30.11.2023 Справа № 756/3503/23
Унікальний №756/3503/23
Провадження №2/756/2703/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді- Яценко Н.О.,
за участі секретаря Євтушик В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м.Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач у березні 2023 року звернувся до суду через представника - адвоката Тернового Р. з вищевказаним позовом до відповідача та просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь інфляційні витрати за період з 13.03.2020 по 13.03.2023 року в розмірі 47 197 грн. 07 коп., 3% річних за період з 13.03.2020 по 13.03.2023 в сумі 8 743 грн. 99 коп. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.12.2015 року Оболонським районним судом м. Києва ухвалено рішення у справі №2/756/4279/15, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 65 413,28 грн., 704,31 грн. - процентів за користування коштами, пені за несвоєчасне виконання зобов'язання 6 553,88 грн. та витрати від інфляції 23 504,74 грн. та судовий збір у сумі 961,76 грн., загальна сума складає 97 137,97 грн.
Позивач вказує, що на день подання цієї позовної заяви (13.03.2023) ОСОБА_2 не було виконано свої зобов?язання перед ОСОБА_1 , а тому позивач звертається до суду з позовом про стягнення інфляційних витрат та 3% річних нарахованих на суму основного боргу відповідного до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2023 року справу передано для розгляду головуючому судді Яценко Н.О.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 31.03.2023 року відкрито провадження у справі та визначено, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином та своєчасно, направив до суду клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує повністю. Суд вважає за можливе провести розгляд справи без участі позивача.
Відповідач в судові засідання не з'являвся, про дату, місце та час був повідомлений належим чином та своєчасно, як шляхом направлення судової повістки, за адресою місця проживання, так і шляхом публікації оголошення на сайті судова влада, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав. Суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача.
Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково з наступних підстав.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Судом встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 15.12.2015 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 65413,28 грн., 704,31 грн. - процентів за користування коштами, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань 6553,88 грн. та витрат від інфляції 23504,74 грн. та судовий збір у сумі 961,76 грн.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.
З огляду на матеріали справи, предметом позову у даній справі є стягнення на підставі частини 2 статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних, за невиконання грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає,що позивачем не надано доказів, що рішення суду від 15.12.2015 року боржником не виконано або перебувало на примусовому виконанні, тобто позивач не довів обставини, на які посилалась як на підставу позовних вимог. З урахуванням наведеного, суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.
Суд також вказує, що з урахуванням приписів ч. 6 ст.8 ЦПК України обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Враховуючи положення статті 141 ЦПК України та висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати понесені стороною позивача розподілу не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 83, 137,141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення інфляційних витрат та 3% річних - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 30 листопада 2023 року.
Суддя: