ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8035/23 Справа № 199/4246/23 Суддя у 1-й інстанції - Авраменк А.М. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2023 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Космачевської Т.В.,
суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2023 року в цивільній справі номер 199/4246/23 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2023 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулось АТ КБ «ПриватБанк» із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 05 серпня 2015 року між сторонами було укладено договір б/н шляхом підписанням Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», відповідно до якого відповідачка отримала кредит у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку, зобов'язавшись сплатити проценти за користування кредитними коштами та повернути кредит у встановлений договором строк, а також сплатити інші обов'язкові платежі.
Посилаючись на те, що відповідачка не виконала свої договірні зобов'язання, внаслідок чого станом на 19 січня 2023 року утворилась кредитна заборгованість в загальному розмірі 33344,15 грн, з яких: 27486,80 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5857,35 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач просив суд стягнути з відповідачки на користь позивача означену заборгованість, а також покласти на відповідачку судові витрати.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2023 року в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.
Із вказаним рішенням не погодився позивач АТ КБ «ПриватБанк», подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2023 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачку.
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та 3 порушенням норм процесуального і матеріального права.
Суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по кредиту, та встановивши «переплату по кредиту» допустивши грубе порушення норм цивільного права.
До суду була надана копія заяви від 22.06.2010 року, в якій відповідачка особистим підписом погодилась з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між нею та позивачем договір про надання банківських послуг; вона ознайомилась та погодилась з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, про що свідчить його підпис на вказаній заяві.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідачка при укладанні Договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.
В подальшому карта була перевипущена та відповідачка отримала нові карти з подовженим строком дії.
Відповідачка після отримання перевипущених карт здійснила дії щодо проведення їх активації, користувалась перевипущеними картами, а також отримувала кредитні кошти.
Банком надані суду саме первинні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за Кредитним договором. Надана виписка по карткових рахунках та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі.
З виписки чітко вбачається, що відповідачка користувалась кредитними коштами, знімала кошти в банкоматах, розраховувалась за товари та послуги та ін. Всі ці операції підтверджують факт отримання кредитних карт та їх використання, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Крім цього, відповідачка частково погашала наявну заборгованість та продовжувала користуватись кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці. Відповідачка не лише отримала кредитну картку, а й визнала укладення кредитного договору та погодилась з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на його виконання, зокрема, на погашення заборгованості.
Суд дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позову, не врахував вищевказані обставини та звільнив відповідачку від відповідальності за укладеним договором з одних лише формальних міркувань.
У даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачкою не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалось відповідачкою укладення. чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про її згоду з усіма умовами цього договору.
Заперечень щодо умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, відповідачкою не надано. Контррозрахунок відповідачем не надано. Докази належного виконання зобов'язань по сплаті кредиту також відсутні.
Матеріалами справи доведено, що відповідачка користувалась кредитними коштами та здійснювала погашення за наданим кредитом. Проте, позичальник зобов'язаний сплачувати не лише тіло кредиту, а й проценти за користування кредитними коштами.
Суд в оскаржуваному рішенні не навів жодних правових підстав в існуванні у відповідача права на користування коштами банку без сплати відсотків (безоплатно).
Кошти, які вносилися на погашення боргу за кредитом, у відповідності до ст. 534 ЦК України, спочатку направляються на погашення неустойки та відсотків, і лише після цього на погашення тіла кредиту.
Від відповідачки ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пузін Д.Є., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з наданим розрахунком, заборгованість відповідачки за договором б/н про надання банківських послуг від 05 серпня 2015 року станом на 19 січня 2023 року нарахована позивачем в загальному розмірі 33344,15 грн, з яких: 27486,80 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5857,35 грн - заборгованість за простроченими відсотками. При цьому, відповідно до змісту такого розрахунку (стовпчик 4 таблиці) позивачем до тіла кредиту зараховано (погашено за рахунок тіла, тим самим його збільшено) частину нарахованих відповідачу процентів за користування кредитом в загальному розмірі 45088,13 гривень.
