ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа: № 638/11007/18 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/818/1751/23 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження запобіжного заходу
обвинуваченому
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , з участю обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - ОСОБА_8 , за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Харкові справу за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 11 2023 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою суду, продовжено на стадії судового розгляду відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у рамках кримінального провадження відносно нього ж, який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185, ч.3 ст. 186 КК України, н/л ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, ч.3 ст. 186 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор», тобто до 30 12 2023 року з продовженням дії застави у розмірі 45400 грн.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить про його скасування та про постановлення нової ухвали, якою просить відмовити прокурору у задоволенні клопотання про продовження строків запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 .
В обґрунтування своїх апеляційних вимог, захисник наголошує на відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, оскільки доказів можливості переховування ОСОБА_7 від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні, а також вчинення іншого кримінального правопорушення стороною обвинувачення надано не було.
Крім того, вказує, що в порушення вимог ст. 184 КПК України, обвинуваченому ОСОБА_7 не було вручено клопотання та матеріали, якими обґрунтовується необхідність продовження запобіжного заходу, що позбавило ОСОБА_7 можливості обрати спосіб захисту.
Вказує, що на її переконання, до обвинуваченого ОСОБА_7 можливо було б застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту, що не порушило б норми КПК України.
Вказане рішення оскаржив сам обвинувачений ОСОБА_7 , який, в свою чергу, посилаючись на незаконність оскаржуваної ухвали, просить про її скасування та про постановлення нової, якою просить обрати щодо нього запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Доводи апеляційної скарги обвинувачення ОСОБА_7 є аналогічними апеляційним доводам його захисника.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційних скарг та просили про їх задоволення.
Прокурор, заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника, думку прокурора, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпіли та свідків у кримінальному провадженні або вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185 та ч.3 ст. 186 КК України, які є тяжкими, за одне з яких передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, вчинених в період умовно-дострокового звільнення за попереднім вироком
Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які є тяжкими, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі у тому числі на строк до 8 років, то усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою його уникнення, може вчинити дії направлені на переховування від органу досудового розслідування та суду.
Крім того, враховуючи той факт, що свідки у кримінальному провадженні надали свідчення не на користь ОСОБА_7 існує ризик впливу останнього на свідків, з метою зміни показань останніми.
Також, беручи до уваги, що ОСОБА_7 раніше неодноразово був засуджений за вчинення корисливих кримінальних правопорушень, не має місця роботи та законного джерела доходу, не можна виключити вчинення обвинуваченим нових корисливих кримінальних правопорушень.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як вбачається з клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися, при цьому сторона обвинувачення надала оцінку протиправності дій, скоєних обвинуваченим, суворості покарання, у разі доведення його винуватості, відомостям, які характеризують особу обвинуваченого, навівши підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії обраного раніше запобіжного заходу.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства ( «Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_7 , враховуючи, що останній неодноразово судимий за корисливі кримінальні правопорушення, а також те, що інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення вчинені в період його умовно-дострокового звільнення, що безперечно свідчить про кримінальну направленість у його свідомості та небажання змінювати свою поведінку, колегія суддів вбачає підвищений ступінь суспільної небезпечності, що свідчить про те, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 року в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Доводи, на які посилаються апелянти стосовно не доведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.
Що стосується посилання апелянтів на порушення стороною обвинувачення положень ст. 184 КПК України, які виразилися у ненаданні не пізніше ніж за три години до його розгляду копії клопотання обвинуваченому, то колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Так, статтею 184 КПК України врегульовано порядок подання клопотання слідчого та прокурора про застосування запобіжних заходів.
Зокрема, частиною 2 Цієї статті закріплено обов'язок надання копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
Отже, констатації підлягає факт того, що вказана норма Закону зобов'язує слідчого та прокурора надати обвинуваченому копію клопотання, яким обґрунтовується саме необхідність застосування запобіжного заходу.
У даному ж випадку, предметом розгляду суду першої інстанції було клопотання прокурора про продовження строку дії раніше обраного запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 .
У розрізі вказаної стадії, суд першої інстанції не був пов'язаний обов'язком, передбаченим положеннями ст. 184 КПК України.
Більш того, колегія суддів констатує, що відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Тобто, констатації підлягає факт, що за наявності достатніх підстав суд, навіть за відсутності клопотання прокурора, не лише мав би право на вирішення питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, а був зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження ініціатором продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 був саме прокурор, який, в межах передбаченого строку, посилаючись на продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України заявив відповідне клопотання.
Згідно матеріалів кримінального провадження, у судовому засіданні під час вирішення питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому були присутні як обвинувачений ОСОБА_7 так і його захисник - адвокат ОСОБА_8 , проте останні не заявляли про необхідність вручення їм клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу.
На переконання колегії суддів, не вручення копії клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу щодо обвинуваченого, враховуючи особисту участь останнього та його захисника, під час вирішення вказаного питання, не є безумовною підставою для визнання рішення суду першої інстанції незаконним чи необґрунтованим.
Щодо інших доводів апеляційних скарг, які, на думку апелянтів є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На думку колегії суддів, в апеляційних скаргах не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_7 та не вбачається підстав для зміни раніше обраного останньому запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційних скарг.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, ст.ст. 176-206, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 11 2023 року про продовження щодо обвинуваченого за ч.3 ст. 185 ч.3 ст. 186 КК України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 30 12 2023 року, включно, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ ________________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4