ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.11.2023 року м.Дніпро Справа № 904/703/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: (доповідача) Верхогляд Т.А.
суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.
секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.,
представники сторін:
від позивача: Швець В.В., паспорт НОМЕР_1 від 08.06.1996 року, особисто; адвокат Скиба В.В., посвідчення № 1089 від 20.09.2005 року - представник;
від відповідача: адвокат Сліс А.С., ордер АЕ № 1243096 від 27.11.2023 року - представник;
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2023 року (повний текст складено 01.08.2023 року) у справі № 904/703/23 (суддя Ліпинський О.В.)
за позовом ОСОБА_1 , м. Дніпро
до Садівничого товариства "Тягинка", с.Запорожець, Синельниковський район, Дніпропетровська область
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
07.02.2023 року до господарського суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Садівничого товариства "Тягинка", в якому просив:
- визнати недійсним рішення позачергових загальних зборів членів Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколами від 08.10.2021 року №1-1;
- визнати недійсними рішення зборів членів правління Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 19.03.2022 року № 7;
- зобов'язати Садівниче товариство "Тягинка" підключити ділянку № 122, яка належить ОСОБА_1 , до електроенергії, питної та поливної води.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач послався на недотримання під час скликання та проведення оскаржуваних зборів вимог чинного законодавства. Зокрема, вказував, що рішення не відповідає вимогам закону та Статуту товариства, зокрема: не містить переліку діючих членів товариства, відсутні підтвердження голосування та компетенція правління щодо виключення позивача із членів товариства, не зазначено підстави виключення і відключення ділянки, позивача не запрошували на засідання правління, не заслуховували його пояснення, протокол підписано одноособово головою правління.
13.04.2023 року від позивача на адресу суду надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач просив:
- визнати недійсними рішення засідання членів правління Садівничого товариства "Тягинка", оформлені протоколом від 25.11.2016 року;
- визнати недійсним рішення загальних зборів Садівничого товариства "Тягинка" щодо виключення із членів товариства ОСОБА_1 , оформлені протоколом від 02.12.2016 року;
- визнати частково недійсними рішення засідання членів правління Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 19.03.2022 року № 7 пункт 1 в частині відключення ділянки № НОМЕР_2 , яка належить ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Садівниче товариство "Тягинка" підключити ділянку № НОМЕР_2 , яка належить ОСОБА_1 , до електроенергії, питної та поливної води.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2023 року у справі №904/703/23 закрито провадження у справі.
Ухвала мотивована тим, що:
- заява позивача про зміну підстав та предмету позову не відповідає вимогам процесуального закону, відповідну заяву не прийнято судом до розгляду і вирішення справи продовжено за раніше заявленими вимогами;
- позивач, звертаючись з вимогами про визнання недійсними рішень загальних зборів членів садівничого товариства та рішень членів правління товариства, що були прийняті в 2021 та 2022 роках, зазначав, що являвся членом товариства на час ухвалення спірних рішень, однак в процесі розгляду справи встановлено, що рішенням загальних зборів відповідача, яке оформлено протоколом від 02.12.2016 року, позивача виключено зі складу членів садівничого товариства;
- доказів визнання зазначеного вище рішення недійсним не надано, отже, позивач на дату ухвалення оскаржуваних рішень від 08.10.2021 року та від 19.03.2022 року не являвся членом садівничого товариства, що виключає наявність між сторонами корпоративних або подібних до них відносин на час ухвалення таких рішень.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що даний спір не належить до юрисдикції господарських судів і відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України справу слід закрити.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судом норм процесуального і матеріального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, просив оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що :
- суд безпідставно, з порушенням норм процесуального права, не розглянув клопотання про виклик свідків, а також не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які доводили, що позивача не було виключено з членів садового товариства, при цьому враховуючи суперечливість обставин, викладених свідками, іншим доказам, суд повинен був вирішити питання щодо їх виклику для допиту;
- суд помилково не задовольнив заяву про зміну предмета позову на тій підставі, що вона є новим позовом, оскільки у цій заяві позивачем не було наведено нових підстав на обґрунтування заявлених позовних вимог, тобто первісні підстави позову залишилися незмінними;
- суд, закриваючи провадження у справі і застосовуючи ст.20 Господарського процесуального кодексу України, не звернув увагу, що ця стаття визначає коло спорів, які підлягають розгляду у господарському суді; до таких спорів належать й спори, що виникають з корпоративних відносин, зокрема між юридичними особами та їх учасниками, у тому числі тими, які вибули; крім того позивач оспорює також припинення відповідачем господарських відносин, а саме надання комунальних послуг;
- судом не з'ясовані у повному обсязі обставини справи, а саме: збори проводилися без участі позивача, який станом на 08.10.2021 року мав корпоративні права, що підтверджується відповідними доказами; при цьому позивач прибув на вказані збори, однак впевнившись, що ці збори не мають кворуму, він не визнав їх і покинув.
Також в апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання про виклик свідків.
21.11.2023 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання скаржника про виклик свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яке обґрунтовано тим, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні аналогічного клопотання, між тим обставини, викладені свідками позивача, суперечать доказам та поясненням, наданими суду представником відповідача.
Розглянувши заявлене клопотання, судова колегія дійшла висновку про відмову у його задоволенні.
Так, згідно положень ч. 1 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
Свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти (ч. 1 ст.89 Господарського процесуального кодексу України).
У даному випадку переглядається законність ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі. Обставини, які пропонує з'ясувати скаржникшляхом проведення експертизи, не відносяться до предмету доказування на даному етапі розгляду справи № 904/703/23.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її доводів. Вважає оскаржувану ухвалу законною, прийнятою з урахуванням обставин справи.
Щодо відмови у задоволенні заяви про зміну предмету позову відповідач зазначає, що з аналізу позовної заяви та заяви про зміну предмета позову вбачається, що їх слід розцінювати як два різних позови. Позов, заявлений у цій справі, не стосується підстав виключення позивача з товариства з 02.12.2016 року, а фактично інтересом позивача є визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів товариства, оформлене протоколом від 08.10.2021 року №1-1.
Представник відповідача вважає, що позивач намагається змінити як підстави, так і предмет позову, що суперечить сталій практиці Верховного Суду та ЄСПЛ.
Також відповідач зазначає, що твердження позивача про необізнаність його про рішення не відповідають дійсності, що підтверджується відповідними доказами.
Крім того, оскільки позивач у заяві про зміну предмета позову оскаржує протокол загальних зборів від 02.12.2016 року, то ним пропущено строк позовної давності, при цьому заява про поновлення строку разом з вказаною заявою про зміну предмета позову позивачем не подавалася.
Відповідач зазначає, що на підставі рішення загальних зборів від 02.12.2016 року ОСОБА_1 , виключено зі складу СТ "Тягинка". Отже, на день проведення позачергових зборів 08.10.2021 року його права не були порушені, оскільки він не був носієм корпоративних прав як такий, і оскаржувана ухвала визначає позивача як особу, яка раніше була виключена з членів товариства.
Щодо відключення позивача від електропостачання та води, які оформлені протоколом від 19.03.2022 року №7, відповідач вказує, що на час вказаних дій він вже не мав корпоративних прав, а отже цей спір не може розглядатися у господарському суді Дніпропетровської області.
При цьому, за твердженням відповідача, посилання позивача на практику Верховного Суду є безпідставним, оскільки правовідносини у зазначених ним справах не є подібними до правовідносин у даній справі.
Щодо доводів про виклик свідків відповідач зазначив, що судом першої інстанції було розглянуто таке клопотання, у його задоволенні відмовлено судом. Матеріали справи містять необхідні докази, на підставі яких можна встановити всі обставини справи. До того ж, у суді апеляційної інстанції дані свідки не можуть своїми показами підтвердити обставини, які б стосувалися предмету судового рішення.
Крім того, відповідачем завлено про те, що він очікує понести витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн.
24.11.2023 року відповідачем подані клопотання, до яких додані платіжні інструкції №175 від 21.11.2023 року, №176 від 22.11.2023 року, №177 від 23.11.2023 року та №178 від 24.11.2023 року про сплату відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2023 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі : головуючий суддя -доповідач : Верхогляд Т.А., судді: Кощеєв І. М., Дармін М. О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.09.2023 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано скаржнику строк на усунення недоліків.
Ухвалою від 26.09.2023 року у зв'язку з усуненням недоліків скарги відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено її розгляд у судовому засіданні на 27.11.2023 року.
24.11.2023 року у зв'язку з відпусткою судді Дарміна М.О. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для її розгляду визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Верхогляд Т.А. (доповідач), судді: Кощеєв І.М., Іванов О.Г.
27.11.2023 року, з огляду на те, що суддя Кощеєва І.М. не входить до складу колегії суддів, яка розглядає спеціалізацію у корпоративних спорах, здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів по справі № 904/703/23, за результатами якої визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Верхогляд Т.А. (доповідач), судді: Парусніков Ю.Б., Іванов О.Г.
У судовому засіданні 27.11.2023 року представники сторін надали пояснення у справі.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Предметом даного апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду про закриття провадження у справі з підстав того, що заявлений спір не підлягає вирішенню в господарському суді.
Як зазначено вище, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Садівничого товариства "Тягинка" про визнання недійсними рішень загальних зборів членів Садівничого товариства "Тягинка" та про зобов'язання товариства підключити ділянку № 122, яка належить ОСОБА_1 до електроенергії, питної та поливної води.
Ухвалою суду від 13.02.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, за змістом якого проти задоволення заявлених вимог заперечував у повному обсязі.
Разом із відзивом на позовну заяву відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі, яке мотивовано тим, що позивача було виключено із членів Садівничого товариства "Тягинка" ще 02.12.2016 року, у зв'язку з чим, оскаржувані рішення, які прийняті після виключення позивача, не можуть порушувати корпоративні права останнього, тому даний спір не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.
На думку колегії суддів суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду у господарському суді.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 13.04.2023 року позивач подав до суду заяву про зміну предмету позову, за змістом якої, крім раніше заявлених вимог, просив суд визнати недійсними рішення засідання членів правління Садівничого товариства "Тягинка", оформлені протоколом від 25.11.2016 року та рішення загальних зборів Садівничого товариства "Тягинка" щодо виключення із членів товариства ОСОБА_1 , оформлені протоколом від 02.12.2016 року; визнати частково недійсними рішення засідання членів правління Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 19.03.2022 року № 7 пункт 1 в частині відключення ділянки № НОМЕР_2 , яка належить ОСОБА_1 ; зобов'язати Садівниче товариство "Тягинка" підключити ділянку № 122, яка належить ОСОБА_1 , до електроенергії, питної та поливної води.
Місцевий господарський суд в ухвалі від 27.07.2023 року відповідну заяву не прийняв до розгляду та вирішення справи продовжив за раніше заявленими вимогами з посиланням на те, що обставини, якими позивач обґрунтовує змінені (доповнені) позовні вимоги, є очевидно відмінними від обставин первісно заявлених вимог.
Суд вказав, що позивачем фактично змінені предмет та підстава позову у частині доповнених позовних вимог, що суперечить положенням ст.46 Господарського процесуального кодексу України. Тому, заява про зміну предмету позову, а фактично заява про зміну підстав та предмета позову, не відповідає вимогам процесуального закону і судом не розглядається.
Як зазначено вище, суд звернув увагу на те, що в процесі розгляду даної справи встановлено, що рішенням загальних зборів СТ "Тягинка", яке оформлено протоколом від 02.12.2016 року, з другого питання порядку денного зборів, ОСОБА_1 виключено зі складу членів садівничого товариства за систематичні несплати членських внесків та комунальних платежів, а отже, станом на дату ухвалення оскаржуваних позивачем рішень від 08.10.2021 року та 19.03.2022 року, останній не являвся членом Садівничого товариства "Тягинка", що виключало наявність між сторонами корпоративних, або подібних до них відносин на час ухвалення таких рішень.
Крім того, суд вказав, що зміст рішення членів правління товариства від 19.03.2022 року, яким вирішувалося питання про виключення осіб зі складу членів товариства, визначає ОСОБА_1 як особу, яка раніше була виключена з членів товариства, отже, за своїм суб'єктним складом спір має вирішуватися у порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду та вважає їх передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права та при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Згідно ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до ст.ст. 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин (аналогічний висновок міститься у пункті 5.10 постанови Верховного Суду від 24.05.2023 року у справі № 920/336/22).
Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом. Тобто, відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення від 29.04.1988 року у справі "Белілос проти Швейцарії"); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12.10.1978 року у справі "Занд проти Австрії").
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ч. 1 цієї статті Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі № 904/1083/18).
У справі, що розглядається, спір, у тому числі, стосується реалізації прав члена садівничого товариства на управління цим товариством та участь у його діяльності.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про кооперацію" обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворений шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою здійснення ними господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 % від загального обороту кооперативу.
Можна стверджувати, що використання для ведення садівництва, городництва та дачного господарства організаційно-правової форми споживчого або обслуговуючого кооперативу як юридичної особи, утвореної фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (стаття 1 Закону України "Про кооперацію"), відповідає суті вказаної діяльності.
У ст. 8 Закону України "Про кооперацію" передбачено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність, а ст. 12 вказаного Закону перераховує основні права члена кооперативу, серед яких: участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб.
Відповідно до ст.15 Закону України "Про кооперацію" вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.
До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об'єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.
Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.
За змістом положень ст. ст. 2, 9 Закону України "Про кооперацію" кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Таким чином, якщо спір стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, то він підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.
Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.04.2021 року у справах №910/10011/19, №910/4998/20 спори, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні п.3 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Щодо досліджуваної справи, то СТ "Тягинка" є юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність, члени садового товариства є носіями корпоративних прав, зокрема, в їх відносинах з товариством, пов'язаних з його діяльністю та управлінням, тому спір у даній справі, зважаючи на предмет цього спору, належить до господарської юрисдикції.
Одночасно, як зазначено вище, за приписами п.3 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України господарськими судами розглядаються справи, зокрема, у спорах, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржувану ухвалу, наведеного не врахував, що призвело до помилкових висновків про наявність підстав для закриття провадження у даній справі.
Зазначені відповідачем у відзиві доводи стосовно наявності підстав для закриття провадження у справі не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали господарського суду та не спростовують викладених вище висновків суду апеляційної інстанції.
Доводи відповідача щодо одночасної зміни як підстав так і предмету позову, про застосування строку позовної давності та щодо повідомлення позивача про збори тощо, можуть встановлюватися та досліджуватися під час розгляду справи по суті і не є предметом дослідження на стадії перегляду ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі, тому не приймаються апеляційним судом до уваги.
Положеннями ч. 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала місцевого господарського суду - скасуванню з направленням справи на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат за розгляд даної апеляційної скарги має бути здійснений за наслідками розгляду справи по суті.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 280-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2023 року у справі № 904/703/23 скасувати.
Справу №904/703/23 направити до господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 11.12.2023 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б.Парусніков
Суддя О.Г.Іванов