ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2023 Справа № 914/2949/23
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Яворської В.В.,
розглянувши матеріали справи за позовом: Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України”, м. Київ в особі філії “Золочівське лісове господарство”, с. Струтин Золочівського району Львівської області
до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, м. Львів
про: стягнення заборгованості в розмірі 149 483,04 грн.
Представники сторін:
від позивача: Бутузова Н.П. - представник згідно довіреності № 331 від 21.06.2023 р.
від відповідача: Безушко О.І. - довіреність за вих. № 06 від 02.01.2023 р.
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України”, м. Київ в особі філії “Золочівське лісове господарство” до відповідача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про стягнення заборгованості в розмірі 149 483,04 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2023 р., справу № 914/2949/23 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.10.2023 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 08.11.2023 р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.11.2023 р., розгляд справи по суті призначено на 06.12.2023 р. на 09:30 год.
04.12.2023 р. представником відповідача подано на адресу суду в систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 29584/23.
06.12.2023 р. на 09:30 год. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих в судовому засіданні. Просив позов задоволити повністю.
06.12.2023 р. на 09:30 год. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, просив суд вважати поданий відзив на позовну заяву за вх. № 29584/23 від 04.12.2023 р., як письмові пояснення (вступне слово) та враховувати їх при розгляді справи.
06.12.2023 р. в судовому засіданні, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 06.12.2023 р. до 11:20 год. для надання можливості позивачу ознайомитись з відзивом відповідача.
06.12.2023 р., після оголошеної судом перерви, представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих в судовому засіданні. Просив позов задоволити повністю.
06.12.2023 р., після оголошеної судом перерви, представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, просив суд вважати поданий відзив на позовну заяву за вх. № 29584/23 від 04.12.2023 р. письмовими поясненнями та розцінювати його як вступне слово у даній справі, викладене в письмовій формі (клопотання за вх. № 25876/23 від 06.12.2023 р.). Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових поясненнях (вступне слово) та поясненнях, наданих в судовому засіданні.
Протокольною ухвалою суду від 06.12.2023 р., з метою дотримання принципу змагальності сторін в судовому процесі, судом вирішено задоволити клопотання представника відповідача та долучити до матеріалів справи відзив на позовну заяву за вх. № 29584/23 від 04.12.2023 р., який суд розцінив, як письмові пояснення відповідача (вступне слово) представника відповідача у даній справі.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, а також те, що дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/2949/23.
В судовому засіданні 06.12.2023 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
Позивач обгрунтовує позовні вимоги неналежним виконання відмовідачем умов укладеного Договору № М236ДСК на поставку лісопродукції в особливий період для задоволення МОУ від 28.05.2019 р. в частині повної оплати за поставлену продукцію. Позивач у позовній заяві повідомив суд про те, що у відповідача не виникало будь-яких претензій щодо неотримання товару або неправильного оформлення поставки товару Продавцем. Позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору, 14.04.2023 року за вих. № 171 філією «Золочівське лісове господарство» ДП «Ліси України» відповідачу було направлено претензію щодо сплати наявної у відповідача заборгованості, вручено 20.04.2023 року, яка залишена відповідачем без відповіді та реагування. 21.07.2023 року позивачем претензію було направлено повторно, отримана відповідачем - 28.07.2023 року, вимоги щодо сплати заборгованості, підписання та повернення другого примірника акту звірки взаємних розрахунків - відповідачем не виконані, претензія залишена відповідачем без відповіді та реагування. Позивач вказує на те, що у КЕВ м. Львова є заборгованість перед філією «Золочівське лісове господарство» ДП «Ліси України» на суму 149 483,04 грн. Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів філії «Золочівське лісове господарство» ДП «Ліси України» і є підставою для їх захисту у судовому порядку, що і слугувало підставою звернення до суду з даним позовом.
Позиція відповідача.
У письмових поясненнях за вх. № 29584/23 від 04.12.2023 р. (вступне слово), відповідач посилається на те, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указами Президента України №64/202, №133/22, №259/22, №341/2022, №573/2022, №757/2022 з 24.02.2022 року в Україні з початку введено, а потім продовжено у передбачений законом спосіб і порядок воєнний стан в Україні. Востаннє 02.05.2023 Верховною Радою України відповідним законом затверджено указ Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” 9259, яким продовжується строк його дії в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. За наданими мобілізаційними завданнями у 2022 році, з причин військової агресії російської федерації, з метою їх реалізації в інтересах оборони для облаштування інженерних захисних споруд задля захисту особового складу військових частин, в межах відповідальності мобілізаційних договорів, на КЕВ м. Львова покладено обов'язок забезпечити надходження необхідної кількості продукції безпосередньо у розпорядження відповідних військових частин. Відповідач зазначає, що лісопродукція (необроблена деревина) використовувалась в інтересах оборони України (в умовах війни), її замовником є уповноважені органи військового управління, а безпосередніми отримувачами, в основному, військові частини, що перебувають поза межами територіальної діяльності КЕВ м. Львова. Відповідач зазначає про те, що фактично КЕВ м. Львова відповідає лише за реалізацію поставлених завдань і є стороною укладених договорів, що вказує на недопустимість накладання на КЕВ м. Львова усього тягаря фінансової відповідальності перед постачальниками. Закупівля лісоматеріалів мобілізаційними нарядами здійснюється квартирно - експлуатаційними органами з подальшим фінансуванням Центральним управлінням інженерно - інфраструктурного забезпечення Командування сил логістики Збройних сил України. Також відповідач вказує на те, що КЕВ м. Львова являється структурним підрозділом органу державної виконавчої влади - Міністерства оборони України, є бюджетною організацією, що діє на підставі відповідного Положення про КЕВ м. Львова та належить виключно до державної форми власності і фінансується за рахунок Державного бюджету України, а тому відповідно до п.6 ст.2 Бюджетного кодексу України, є неприбутковим. Відповідач належить до державного сектору, а його фінансування залежить від Міністерства оборони України. На підставі наведеного, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши пояснення учасників справи, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.
28 травня 2019 року між Державним підприємством «Золочівське лісове господарство» (за договором продавець, позивач у справі) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова (за договором покупець, відповідач у справі) укладено договір № М236ДСК на поставку лісопродукції в особливий період для задоволення МОУ, відповідно до умов якого, Продавець зобов'язується передати належну йому лісопродукцію, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах Договору (надалі Договір).
Відповідно до п. п. 7.1, 7.2 Договору, даний договір вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року. У разі якщо за один місяць до закінчення терміну дії договору сторони не виявили письмово бажання розірвати даний договір, то договір вважається пролонгованим на такий же строк на тих самих умовах. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторону від відповідальності, за порушення, яке відбулось в час дії договору .
Згідно п.п. 1.2.1, 1.2.2 Договору, ціна погоджується сторонами на час укладення угоди і може змінюватися не частіше як 1 раз на квартал, а зміна ціни погоджується сторонами письмово (шляхом підписання протоколу погодження цін, обміну телефонограмами, факсом).
В доповнення до вказаного Договору, сторонами було погоджено ціну за товар (Додаток № 2 до Договору), про що свідчить підписаний сторонами протокол погодження договірної ціни від 01.03.2022 року до Договору від 28.05.2019 року № М236ДСК, який позивачем долучено до матеріалів справи.
Пункт 3.1. Договору визначає порядок розрахунків - шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця; оплата проводиться по накладній (п. 3.2. Договору)
Поставка продукції в 2022 році позивачем була здійснена без отримання передоплати від відповідача за таку продукцію. Однак, відповідач свій обов'язок щодо повної сплати вартості поставленого товару не виконав.
В період з 11.03.2022 року по 15.11.2022 року позивачем було здійснено продаж лісопродукції на суму 1 249 523,04 грн., що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними. В період з 14.04.2022 року по 23.11.2022 року відповідачем здійснено оплату на суму 1 100 040,00 грн.
Підтвердженням здійснення поставок згідно Договору є підписані сторонами та долучені до матеріалів справи товарно- транспортні накладні та видаткові накладні. Відпуск товару позивачем проводився на підставі пред'явлення покупцем довіреності на товар від 11 березня 2022 року № 26.
