ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
11.12.2023Справа № 910/15343/23
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Казенного підприємства спеціального приладобудування "АРСЕНАЛ" (01010, місто Київ, вулиця Московська, будинок 8) до Державного підприємства завод "АРСЕНАЛ" (01010, місто Київ, вулиця Московська, будинок 8) про стягнення 662 341,55 грн.,
без повідомлення (виклику) сторін,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
29.09.2023 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Казенного підприємства спеціального приладобудування "АРСЕНАЛ" (далі - позивач, Казенне підприємство) до Державного підприємства завод "АРСЕНАЛ" (далі - відповідач, Державне підприємство) про стягнення 662 341,55 грн та була передана 02.10.2023 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 січня 2022 року Казенне підприємство спеціального приладобудування «Арсенал» (Сторона-1) та Державне підприємство завод «Арсенал» (Сторона-2) уклали Договір № 1/23-29-22-3/е-5-22 про відшкодування витрат за використану електричну енергію.
Позивач вказує, що з умов договору слідує, що ДП завод «Арсенал» зобов'язується відшкодувати КП СПБ «Арсенал» витрати за використану заводом електричну енергію.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору за ДП завод «Арсенал» обліковується заборгованість в оплаті по Договору № 1/23-29-22-3/е-5-22 від 28.01.2022 року з урахуванням часткових оплат які здійснювались з простроченням обумовлених договором термінів в сумі 350 712,66 грн.
З урахуванням вищевикладеного позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 662 341,55 грн з яких: 350 712,66 грн - сума основної заборгованості, 234 098,40 грн - пеня, 13 813,06 грн - 3% річних, 63 717,43 грн - інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
27.10.2023 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив від 17.10.2023 року № 622/1, у якому останнє визнало факт наявності в нього основної заборгованості в розмірі 350712,66 грн. Разом із цим, із заявленими до стягнення сумами пені, інфляційних та 3% річних відповідач не погодився, зазначивши про наявність у правовідносинах сторін обставини форс-мажору. У зв'язку з цим, на думку відповідача, він звільнений від відповідальності за порушення свого зобов'язання за договором. Також відповідач вказував на помилкове нарахування позивачем пені поза межами шести місячного строку. Крім того, враховуючи скрутне фінансове становище, ступінь виконання основного зобов'язання за попередні періоди, відсутність у позивача збитків, внаслідок несвоєчасного виконання Державним підприємством своїх зобов'язань за договором, останнє просило суд зменшити заявлений до стягнення розмір пені та компенсаційних виплат до 1 грн.
20.11.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідно до якої просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
23.11.2023 від представника відповідача надійшли заперечення з огляду на які останній просив відмовити позивачу у задоволенні вимог про стягнення пені, нарахованих з порушенням норм чинного законодавства України після шестимісячного строку; звільнити відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання під час дії обставин непереборної сили та відмовити позивачу в задоволенні пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих з 15.09.2022; частково задовольнити позовні вимоги Позивача в сумі 350 712,66 грн. основного боргу, зменшивши розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних до 1 (однієї) гривні.
За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
28 січня 2022 року між Державним підприємством та Казенним підприємством укладено договір № 1/23-29-22-З/е-5-22 про відшкодування витрат за використану електричну енергію, за умовами якого останнє зобов'язалося забезпечувати електричною енергією приміщення, що знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Московська, 8, та вказані в додатку № 1 до договору, а Державне підприємство - відшкодовувати витрати за використану електричну енергію, а також за перетікання реактивної електроенергії по ІІІ категорії надійності споживачів згідно «Правил улаштування електроустановок» (пункти 1.1. та 1.2. зазначеної угоди).
Даний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
За пунктом 3.1. договору кількість використаної енергії визначається відповідно до показників лічильників та розрахунковим методом згідно з додатком № 1 до договору. Кількість використаної електричної енергії вказується в актах приймання-передавання енергоресурсів, що складаються представниками сторін.
Вартість використаного 1 кВт*год електричної енергії визначається як сума тарифу енергопостачальника та тарифу на послуг розподілу електричної енергії і зазначається в акті приймання-передавання енергоресурсів. Вартість 1 кВт*год електричної енергії може змінюватися зі зміною складових тарифу в установленому нормативними документами уповноважених державних органів в є обов'язковими для сторін за цим договором з моменту введення їх у дію та не потребують додаткового погодження їх сторонами (пункт 3.2. договору).
Згідно з п. 3.3. даного правочину встановлено, що Державне підприємство здійснює авансовий платіж за електричну енергію в розмірі 50% від вартості заявленої кількості електричної енергії на поточний місяць, згідно з п. 3.9, Державне підприємство здійснює до 15 числа поточного місяця. Остаточний розрахунок здійснюється Державним підприємством протягом 5 робочих днів з моменту отримання рахунку-фактури, складеного Казенним підприємством на підставі підписаного сторонами акту за звітній місяць.
Пунктами 3.6. договору визначено, що Державне підприємство зобов'язується протягом п'яти робочих днів після отримання та підписання акту направити один підписаний примірник позивачу.
Відповідно до пункту 3.7. договору в разі не підписання Державним підприємством акту приймання-передавання енергоресурсів, останнє повинне письмово надати мотивовану відмову від підписання такого акту протягом 5 днів. У випадку неотримання мотивованої відмови у вказаний строк, такий акт вважається підписаним, кількість використаної електричної теплової енергії вважається такою, що використана Держаним підприємством а рахунок підлягає обов'язковій оплаті Держаним підприємством.
Відповідно до пункту 3.9. договору орієнтовна його вартість за період з 1 січня до 31 грудня 2022 року становить 34 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ. Максимальна кількість використаної електричної енергії становить 7 825 000 кВт*год, у тому числі помісячно (у кВт*год): січень - 700 000, лютий - 950 000, березень - 770 000, квітень - 620 000, травень - 540 000, червень - 525 000, липень - 510 000, серпень - 520 000, вересень - 540 000, жовтень - 630 000, листопад - 700 000, грудень - 820 000.
У відповідності до п.5.1 та 5.3 Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.
3а прострочення строків оплати платежів, що зазначені в п.3.3 Договору, Державне підприємство сплачує Казенному підприємству пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення, до повного розрахунку за використану електричну енергію.
Пунктами 7.1 та 7.3 Договору визначено, що Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань у разі виникнення обставин непереборної сили, які неможливо передбачити, або неможливо відвернути (війна, стихійне лихо, тощо) та при настанні обставин юридичного форс-мажору (рішення органів державної влади). Ці обставини мають об'єктивний та абсолютний характер. Терміни виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором будуть подовжені на період дії таких обставин та їх наслідків.
Сторона, для якої стало неможливим подальше виконання зобов'язань за Договором через дію обставин непереборної сили, повинна в триденний строк письмово повідомити іншу Сторону про початок, а потім про закінчення дії цих обставин.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2022 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (пункт 8.1. правочину).
Як вбачається із матеріалів справи, протягом періоду з серпня 2022 року по грудень 2022 року відповідач споживав електричну енергію та з урахуванням часткових оплат за відповідачем обліковується заборгованість на загальну суму 350 712,66 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передавання енергоресурсів: від 31.08.2022р в сумі 27 859,54 грн.,від 30.09.2022р в сумі 30 290,85 грн., від 31.10.2022р в сумі 56 364,91 грн., від 30.11.2022р в сумі 129 502,38 грн., від 30.12.2022р в сумі 106 694,98 грн. Вказані акти підписані уповноваженими представниками обох сторін без заперечень та зауважень щодо кількості та вартості спожитої Державним підприємством електроенергії.
Разом із вищевказаними актами відповідачу надавались рахунки-фактури на оплату використаної ним електричної енергії у відповідний період, зокрема: від 05.09.2022 № 9727/08 на суму 1510906,98 грн (оплачено частково та заборгованість складає 27 859,54 грн) (отриманий відповідачем 07.09.2022), від 04.10.2022 № 9762/09 на суму 1384584,50 грн (оплачено частково та заборгованість складає 30 290,85 грн) (отриманий відповідачем 21.10.2022), від 02.11.2022 № 9786/10 на суму 1482705,88 грн (оплачено частково та заборгованість складає 56364,91 грн) (отриманий відповідачем 07.11.2022), від 02.12.2022 № 9811/11 на суму 1872139,67 грн (оплачено частково та заборгованість складає 129502,38 грн) (отриманий відповідачем 08.12.2022), від 03.01.2023 № 9844/12 на суму 2209541,99 грн (оплачено частково та заборгованість складає 106694,98 грн) (отриманий відповідачем 03.01.2023), які підлягали сплаті у строк, передбачений умовами пункту 3.3. договору.
Позаяк, Державним підприємством вищевказані рахунки-фактури були оплачені частково, у зв'язку з чим у останнього утворився борг перед позивачем у сумі 350 712,66 грн. При цьому, суд зазначає, що в своєму відзиві на позовну заяву від 17.10.2023 №622/1, відповідач визнав факт наявності у нього основної заборгованості за договором від 28 січня 2022 року № 1/23-29-22-З/е-5-22 у вищевказаному розмірі.
03.07.2023 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію від цієї ж дати за вих. № 04-7/31 з вимогою сплатити вищевказану заборгованість за використану електричну енергію у розмірі 350 712,66 грн. Вказана претензія отримана відповідачем 06.07.2023 та залишена останнім без відповіді та задоволення.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин зобов'язані виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Частиною 1 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Оскільки матеріалами справи підтверджена наявність у відповідача основна заборгованість за використану електричну енергію на суму 350712,66 грн, яка визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву від 17.10.2023 №622/1, а також враховуючи, що видана довіреність Волощуку Ігорю Вікторовичу на представництво інтересів Державного підприємства завод "АРСЕНАЛ" містить право представника визнання позову, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просив суд стягнути з відповідача 13813,06 грн - трьох процентів річних, 63717,43 грн інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми боргу за періоди прострочення:
з 15.09.2022 по 19.09.2023 за рахунком-фактурою від 05.09.2022 № 9727/08 (оплачено частково та заборгованість складає 27 859,54 грн) (отриманий відповідачем 07.09.2022),
з 29.10.2022 по 19.09.2023 за рахунком-фактурою від 04.10.2022 № 9762/09 (оплачено частково та заборгованість складає 30 290,85 грн) (отриманий відповідачем 21.10.2022),
з 16.11.2022 по 19.09.2023 за рахунком-фактурою від 02.11.2022 № 9786/10 (оплачено частково та заборгованість складає 56364,91 грн) (отриманий відповідачем 07.11.2022),
з 17.12.2022 по 19.09.2023 за рахунком-фактурою від 02.12.2022 № 9811/11 (оплачено частково та заборгованість складає 129502,38 грн) (отриманий відповідачем 08.12.2022),
з 11.01.2023 по 19.09.2023 за рахунком-фактурою від 03.01.2023 № 9844/12 (оплачено частково та заборгованість складає 106694,98 грн) (отриманий відповідачем 03.01.2023).
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем оплати за надані послуги у розмірі 13813,06 грн. вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).
Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).
Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Абзацом другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий п. 4 Порядку).
Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
За розрахунком суду, обґрунтований розмір інфляційних складає 8379,04 грн, у зв'язку з чим позов у частині стягнення з Державного підприємства вказаної компенсаційної виплати підлягає задоволенню у вищезазначеному розмірі. В іншій частині розрахунок інфляційних є необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.
Окрім того, позивач просив суд стягнути з Державного підприємства 234098,40 грн пені, нарахованої на відповідні суми боргу за періоди прострочення:
з 15.09.2022 по 19.09.2023 за рахунком-фактурою від 05.09.2022 № 9727/08 (оплачено частково та заборгованість складає 27 859,54 грн) (отриманий відповідачем 07.09.2022),
з 29.10.2022 по 19.09.2023 за рахунком-фактурою від 04.10.2022 № 9762/09 (оплачено частково та заборгованість складає 30 290,85 грн) (отриманий відповідачем 21.10.2022),
з 16.11.2022 по 19.09.2023 за рахунком-фактурою від 02.11.2022 № 9786/10 (оплачено частково та заборгованість складає 56364,91 грн) (отриманий відповідачем 07.11.2022),
з 17.12.2022 по 19.09.2023 за рахунком-фактурою від 02.12.2022 № 9811/11 (оплачено частково та заборгованість складає 129502,38 грн) (отриманий відповідачем 08.12.2022),
з 11.01.2023 по 19.09.2023 за рахунком-фактурою від 03.01.2023 № 9844/12 (оплачено частково та заборгованість складає 106694,98 грн) (отриманий відповідачем 03.01.2023).
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частин 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частинами 2, 3 вищезазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон) передбачено, що цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
За умовами пункту 5.3. договору за прострочення строків оплати платежів, що зазначені в пункті 3.3. договору, Державне підприємство сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення, до повного розрахунку за використану енергію.
У зв'язку з тим, що пеня в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення за договором перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, позивачем правомірно застосовано подвійну облікову ставку НБУ.
Суд, перевіривши розрахунок пені у розмірі 234 098,40 грн. вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому, суд відхиляє твердження відповідача про неправомірність нарахування позивачем пені за період більше, ніж 6 місяців, з огляду на наступне.
Пунктом 3.3 Договору, Державне підприємство сплачує Казенному підприємству пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення, до повного розрахунку за використану електричну енергію.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 року).
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16, від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 та від 10.09.2020 року в справі № 916/1777/19.
При цьому об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Суд також вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.
Разом із цим, за умовами пунктів 7.1. - 7.3. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань у разі виникнення непереборної сили, які неможливо передбачити, або неможливо відвернути (війна, стихійне лихо, тощо) та при настанні обставин юридичного форс-мажору (рішення органів державної влади). Зазначені обставини мають об'єктивний або абсолютний характер. Терміни виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором будуть подовжені на період дії таких обставин та їх наслідків. Дія обставин непереборної сили повинна бути підтверджена компетентним органом, за винятком випадків, коли ці обставини загальновідомі або відповідно до них прийняті нормативно-правові акти органів влади в межах їх компетенції. Сторона, для якої стало неможливим подальше виконання зобов'язань за договором через дію обставин непереборної сили, повинна в триденний строк письмово повідомити іншу сторону про початок та закінчення дії цих обставин.
Частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Проте у порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.
У свою чергу, наданий відповідачем лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили.
Крім того, судом встановлено, що всупереч вищезазначених пунктів договору в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин.
Слід зазначити, що за частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.
За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими.
Крім того, у своїх заявах по суті спору Державне підприємство просило суд, зокрема, зменшити розмір пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних до 1 гривні.
Суд звертає увагу на те, що інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а відтак не підлягають зменшенню в порядку статтей 551 ЦК України та 233 ГК України.
З урахуванням вищевикладеного, суд відмовляє в задоволенні клопотання Державного підприємства про зменшення суми нарахованих позивачем трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки воно суперечить приписам чинного законодавства України.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, зазначає наступне.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.
Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Виходячи з критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи те, що: відповідач до моменту звернення позивача з даним позовом на 91,41% виконав основне зобов'язання за договором і не заперечував наявну заборгованість; з наданих суду доказів, а саме: довідки від 17.10.2023 року № 622 про заборгованість відповідача з виплати заробітної плати та податків (ЄСВ), звітів про фінансовий стан за І півріччя 2022 рік та за І півріччя 2023.
Так, станом на 30.06.2022 року, непокритий збиток відповідача становив 133,482 млн грн., у той час як станом на 30.06.2023 цей показник складає 146,851 млн грн..
Матеріали справи не містять доказів наявності у позивача збитків у результаті несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором; розмір штрафних санкцій (пені) дорівнює 66,75% від суми основного боргу, що, у свою чергу, може бути для відповідача в силу його підтвердженого збиткового стану надмірним тягарем, - суд вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 75 % від встановленої судом обґрунтованої суми. Таким чином, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 58524,60 грн.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду про часткове задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позовні вимоги Казенного підприємства підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи що суддя Демидов В.О. у період з 04.12.2023 по 08.12.2023 перебував у відпустці, рішення у даній справі винесено у перший робочий день 11.12.2023.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства заводу "Арсенал" (01010, місто Київ, вулиця Князів Острозьких (Московська), будинок 8; ідентифікаційний код 14310520) на користь Казенного підприємства спеціального приладобудування "Арсенал" (01010, місто Київ, вулиця Князів Острозьких (Московська), будинок 8; ідентифікаційний код 14307357) 350 712 (триста п'ятдесят тисяч сімсот дванадцять) грн 66 коп. основної заборгованості, 58524 (п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот двадцять чотири) грн 60 коп. пені, 13 813 (тринадцять тисяч вісімсот тринадцять) грн 06 коп. трьох процентів річних, 8379 (вісім тисяч триста сімдесят дев'ять) грн 04 коп. інфляційних втрат та 9105 (дев'ять тисяч сто п'ять) грн 04 коп. судового збору.
3. В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 11.12.2023.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