Справа №591/759/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - Янголь
Номер провадження 11-кп/816/1446/23 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Категорія - Зґвалтування
УХВАЛА
Іменем України
04 грудня 2023 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянула у судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 591/759/23 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 20.09.2023 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою застосувати обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, оскільки ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК на даний час перестали існувати, суд не взяв до уваги, що обвинувачений не відмовлявся від дачі показань, добровільно надав мобільний телефон слідству для ознайомлення з його змістом, а прокурором не доведено, що ризик втечі не можливо запобігти, застосувавши до обвинуваченого цілодобовий домашній арешт.
У Зарічному районному суді м. Суми знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 152, ч. 4 ст. 301-1 КК, розгляд якого не завершений, тому прокурор звернувся з відповідним клопотанням про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки існують ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 20.09.2023 продовжено строк дії обраного обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що на даний час не зменшились і продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, а також недостатністю застосування більш м'яких запобіжних заходів для їх запобігання.
Будучи належним чином повідомленим про час і місце апеляційного розгляду, обвинувачений ОСОБА_10 з клопотанням про розгляд апеляційної скарги за його участю до апеляційного суду не звертався, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд за відсутності ОСОБА_10 , що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи захисника ОСОБА_8 , яка підтримала апеляційну скаргу, просила скасувати ухвалу суду та застосувати до ОСОБА_10 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, доводи прокурора ОСОБА_7 про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Відповідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Згідно ч. 1 ст. 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого, а згідно ч. 2 цієї статті вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців (ч. 3 ст. 331 КПК). При цьому обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Оскільки обвинувальний акт щодо ОСОБА_10 переданий до суду в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, то він згідно ч. 2 ст. 42 КПК має у кримінальному провадженні процесуальний статус обвинуваченого і користується відповідними правами.
Так, ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 4 ст. 301-1 КК, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи невинуватості ОСОБА_10 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред'явленого обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення або суду першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, існують реальні ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду, впливати на потерпілу і свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення, а застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не забезпечить належне виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків і не зможе запобігти передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК ризикам.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення також має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинені кримінальні правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_10 може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, оскільки «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому дійсно «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що ОСОБА_10 може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого.
Ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), а тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
При встановленні ризику впливу на потерпілу та свідків в даному кримінальному провадженні слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на потерпілого, іншого обвинуваченого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.
Враховуючи спосіб вчинення кримінальних правопорушень, які ставляться у вину обвинуваченому ОСОБА_10 та беручи до уваги те, що він схильний до вчинення кримінальних правопорушень за що притягувався до відповідальності, тому обґрунтованим є і ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Судом першої інстанції належним чином перевірено та досліджено клопотання прокурора, дані, які характеризують особу обвинуваченого, а також в ухвалі наведені підстави та умотивовані висновки для продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту про необхідність застосування до обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, на думку колегії суддів, є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду першої інстанції належним чином умотивоване, матеріали кримінального провадження об'єктивно свідчать про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, які є реальними і продовжують існувати.
Твердження захисника про те, що не доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, спростовуються матеріалами кримінального провадження, а наявність у обвинуваченого декількох обставин, які характеризують його з позитивної сторони, хоча і заслуговують на певну увагу, але не є тими безумовними обставинами, які унеможливлюють продовження строку тримання під вартою або ж беззаперечно знижують (зменшують) ймовірність реалізації ризиків, розглянутих вище.
Зважаючи на наявність ризиків, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника судового провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, що полягає у захисті прав потерпілих від злочинів привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 20.09.2023 відносно ОСОБА_11 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3