ПОСТАНОВА
Іменем України
14 листопада 2023 року м. Кропивницький
справа № 404/4575/22
провадження № 22-ц/4809/933/23
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Дуковський О.Л., Карпенко О.Л.,
за участю секретаря судового засідання Зубіцької Н. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач 1- ОСОБА_2 ,
відповідач 2 - Маловисківський відділ державної виконавчої служби у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро);
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Маловисківського відділу державної виконавчої служби у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2023 року та додаткове рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2023 року (суддя Кавун Т.В.).
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов
ОСОБА_1 звернувся до Кіровського районного суду м. Кіровограда з позовною заявою, що містить наступні вимоги:
- стягнути з ОСОБА_2 (відповідач 1) на користь позивача заборгованість у розмірі 18 629,38 грн, з яких пеня - 4 114,35 грн, сума 3% річних - 559,41 грн, інфляційні нарахування - 5 155,62 грн;
- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Маловисківського відділу державної виконавчої служби у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Грузіної І.М. та зобов'язати перерахувати належні позивачеві грошові кошти на його особистий рахунок у повному обсязі.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 червня 2022 року у справі № 404/1490/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 лютого 2022 року скасовано; ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по договору про надання правничої допомоги №54 від 23 грудня 2019 року у загальному розмірі 14568,60 грн, з яких 12500,00 грн - основний борг, 1105,83грн - пеня, 273,72 грн - проценти, 689,05 грн - інфляційні витрати.
18 липня 2022 року Маловисківським відділом державної виконавчої служби у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (відповідач 2) відкрито виконавче провадження № 69396833 з примусового виконання зазначеного судового рішення апеляційного суду.
04 серпня 2022 року вказане виконавче провадження закрите у зв'язку із повною сплатою заборгованості боржником. Однак, грошові кошти у сумі 14 568,60 грн, які боржник сплатив у виконавчому провадженні № 69396833 були зараховані на рахунок Управління державної казначейської служби України у м. Кропивницькому і станом на 25 серпня 2022 року на рахунок стягувача не надійшли.
У зв'язку з викладеним, скаржник вважає, що відповідач 1 не у повному обсязі виконав боргове зобов'язання, а тому має сплатити на користь позивача борг, пеню, 3% річних та інфляційні втрати за період з 26 лютого 2021 року по 25 серпня 2022 року у загальній сумі 18 629,38 грн згідно з розрахунком, наведеним у позовній заяві.
Крім того, на переконання позивача, саме внаслідок протиправних дій відповідача 2 він як стягувач у виконавчому провадженні № 69396833 був позбавлений права на своєчасне отримання грошових коштів, сплачених боржником у рахунок погашення заборгованості. Стверджує, що попри те, що відповідач 2 мав у наявності реквізити стягувача для перерахунку коштів, здійснив свідомі протиправні дії щодо перерахунку коштів неналежній стороні - Управлінню Державної казначейської служби України у м. Кропивницькому.
У відзиві на позовну заяву відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позову повністю та покласти на позивача витрати на правову допомогу у сумі 9000,00 грн. Звертає увагу, що загальний розмір пред'явленої до стягнення позивачем суми заборгованості не дорівнює сумі всіх її складових як у мотивувальній, так і в прохальній частині позовної заяви. До того ж, позивачем неправомірно включено до загальної суми боргу основну заборгованість у розмірі 12 500,00 грн, що була сплачена відповідачем 1 у повному обсязі. Щодо вимоги про сплату пені, вказує на те, що норма ч.2 ст. 625 ЦК України не надає права кредитору на нарахування цієї санкції. Також заявляє про пропуск позивачем строку позовної давності у частині вимоги про стягнення пені. Оскільки постанова Кропивницького апеляційного суду у справі № 404/1490/21 набрала законної сили 22 червня 2022 року, була звернена до примусового виконання 07 липня 2022 року та повністю виконана боржником 03 серпня 2022 року, вважає відсутніми підстави для нарахування відсотків річних та інфляційних втрат за вказаний період (а.с. 51 -53).
Відповідно до відзиву відповідача 2 на позовну заяву, орган державної виконавчої служби не погоджується з доводами позову та просить відмовити у задоволенні пред'явленої до нього позовної вимоги. Наголошує, що усі дії у виконавчому провадженні № 69396833 вчинені державним виконавцем у чіткій відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України № 590 від 09 червня 2021 року (зі змінами) «Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану» (а.с. 64-67 том 1).
