ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2023 року Справа № 160/18702/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Довгинцівсько-Металургійного міжрайонного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
26.07.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Довгинцівсько-Металургійного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправною відмову Довгинцівсько-Металургійного міжрайонного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області в оформленні та видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року на ім'я ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Довгинцівсько-Металургійний міжрайонний відділ у місті Кривому Розі Головного управління державної міграційної служби в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Отже, відмова Відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ є протиправною та такою, яка порушує законні права Позивача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 адміністративний позов було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду: - документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі та порядку, встановлених чинним законодавством України.
15.08.2023 засобами поштового зв'язку до суду надійшла заява про залучення до матеріалів справи квитанції про сплату судового збору від 31.07.2023 №ПН2886826 на суму 1073,60 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 поновлено позивачеві строк звернення до суду; позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачеві 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі направлено позивачеві засобами поштового зв'язку та відповідно до наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримано останньою 14.10.2023.
За даними КП «ДСС» копію ухвали про відкриття провадження за допомогою підсистеми «Електронний суд» надіслано Довгинцівсько-Металургійному міжрайонному відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області в його електронний кабінет - 24.08.2023, а копія адміністративного позову - 26.07.2023 відповідно, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк на подання відзиву до 08.09.2023.
07.09.2023 до суду від Довгинцівсько-Металургійного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на те, що 23.11.2022 року ОСОБА_1 звернулася із заявою складеною у довільній формі (вхідний реєстраційний №Р-23/6/1264-22) до Довгинцівсько-Металургійного відділу у м. Кривому Розі Головного управління ДМС у Дніпропетровській області в якій просила, в зв'язку з викраденням, видати їй паспорт у формі книжечки на підставі релігійних переконань без внесення даних до Єдиного державного демографічного реєстру. 20.12.2022 року Довгинцівсько-Металургійним відділом у м. Кривому Розі Головного управління ДМС у Дніпропетровській області за вих.№1264-4448/000235-22 на вищезазначене звернення ОСОБА_1 було надано відповідь та роз'яснено правила і процедуру оформлення паспорта громадянина України, відповідно до норм чинного законодавства.
Відповідач наголошує, що розгляд заяви Позивача відповідно до Закону України «Про звернення громадян» з роз'ясненням правил і процедури оформлення паспорта громадянина України відповідно до норм чинного законодавства не є порушенням прав особи з боку Відповідача.
Сторони в ході судового розгляду правом на подання до суду відповіді та відзив та заперечень відповідно не скористалися.
За правилами ст.262 КАС України розгляд адміністративної справи мав відбутись до 20.10.2023, проте головуючий суддя Юхно І.В. у період з 16.10.2023 по 20.10.2023 перебувала у відпустці, у зв'язку з чим суд на підстави положень ч.6 ст.120 КАС України розглядає справу по суті в перший робочий день з урахуванням вихідних днів - 23.10.2023.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою Криворізького відділу поліції Металургійного відділення поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 04.10.2016 №22/1-10244 та витягом з кримінального провадження №12016040710002865 від 29.09.2016 та не заперечується відповідачем.
Згідно з довідкою Криворізького відділу поліції Металургійного відділення поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 04.10.2016 №22/1-10244 та витягом з кримінального провадження №12016040710002865 від 29.09.2016
29.09.2016 в період часу з 09.00 годин по 11.30 годин, невстановлена особа перебуваючи в приміщення храму по АДРЕСА_1 , шляхом вільного доступу, (таємно викрала жіночу сумочку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій були документи на її ім'я, а саме: паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , картка фізичної особи платника податків, домова книга на будинок розташований по АДРЕСА_2 , та особисті речі, загальною вартістю 500 гривен, після чого з викраденим з місця події зникла, чим завдала ОСОБА_1 майновий збиток на зазначену суму. (ЄО № 13816 від 29.09.2016). 29.06.2016 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040710002865 по факту таємного викрадення чужого майна (майна), за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.
23.11.2022 Позивач звернулась із заявою до начальника Довгинцівсько-Металургійного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою (вхід.№ ГУ ДМС в Дніпропетровській області Р-23/6/1264-22 від 23.11.2023), у якій просила видати паспорт-книжечкою за її релігійними поглядами в зв'язку з крадіжкою. У заяві також зазначено, що згоду на введення її в Єдиний реєстр не дає.
Довгинцівсько-Металургійний відділ у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області листом вих. № ГУ ДМС у Дніпропетровській області №1264-4448/000235-22 від 20.12.2022 повідомив позивачу, що оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, і повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України». Зазначеною постановою затверджені, зокрема, зразок бланка, його технічний опис, порядок подання заяв, організація його видачі, дії працівників під час прийому заяв, оформлення та видачі паспорта. Відповідно до статей 35, 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. Статтею 24 Конституції України, визначено, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом та не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Отже, переконання особи, належність до окремих соціальних груп не можуть бути законною підставою для увільнення від своїх обов'язків перед державою або відмови від виконання законів. Крім того, виходячи із системного аналізу норм права, видача документу, що посвідчує і особу (незалежно від його вигляду - книжка чи картка, що містить безконтактний електронний носій) не можлива без обробки персональних даних особи. Заява про видачу паспорту підтверджує волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних», оформлені засобами Єдиного державного демографічного реєстру документи забезпечують більш надійний ступінь захисту від втручання, пошкодження чи втрати інформації у порівнянні з документами на паперових носіях. Звертаємо увагу, що паспорт громадянина України є необхідним документом для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою та ін. Враховуючи викладене, у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Не погоджуючись з відмовою у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III (далі - Закон № 2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону № 2235-III постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII затверджено «Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон».
Згідно із пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 «Положення про паспорт громадянина України», паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
Водночас, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно зі статтею 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на паспорт громадянина України.
Відповідно до частин 2, 4, 6 статті 14 Закону № 5492-VI документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.
Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.
Тобто, заявник, звернувшись до уповноваженого суб'єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.
Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону № 5492-VI уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Зі змісту вищенаведеної норми вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа. Водночас вказаним Законом не передбачено визначення поняття документ.
Разом з цим, відповідно до статті 21 Закону № 5492-VI паспортом громадянина України є документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Відтак, відповідач у своєму листі на звернення позивача зобов'язаний був вказати одну з вище перерахованих підстав для відмови у оформленні паспорта у формі книжечки, оскільки паспорт громадянина України в розумінні статті 21 вказаного Закону є документом.
Як зазначено вище, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено два рівнозначних альтернативних варіанта оформлення документа, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді паспортної книжечки або паспортна картка.
З даного приводу суд зазначає, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» також передбачено можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, а тому не вбачається відсутності у відповідача можливості видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки.
Спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою відповідача видати ОСОБА_1 , паспорт громадянина України у вигляді (формі) книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII.
Суд зазначає, що 19 вересня 2018 року Великою Палатою Верховним Судом ухвалено рішення у зразковій справі № 806/3265/17.
Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи вказане рішення, зазначила, що ознаками типової справи є:
- позивач - фізична особа, який територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;
- відповідач територіальні органи ДМС України;
- предмет спору вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Згідно з пунктом 21 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.
За приписами пункту 22 частини 1 статті 4 КАС України, зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
З огляду на суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема, щодо відмови позивача від обробки персональних даних), а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).
При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам викладеним у рішенні Верховного суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (ч. 3 ст. 291 КАС України).
Таким чином, враховуючи предмет спору у цій справі та предмет спору у справі, яку розглянуто Верховним Судом як зразкову, суд дійшов висновку про те, що вказана справа є типовою справою по відношенню до справи №806/3265/17, у зв'язку з чим правові висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду справи №806/3265/17, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.
У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.
На переконання Великої Палати Верховного Суду це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не було встановлене законом), не є необхідним у демократичному суспільстві. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Оскільки, спірні правовідносини між сторонами виникли саме з приводу фактичної відмови відповідача у видачі паспорту у формі книжечки, з огляду на позицію відповідача про те, що видача паспорту можлива лише за рішенням суду про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, враховуючи правові висновки Верховного Суду, які викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, суд дійшов висновку щодо наявності у ОСОБА_1 права на отримання паспорту у формі книжечки.
При цьому, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Фактично, необхідною передумовою застосування частини 2 статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Крім того, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Водночас, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала (зокрема, у постанові від 08.09.2022 у справі № 9901/276/19), що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Отже, з метою повного та всебічного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне на підставі ч.2 ст.9 КАС України скоригувати заявлені позивачем позовні вимоги, а саме: визнати протиправними та скасувати рішення Довгинцівсько-Металургійного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, оформлене листом від 20.12.2022 (вих. № Головного управління ДМС у Дніпропетровській області 1264-4448/000235-22 від 20.12.2022).
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує про те, що позивачем не було дотримано процедуру для отримання паспорту, а саме подана заява від 23.11.2022 в довільній формі не може вважатись заявою про видачу паспорта, оскільки для оформлення такого документа необхідно подати заяву встановленого зразка та інші документи, визначені законодавством, зокрема документи, що підтверджують необхідність обміну паспорту.
З приводу таких аргументів відповідача суд вважає за необхідне зазначити те, що спірні правовідносини, які розглядаються у цій справі, виникли не з приводу відповідності чи невідповідності заяви про видачу паспорта вимогам закону, а саме у зв'язку із позицією відповідача про відсутність у позивача права на отримання паспорта у формі книжечки. Оскільки у відповіді на заяву про видачу паспорта у формі книжечки відповідач не зазначив ані про не відповідність заяви визначеній законодавством формі, ані про відсутність документів необхідних для оформлення паспорта, то вказані аргументи відхиляються судом як безпідставні.
Отже, для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати відповідача оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (постанова від 19.09.2018).
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, суд звертає увагу, що у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Сервіс та інші проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)».
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищенаведене та те, що дана справа є типовою, беручи до уваги правову позицію, висловлену постанові Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (№Пз/9901/2/18), суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).
Таким чином, судовий збір у розмірі 1073,60 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до платіжної інструкції від 31.07.2023 №ПН2886826, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Довгинцівсько-Металургійного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області на користь позивача.
Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП - невідомий) до Довгинцівсько-Металургійного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 50086, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Л. Бородича, буд.3; код ЄДРПОУ - відсутній) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Довгинцівсько-Металургійного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, оформлене листом від 20.12.2022 (вих. №Головного управління ДМС у Дніпропетровській області 1264-4448/000235-22 від 20.12.2022).
Зобов'язати Довгинцівсько-Металургійний відділ у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Довгинцівсько-Металургійного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Юхно