Розділ 2 Договору передбачає умови відбору та поставки товару, а саме: відпуск товару проводиться на підставі пред'явлення Покупцем довіреності, приймання-передача по кількості та якості - згідно наданих Продавцем документів на товар.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем 14.04.2023 року за вих. № 171 направлено претензію відповідачу щодо сплати наявної у відповідача заборгованості. Претензія була отримана відповідачем 20.04.2023 року, згідно відстеження щодо результатів пошуку поштового відправлення за номером штрихового кодового ідентифікатора №807003840996, яка залишена відповідачем без відповіді та реагування. 21.07.2023 року позивачем було повторно направлено претензію разом з актом звірки взаємних розрахунків, отримана відповідачем - 28.07.2023 року (згідно відстеження щодо результатів пошуку поштового відправлення за номером штрихового кодового ідентифікатора № 8070003915341), вимоги щодо сплати заборгованості, підписання та повернення другого примірника акту звірки - відповідачем не виконані, претензія залишена відповідачем без відповіді та реагування.
Відповідач не провів розрахунок за поставлений товар та не виконав зобов'язання, передбачені Договором № М236ДСК від 28.05.2019 року, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Як встановлено судом, відповідач не провів повної оплати за поставлений йому товар, внаслідок чого у відповідача виник основний борг перед позивачем в розмірі 149 483,04 грн. (1 249 523,04-1 100 040,00).
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ч.2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).
Позивачем для підтвердження факту поставки товару відповідачу долучено до матеріалів справи підписані повноважними представниками сторін, підписи засвідчені печатками юридичних осіб товарно- транспортні накладні з додатками до них, та видаткові накладні на загальну суму 1 249 523,04 грн.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції.
Письмовими доказами, що фіксують та підтверджують господарські операції, є первинні документи, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати, як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції.
Накладна - документ, що використовується при передачі товарно-матеріальних цінностей від однієї особи іншій. Є декілька видів накладних, наприклад, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна тощо. Видаткова накладна фіксує факт отримання/передачі товарів або послуг і по суті завершує купівлю-продаж між продавцем і покупцем.
Таким чином, видаткова накладна є первинним документом, який фіксує факт отримання покупцем товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №904/887/18, яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахована судом.
Таким чином, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і, яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахована судом.
Щодо тверджень відповідача про те, що фактично КЕВ м Львова є лише безпосереднім виконавцем вищевказаних мобілізаційних завдань (укладених договорів), що вказує на недопустимість накладання на КЕВ м Львова усього тягаря фінансової відповідальності перед постачальниками, суд не погоджується з ними та зазначає наступне.
Саме відповідач є стороною (покупцем) договору № М236ДСК на поставку лісопродукції в особливий період для задоволення МОУ , укладеного 28 травня 2019 року, і в силу ст. 193 ГК України (суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу), ст. 629 ЦК України (договір є обов'язковим для виконання сторонами); саме покупець - КЕВ м. Львова - повинен виконати договірне зобов'язання та оплатити поставлений товар (необроблену деревину).
Згідно норм ЦК та ГК України, відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення боржника від обов'язку виконати грошове зобов'язання з оплати робіт чи послуг, які прийняті ним без зауважень.
Частиною першою статті 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Цивільного кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідні правові позиції узгоджуються із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 року, у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 року (пункт 40 рішення) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування не є виправданням за бездіяльність, а тому ним зроблений висновок, що такий випадок «є порушення пункту 1 Першого протоколу.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
Отже, відповідач не спростував належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами доводів позовної заяви, не надав суду доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.
Станом на день ухвалення рішення суду у даній справі, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати зазначеної вище заборгованості, відповідачем суду не представлено, протилежного суду не доведено, а відтак основна заборгованість відповідача перед позивачем на даний час є непогашеною відповідачем та становить 149 483,04 грн., яка підлягає до стягнення на користь позивача з відповідача.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування “вірогідності доказів” на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 149 483,04 грн. основної заборгованості, є обгрунтованими та підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення в даному розмірі і стягненню з відповідача на користь позивача.
Судові витрати.
Щодо стягнення судових витрат, то сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (79007, м. Львів, вул. Батуринська, 2; код ЄДРПОУ №07638027) на користь позивача: Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, 9А; код ЄДРПОУ № 44768034) в особі філії “Золочівське лісове господарство” (80743, Львівська область, Золочівський район, с. Струтин, вул. Тернопільська, 16; код ЄДРПОУ № 45135909) 149 483,04 грн. основної заборгованості та 2 684,00 грн. понесених витрат на сплату судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 11.12.2023 р.
Суддя Долінська О.З.