УХВАЛА
11 грудня 2023 року
місто Київ
справа № 645/1602/21
провадження № 61-17473ск23
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яку подав представник - адвокат Лепетюк Олег Леонідович, на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року у справі за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - державний реєстратор Першої Харківської міської державної нотаріальної контори Міністерства юстиції України Христенко Наталії Леонідівни, про визнання незаконною та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на квартиру та визнання спадщини відумерлою,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2021 року Харківська місцева прокуратура № 3, в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - державний реєстратор Першої Харківської міської державної нотаріальної контори Міністерства юстиції України Христенко Н. Л., про визнання незаконною та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на квартиру та визнання спадщини відумерлою.
В обґрунтування позову зазначала, що під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42020221050000072 від 14 травня 2020 року за ознаками складу кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною третьою статті 190 КК України за фактом заволодіння квартирою АДРЕСА_1 , встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави в суді.
04 грудня 2009 року між власником спірної квартири ( ОСОБА_2 ) та ОСОБА_1 укладено договір довічного утримання та догляду, відповідно до умов якого остання зобов'язувалася довічно утримувати ОСОБА_2 .
Згідно вимог цього договору ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 . У зв'язку з посвідченням договору довічного утримання державним реєстратором Першої Харківської міської державної нотаріальної контори Христенко Н. Л. накладено заборону на відчуження об'єкту нерухомого майна - квартири, належної ОСОБА_1 до повного розірвання або припинення договору довічного утримання.
Також, проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру на підставі договору довічного утримання.
Водночас, рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2015 року у справі № 645/11152/14-ц розірвано договір довічного утримання та догляду від 04 грудня 2009 року; знято заборону на відчуження квартири; визнано за ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 13 січня 2020 року за № 58974781, виданої Четвертою Харківською міською державною нотаріальною конторою встановлено, що після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не заводилась. Водночас, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 серпня 2020 року за № 219005765 встановлено, що державним реєстратором Першої Харківської міської державної нотаріальної контори Христенко Н. Л. 02 липня 2016 року за № 15261658 (після спливу 10 місяців з дати винесення Фрунзенським районним судом м. Харкова рішення у справі № 645/11152/14-ц) припинено обтяження та знято заборону на відчуження ОСОБА_1 спірної квартири.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 червня 2020 року № 8923230033400 зазначено, що підставою для припинення зазначеного обтяження є: договір довічного утримання та догляду від 04 грудня 2009 року № 6-2872 та довідка про смерть ОСОБА_2 , серії та номер 4451/15-04-06. В подальшому, державним нотаріусом Христенко Н. Л. проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на спірну квартиру.
Встановлено, що в провадженні Фрунзенського районного суду м. Харкова перебувала справа № 645/2832/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 17 000,00 грн та процентів за користування грошовими коштами у розмірі 21 179,00 грн. Відповідно до заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення зазначених грошових коштів задоволено.
29 жовтня 2015 року до Фрунзенського районного суду м. Харкова надійшла заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 16 вересня 2015 року. Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2015 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2015 року задоволено, вказане рішення скасовано, справу призначено до судового розгляду. Відповідно до ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 червня 2016 року у справі № 645/2832/15-ц встановлено, що 02 червня 2016 року на запит суду з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Харківській області надійшла копія актового запису про смерть ОСОБА_2 .. Згідно мотивувальної частини зазначеної ухвали суду від 09 червня 2016 року зазначено, що ОСОБА_1 до Фрунзенського районного суду м. Харкова скеровано заяву про зупинення провадження у справі № 645/2832/15-ц у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 до залучення у справі її правонаступника. Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 червня 2016 року заяву ОСОБА_1 задоволено та провадження у справі зупинено. У рамках судової справи № 645/2832/15-ц міститься заява ОСОБА_1 від 22 січня 2016 року щодо ознайомлення з матеріалами зазначеної судової справи. Тож, станом на 09 червня 2016 року ОСОБА_1 було відомо інформацію про смерть ОСОБА_2 та про факт ухвалення Фрунзенським районним судом м. Харкова 28 вересня 2015 року рішення у справі № 645/11152/14-ц, про що 02 липня 2016 року останньою під час скасування арешту на квартиру не було повідомлено державного реєстратора.
На думку заявника, з урахуванням наявної інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 13 січня 2020 року за № 58974781, спірна квартира належить територіальній громаді м. Харкова, у зв'язку з чим, саме Харківська міська рада є належним позивачем у справі. Крім того, рішення державного реєстратора від 02 липня 2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру підлягає скасуванню, оскільки прийнято на підставі договору довічного утримання, який вже було розірвано на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова.
Враховуючи викладене, просила суд скасувати рішення державного реєстратора Першої Харківської міської державної нотаріальної контори Харківського міського нотаріального округу Христенко Н. Л. від 02 липня 2016 року № 15322325 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати відумерлою спадщину - квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 .
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2022 року позов Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора Першої Харківської міської державної нотаріальної контори Харківського міського нотаріального округу Христенко Н. Л. від 02 липня 2016 року № 15322325 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що рішення державного реєстратора Першої Харківської міської державної нотаріальної контори Харківського міського нотаріального округу Христенко Н. Л. від 02 липня 2016 року за № 15322325 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 підлягає скасуванню, оскільки прийнято на підставі договору довічного утримання від 04 грудня 2009 року № 6-2872, який розірвано на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2015 року у справі № 645/11152/14-ц.
Постановою Харківського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2022 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання спадщини відумерлою скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Визнано квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 і, відумерлою спадщиною. Передано у власність територіальної громади м. Харків в особі Харківської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .
Враховуючи встановлені обставини щодо відсутності спадкоємців спірного нерухомого майна, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання спадщини, а саме: квартири АДРЕСА_1 , відумерлою.
08 грудня 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Лепетюка О. Л. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року у цій справі.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Тож, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою касаційного оскарження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.
Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв'язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду (абзац 2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.
Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини четвертої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.
У поданій касаційній скарзі заявниця, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Наведене свідчить про невиконання заявником вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень.
Верховний Суд роз'яснює заявниці положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що коректне зазначення підстав касаційного оскарження та їх належне обґрунтування є обов'язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яке необхідне для вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги.
У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що заявниця не виконала вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявниці.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яку подав представник - адвокат Лепетюк Олег Леонідович, на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року у справі за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - державний реєстратор Першої Харківської міської державної нотаріальної контори Міністерства юстиції України Христенко Наталії Леонідівни, про визнання незаконною та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на квартиру та визнання спадщини відумерлою, повернути заявниці.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. В. Ступак