Справа № 461/6970/22 Головуючий у 1 інстанції: Радченка В.Є.
Провадження № 22-ц/811/1781/23 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючої судді Мікуш Ю.Р.
Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.
Секретар Іванова О.О.
З участю: позивача ОСОБА_1 та її представника -адвоката Іванова О.О., відповідача ОСОБА_2 та його представника-адвоката Саницького А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу № 461/6970/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 09 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус ЛМНО Волинська Л.В.,- про визнання недійсним договору дарування частки квартири
ВСТАНОВИВ:
22.12.2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус ЛМНО Волинська Людмила Василівна про визнання недійсним договору дарування частки квартири АДРЕСА_1 від 05 жовтня 2022 року. Договір був посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Волинською Л.В., реєстровий номер 6060.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що оскаржуваний нею договір дарування квартири укладений проти її волі, під впливом фізичного та морального тиску із сторони обдарованого ОСОБА_2 . Просила задоволити позовні вимоги.
Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 09 травня 2023 року відмовлено у задоволенні позову.
Рішення суду оскаржила позивачка ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення суду таким, що ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, порушенням норм матеріального і процесуального права. Стверджує, що на момент укладення та посвідчення договору, вона перебувала під впливом фізичного та морального тиску, боялася за своє життя і життя та здоров'я доньки.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу суду не надано, що відповідно до частини третьої статті 360 Цивільно-процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника -адвоката Іванова О.О. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 та його представника-адвоката Саницького А.І., вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Матеріалами справи та судом встановлено, що 05 жовтня 2022 року позивачка ОСОБА_1 уклала договір дарування частки квартири у праві спільної сумісної власності подружжя. На час укладення договору позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі та їм на праві спільної сумісної власності належала 1\2 частина квартири АДРЕСА_1 . (а.с.8,9).
05.10.2022 року ОСОБА_3 як дарувальник відчужила належну їй частину квартири АДРЕСА_1 , що становить частину від всієї квартири обдарованому ОСОБА_2 .
Договір посвідчено приватним нотаріусом ЛМНО Волинською Л.В., реєстровий номер №6060 (а.с.48-49).
Внаслідок укладення цього договору ОСОБА_2 отримав право власності на частку квартири.
За змістом п.10 зазначеного договору сторони засвідчили без будь-яких застережень про те, що зміст договору точно відповідає їхнім дійсним намірам. Дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі.
Сторони свідчили, що вони не визнані в установленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними; не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомлення його суті; укладення договору відповідає їх інтересам; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не носить характеру фіктивної чи удаваної угоди; ОСОБА_4 не має права вимагати від Обдарованого вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.
Згідно ч.2ст.64 Сімейного кодексу України договір про відчуження одним з подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.
Згідно ст.204 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом ( тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили ( тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
За положеннями ч.1ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Позивачка по справі ОСОБА_1 як підставу недійсності вчиненого нею 05.10.2023 року правочину зазначає ст.231 ЦК.
Відповідно до ст.231 ЦК правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову прописав, що позивачка ОСОБА_1 в додаток до позовної заяви долучила копію свідоцтва про шлюб та інформаційну довідку, які не доводять ні факту застосування до неї фізичного чи психологічного тиску з боку відповідача чи третіх осіб, ані вчинення правочину проти своєї справжньої волі, не довела причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненим нею правочином, який оспорюється.
Із змісту договору дарування, зокрема, п.7, встановлено, що нотаріусом роз'яснино сторонам зміст ст.ст.57,59, 60,63,64,65,70 Сімейного кодексу України, ст.ст. 182,210,229-235,355-357, 368, 377,383, 717,721,722,725-728 ЦК.
У п.10 оспорюваного договору прописано, що сторони підтвердили, що на укладення та посвідчення договору є їх добра воля, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.
Наведені у апеляційній скарзі обставини щодо вчинення відповідачем ОСОБА_2 фізичного та морального тиску позивачці під час останніх років спільного проживання, перебування її у час вчинення договору дарування не підтверджувалося самою позивачкою, яка згідно змісту договору усвідомлювала значення своїх дій, керувала ними, недієздатною не визнана, погроз, тиску щодо вчинення договору не повідомляла. Про зазначене свідчить підпис ОСОБА_4 , яка прочитала зміст договору, зрозуміла його та проставила свій підпис.
Доказів кримінального провадження відносно обдарованого ОСОБА_2 по факту змусити ОСОБА_1 укласти договір дарування позивачкою в суд першої інстанції не надано, у позовній заяві про наведені обставини не зазначалося.
Відповідно до ч.1ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6ст.81 ЦПК).
Враховуючи те, що додані до матеріалів справи докази з приводу побиття відповідачем по справі ОСОБА_2 позивачки ОСОБА_1 стосуються події 24 жовтня 2022 року та внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань, відтак суд не вбачає причинно-наслідкового зв'язку між свідомим укладенням сторонами 05 жовтня 2022 року договору дарування та подіями, які мали місце після трьох тижнів.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Згідно ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м.Львова від 09 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.
Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш
Судді: Т.І.Приколота
Р.В.Савуляк