного права позивача, так як відповідач, в силу відсутності у нього обов'язків перед позивачем, юридично позбавлений можливості вчиняти будь-які дії щодо звільнення з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що звернення з позовом до неналежного відповідача, є самостійною підставою для відмови в позові, а тому не вправі вдаватись до оцінки доказів у справі, доведеності та підставності позовних вимог в зазначеній справі, оскільки в ній бере участь в якості відповідача особа, яка є неналежним відповідачем.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, у суду відсутні підстави для розподілу між сторонами судових витрат у порядку ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 12, 13, 526, 979, 1166, 1187 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 13, 48, 49, 51, 76, 77-81, 89, 137, 141, 209, 210, 247, 263, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
УХВАЛИВ:
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: