ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2023 року м.Дніпро Справа № 908/1324/21 (908/1081/22)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Паруснікова Ю.Б., Іванова О.Г.
секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.
за участю представників сторін:
від відповідача: Воєводіна С.В., представник;
інші представники сторін у судове засідання не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" на рішення господарського суду Запорізької області від 27.12.2022 року (повний текст рішення складено 29.12.2022 року, суддя Кричмаржевський В.А.) у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод", м.Запоріжжя
до відповідача Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, м.Запоріжжя
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00009820704 від 18.01.2022, №00009810704 від 18.01.2022, №00009800704 від 18.01.2022
у межах справи № 908/1324/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод", м.Запоріжжя
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариства "Запорізький кабельний завод" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Головного управління Державної податкової служби України у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00009820704 від 18.01.2022, №00009810704 від 18.01.2022 та №00009800704 від 18.01.2022, прийнятих на підставі акту перевірки податкового органу №11942/08-01-07-04/05755625 від 08.12.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що акт перевірки від 08.12.2021 №11942/08-01-07-04/05755625, складений за результатами документальної позапланової виїзної перевірки позивача за період діяльності з 01.10.2019 по 30.09.2021 з метою перевірки дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства та іншого законодавства, з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не містить документальних підтверджень порушень при відображенні в обліку взаємовідносин з контрагентами за період, що підлягав перевірці. Висновки в акті стосовно порушень позивача зроблені з припущень перевіряючих, які не ґрунтуються на документах первинного та бухгалтерського обліку. В акті перевірки не доведені факти несумісного предмету правочину з напрямом діяльності ПрАТ "ЗКЗ". Доказів того, що у спірних правовідносинах позивача та його контрагентів був інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, ДПС не навела.
Також позивач не згоден з висновками перевіряючих щодо завищення суми від'ємного значення фінансового результату до оподаткування. Прострочена заборгованість (у відносинах з АТ "Чернігівобленерго"), на думку позивача, не може розглядатись як довгострокова, тому що період її погашення вже настав. Таким чином, якщо борг первісно був коротшим за рік, то будь-яке прострочення не робить його довгостроковим.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.12.2022 року у даній справі у позові відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що нарахування податкових зобов'язань, застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій, зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток позивачу є обґрунтованим.
Приватне акціонерне товариство "Запорізький кабельний завод", не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняте нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, заявник вказує наступні обставини:
- в акті перевірки не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, не доведено неможливість проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарських операцій, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу учасників операції, доказів отримання майнової вигоди контрагентами виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету України за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримання майнової вигоди від цих операції в інший спосіб, доказів отримання ПрАТ “ЗКЗ” товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином;
- складений за результатами перевірки акт не містить документальних підтверджень порушень при відображенні в обліку взаємовідносин з контрагентами за період, що підлягав перевірці, що свідчить про те, що висновки у акті перевірки стосовно порушень позивача при роботі з контрагентами зроблені виключно з припущень перевіряючих, які не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, що є порушенням Податкового кодексу України та Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 727 від 20.08.2015;
- в акті перевірки Головного управління ДПС у Запорізькій області не доведені факти несумісності предмету правочину з напрямом господарської діяльності ПрАТ “ЗКЗ”. Доказів того, що у спірних правовідносинах ПрАТ “ЗКЗ” та його контрагентів був інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності ПрАТ “ЗКЗ”, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили зміну структурі і складі активів сторін спірних правочинів, ДПС не навела;
- позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов'язань, адже платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління ДПС у Запорізькій області просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення господарського суду залишити без змін.
Головне управління ДПС у Запорізькій області вважає, що податковим органом правомірно винесено оспорювані повідомлення-рішення. Рішення господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Предметом розгляду у цій справі є вимога Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" до Головного управління Державної податкової служби України у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, яка заявлена в межах справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства “Запорізькій кабельний завод”.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя є незалежним та керується верховенством права, здійснюючи правосуддя (стаття 129 Конституції України).
Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.
Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх “змішування” в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття “суд, встановлений законом” включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.
Правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - ГПК України, ЦПК України, КАС України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.
Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб'єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владні управлінські функції.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто, якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У цих правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому є суб'єктом владних повноважень відповідно до пункту 14.1.241 статті 14 ПК України в значенні, визначеному КАС України.
Відповідно до пункту 14.1.7 статті 14 ПК України оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.
Таким чином, особливості порядку та процедури розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України.
Водночас, Господарський процесуальний кодексу України (далі - ГПК України) визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).
Справи, що відносяться до господарської юрисдикції, наведені в статті 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.
Так, у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема:
- справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати;
- поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника,
- за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Зазначена правова норма визначає вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить виняток щодо поширення юрисдикції господарських судів на певні спори (податкові спори) у межах цієї категорії справ, а саме про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються Кодексом України з процедур банкрутства (далі -КузПБ).
При цьому КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.
Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав.
Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21.10.2019року.
Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства в цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).
Статтею 7 КУзПБ визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.
Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Так само як особливості розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України, особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ.
Згідно із частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Вказана текстуальна конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори. При цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.
Зазначення у статті 7 КУзПБ “всі майнові спори” є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.
Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.
Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.
При цьому ПК України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, -спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Натомість, КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ.
Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАС України з урахуванням особливостей, визначених ПК України.
Висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб'єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб'єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.
На підтвердження такого висновку ЄСПЛ у рішенні від 12.07.2001 у справі “Феррадзіні проти Італії” (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, вказав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов'язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов'язково створюють для платника податків (пункт 29).
Аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.11.2023 у справі №908/129/22 (908/1333/22) дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20.
Враховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду щодо визначення підсудності спорів, які виникають з податкових правовідносин судам адміністративної юрисдикції, колегія суддів вважає, що оскільки у справі, що розглядається, позовні вимоги стосуються перевірки законності дій суб'єкта владних повноважень, тому суть спору про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень свідчить про публічно-правовий характер такого спору та належить до юрисдикції адміністративних судів.
За приписами п.1 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що спір у даній справі належить до юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів доходить до висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України
При цьому, дійшовши висновку про закриття провадження у справі, апеляційний господарський суд не має права надавати оцінку нормам права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки вказані питання підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті судом адміністративної юрисдикції.
Відповідно до частини другої статті 278 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Згідно з частиною 4 статті 278 ГПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Частиною 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пункті 1 частини 1 цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалено з порушенням правил юрисдикції господарських судів та закрити провадження у справі.
При цьому суд апеляційної інстанції роз'яснює позивачу, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись статтями 231, 269, 270, 271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 27.12.2022 року у справі №908/1324/21 (908/1081/22) скасувати.
Провадження у справі №908/1324/21(908/1081/22) за позовом приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, м.Запоріжжя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00009820704 від 18.01.2022, №00009810704 від 18.01.2022, №00009800704 від 18.01.2022 - закрити.
Роз'яснити позивачу, що в разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України суд за його заявою вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст складено та підписано 05.12.2023.
Головуючий суддя Т.А.Верхогляд
Суддя Ю.Б.Парусніков
Суддя О.Г. Іванов