Справа № 450/4283/21 Головуючий у 1 інстанції: Добош Н.Б.
Провадження № 22-ц/811/1448/23 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколота Т.І.
за участі секретаря: Салата Я.І.
з участю: ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їх представника - ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Давидівської сільської ради об'єднаної територіальної громади Львівського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування рішення сільської ради, визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації, -
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Давидівської сільської ради об'єднаної територіальної громади Львівського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування рішення сільської ради, визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що згідно рішення суду по справі № 450/2823/14-ц від 26 грудня 2014 р. позивач прийняв у спадщину та є власником будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,31 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , яка межує із земельною ділянкою відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Вказував, що його батько ОСОБА_7 проживає за адресою: АДРЕСА_1 та тривалий час користувався земельною ділянкою загальною площею 0,32 га відповідно до акту відводу земельної ділянки від 29 серпня 1961 р.
Зазначав, що 06 вересня 2006 р. комісією у складі спеціалістів була проведена інвентаризація, в результаті якої зафіксували фактичне користування земельними ділянками, внаслідок чого встановлено, що площа земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_8 становить 0,31 га та у ОСОБА_6 відповідно у користуванні знаходиться земельна ділянка площею 0,23 га та встановлені відповідні межові знаки.
У вересні 2006 р. ОСОБА_6 забетонувала металеві стовпці на земельній ділянці, що відповідно до зазначеного акту від 06 вересня 2006 р. знаходилась у користуванні ОСОБА_8 , а від 26 грудня 2014 р. у користуванні позивача. 29 вересня 2006 р. комісія Давидівської сільської ради в складі секретаря виконкому, спеціалістів із земельних питань було складено акт в якому зафіксували самозахват земельної ділянки загальною площею 0,0118 га. 17 жовтня 2006 р. комісією Давидівської сільської ради повторно провели обміри ділянок по факту їх використання та встановили, що за період з 06 вересня 2006 р. по 17 жовтня 2006 р. ОСОБА_6 без погодження з Давидівською сільською радою та ОСОБА_8 встановила огорожу по всій довжині земельної ділянки площею 0,0099 га, яка знаходилась у фактичному користуванні ОСОБА_8 , після чого площа землекористування ОСОБА_8 становила 0,3095 га, тобто зменшилась, а ОСОБА_6 становила 0,2224 га, тобто збільшилась.
Стверджував, що внаслідок незаконних дій ОСОБА_6 межові знаки, що були встановлені, знищились. 03 травня 2019р. комісія Давидівської сільської ради ОТГ погодила Сініченко Акт прийому-передачі межових знаків без підпису ОСОБА_8 та на підставі цього акту було видане рішення № 3648-45/209 Давидівської сільської ради ОТГ від 13 серпня 2019 р. про затвердження акту комісії Давидівської сільської ради, чим порушено вимоги законодавства.
Вважав, що оскаржуване рішення Давидівської сільської ради ОТГ від 07 лютого 2020 р № 4205-52/2020 перешкоджає позивачу отримати у власність земельну ділянку площею 0,31 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка б мала знаходитись у користуванні позивача, і частина якої самовільно була захоплена ОСОБА_6 . У 2020 р. ОСОБА_6 подарувала земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та згідно витягу з Державного земельного кадастру площа земельної ділянки кадастровий номер 4623682400:01:002:0355 становить 0,2231 га.
Вказував, що предметом договору дарування земельної ділянки з кадастровим номером 4623682400:01:002:0355 була земельна ділянка в межах, які позивач оспорює в суді та такий розмір відповідачем Давидівською сільською радою затверджений незаконно.
З урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив скасувати рішення Давидівської сільської ради ОТГ від 07 лютого 2020 р. № 4205-52/2020 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2231га кадастровий номер 4623682400:01:002:0355, яка заходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки серія та номер 779, виданий 14 липня 2020р., посвідчений Слиш Л.Т., приватним нотаріусом Пусомитвського районного нотаріального округу Львівської області земельна площа 0,2231га, кадастровий № 4623682400:01:002:0355; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий № 4623682400:01:002:0355 в спосіб виключення з Державного земельного кадастру відомостей про державну реєстрацію даної земельної ділянки.
Оскаржуваним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 квітня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ,- відмовлено.
Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі покликається на те, що зменшення земельної ділянки, яка знаходилась у користуванні ОСОБА_8 (батька позивача по справі) пов'язано саме з незаконними діями відповідача по справі ОСОБА_6 .
Вказує, що твердження суду першої інстанції про те, що Акти 2006 р. не доводять факту порушення та накладення земельної ділянки ОСОБА_6 на земельну ділянку ОСОБА_1 є не вірним та спростовується саме цими актами.
Звертає увагу, що в Абрисах земельних ділянок ОСОБА_8 , ОСОБА_6 згідно плану розташування с. Давидів 1975 р. чітко вказано на розташування суміжних земельних ділянок та їх розміри. Так, розмір земельної ділянки ОСОБА_8 складає 0,31843 га, а розмір земельної ділянки ОСОБА_6 складає 0,19559 га.
Відтак стверджує, що в користуванні апелянта дійсно була земельна ділянка 0.32 га., а земельна ділянка відповідачки ОСОБА_6 , в свою чергу, складала площу меншу, ніж та, що вона приватизувала (0,2231 га).
Просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 квітня 2023 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, визнання недійсним договору дарування від 14 липня 2020 р. та скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровим номером 4623682400:01:002:0355 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їх представника - ОСОБА_5 на її заперечення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом та матеріалами справи встановлено, що рішенням виконкому Бобрської райради депутатів трудящих № 382 від 21 серпня 1961 р. «Про знос житлових і надвірних будівель гр. ОСОБА_9 , жителя с.Давидова, який проживає в охоронній зоні газопроводу Дашава-Мінськ» зобов'язано голову колгоспу ХХ з'їзду КПРС, голову Давидівської сільської ради та старшого землевпорядника виділити земельну ділянку під забудову гр. ОСОБА_9
29 серпня 1961 р складено акт землевпорядником Бобрського району, головою Давидівської сільської ради, головою колгоспу ім. ХХ з'їзду КПРС проведено відвод присадибної ділянки ОСОБА_9 жителю с. Давидів відповідно до рішення Бобрської райради від 21 серпня 1961 р. № 382 загальною площею 0,32 га.
Згідно витягу з господарських книг по землекористуванні домогосподарства ОСОБА_9 , ОСОБА_8 (с. Давидів Давидівської сільської ради 1961-2007р.) ОСОБА_9 : 1961-1963 р. - 0,26 га, 1964 р. - 0,40 га; 1965-1966 р. - 0,35 га; 1967-1974 р. - 0,25 га; 1975-1991 р. - 0,40 га, 1992-1993 р. - 0,55 га; 1994-1997 р. - 031 га.; ОСОБА_8 - 1998 р. - загальна площа землекористування 0,84 га, з яких - 0,36 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,48 га для ОПГ; 1999 р. -2007 р. - з яких - 0,36 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,50 га для ОПГ.
Згідно витягу з господарських книг по землекористуванні домогосподарства ОСОБА_6 : 1980-1983 р. - 0,25 га, 1984-1986 р. - 0,28га, 1987-1990 р. - 0,25 га, 1991-1993 р. - 0,21 га, 1994-2007 р. - 0,21 га.
Згідно рішення Пустомитівського районного суду від 26 грудня 2014 р. у справі № 450/2823/14-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Давидівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області про визнання права власності на будинок і користування земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом було задоволено, Визнано за ОСОБА_1 , право власності на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 69, 4 кв.м. та право на користування земельною ділянкою площею 0,31 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті діда ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Пустомитівського районного суду від 24 вересня 2010 р. у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 , третіх осіб Давидівської сільської ради, Управління Держкомзему Пустомитівського району Львівської області про усунення порушень прав на землю та встановлення меж землекористування між користувачами земельної ділянки, позовні вимоги були задоволені частково. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23 грудня 2010 р. рішення Пустомитівського районного суду від 24 вересня 2010 р. було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. У рішенні зазначено, що згідно із роз'яснення, що містяться у. п.10 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» та правилами ст..1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом про право власності на землю. При переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, а не всією ділянкою, яка була закріплена за домоволодінням.
Згідно Акту комісії Давидівської сільської ради ОТГ від 03 травня 2019 р. розглянувши заяву № 435 від 03 квітня 2019 р., ОСОБА_6 , щодо відмови суміжного землекористувача ОСОБА_8 в підписанні акту погодження меж земельної ділянки, було проведено обстеження даної території, внаслідок чого встановлено, що обміри, вказані в технічній документації, розробленій ПП «Кайлас-К» відповідають фактичному використанні земельної ділянки та встановленій огорожі. Комісія вирішила погодити ОСОБА_6 акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання без підпису ОСОБА_8 .
Рішенням сесії Давидівської сільської ради ОТГ Пустомитівського району Львівської області № 3648-45/2019 від 13 серпня 2019 р. затверджено акт комісії Давидівської сільської ради ОТГ від 03 травня 2019 р. про розгляд заяви жительки с. Давидів - ОСОБА_6 .
Рішенням сесії Давидівської сільської ради ОТГ Пустомитівського району Львівської області № 4205-52/2020 від 07 лютого 2020 р. затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 та передано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,2231га з кадастровим номером 4623682400:01:002:0355 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с Давидів, Давидівської сільської ради ОТГ.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03 серпня 2021р. земельна ділянка з кадастровим номером 4623682400:01:002:0355 загальною площею 0,2231га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд зареєстрована 05 листопада 2019р.
Відповідно до договору дарування земельної ділянки посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Слиш Л.Т. 14 липня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1779, ОСОБА_6 (дарувальник) безоплатно передала у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (обдаровані) кожній по 1/2 частці земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_2 , загальною площею 0, 2231 га, кадастровий № 4623682400:01:002:0355.
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4623682400:01:002:0355 загальною площею 0,2231 га належить на справі спільної часткової власності по 1/2 частки відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі договору дарування земельної ділянки від 14 липня 2020 р., посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Слиш Л.Т.
Згідно частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Норми процесуального права визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вимоги про визнання незаконними та скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 363/3641/17 (провадження № 61-36341св18).
Враховуючи заявлені у цій справі вимоги, позивач зобов'язаний був довести, що Рішенням сесії Давидівської сільської ради ОТГ Пустомитівського району Львівської області № 4205-52/2020 від 07.02.2020 р. в частині передачі у власність земельної ділянки площею 0,2231га з кадастровим номером 4623682400:01:002:0355 ОСОБА_6 порушує його права та інтереси.
Правова позиція щодо поняття законного інтересу, який може бути захищений судом, висловлена Верховним судом у постанові від 28.05.2020р. у справі № 640/11643/19, в якій зазначено:
Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду:
а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або
б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або
в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або
г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.
З наведеного слідує необхідність з'ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку відповідачів.
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Відтак, гарантоване статтею 55 Конституції України є конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 118 ЗК України (в редакцій чинній на момент прийняття рішення ОМС) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Згідно з частинами першою, другою статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Встановлення меж земельної ділянки здійснюється відповідно до Закону України «Про землеустрій». Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місце розташування поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) зроблено висновок, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Не підписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
Аналогічний висновок міститься також в постанові від 01.08.2022 року ВС по справі № 619/1415/19, постанові ВС КАС від 12 січня 2023 року с праві № 808/5496/14.
До подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс18) та у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18).
У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення правильно виходив з того, що при розгляді даної справи стороною позивача не представлено належних та допустимих доказів, які б доказували наявність фактів та умов, які мають бути доведені для обґрунтування підставності позовних вимог про скасування рішення органу місцевого самоврядування та скасування реєстрації земельної ділянки, тому в задоволенні заявлених позовних вимог, слід відмовити.
За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що доводи ОСОБА_1 про порушене право не знайшли свого підтвердження, оскільки основним його аргументом є неможливість реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки, яка знаходиться у його користуванні, однак останнім не надано будь-яких доказів, які б доводили що у відповідності до вимог Земельного кодексу України, він звертався до органу місцевого самоврядування з питання приватизації земельної ділянки, яка знаходиться у його користуванні за адресою: АДРЕСА_1 , розробляв проектну документацію та з наведених підстав не зміг реалізувати таке право. В матеріалах справи відсутнє рішенням державного кадастрового реєстратора, про відмову позивачу у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, у зв'язку із знаходженням в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Позивачем та його представником не ставилось питання про проведення земельно- технічної експертизи з метою підтвердження своїх вимог щодо накладення частин земельних ділянок відповідачів на його земельну ділянку.
З врахуванням того, що в задоволенні позовних вимог про скасування рішення органу місцевого самоврядування та скасування реєстрації земельної ділянки, відмовлено, позовна вимога про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, є похідною від позовних вимог про скасування рішення органу місцевого самоврядування та скасування реєстрації земельної ділянки, тому в задоволенні вказаної позовної вимоги, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вказаної вимоги.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 квітня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 08 грудня 2023 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.