ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Єдиний унікальний номер 953/5229/22
Номер провадження 22-ц/818/1877/23
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2023 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Бурлака І.В., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
представника позивача прокурора відділу Омельник М.М.,
представника відповідачки адвоката Бурдоль В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 липня 2023 року в складі судді Губської Я.В. у справі № 953/5229/22 за позовом Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі позивача Харківської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: фізична особа підприємець ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державний реєстратор сектору державної реєстрації Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспарян Гамлет Аветікович про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна, -
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2022 року Немишлянська окружна прокуратура м. Харкова, яка діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: фізична особа підприємець ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державний реєстратор сектору державної реєстрації Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспарян Гамлет Аветікович про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна.
Позов мотивовано тим, що на підставі рішення господарського суду Харківської області від 12 березня 2009 року державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспарян Г.А. 27 лютого 2017 року проведено державну реєстрацію право приватної власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення № І, 1-10, 11а, 15-18, № П в літ. «Б-5» загальною площею 213,7 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно .
Між тим, постановою Вищого господарського суду України від 17 листопада 2009 року скасовано рішення господарського суду Харківської області від 12 березня 2009 року, яким було задоволено позов ФОП ОСОБА_2 про визнання права власності на спірне нерухоме майно, справу передано на новий розгляд господарського суду Харківської області.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 березня 2010 року позов ФОП ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Проте, державний реєстратор в порушення вимог закону не зупинив розгляд заяви про реєстрацію майна та не запитав копію вищевказаного судового рішення, засвідчену в установленому порядку від відповідного суду, не направив відповідний запит до органу влади, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав на відповідний об'єкт нерухомого майна, з метою отримання інформації, необхідної для державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на об'єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення № І, 1-10, 11а, 15-18, № II в літ. «Б-5» загальною площею 213,7 кв.м. по АДРЕСА_1 .
Зважаючи, що рішення господарського суду Харківської області, на підставі якого зареєстровано за ФОП ОСОБА_2 право власності на вищевказаний об'єкт нерухомого майна, не набрало законної сили та в подальшому було скасовано, у державного реєстратора були відсутні правові підставі для реєстрації за останнім права власності на нерухоме майно.
Документи, надані ОСОБА_2 державному реєстратору не відповідали вимогам законодавства, а тому право власності на нерухоме майно не підлягало реєстрації. Інформація про направлення відповідного повідомлення (декларації) ФОП ОСОБА_2 до органів Державної архітектурно-будівельної інспекції України в реєстрі дозвільних документів відсутня.
Відповідно до Ухвали господарського суду Харківської області від 01 березня 2010 року, якою залишено без розгляду позов ФОП ОСОБА_2 про визнання права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, останнім не було надано дозволи на спорудження об'єкту містобудування, на проведення будівельних робіт, на прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
Відомості про реєстрацію речових прав на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на якій розташований вищевказаний об'єкт нерухомості в Державному реєстрі також відсутні.
Житловий будинок по АДРЕСА_1 включено до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова та він перебуває на балансі КП «Жилкомсервіс» відповідно договору про передачу майна в господарське відання № 1288 від 28 лютого 2007 року (в редакції додаткової угоди від 01 вересня 2016 року).
В подальшому, 03 березня 2017 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, відповідно до якого останній набув права власності на нежитлові приміщення № І, 1-10, 11а, 15-18, № II в літ. «Б-5» загальною площею 213,7 кв.м. по АДРЕСА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 березня 2017 року № 34131227).
09 червня 2021 року вказані/ спірні нежитлові приміщення на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень відчужено ОСОБА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 червня 2021 року № 58650002).
Зазначали, що право власності на нежитлові приміщення № І, 1-10, 11а, 15-18, № II в літ. «Б-5» загальною площею 213,7 кв.м. по АДРЕСА_1 здійснено з порушенням вимог ст. ст. З, 4, 5, 10, 18, 23, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що призвело до їх вибуття з комунальної власності територіальної громади міста Харкова, чим порушено інтереси держави в особі Харківської міської ради.
Оскільки ФОП ОСОБА_2 не набув право власності у встановленому законом порядку на спірне нерухомого майно, він не мав права його відчужувати. Вчинені в подальшому правочини є недійсними на підставі ч. 1 ст. 203 ЦПК України, що є підставою для витребування вказаного об'єкту нерухомості у останнього власника, а саме ОСОБА_1 .
З моменту прийняття рішень про державну реєстрацію права приватної власності на нежитлові приміщення № І, 1-10, 11а, 15-18, № II в літ. «Б-5» загальною площею 213,7 кв.м. по АДРЕСА_1 за ФО-П ОСОБА_2 та подальшим їх відчуженням, Харківською міською радою та її виконавчими органами покладені на неї завдання щодо виявлення та оскарження незаконних рішень про державну реєстрацію та витребування майна не виконуються, заходи щодо усунення порушень не здійснено, що, відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для здійснення представництва інтересів держави прокуратурою.
Посилаючись на вказані обставини, Немишлянська окружна прокуратура м. Харкова просила поновити строк на звернення до суду з даним позовом, визнати незаконним та скасувати рішення № 34043685 державного реєстратора Печенізької РДА Харківської обл. Гаспарян Г.А. від 27 лютого 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на нежитлові приміщення в літ. «Б-5», загальною площею 213,7 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , витребувати у ОСОБА_1 вказані приміщення, стягнути судові витрати.
31 березня 2023 року представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Семенових О.С. подала відзив на позовну заяву, в якому просила позов прокуратури залишити без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що в провадженні слідчого відділення відділу поліції № 2 Харківського районного управління поліції № 2 в Харківській області знаходяться матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 жовтня 2021 року за № 12021220460000337, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України, в якому 01 лютого 2022 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова у справі № 645/7084/21 від 03 лютого 2023 року застосовано відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. Встановлено, що ОСОБА_4 підозрюється у тому, що працюючи державним реєстратором юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань сектору державної реєстрації Печенізької районної державної адміністрації Харківської області, тобто особою, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану із наданням публічних послуг, будучи обізнаним із законодавством України у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у порушення вимог Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», зловживаючи своїми повноваженнями з метою отримання неправомірної вигоди ОСОБА_2 , неправомірно прийняв рішення про реєстрацію за останнім права власності на об'єкти нерухомого майна - нежитлові приміщення №І, 1-10, 11а, 15-18; № ІІ в літ. «Б-5», загальною площею 213,7 кв.м., розташовані за адресом: АДРЕСА_1 , що перебували у комунальній власності Харківської територіальної громади в особі Харківської міської ради, чим останній спричинено тяжкі наслідки у вигляді заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах.
Проте, кримінальне провадження наразі не закінчено, відомості, що ОСОБА_4 визнано винним у скоєні вказаних правопорушень відсутні, що свідчить про недоведеність обставин, на які посилається прокуратура в обґрунтування позову.
Відповідно до акту камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г.А. від 23 листопада 2021 року, за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію права власності від 24 лютого 2017 року № 21130089, поданої ОСОБА_2 , держаним реєстратором Гаспаряном Г.А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 лютого 2017 року № 34043685, на підставі якого відкрито розділ № 1183318863101 на нежитлові приміщення № І, 1-10, 11а, 15-18, № ІІ в літ. «Б-5» за адресом: АДРЕСА_1 та зареєстровано право власності № 19210263. Встановлено, що державним реєстратором Гаспаряном Г.А. зазначено, що для проведення державної реєстрації заявником подано рішення Господарського суду Харківської області від 22 травня 2020 року №520/4757/2020.
Натомість, прокурор Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова обґрунтовує позов тим, що державна реєстрація зазначеного об'єкта проводилась на підставі рішення Господарського суду Харківської області у справі 53/36-09 від 12 березня 2009 року. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем вказаних нежитлових приміщень, а тому підстави для витребування майна відсутні.
Також зазначала, що позивачем пропущено строки позовної давності на звернення до суду з даним позовом. Протягом місяця після отримання відповіді від юридичного департаменту виконавчого комітету Харківської міської ради від 22 серпня 2022 вих./1147/9-22, якою наголошується, що заходи цивільно-правового характеру позивачем не вживались, прокурор, звернувся до суду, тим самим перебравши на себе дискрецію суб'єкта владних повноважень.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 липня 2023 року позов Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення № 34043685 державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспарян Г.А. від 27 лютого 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності ОСОБА_2 на нежитлові приміщення № І, 1-10, 11а, 15-18, № ІІ в літ. «Б-5», загальною площею 213,7 кв.м. по АДРЕСА_1 ,
Витребувано у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення № І, 1-10, 11а, 15-18, № ІІ в літ. «Б-5», загальною площею 213,7 кв.м. по АДРЕСА_1 , скасовано державну реєстрацію права власності, проведену на підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ільїної І.М. (№ 58650002) від 09 червня 2021 року, з одночасною реєстрацією права власності за Харківською міською радою.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 20 276,85 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки рішення Господарського суду Харківської області від 12 березня 2009 року, яке було підставою набуття права власності ФОП ОСОБА_2 на спірні нежитлові приміщення було скасовано, підстави реєстрації за ФОП ОСОБА_2 права власності на момент їх реєстрації були відсутні, а тому дії державного реєстратора не відповідали вимогам закону, що є підставою для скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспарян Г.А. від 27 лютого 2017 року № 34043685.
ФОП ОСОБА_2 не набув права власності на спірне нерухоме майно, що свідчить про неправомірність його подальшого відчуження та є підставою для витребування вказаного об'єкту нерухомості у останнього власника ОСОБА_1 . Прокуратурі про вказані порушення під час реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення загальною площею 213,7 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 жовтня 2021 року за № 12021220460000337, а тому строк на звернення до суду пропущено з поважних причин та наявні підстави для його поновлення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Семенових О.С., на вказане судове рішення через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про залишення позову без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, наведених ним у позові.
Рішення господарського суду Харківської області від 12 березня 2009 року, на підставі якого проводилась державна реєстрація права приватної власності за ОСОБА_2 , відсутнє в Єдиному Державному реєстрі судових рішень в електронному вигляді, копія вищезазначеного рішення у паперовому вигляді до матеріалів справи не додавалась, що унеможливлює належну оцінку часу набуття чинності вищезазначеним рішенням.
Крім того, обвинувального вироку суду, яким би встановлювалась вина державного реєстратора Печенізької РДА Харківської області ОСОБА_4 у вчиненні протиправних дій у вигляді незаконного прийняття рішення про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на об'єкти нерухомого майна - нежитлові приміщення № І, 1-10, 11а, 15-18; № ІІ в літ. «Б-5», загальною площею 213,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 судом не виносилось.
Рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно ухвалено 27 лютого 2017 року та с цього часу позивач міг достовірно дізнатися про те, що його права, як власника майна, були порушені. Отже строк позовної давності сплинув 27 лютого 2020 року, а з позовом прокурор звернувся тільки 22 вересня 2022 року, тобто, поза межами трирічного строку.
Між ти, судом першої інстанції не надано належної оцінки поважності причин пропуску строку та безпідставно поновлено строк для звернення до суду з даним позовом.
20 вересня 2023 року засобами поштового зв'язку Немишлянська окружна прокуратура м. Харкова подала відзив на апеляційну скаргу, в якому рішення суду просила залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що рішення господарського суду Харківської області, на підставі якого зареєстровано за ФОП ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно було скасовано ще у 2009 році, що підтверджується відомостями, наявними в Єдиному Державному реєстрі судових рішень та ухвалою господарського суду Харківської області від 01 березня 2010 року, а тому доводи апеляційної скарги про недоведеність позову є необґрунтованими.
Документи, надані ОСОБА_2 державному реєстратору Печенізької РДА Харківської області Гаспарян Г.А. не відповідали вимогам законодавства, а отже, не підлягало реєстрації право приватної власності на вищевказане нерухоме майно.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у розділі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна) № 1183318863101 зазначено саме підставу для реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_2 - рішення господарського суду Харківської області від 12 березня 2009 року по справі № 53/36-09, а не рішення господарського суду Харківської області від 22 травня 2020 року по справі № 520/4757/2020. Відповідно до інформації з Єдиного реєстру судових рішень справа № 520/4757/2020 за позовом АТ «Перший Український Міжнародний Банк» до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Ю.В. про визнання дій протиправними та скасування постанов не стосується прийняття державним реєстратором спірного рішення. У акті камеральної перевірки від 23 листопада 2021 року допущено технічну описку, що підтверджено інформацією з Міністерства юстиції України № 65269/76402-7-23/19.1.1 від 24 травня 2023 року.
Житловий будинок по АДРЕСА_1 є об'єктом комунальної власності територіальної громади міста Харкова, а тому спірні нежитлові приміщення є власністю Харківської міської територіальної громади, право власності на останні має бути зареєстровано за Харківською міською радою.
Прокурор та Харківська міська рада, не були учасниками правовідносин за оскаржуваним рішенням державного реєстратора Печенізької РДА, а тому об'єктивно ні прокурор, ні Харківська міська рада не могли довідатись про проведену 27 лютого 2017 року державну реєстрацію права власності на вищевказані нежитлові приміщення № І. 1-10. Па. 15-18. № II в літ. «Б-5» загальною площею 213,7 кв.м. по АДРЕСА_1 .
Доводи ОСОБА_1 про пропуск строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки про порушення вимог закону під час реєстрації права власності на нежитлові приміщення стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 жовтня 2021 за № 12021220460000337, у зв'язку з чим строк на звернення до суду пропущено з поважних причин.
У судове засідання відповідач ОСОБА_1 , треті особи: фізична особа підприємець ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державний реєстратор сектору державної реєстрації Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспарян Г. А. не з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 07 грудня 2023 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:
Харківською міською радою отримано 24 листопада 2023 року (том 2, а.с.57);
ОСОБА_1 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою від 25 листопада 2023 року «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки, (том 2, а.с.53-54);
Відповідно до інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 22 вересня 2022 року (том 1, а.с. 78,) у Реєстрі територіальної громади міста Харкова відомості щодо ОСОБА_3 відсутні. Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_3 викликався до суду, відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, яке було розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (том 2, а.с. 43-46);
Державному реєстратору сектору державної реєстрації Печенізької районної державної адміністрації Харківської області ОСОБА_4 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою від 24 листопада 2023 року «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (том 2, а.с.55-56).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідачки адвоката Бурдоль В.В., який підтримав апеляційну скаргу, представника позивача прокурора відділу Омельник М.М., яка проти апеляційної скарги заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з такого.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Судом встановлено, що рішенням господарського суду Харківської області від 12 березня 2009 року визнано за ФОП ОСОБА_2 право власності на нежитлові приміщення підвального поверху в літ. «Б-5», а саме: приміщення № I площею 9,4 кв.м., приміщення № 1 площею 2,3 кв.м., приміщення № 2 площею 19,0 кв.м., приміщення № 3 площею 12,7 кв.м., приміщення № 4 площею 5,6 кв.м., приміщення № 5 площею 1,2 кв.м., приміщення № 6 площею 1,3 кв.м., приміщення № 7 площею 16,9 кв.м., приміщення № 8 площею 16,2 кв.м., приміщення № 9 площею 7,1 кв.м., приміщення № 10 площею 9,3 кв.м., приміщення № 11Є площею 4,0 кв.м, приміщення № 15 площею 24,3 кв.м., приміщення № 16 площею 9,6 кв.м., приміщення № 17 площею 41,6 кв.м., приміщення № 18 площею 23,3 кв.м., приміщення № ІІ площею 9,9 кв.м., всього загальною площею 213,7 кв.м., що розташовані в будинку АДРЕСА_1 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/6307692).
Постановою Вищого господарського суду України від 17 листопада 2009 року рішення господарського суду Харківської області від 12 березня 2009 року скасовано, справу передано на новий розгляд господарського суду.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01 березня 2010 року, Харківської області позов ФП ОСОБА_2 про визначення права власності залишено без розгляду. (а.с.36-38).
27 лютого 2017 року державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспарян Г.А. зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення № І, 1-10, 11а, 15-18, № П в літ. «Б-5» загальною площею 213,7 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі рішення господарського суду Харківської області від 12 березня 2009 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34043685, (номер запису про право власності № 19210263 (а.с.60)
03 березня 2017 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, за яким останній набув права власності на нежитлові приміщення № І, 1-10, 11а, 15-18, № П в літ. «Б-5» загальною площею 213,7 кв.м. по АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Ушивець О.Ю. за № 3944.
09 червня 2021 року вказані нежитлові приміщення ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу відчужив ОСОБА_1 (а.с.43-44)
Актом камеральної перевірки від 23 листопада 2021 року встановлено, що при реєстрації права власності на нежитлові приміщення № І, 1-10, 11а, 15-18, № П в літ. «Б-5» загальною площею 213,7 кв.м. по АДРЕСА_1 державний реєстратор Гаспарян Г.А. зобов'язаний був зупинити розгляд заяви з підстав, визначених пунктом 1 частини 2 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки документи для державної реєстрації прав подані не в повному обсязі, передбаченому законодавством; за результатом перевірки ОСОБА_4 анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 25-33).
Також, 13 жовтня 2021 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесені відомості щодо кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України.
За змістом статей 12, 15, 16, 20 ЦК України особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно зі статтями 319, 321, 658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Пунктом 31 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.
Згідно з частинами 5, 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Отже, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати власне майно з чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Наведеною нормою права передбачено вичерпний перелік умов, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких умов є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Тож можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 199/7376/16-ц та від 22 лютого 2023 року у справі № 206/5891/16-ц та багатьох інших.
Як встановлено судом, підставою первинної реєстрації права власності на нежитлову будівлю № І, 1-10, 11а, 15-18, № П в літ. «Б-5» загальною площею 213,7 кв.м. по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 було рішення господарського суду Харківської області від 12 березня 2009 року. Разом з тим, вказане рішення не набрало законної сили, оскільки в подальшому було скасовано в касаційному порядку.
Тобто спірне нерухоме майно вибуло із власності територіальної громади міста Харкова поза волею власника на підставі підробленого реєстраційного документа, який не видавався.
У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення у справах «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, заяви № 23759/03 та № 37943/06; «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, заява № 39766/05; «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, заява № 61333/00; «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04) напрацьовано три критерії (принципи), які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним з елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
В цій справі, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені обставини та застосовані правові норми, суд першої інстанції не встановив невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
При цьому дослідивши залежність змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також те, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, з урахуванням характеру набуття майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виходячи з обставин цієї справи, витребування спірного нежитлового приміщення від ОСОБА_1 , яка є добросовісним набувачем, не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідачка не позбавлена можливості використати передбачені чинним законодавством правові механізми для поновлення свого права шляхом пред'явлення вимоги про повернення сплачених за договором коштів та відшкодування завданих збитків.
В іншому випадку, якщо виходити з доводів скаржника про неможливість витребування в нього спірного нерухомого майна лише з огляду на добросовісність його набуття, то це фактично було б констатацією неможливості реагування законного власника на факт вибуття належного йому майна з його власності у незаконний спосіб та легалізацією цього факту за рахунок позбавлення законного власника будь-яких майнових прав.
У випадку коли права законного власника не можуть бути поновлені в інший спосіб, ніж повернення майна в його власність, а добросовісний набувач не позбавлений можливості поновити свої права, використовуючи законні правові механізми, навіть з урахуванням того, що це потребуватиме певних зусиль, було б непропорційно позбавляти законного власника будь-яких майнових прав на користь продовження мирного володіння добросовісним набувачем незаконно вибутим із власності законного володільця (навіть, коли володільцем є територіальна громада) майном, лише для того, щоб не створювати ситуації, за якої добросовісний набувач змушений буде докладати певних зусиль для поновлення своїх прав.
Таким чином, в цій справі встановлено: 1) законність втручання держави у право власності ОСОБА_1 і апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували цю обставину; 2) таке втручання переслідує суспільний інтерес, так як спір стосується поновлення права територіальної громади на володіння нерухомим майном, яке без законних на те підстав вибуло з її власності. При цьому таким нерухомим майном є нежитлові приміщення, тобто позбавлення добросовісного набувача права власності на таке майно не порушить його права, передбачені статтею 8 Конвенції; 3) таке втручання є пропорційним визначеним цілям, так як в іншому випадку право законного власника залишиться незахищеним.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, який узгоджується з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду і не суперечить висновкам цього суду, викладеним в постановах від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 522/14454/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 08 березня 2023 року у справі № 204/114/19, від 06 вересня 2023 року у справі № 522/1552/19, від 13 вересня 2023 року у справі № 757/13185/17-ц, , про те, що прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України, оскільки способи компенсації скаржником своїх витрат чітко встановлені внутрішнім законодавством України, їх застосування, за встановлених судами обставин не покладає на скаржник надмірний тягар, а щодо посилання скаржника на те, що правочини, за якими він набув право власності на спірне майно були посвідчені нотаріусом, тому він мав законні сподівання на правомірність таких угод, необхідно зазначити таке.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. The Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74).
Висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника.
В цій справі судами не встановлено, що державний орган не дотримався власних процедур чи отримав вигоду від своїх протиправних дій, право власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно було зареєстроване на підставі скасованого рішення суду.
Натомість необхідно зазначити, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочності продавця на відчуження майна. При цьому у ОСОБА_1 не виникло питань щодо реєстрації ОСОБА_2 права власності на спірне майно лише у лютому 2017 року на підставі рішення суду, ухваленого у березні 2009 року, і подальший продаж цього майна у березні 2017 року.
Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не застосували наслідків спливу позовної давності, не заслуговують на увагу, оскільки: 1) суди встановили, що прокурор звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності, так як про факт незаконного вибуття спірного нерухомого майна із власності територіальної громади міста Харкова позивачу вперше стало відомо 13 жовтня 2021 року, а позов пред'явлено у вересні 2022 року.
Згідно з частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 89 ЦПК України).
Заявляючи про застосування позовної давності, відповідач не надав доказів, не зазначив про об'єктивні факти, які б свідчили про наявність обставин, з якими закон пов'язує початок перебігу позовної давності, а саме: про обізнаність позивача про порушення його прав саме з 17 лютого 2017 року, оскільки він не був стороною спірних правочинів, на підставі яких здійснено реєстраційні дії та не зобов'язаний здійснювати постійний моніторинг Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про імовірні зміни статуту спірного майна.
Отже, підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 11 грудня 2023 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді І.В. Бурлака
В.Б. Яцина