У відповіді на відзив позивач наполягає на порушенні відповідачем 2 вимог ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». У зв'язку з ненаправленням позивачу додатків до відзиву, просить не брати документ до уваги, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (а.с.77-78).
Короткий зміст рішення та додаткового рішення суду першої інстанції
Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виснував, що державним виконавцем завершено примусове виконання рішення суду щодо стягнення належних стягувачеві коштів відповідно до чинного законодавства та у межах його повноважень.
Підстави для застосування ст. 625 ЦК України відсутні, оскільки божником рішення суду виконано відразу після отримання постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до додаткового рішення від 08 червня 2023 року місцевим судом стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у розмірі 9000,00 грн. Суд першої інстанції виходив з того, що позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а матеріали справи містять докази понесених витрат відповідачем на правничу допомогу у вказаній сумі.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційних скарг
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника. Суд першої інстанції не врахував, що винесення постанови про закінчення виконавчого провадження не свідчить про те, що рішення суду про стягнення боргу виконано належним чином, а кошти стягнуті на користь стягувача своєчасно повернуті в рахунок боргу. Наголошує на тому, що забезпечення виконання судових рішень покладається, зокрема, на суди, які здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції у порушення вимог процесуального закону взяв до уваги відзиви відповідачів, які подані з порушенням процедури. Також зауважує, що попри численні посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, постанови Верхового Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 910/11249/17 та від 16 квітня 2020 року у справі № 818/1814/17, вони не були взяті до уваги судом першої інстанції і навіть не наведені у оскаржуваному рішенні. Переконує, що в цілому суд першої інстанції неналежно виконав свій обов'язок щодо вмотивованості судового рішення.
У апеляційній скарзі на додаткове рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2023 року скаржник зазначає, що оскаржуване судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню з підстав пропуску строку звернення із заявою та необґрунтованості суми судових витрат.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до ухвали Кропивницького апеляційного суду від 23 червня 2023 року з підстав, що в ній зазначені, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції від 08 червня 2023 року залишено без руху.
Ухвалою апеляційного суду від 26 червня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою позивача на додаткове рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області; встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.
Згідно з ухвалою суду апеляційної інстанції від 28 червня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2023 року; встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.
30 червня 2023 року закінчено підготовчі дії; справу за поданими ОСОБА_1 апеляційними скаргами призначено до розгляду у суді апеляційної інстанції, про що постановлено відповідну ухвалу.
Відзив на апеляційні скарги ОСОБА_2 подано 04 липня 2023 року на адресу апеляційного суду, відповідно до якого просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не доведено правомірність розрахованих сум заборгованості, що пред'явлені до стягнення з відповідача 1, оскільки до суду не було надано постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 червня 2022 року у справі № 404/1490/21. Наголошує на наявності арифметичних помилок у мотивувальній та прохальній частинах позову щодо підрахунку загального розміру пред'явленої до стягнення суми заборгованості. Заперечує обґрунтованість позовних вимог про стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Вважає безпідставними доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції щодо порушення відповідачем 1 строків подання до суду доказів, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу (а.с. 183-188).
Згідно з відповідним протоколом та звітом від 07 вересня 2023 року, які наявні у матеріалах справи, встановлено неможливість повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційного суду, необхідність якого викликана відсутністю складу суду для розгляду апеляційних скарг у зв'язку з перебуванням у відпустці членів колегії з розгляду даної справи - суддів Голованя А. М. та Карпенка О. Л.
На підставі розпорядження керівника апарату Кропивницького апеляційного суду від 01 листопада 2023 року № 180, здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи між суддями, за результатами якого замінено члена колегії з розгляду даної справи суддю Голованя А. М. суддею Дуковським О. Л.
01 листопада 2023 року у засіданні апеляційного суду оголошувалась перерва до 14 листопада 2023 року.
Учасники справи повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи у відповідності до вимог процесуального закону (а.с. 228-231).
07 листопада 2023 року скаржником подано додаткові пояснення до апеляційної скарги на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2023 року (а.с. 232-257).
14 листопада 2023 року на електронну адресу суду надійшло клопотання відповідача 2 про розгляд справи без участі представника органу державної виконавчої служби (а.с. 238-239).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача 1, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, за наступного.
Обставини справи, встановлені судами
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 лютого 2022 року у справі 404/1490/21 позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Відповідно до постанови Кропивницького апеляційного суду від 22 червня 2022 року у справі № 404/1490/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 лютого 2022 року скасовано; ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по договору про надання правничої допомоги №54 від 23 грудня 2019 року у загальному розмірі 14 568,60 грн, з яких 12 500,00 грн - основний борг, 1 105,83грн - пеня, 273,72 грн - проценти, 689,05 грн - інфляційні витрати.
07 липня 2022 року на виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 22 червня 2022 року у справі № 404/1490/21 Кіровським районним судом м. Кіровограда видано відповідний виконавчий лист (а.с.19).
На підставі заяви стягувача про прийняття виконавчого листа до виконання, 18 липня 2022 року Маловисківським відділом державної виконавчої служби у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрито виконавче провадження № 69396833 з примусового виконання виконавчого листа від 07 липня 2022 року№ 404/1490/21 (а.с.15-16).
03 серпня 2022 року ОСОБА_2 як боржником у виконавчому провадженні № 69396833 перераховано на рахунок органу державної виконавчої служби кошти у сумі 16 325,46 грн, що підтверджується копією дубліката квитанції 0.0.2629842607.1 від 03 серпня 2022 року (а.с.59).
Зі змісту розпорядження державного виконавця від 04 серпня 2022 року, затвердженого начальником державної виконавчої служби, вбачається, що грошові кошти у сумі 16 325,46 грн, які надійшли 03 серпня 2023 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 404/1490/21, виданого 07 липня 2022 року, необхідно перерахувати:
- 14 568,60 грн на користь ОСОБА_1 на ІВАN НОМЕР_1 ;
- 1 456,86 грн виконавчого збору, 69,00 витрат виконавчого провадження та 231,00 грн витрат виконавчого провадження на зазначені державним виконавцем рахунки (а.с. 68).
Відповідно до платіжного доручення від 04 серпня 2022 року №3973, кошти в сумі 14 568,60 грн, перераховані 04 серпня 2023 року органом державної виконавчої служби на рахунок ОСОБА_1 , банком платника - Управлінням Державної казначейської служби України у Маловисківському районі були зараховані на рахунок отримувача 04 жовтня 2022 року (а.с. 69).
Постановою старшого державного виконавця Маловисківського відділу державної виконавчої служби у Новоукраїнському районі Кіровоградської області від 04 серпня 2022 року виконавче провадження №69396833 з примусового виконання виконавчого листа №404/1490/21, виданого 07 липня 2022 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 14 568,60 грн закінчено у зв'язку зі сплатою коштів в повному обсязі (а. с. 18).
Оскільки на момент подання позову у даній справі кошти у рахунок погашення заборгованості на підставі судового рішення на рахунок стягувача не надійшли, позивач вважає, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов'язання за період з 26 лютого 2021 року (наступний день за кінцевим днем розрахунку заборгованості у постанові Кропивницького апеляційного суду від 22 червня 2022 року № 404/1490/21) по 25 серпня 2022 року (день звернення до суду з позовом у даній справі).
Згідно з розрахунком заборгованості за вказаний вище період, здійсненим позивачем у позовній заяві, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають пеня у сумі 4 114,35 грн, 3% річних у сумі 559,41 грн та інфляційні нарахування у сумі 5 155,62 грн.
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Щодо вимог до відповідача 1
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
Перевіряючи доводи скаржника, апеляційний суд враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Як зауважила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Крім того, відповідно до п.п. 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Отже, з урахуванням принципу юридичної визначеності, рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів, а обставини встановлені цим рішенням суду не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У контексті справи, яка переглядається, колегія суддів враховує, що обставини, встановлені судами у справі № 404/1490/21, мають преюдиційне значення для вирішення даної справи, оскільки підтверджують порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором від 23 грудня 2019 року № 54 про надання правової допомоги.
Так, апеляційний суд у справі № 404/1490/21 встановивши, що ОСОБА_2 в порушення вимог ст.ст 526, 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України та умов укладеного між сторонами договору, не здійснив повну оплату на користь адвоката Швеця Романа Юрійовича відповідного гонорару, виснував про існування правових підстав для стягнення з відповідача іншої частини гонорару 12 500,00 грн згідно з умовами договору від 23 грудня 2019 року. Встановивши, що свій обов'язок зі сплати адвокату гонорару відповідач належним чином не виконав, апеляційний суд стягнув з останнього 3% річних, інфляційні втрати та пеню за весь період прострочення, тобто з 04 червня 2020 року по 25 лютого 2021 року.
Вирішуючи спір у даній справі, колегія суддів враховує, що за вимогами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вимогою апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2023 року є скасування судового рішення та задоволення вимог позову.
У свою чергу, вимогою позову, яка адресована відповідачу 1, є стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості у розмірі 18 629,38 грн, з яких пеня - 4 114,35 грн, сума 3% річних - 559,41 грн, інфляційні нарахування - 5 155,62 грн.
Разом з тим, 4114,35 грн пені + 559,41 грн 3% річних + 5155,62 грн інфляційних втрат = 9829,38 грн, що не відповідає вказаному у прохальній частині позову загальному розміру заборгованості.
Наводячи мотиви пред'явленої до відповідача 1 позовної вимоги, позивач посилався, зокрема, на те, що на момент звернення до суду з позовною заявою відповідачем 1 не була сплачена основна заборгованість у сумі 12 500,00 грн та вбачав необхідність у її стягненні за результатом судового розгляду даної справи. Однак, зазначене міркування не знайшло свого відображення у прохальній частині позову шляхом пред'явлення відповідної вимоги до відповідача 1. За викладеного, у межах апеляційного розгляду справи питання стягнення з відповідача 1 на користь позивача 12500,00 грн основного боргу не розглядається та не вирішується.
Вирішуючи питання наявності підстав для стягнення з відповідача 1 пені в сумі 4 114,35 грн, 3% річних в сумі 559,41 грн та втрат від інфляції в сумі 5 155,62 грн, що розраховані позивачем за період з 26 лютого 2021 року по 25 серпня 2022 року (кінцевий період встановлений позивачем в позові), апеляційний суд виходить із наступного.
Визначення наслідків порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, у тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Відповідно до вимог ст.ст. 526, 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов Договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За вимогами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 пені у даній справі, колегія суддів виходить з того, що преюдиційні факти потрібно відрізняти від оцінки обставин іншим судом. Преюдиційні факти - це явища дійсності, істинність яких вже було встановлено в рішенні, що виключає необхідність їх повторного з'ясування, тоді як юридична оцінка фактів - це оцінне судження, зроблене судом під час зіставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин (постанова ВС від 15 серпня 2019 року у справі № 826/3356/13-а).
Тобто правова оцінка, надана судом факту під час розгляду іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Як вбачається зі змісту постанови Кропивницького апеляційного суду від 22 червня 2022 року у справі № 404/1490/21, стягуючи пеню у даній справі, суд апеляційної інстанції виходив з п. 7.1 договору, яким (за текстом постанови апеляційного суду) визначено, що за несвоєчасну сплату правової допомоги, передбаченої п. 1.1 даного договору клієнт сплачує (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми передбачуваного до оплати гонорару з урахуванням індексу інфляції, або не оплаченого, або частково оплаченого гонорару з урахуванням індексу інфляції.
Здійснюючи ж власний розрахунок пені, суд апеляційної інстанції у справі № 404/1490/21 керувався ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», за якою пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Оскільки визначення пені, погоджене сторонами у договорі не відповідає визначеній законом дефініції пені, а здійснюючи розрахунок пені апеляційний суд у справі № 404/1490/21 керувався нормами Закону, який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин між двома фізичними особами, вбачається, що положення п. 7.1 договору є нікчемним, як таке, що не відповідає вимогам закону, а тому не породжує для сторін жодних правових наслідків.
Актуальна практика суду касаційної інстанції свідчить, що наявність судового рішення про задоволення вимог щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав або виконав не у повному обсязі, не є підставою для нарахування пені за договором, а є підставою виникнення права на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Отже, на час звернення позивача з позовом до суду у справі № 404/1490/21 вважається, що настав строк виконання договору у повному обсязі, свідченням чого є постанова суду апеляційної інстанції у даній справі, якою позовну вимогу про стягнення заборгованості за договором задоволено у повному обсязі. Постановою суду у попередній справі вирішене питання щодо виконання зобов'язання за договором. Період нарахування пені шість місяців, звернення до суду відбулося 29 серпня 2022 року, тобто шість місяців починає відлік з 1 березня 2022 року, нарахована пеня на суму боргу за договором, вимога на виконання якого попередньо заявлена та охоплює період після ухвалення судового рішення.
За вищевикладеного, вимога про стягнення з відповідача 1 пені за договором у даній справі пред'явлена позивачем безпідставно та задоволенню не підлягає.
Як виходить з постанови у справі № 404/1490/21, яка апеляційним судом досліджена з ЄДРСР (колегія суддів визначає слушним зауваження сторони відповідача, що позивач не надав ні судового рішення у попередній справі, правовідносини які пов'язані з даною справою та чим не виконав процесуальні вимоги при зверненні до суду; ні примірник договору) пунктом 7.1 договору визначено, що за несвоєчасну сплату правової допомоги, передбаченої п. 1.1 даного договору клієнт сплачує (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми передбачуваного до оплати гонорару з урахуванням індексу інфляції, або не оплаченого, або частково оплаченого гонорару з урахуванням індексу інфляції. Згідно вказаного зобов'язання, пеня стягнута судовим рішенням.
У відзиві на позовну заяву відповідачем 1 заявлялось про застосування строків позовної давності щодо вимоги позивача про стягнення пені.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 2458 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно із ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц.
Оскільки у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені апеляційний суд відмовляє у зв'язку з її необґрунтованістю, відсутні підстави для застосування до цієї вимоги строку позовної давності, про що було заявлено відповідачем 1 у справі.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 1 пені, суд першої інстанції мав виходити саме з наведених вище підстав.
Також судом першої інстанції безпідставно не враховані обґрунтовані доводи позову, що внаслідок постановлення апеляційним судом судового рішення у справі № 404/1490/21 у відповідача 1 перед позивачем існувало боргове зобов'язання, а тому за його несвоєчасне виконання настають наслідки, передбачені ст. 625 ЦК України, період з дня набрання чинності судового рішення.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, внаслідок чого у кредитора наявне передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання.
Здійснений позивачем відповідний розрахунок пред'явлених до стягнення відсотків річних та інфляційних втрат повинен оцінюватися судом відповідно до вимог закону з урахуванням встановлених у справі фактичних обставин.
Виконуючи зазначений процесуальний обов'язок, апеляційний суд враховує, що за наведеним ст. 625 ЦК України регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування мають компенсаційний, а не штрафний характер.
Здійснюючи розрахунок відповідних нарахувань за період з 26 лютого 2021 року (наступний день за кінцевим днем розрахунку заборгованості у постанові Кропивницького апеляційного суду від 22 червня 2022 року № 404/1490/21) по 25 серпня 2022 року (день звернення до суду з позовом у даній справі), позивач виходив з того, що на момент подання позову у даній справі відповідачем 1 не було виконано судове рішення у справі № 404/1490/21.
Однак, колегія суддів не може погодитись із таким твердженням скаржника у повному обсязі.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За п.1 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, серед іншого за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Пунктом 9 ч.1, ч.2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Як передбачено у ч.1 ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження» органи державної виконавчої служби мають рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування коштів виконавчого провадження, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Відповідно до п.п. 1, 2 розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5), далі - Інструкція, стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, відкриті Міністерством юстиції України, міжрегіональними управліннями Міністерства юстиції України, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках, приватними виконавцями - в державних банках, у тому числі рахунки в іноземній валюті (далі - депозитний рахунок). Операції з грошовими коштами на рахунках, визначених п. 1 цього розділу, здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих виконавцем сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок.
У разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів державний виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує одне розпорядження (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби. Розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається відповідальній особі, копія залишається у виконавчому провадженні. Перерахування коштів з рахунків органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця здійснюється на підставі платіжних інструкцій. Платіжна інструкція підписується начальником органу державної виконавчої служби та відповідальною особою органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем (п.п. 13,14. Інструкції).
Фактичні обставини даної справи свідчать про те, що 03 серпня 2022 року, шляхом перерахування на рахунок органу державної виконавчої служби коштів у сумі 16 325,46 грн, відповідачем 1, як боржником у виконавчому провадженні № 69396833, була сплачена у повному обсязі заборгованість за судовим рішенням - постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 червня 2022 року у справі № 404/1490/21.
04 серпня 2022 року державним виконавцем було оформлено розпорядження № 69396833, зокрема, про перерахування на рахунок стягувача сплаченої боржником суми заборгованості. Також 04 серпня 2022 року державним виконавцем було надіслано до органу ДКСУ відповідне платіжне доручення та у зв'язку з викладеним винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 69396833.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Скаржником не доведено, що перерахування боржником на рахунок державної виконавчої служби заборгованості, що виникла не підставі судового рішення, є неналежним виконанням відповідного зобов'язання.
З викладеного слідує, що кошти на виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 22 червня 2022 року у справі № 404/1490/21 були сплачені боржником у повному обсязі 03 серпня 2022 року. При цьому, державним виконавцем не було допущено порушення передбаченої законодавством процедури перерахування стягувачу сплаченої боржником у виконавчому провадженні суми заборгованості.
Питання ж правомірності зарахування органом ДКСУ суми заборгованості на вказаний у платіжному дорученні розрахунковий рахунок стягувача лише 04 жовтня 2022 року, не належить до предмета спору у даній справі, а тому апеляційним судом не вирішується.
Виходячи з викладеного, право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму простроченого відповідачем 1 зобов'язання виникло у позивача 26 лютого 2021 року (наступний день за кінцевим днем розрахунку заборгованості у постанові Кропивницького апеляційного суду від 22 червня 2022 року № 404/1490/21) та обмежується не днем звернення до суду з позовом у даній справі, як помилково стверджує позивач, а днем виконання боржником свого зобов'язання у повному обсязі, тобто - 03 серпня 2022 року.
При цьому, за усталеною судовою практикою день погашення боржником основного боргу у розрахунок відсотків річних, що стягуються на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, не включається.
Враховуючи наведене, стягненню з відповідача 1 на користь позивача підлягають 3% річних на суму простроченого зобов'язання у розмірі 12 500,00 грн за період з 26 лютого 2021 року по 02 серпня 2022 року та складають 536,00 грн.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць. В наведеній постанові суд касаційної інстанції роз'яснив, що «сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується».
З урахуванням наведеної правової позиції, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, що також має місце у справі, що переглядається, інфляційна складова за певний місяць враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці (час прострочення у неповному місяці більше 15 днів - за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (15 днів) - за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується).
Отже, інфляційні втрати позивача від прострочення виконання відповідачем 1 зобов'язання в сумі 12500,00 розраховуються апеляційним судом за період з березня 2021 року по липень 2022 року та складають 3 391,65 грн (повні місяці). Принцип розрахунку даних виплат є незмінним, не залежить від постановленого рішення в попередній справі, тобто як до вирішення стягнення за договором так і виниклого зобов'язання за рішенням суду.
За викладеного, апеляційна скарга у частині вимог до відповідача 1 підлягає частковому задоволенню.
Щодо вимоги до відповідача 2
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту у національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до ч.ч. 1 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Статтею 447 ЦПК України унормовано, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі ст. 339 ГПК України (у ЦПК України - ст.447) пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Дії, вчинені державним виконавцем у виконавчому провадженні № 69396833, де позивач є стягувачем, а відповідач 1 - боржником, є процесуальними діями державного виконавця щодо примусового виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 22 червня 2022 року у справі № 404/1490/21.
Виходячи з викладеного, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця у виконавчому провадженні № 69396833 позивач як сторона виконавчого провадження мав саме у порядку ст. 447 ЦПК України, а не у порядку позовного провадження.
Більш того, на час звернення до суду, виконавцем перераховані кошти стягувачу, а саме 4 серпня 2022 року за реквізитами, які він вказав в заяві про прийняття виконавчого листа на виконання. Відповідне підтвердження долучене до справи, платіжне доручення (а.с.69).
Викладене, виключає можливість задоволення позовної вимоги позивача до відповідача 2 та апеляційної скарги у відповідній її частині.
Колегією суддів враховано, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 818/1814/17, що на неї в апеляційній скарзі посилається скаржник, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин позивача з відповідачем 2 у даній справі.
Так, у справі № 818/1814/17 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом відповідно до якого, зокрема, просив визнати протиправною бездіяльність ДКС України у вигляді невиконання протягом тривалого часу постанови Сумського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 у справі №818/3571/15.
На відміну від справи, що переглядається апеляційним судом, спір у справі №818/3571/15 розглянуто у порядку позовного провадження адміністративним судом, оскільки вимоги щодо визнання бездіяльності органів казначейства незаконною та зобов'язання вчинити дії прямо пов'язані із виконанням покладених законодавством на Казначейство функцій щодо забезпечення виконання рішень суду у спосіб безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється), мають ознаки публічно-правового спору, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Подібний висновок було викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 916/1227/16, від 31 жовтня 2018 року у справі 905/2087/17, від 12 вересня 2018 року у справі № 916/223/17.
Колегією суддів критично сприймаються доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону, які полягають у недотриманні місцевим судом вимог ст. 265 ЦПК України.
Так, за вимогами ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Водночас, оскаржуване вирішення місцевим судом спору між позивачем та відповідачем 1 зумовлене неправильним застосуванням норм матеріального права. Порушень вимог процесуального закону судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи у частині вимог позивача до відповідача 2, апеляційним судом також не встановлено.
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції
Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення та стягуючи з позивача на користь відповідача 1 судові витрати у розмірі 9000,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що під час ухвалення рішення у даній справі, судом не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та адвокатом Міхальовою В.В. укладено договір від 04 січня 2023 року № 1 про надання правничої (правової) допомоги (а. с. 56-57).
Згідно з п. 4.1 даного договору гонорар адвоката за даним договором складає фіксовану суму у розмірі 9 000,00 грн.
Оплата відповідачем 1 послуг адвоката підтверджується квитанцію до прибуткового касового ордера на суму 9000,00 грн від 04 січня 2023 року № 04/01 (а.с. 58).
Виходячи з того, що рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2023 року позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та враховуючи, що матеріали справи містять докази оплати відповідачем 1 витрат на правничу допомогу за договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що понесені відповідачем 1 витрати на правову допомогу підлягають відшкодування позивачем у повному обсязі.
Переглядаючи оскаржуване додаткове рішення у межах доводів і вимог апеляційної скарги позивача, колегією суддів враховується наступне.
Відповідно ч.1 п.3 ст.270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи (ч.1 ст. 134 ЦПК України).
За вимогами ч.ч. 1- 6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що у першій заяві по суті спору - відзиві на позовну заяву, поданому до суду першої інстанції у системі «Електронний суд», відповідачем 1 зазначив суму судових витрат, які він поніс у зв'язку із розглядом даної справи та просив їх відшкодувати за рахунок позивача (а.с.52-53).
До відзиву на позовну заяву відповідачем 1 було додано електронні копії договору про надання правничої (правової) допомоги від 04 січня 2023 року № 1 та квитанції до прибуткового касового ордеру від 09 січня 2023 року на суму 9000,00 грн.
Квитанцією № 67161 засвідчується доставка відзиву з додатками до зареєстрованого електронного кабінету ОСОБА_1 (а.с. 61).
Викладеним спростовуються доводи апеляційної скарги позивача щодо порушення відповідачем 1 строків звернення із заявою та відсутності можливості надати заперечення щодо необґрунтованості вказаної суми.
При цьому, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо ненадання відповідачем 1 розрахунку понесених ним судових витрат, оскільки за умовами договору від 04 січня 2023 року № 1 між адвокатом та клієнтом погоджено фіксований розмір витрат, що не потребує наведення розрахунку як такого.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Поданої до суду першої інстанції заяви позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, яка б містила обґрунтовані аргументи щодо неспівмірності витрат, понесених відповідачем 1, матеріали справи не містять.
За викладеного, відповідні доводи апеляційної скарги не беруться колегією суддів до уваги.
Отже, на момент ухвалення додаткового рішення у суду першої інстанції були відсутні визначені процесуальним законом підстави для відмови у відшкодуванні витрат відповідача 1 на правову допомогу, так само як і у зменшенні цієї суми.
Поряд з цим, за вимогами ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).
Виходячи із фактичних обставин даної справи, враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача 1 задоволено частково, а рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню, додаткове рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2023 року необхідно змінити, стягнувши з позивача на користь ОСОБА_2 понесені останнім судові витрати у розмірі 5 403,60 грн.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються як в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цих межах.
За вимогами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 376 ЦПК України).
На підставі викладеного, за результатом апеляційного перегляду рішення та додаткового рішення суду першої інстанції у даній справі, відповідні апеляційні скарги позивача підлягають частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню, а додаткове рішення - зміні.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2023 року та додаткове рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2023 року, - задовольнити частково.
Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2023 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у сумі 536,00 грн та інфляційні втрати в сумі 3 391,65 грн, а також витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 396,56 грн.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити.
Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2023 року у частині позовних вимог до Маловисківський відділ державної виконавчої служби у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у сумі 594,84 грн.
Додаткове рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2023 року змінити.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у розмірі 5 403,60 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді О. Л. Дуковський
О. Л. Карпенко