ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 рокуСправа №160/4045/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті йому додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 від 28.02.2022 р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період несення служби з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року у розмірі 30 000 грн. щомісячно;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплати йому додаткову винагороду встановленою постановою КМУ №168 від 28.02.2022 р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період несення служби з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року у розмірі 30 000 гривень щомісячно.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він проходить службу у Службі судової охорони на посаді командира 1 взводу охорони 1 підрозділ охорони (м.Дніпро). Відповідно до положень постанови КМУ № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року позивач за період з 24.02.2022 р. по 20.01.2023 р. має право на отримання щомісячно додаткової винагороди в розмірі до 30 000 грн. щомісячно. Проте відповідач накази про виплати такої винагороди не видавав, чим порушив право позивача на належне грошове забезпечення. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті належних до отримання суми грошового забезпечення, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.03.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 08.03.2023 року зупинено провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду в зразковій адміністративній справі № 260/3564/22.
На виконання вимог ухвали суду 05.04.2023 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом ДСА України від 26.08.2020 р. № 384, згідно із пунктом 10 якого грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення. Кошторисом на 2022 рік від 14.01.2022 року та Кошторисом на 2023 рік територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області передбачені видатки на виплату грошового забезпечення співробітникам територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області. Видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ від 28.02.2022 року № 168 не передбачались та не затверджувались. Відповідач зауважив, що відповідно до підпункту 20 пункту 19 Положення про Службу судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2019 року №1051/0/15-19 Голова Служби судової охорони приймає в установленому порядку рішення про розподіл бюджетних коштів, розпорядником яких є Служба. Відтак, оскільки відповідні бюджетні асигнування до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області не надходили, відповідач вважає вимогу про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо невинесення наказу по нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до постанови № 168 такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
До суду також 05.04.2023 року від відповідача надійшло клопотання про залучення співвідповідачів у справі - Службу судової охорони, Державну судову адміністрацію України, Міністерство фінансів України.
Ухвалою суду від 20.10.2023 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 20.10.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення співвідповідачів у справі.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнятий на службу до Служби судової охорони наказом Служби судової охорони від 03.12.2019 року №350 о/с.
З 03.12.2019 року позивач перебуває на посаді командира 1 взводу охорони 1 підрозділу охорони (м.Дніпро) Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області.
Довідкою Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області від 24.02.2023 року №325 підтверджено, що розмір грошового забезпечення позивача за період з лютого 2022 року по січень 2023 року становив 221 162,39 грн., з яких: 16 688,46 грн. - лютий 2022 року, 16 705,66 грн. - березень 2022 року, 16 842,52 грн. - квітень 2022 року, 16 957,96 грн. - травень 2022 року, 33 374,45 грн. - червень 2022 року, 17 077,40 грн. - липень 2022 року, 17 275 грн. - серпень 2022 року, 17 275 грн. - вересень 2022 року, 17 294,55 грн. - жовтень 2022 року, 17 438,13 грн. - листопад 2022 року, 20 211,78 грн. - грудень 2022 року, 14 021,48 грн. - січень 2023 року.
Позивач 03.02.2023 року звернувся до відповідача із рапортом щодо невиплати додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Листом від 14.02.2023 року «Про надання інформації» відповідач повідомив, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 - 2023 роки та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, не передбачались та не затверджувались, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату. Враховуючи викладене, накази Служби або територіальних управлінь Служби про виплату співробітникам додаткової винагороди не видавались і не могли бути видані. Також повідомлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 р. №43 Службу судової охорони виключено з переліку відомств, для яких передбачена виплата додаткової винагороди, визначеної постановою №168, з 20.01.2023 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.
Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (стаття 160, частина перша статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Відповідно до частини першої статті 162 Закону № 1402-VIII служба судової охорони: 1) забезпечує пропуск осіб до будинків (приміщень) судів, органів та установ системи правосуддя та на їх територію транспортних засобів; 2) забезпечує підтримання та реагує на порушення громадського порядку при розгляді справ судом, вживає заходів до припинення проявів неповаги до суду; 3) здійснює заходи з охорони, забезпечення недоторканності та цілісності приміщень судів, органів і установ системи правосуддя, недоторканності та цілісності розташованого у таких приміщеннях майна, запобігання, недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього; 4) здійснює заходи із запобігання загрозам особистій безпеці суддів, членів їх сімей, працівників суду, а також у суді - учасників судового процесу, виявлення та нейтралізації таких загроз; вживає у разі надходження від судді відповідної заяви необхідних заходів для забезпечення безпеки судді, членів його сім'ї; 5) реагує в межах наданих законом повноважень на протиправні дії, пов'язані із посяганням на суддів, членів їх сімей, працівників суду, учасників судового процесу.
Співробітникам Служби судової охорони гарантується інший соціальний захист в обсягах та порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» для поліцейських, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування Служби судової охорони (частина третя статті 165 Закону № 1402-VIII).
Згідно зі положеннями частини першої - другої статті 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома статті 161 Закону № 1402-VIII).
Постановою Кабінету Міністрів України № 289 від 03.04.2019 р. «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджено схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади, згідно з додатком 1; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони згідно з додатком 2; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони згідно з додатком 3; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони згідно з додатком 4; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони згідно з додатком 5.
Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із схемою тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони та схемою тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони, затверджених цією постановою; порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
На виконання статті 165 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 р. № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» з урахуванням постанов Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 р. № 414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», від 11.08.1995 р. №648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах», від 03.01.2013 р. №2 «Про встановлення надбавок до посадових окладів державних експертів з питань таємниць та фахівців, які залучаються до підготовки рішень та висновків державних експертів з питань таємниць» та інших нормативно-правових актів, що регулюють питання оплати праці, розроблено Порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затверджений наказом Державної судової адміністрації України № 384 від 26.08.2020 р. (далі - Порядок №384 в редакції чинній на час виникнення спірних відносин).
Згідно із пунктом 1 Порядку №384 цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони (далі - Служба).
Відповідно до пункту 3 Порядку №384 грошове забезпечення співробітникам Служби (далі - співробітники) визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби, інтенсивності та умов служби, почесного звання, спортивного звання.
Згідно із пунктами 4-7 Порядку №384 грошове забезпечення включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення; 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) надбавка за стаж служби.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:1) підвищення посадового окладу; 2) надбавки; 3) доплати; 4) премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: 1) винагороди; 2) допомоги.
Пунктами 9-10 Порядку №384 підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Виплата грошового забезпечення співробітникам за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку №384).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та на час спірних відносин не припинений та не скасований.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова №168).
Згідно із пунктом 1 постанови №168 у первинній редакції станом на 24.02.2022 р. було установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови (пункт 3 постанови № 168).
Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24 лютого 2022 року.
Отже, з 24.02.2022 р. у співробітників Служби судової охорони виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн. щомісячно.
В подальшому до пункту 1 постанови №168 неодноразово вносилися зміни.
Постановою Кабінету Міністрів України № 793 від 07.07.2022 р., яка набрала чинності 19.07.2022 р., внесено зміни до пункту 1 постанови № 168, а саме: в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінити словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»; доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: «2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».
Пунктом 2 постанови КМУ №793 від 07.07.2022 р. установлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 р. №396 затверджено «Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану» (далі - Порядок №396), який було розроблено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Згідно із пунктом 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
Пунктом 7 Порядку № 396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких в розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Згідно із пунктом 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
У пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 р. № 396 визначено, що цей наказ набирає чинності з дня його опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України встановлено співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає виплаті в порядку та на умовах, визначених Державною судовою адміністрацією України.
Як видно з матеріалів справи, позивач проходить службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Дніпропетровській області з 03.12.2019 року на посаді командира 1 взводу охорони 1 підрозділ охорони (м.Дніпро) Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області.
У межах спірних правовідносинах заявлено позовні вимоги щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди, установленої постановою №168, за період несення служби з 24.02.2022 р. по 20.01.2023 р.
Відповідачем не заперечується невиплата позивачу додаткової винагороди, передбаченою постановою КМУ №168, за спірний період.
Суд зазначає, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ.
Встановлена постановою №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.
У первинній редакції постанови № 168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30 000 гривень щомісячно.
Водночас, з урахуванням змін до постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 р. № 793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Проте, в обох зазначених постановах КМУ (№ 168 і № №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022. р.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини рішення).
У рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Зміст внесених постановою №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку №384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
З огляду на викладене, вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн. на місяць, передбаченому постановою №168 у первинній редакції.
Відтак, виходячи з приписів частини третьої статті 7 КАС України, суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку №396, про застосування якого вказує відповідач, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно із пунктом 2 постанови №289, Державна судова адміністрація України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.
Так само пунктом 21 постанови № 168 (у редакції постанови № 793), на виконання якого прийнятий Порядок № 396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить Державна судова адміністрація України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.
При цьому, відмова у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява №63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).
Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі №21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування додаткової щомісячної винагороди, що є предметом спору у цій справі, оскільки держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань.
Доводи відповідача про неможливість прийняття наказу суд вважає недостатніми для відмови у задоволенні позову, оскільки право позивача на отримання спірної додаткової винагороди виникло на підставі постанови КМУ №168, прийнятої на виконання Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-IX.
За ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 р. за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, цю справу необхідно визнати типовою та у силу приписів частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові.
Згідно із висновками Верховного Суду у цій зразковій справі щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України №168 з врахуванням положень статей 43 і 58 Конституції України, статей 161, 165 Закону України від 02.06.2016 р. №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», нормами Порядку №384 і Порядку №396 належить застосовувати в адміністративних справах про виплату на користь співробітників Служби судової охорони додаткової винагороди у правовідносинах, що виникли з 24 лютого 2022 року.
Також, суд зазначає, що відповідач в силу вимог пункту 10 Порядку №384 є суб'єктом виплати позивачу грошового забезпечення за місцем проходження ним служби, а тому є належним відповідачем.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм, встановлених обставин та правових висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22, суд дійшов висновку про те, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. №168, тому з метою відновлення порушених прав слід зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн. на місяць, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 р. №168, за період з 24.02.2022 р. по 20.01.2023 р.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити з викладених вище підстав.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України “Про судовий збір” з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 262 КАС України, суд,
УХВАЛИВ:
Позовну заяву - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровської області щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року № 168.
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, в розмірі 30 000 грн. на місяць за період з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року.
Судовий збір не стягується.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма