08.12.2023 Справа № 756/3501/23
Унікальний № 756/3501/23
Провадження №2/756/2702/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2023 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:
головуючого судді Луценко О.М.,
за участю секретаря Галелюк Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини доходів та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ВСТАНОВИВ:
17.03.2023до Оболонського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного Підприємства «Завод 410 ЦА», в якій остання з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просить:
- стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в розмірі - 253 974,12 грн;
- стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні в розмірі - 138526,19 грн;
- стягнути з відповідача на свою користь компенсацію втрати частини заробітної плату у зв'язку з порушенням термінії її виплати в розмірі -20158,49грн;
- стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу в розмірі 46 000,00грн.
В позові вказується, що відповідно до наказу №371/о від 26.10.2022 року позивач звільнилася з посади начальника управління інформаційних технологій ДП «Завод 410 ЦА» за власним бажанням.
На момент звільнення заборгованість по заробітній платі в розмірі 253974,12 грн. не була виплачена позивачу, за період - березень - 36306,30 грн., квітень - 12218,11 грн., травень 2022 р. - 19931,32 грн., червень-18740,24грн., липень-1659,71грн., серпень-14837,07грн., вересень-15253,14грн., жовтень-70826,33грн., листопад 4343,38грн.
Відповідно до останніх двох місяців нарахування заробітної плати, середньоденна заробітна плата позивача становила 1 117,15 грн.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2022 р. по 01.05.2023 р. (124 робочі дні *117,15 грн.) становить 138 526,19 грн.
Компенсація втрати частини заробітної плату у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з 01.03.2022 по 30.09.2023р. становить 20 158,49грн.
Позивач направляв відповідачу вимогу про виплату заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки проте, станом на 24.10.2023 року відповідач має перед позивачем заборгованість в розмірі 253 974,12 грн.
Враховуючи наведене просить суд позов задовольнити.
14.09.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник ДП «Завод 410ЦА» просить суд зменшити суму основної заборгованості відповідача перед позивачем та відмовити позивачу в задоволені позовних вимог в стягненні з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
ДП «Завод 410 ЦА» не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 , вважає їх безпідставними та необґрунтованими.
У відзиві вказується, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 173 КзпП України за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що порушення строків сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
Так, вказується, що в даному випадку в затримці розрахунку позивача при звільненні не було факту вини відповідача, оскільки мали місце обставини які не залежали від волі відповідача та які унеможливлювали проведення розрахунку із позивачем та полягали в наступному. Зокрема, звертається увага на те, що ДП «Завод 410 ЦА» здійснює господарську діяльність у відповідності до діючого законодавства України, зокрема, на виконання робіт з капітального ремонту, модернізації, переобладнання і технічного обслуговування літаків типу Антонов , завод має сертифікати міждержавного авіаційного комітету, український національний авіаційних властей, сертифікат відповідності російських авіаційних влад. Крім цього система якості заводу сертифікована за міжнародними стандартами серії ІSО, а також аерокосмічного комплексу AS/EN. З огляду на те, що виконуються роботи по ремонту військових літаків, завод має сертифікат стандарту НАТО - AQAP, а також ліцензію Міністерства промислової політики на ремонт військової авіаційної техніки. Також, зазначається, що ДП «Завод 410 ЦА» залучене до ремонту авіаційної техніки типу АН Повітряних сил Збройних сил України та підтримання її льотної придатності.
У відзиві на позов вказується, що у зв'язку з введенням військового стану в Україні та у зв'язку з військовою агресією у підприємства відсутня можливість проводити повноцінну господарську діяльність. А тому, зазначені обставини повністю виключають його вину в затримці проведення розрахунку при звільненні позивача.
Представник позивача в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі та участі позивача, позовні вимоги підтримує.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив.
Суд, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступного.
Встановлено, що відповідно до наказу №371/о від 26.10.2022 року позивач звільнилася з посади начальника управління інформаційних технологій ДП «Завод 410 ЦА» за власним бажанням.
Як свідчать матеріали справи при звільненні позивача з роботи відповідачем не був проведений належний розрахунок з останній.
Вказані обставини відповідачем не оспорюються.
Частинами першою, четвертою та п'ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п'ятій статті 97 КЗпП України.
Як зазначено у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена ст. 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).
Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Як зазначено у п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) виплата заробітної плати працівнику - це обов'язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов'язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на час спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим, як вказано, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 359/4305/20 (провадження № 61-7835св21) єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні". Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів".
Відповідачем у справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження настання обставини непереборної сили (форс-мажору) у ДП "Завод 410 ЦА" на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов'язку, визначеного ст. 116 КЗпП України, а тому суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Разом з тим, відповідачем наголошено на тому, що вказана в позовній заяві позивачем сума заборгованості щодо невиплаченої заробітної плати не відповідає дійсності.
З доданих відповідачем документів, а саме: довідки про доходи - загальна сума заборгованості позивача по заробітній платі за період березня 2022 року по листопада 2022 року становить 253974,12 грн.
Суд, дослідивши матеріали справи, довідку про доходи, надану відповідачем, приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення нарахованої та невиплаченої останньому заробітної плати в сумі 253974,12 грн. з урахуванням утримання в розмірі 49373,43грн., тобто до виплати належить 194115,60грн.
Таким чином, вимоги позивача в цій частині позову підлягають задоволенню.
При вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України застосуванню підлягає Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, при цьому день звільнення працівника та день остаточного проведення з ним розрахунків у цей період не включаються.
Встановлено, що ДП "Завод 410 ЦА" при звільненні ОСОБА_1 з роботи не виплатило останній нараховану заробітну плату у розмірі 253974,12 грн.
У справі, що розглядається, період затримки остаточного розрахунку з позивачем розпочався з наступного робочого дня за датою кінцевого терміну остаточного розрахунку роботодавця з працівником.
Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 01.11.2022 до 01.05.2023 становить 138 526,19 грн.
Вирішуючи питання про співмірність розміру середнього заробітку, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України критеріям розумності та справедливості, суд враховує таке.
Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Зазначене відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру, а тому суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, зокрема суду при вирішенні такого питання необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, та з чим була пов'язана її тривалість з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином розмір середнього заробітку за затримку розрахунку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 138526,19 грн. (124 дні х 1117,15 грн. (середньоденний заробіток).
Вирішуючи вимогу про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку з невиплатою заробітної плати, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно з ст.ст. 2, 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
У відповідності до правового висновку Верховного суду України, викладеного у постанові №6-131цс12 від 07 листопада 2012 року, основною умовою для виплати громадянам компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів, зокрема, заробітної плати. При цьому, компенсація за порушення строків виплати нарахованого доходу проводиться незалежно від вини органу, що здійснює відповідні виплати та незалежно від порядку і підстав нарахування цього доходу чи його частини: самим підприємством добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати за період з 01.03.2022 року по 30.09.2023 року становить 20158,49 грн.
З огляду на те, що у визначені законодавством строки відповідачем не виплачено заробітну плату позивачу, що призвело до втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, поданий позивачем розрахунок відповідачем не спростовано, відтак з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на корить позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати у розмірі 20158,49 грн.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Представник позивача просив стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь позивача понесені судові витрати у вигляді правничої допомоги розмірі 46 000 грн. 00 коп.
Як убачається з письмових матеріалів справи, між АЩ « ВЗ та партнери та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання правничої допомоги №72/5/22 від 23.11.2022.
Відповідно до актів №1, №2, №3 про надання адвокатських послуг з правничої допомоги убачається, що позивач поніс витрати на правову допомогу відповідно до договору про надання правової допомоги №72/5/22 від 23.11.2022 на загальну суму 46 000,00 грн.
Відповідно до платіжних інструкцій убачається, що позивач сплатив витрати на правову допомогу відповідно до договору про надання правової допомоги №72/5/22 від 23.11.2022 на загальну суму 46 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом ч. 9 ст. 141 ЦПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути в дохід держави сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 116,117 КЗпП України, ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 268354-355 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини доходів та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні- задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА»(03151 м. Київ, пр.-т Повітрофлотський 94, ЄДРПОУ 01128297) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )заборгованість по виплаті заробітної плати в сумі 253974,12 грн. з урахуванням утримання в розмірі 49373,43грн., тобто до виплати належить 194115,60грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 20158,49 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 138 526,19грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 46000,00грн.
Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА»(03151 м. Київ, пр.-т Повітрофлотський 94, ЄДРПОУ 01128297) в дохід держави сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Оболонський районний суд м. Києва. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
Суддя О.М. Луценко