Справа № 147/873/23
Провадження № 2/147/251/23
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2023 року смт Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Натальчук О.А.,
із секретарем Свистун А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності, -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Тростянецького районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельної ділянки.
В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Після його смерті залишилася спадщина, яка складається в тому числі з житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , земельної ділянки площею 0,079 га, кадастровий номер 0524155100:02:002:0080, що підтверджується технічним паспортом на вищевказаний житловий будинок та відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Після смерті ОСОБА_4 , спадкоємцем після його смерті до майна по закону є його батьки- ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до ст.1261 ЦК України.
Також зазначила, що ОСОБА_1 проживала однією сім'єю з ОСОБА_4 з 08.03.2015 по 19.10.2022 як чоловік та дружина. Вони мали спільний бюджет, купували побутову техніку, меблі та в тому числі, придбали за спільні кошти 14.05.2021 житловий будинок по АДРЕСА_1 , проводили ремонт в ньому. Вони були пов'язані спільним побутом, мали спільні права та обов'язки, підтримували один одного, а після смерті ОСОБА_4 позивач здійснювала його поховання, проводила всі необхідні обряди. Таким чином, проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
На підставі викладеного просила ухвалити рішення. Яким встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 08.03.2015 по 19.10.2022; визнати об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,079 га, кадастровий номер 0524155100:02:002:0080, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку; визнати за ОСОБА_1 право власності на частку вищезазначеного житлового будинку та земельної ділянки.
Ухвалою суду від 24.07.2023 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.
25.07.2023 від позивача надійшла позовна заява у новій редакції та оригінал квитанції про доплату судового збору.
Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 31.07.2023 дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання. Витребувано від приватного нотаріуса Тростянецького районного нотаріального округу Вихватнюк Л.А. для огляду у судовому засіданні заяву ОСОБА_1 від 14.05.2021 про згоду на придбання ОСОБА_4 житлового будинку по АДРЕСА_1 за спільні кошти.
Ухвалою суду від 05.10.2023 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті. Викликано в судове засідання свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
В судове засідання сторони не з'явилися.
ОСОБА_1 та її представник, адвокат Дудін Л.В., подали клопотання про розгляд справи без їх участі. Позов підтримали та просили задовольнити.
Разом з тим, в судовому засіданні 26.10.2023 представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання майна спільною сумісною власністю. Будинок було придбано за спільні кошти позивачки та її покійного цивільного чоловіка. Заповіт останній не залишив.
ОСОБА_1 в судовому засіданні 26.10.2023 повідомила, що жила з ОСОБА_4 багато років разом. Мріяли, планували, набували, однак шлюб не зареєстрували. За спільні кошти придбали будинок, на частку якого просить визнати позивачка право власності. Додатково зазначила, що їй відомо про те, що батько покійного чоловіка, відповідач ОСОБА_2 звертався до нотаріуса і писав заяву про прийняття спадщини.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином за місцем їх реєстрації. Відзив на позов не подали, будь-яких клопотань не заявляли.
Окрім того, відповідно до ч.11 ст. 128 ЦПК України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були повідомлені про дату, час і місце проведення судових засідань через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що в матеріалах справи наявне підтвердження. З опублікуванням оголошення про виклик, особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка є приватним нотаріусом, повідомила, що до нотаріальної контори прийшли ОСОБА_1 і її чоловік ОСОБА_4 через укладення правочину. Позивачкою була подана заява, що вони проживають у цивільному шлюбі та вона надає згоду на купівлю будинку, що розташований в АДРЕСА_1 . Дана заява зареєстрована в реєстрі і прописана в самому договорі.
Свідок ОСОБА_6 суду повідомила, що є сусідкою позивачки. Зазначила, що ОСОБА_10 проживала з ОСОБА_11 разом як подружжя. З 2015 року вони проживали в орендованому будинку, а пізніше даний будинок придбали. ОСОБА_1 працювала в будівельному магазині, а ОСОБА_11 не працював. Знає, що купили в будинок котел, зробили теплу підлогу. Всі матеріали купувала позивачка, а її чоловік займався ремонтом.
Свідок ОСОБА_5 зазначила, що ОСОБА_1 є її дочкою. З 2015 року вона з ОСОБА_4 вирішили проживати разом як чоловік та дружина, однак шлюб не реєстрували. Спочатку проживали на квартирі, а потім придбали будинок. Була в них у гостях 2-3 рази на тиждень. За спільні кошти вони робили ремонт.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1ст.13 ЦПК України).
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Четвертинівка Тростянецького району Вінницької області. Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , його батьками записано - батько ОСОБА_2 , мати ОСОБА_3 (а.с.10).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 31 року, про що 21.10.2022 складено відповідний актовий запис №325 (а.с. 11).
Як зазначено у позові та підтверджено свідками, ОСОБА_12 та ОСОБА_4 починаючи з 2015 року проживали разом, однак шлюб не реєстрували.
14.05.2021 між ОСОБА_13 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 91,2 кв.м., що розташований в АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,0790га, кадастровий номер 0524155100:02:002:0080. Даний договір було посвідчено приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вихватнюк Л.А. та зареєстровано в реєстрі за №566 (а.с.17-18).
Також встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстровано 14.05.2021 за ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №256465866 (а.с.20).
Земельна ділянка з кадастровим номером 0524155100:02:002:0080, на якій розташований вищезазначений житловий будинок, також зареєстрована за ОСОБА_4 . Дата час державної реєстрації 19.11.2021 (а.с.21).
Вирішуючи вимогу ОСОБА_1 про встановлення факту, суд керується наступними положеннями законодавства.
Так, за приписами п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
В силу ч. ч. 2, 4 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно роз'яснень Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Верховний Суд у своїй постанові від 30 жовтня 2019 року у справі №643/6799/17 зазначив, що проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї») визначено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Згідно вимог ч. 4 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Поняття сім'ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов'язкової ознаки сім'ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбі. Сім'я розглядається, як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, що й є ознаками сім'ї.
Згідно із частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини.
Так, до матеріалів позовної заяви, позивачкою були долучені копії фотокарток. Встановлено, що на них зображені ОСОБА_1 з покійним ОСОБА_4 у різний період часу, за сімейним столом, під час спільних свят та відпочинку.
У довідці Четвертинівського старостинського округу від 27.12.2022 від №191 зазначено, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , а проживав за адресою: АДРЕСА_1 , разом з дружиною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчать записи в погосподарській книзі по Четвертинівському старостинському окрузі Гайсинського району Вінницької області (а.с.40)
З копії заяви від 14.05.2021, яка адресована приватному нотаріусу Тростянецького районного нотаріального округу Вихватнюк Л.В. встановлено, що ОСОБА_1 поставила до відома всіх зацікавлених осіб, що проживає у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 . Окрім того, цією заявою надала згоду чоловіку ОСОБА_4 на купівлю житлового будинку з господарськими спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.103).
Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , будучи допитаними в судовому засіданні, підтвердили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 2015 року проживали разом як чоловік та дружина, однак шлюб не реєстрували, мали взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16-ц провадження № 61-38901св18, обов'язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2022 року в справі № 149/2697/21 (провадження № 61-10505св22) викладено висновок, що проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.
Таким чином, узагальнюючи встановлені судом обставини, враховуючи те, що встановлення факту постійного проживання однією сім'єю без шлюбу є необхідним, оскільки породжує юридичні наслідки для ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що обставини викладенні у позові знайшли підтвердження, тому вимога про встановлення факту проживання однією сім'ю підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо вимоги позивачки про визнання спільною сумісною власністю житлового будинку, земельної ділянки та визнання за позивачкою права власності на частку означеного майна, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованих Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, зазначено, що кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, згідно зі ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл.8 цього Кодексу.
Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що ця норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
За змістом ст.60 СК України належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається, крім іншого, і спільністю участі чоловіка, жінки коштами або працею в набутті майна.
Виходячи з наведеного, для правильного застосування ст.74 СК України у системному зв'язку зі ст.60 СК України при вирішення спору щодо визнання майна спільною сумісною власністю, суд повинен установити джерело його набуття.
Як встановлено в судовому засіданні у період з 2015 року по 19.10.2022 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 спільно проживали як чоловік та дружина. За час спільного проживання ними було придбано житловий будинок по АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 0524155100:02:002:0080. Вищезазначене майно було у встановленому законом порядку зареєстровано на ОСОБА_4 , що підтверджується матеріалами справи.
У заяві від 14.05.2023, яка була адресована ОСОБА_1 приватному нотаріусу, зазначено, що грошові кошти, які витрачалися ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на придбання будинку є їх спільною сумісною власністю. Придбаний житловий будинок також буде їх спільною сумісною власністю, як такий що набувається ними в період перебування у фактичних шлюбних відносинах. Дана заява була зареєстрована в реєстрі за №565 (а.с.103)
Відповідно до ст.61 СК України (глава 8 СК України) об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно із ч.ч.3, 4 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом; майно набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
З аналізу вказаних норм випливає, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Судом встановлено, що за час спільного проживання як сім'я сторони придбали спірне майно. Право власності на вказане спірне майно зареєстровано за відповідачем в цілому. Таким чином, вказане спірне майно є об'єктом спільної сумісної власності позивача і відповідача на підставі ст. 74 СК України.
Згідно ч. 2 ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Набуваючи у власність майно, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання цим майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 Сімейного кодексу України).
За таких обставин, суд приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги про: визнання житлового будинку та земельної ділянки спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , та визнання за позивачем права власності на 1/2 частку житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 та на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 0524155100:02:002:0080, - підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Керуючись ст. ст. 4 13, 81, 89, 315, 247, 259, 263-265, 268, 27, 280 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності, - задовольнити.
Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу в період з 2015 року до дня смерті останнього, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати об'єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наступне майно: житловий будинок з господарськими спорудами, загальною площею 91,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0790 га, кадастровий номер 0524155100:02:002:0080.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3
- право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими спорудами, загальною площею 91,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,079 га, кадастровий номер 0524155100:02:002:0080 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Роз'яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб'єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , громадянка України, місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , громадянин України, місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянка України, місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено 12.12.2023.
Суддя О.А. Натальчук