Паспорт споживчого кредиту не може бути прийнятий судом в якості належного доказу
умов укладеного між сторонами кредитного договору, зокрема погодженої між сторонами ціни договору у вигляді розміру процентів, які зобов'язався сплатити позичальник за користування отриманим кредитом. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що у відповідності до норм Закону України «Про споживче кредитування» (ст.9), Закону України «Про захист прав споживачів» (ст. 11, 15) вказаний документ є лише підтвердженням виконання позивачем встановленого законом для кредитодавця обов'язку з надання позичальнику, як споживачу, інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
У Анкеті-заяві позичальника від 05 серпня 2015 року процентна ставка за користування кредитними коштами не зазначена, так само як можливість погашення заборгованості за процентами за рахунок наданого тіла кредиту. Натомість позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг відповідач, а також частина зарахованих до тіла процентів за користування кредитом), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, послався на Витяг з Тарифів обслуговування карт «Універсальна» та Витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» як невід'ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась із ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 05 серпня 2015 року відповідачкою ОСОБА_1 підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» (а.с. 27).
До матеріалів справи долучено витяг з умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» (а.с. 34-84).
Відповідно до довідки про надані картки відповідачкою було отримано наступні кредитні картки: картка «Універсальна» від 27.06.2015 року № НОМЕР_1 з терміном дії до 06/19; картка «Універсальна GOLD» від 10.02.2018 року № НОМЕР_2 з терміном дії до 01/22; картка «Універсальна GOLD» від 27.02.2022 року № НОМЕР_3 з терміном дії до 03/26 (а.с. 26).
Доданим до позову витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» визначено Умови та порядок користування карткою «Універсальна» та «Універсальна GOLD». Також в ній визначено порядок нарахування процентів та штрафних санкцій (а.с. 33-33зв).
Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 міститься інформація про зміну кредитного ліміту. З 08.02.2019 року кредитний ліміт становить 0,00 грн (а.с. 25).
27.05.2022 року відповідачкою підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 28- 32).
З розрахунку заборгованості за договором б/н від 05 серпня 2015 року вбачається, що станом на 19 січня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 складає 33344,15 грн, з яких: 27486,80 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5857,35 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 6-16зв).
На підтвердження суми заборгованості надано виписку за договором №б/н укладеним з відповідачем за період з 27.06.2015 року по 24.01.2023 року (а.с. 17-24).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.
Такий висновок, суду є правильним, з яким погоджується й апеляційний суд.
Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність».
Відповідно до статті 2 цього Закону банківським кредитом визнається будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, сплати процентів за її користування та інших зборів з такої суми.
Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Судом встановлено, що 05 серпня 2015 року відповідачкою ОСОБА_1 підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку».
У підписаній відповідачкою Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку» дійсно зазначено, що відповідачка згодна із тим, що ця Анкета-заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг в «ПриватБанку», пам'яткою клієнта і тарифами становлять між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась із таким договором надання банківських послуг.
За змістом наведених судом вище норм цивільного законодавства договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші, і саме ці умови і правила, а також тарифи мав на увазі позичальник, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг. Тому з огляду на зміст ст.ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
До матеріалів справи долучено витяг з умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку».
Доданим до позову витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» визначено Умови, порядок користування карткою «Універсальна» та «Універсальна GOLD» та порядок нарахування процентів та штрафних санкцій.
27.05.2022 року відповідачкою підписано паспорт споживчого кредиту.
На підтвердження суми заборгованості надано виписку за договором №б/н укладеним з відповідачем за період з 27.06.2015 року по 24.01.2023 року (а.с. 17-24).
З розрахунку заборгованості за договором б/н від 05 серпня 2015 року вбачається, що станом на 19 січня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 складає 33344,15 грн, з яких: 27486,80 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5857,35 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 6-16зв).
Перевіряючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до змісту цього розрахунку (стовпчик 4 таблиці) позивачем до тіла кредиту зараховано (погашено за рахунок тіла кредиту) частину нарахованих відповідачці процентів за користування кредитом в загальному розмірі 45088,13 гривень.
Разом з тим, у Анкеті-заяві позичальника від 05 серпня 2015 року процентна ставка за користування кредитними коштами не зазначена, так само як можливість погашення заборгованості за процентами за рахунок наданого тіла кредиту.
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг відповідачка, а також частину зарахованих до тіла процентів за користування кредитом), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, позивач крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, послався на Витяг з Тарифів обслуговування карт «Універсальна» та Витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась із ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядках нарахування а також можливості погашення заборгованості за процентами за рахунок наданого тіла кредиту.
Оскільки ж частина нарахованих позивачем відповідачці процентів була погашена за рахунок збільшення тіла кредиту, тобто без фактичного отримання такого тіла кредиту відповідачем, а сума погашених таким чином процентів становить 45088,13 грн згідно даних розрахунку самого позивача, що перевищує розмір заявленої в позові до стягнення заборгованості за тілом кредиту (27486,80 гривень), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що відповідачкою погашено в повному обсязі фактично отримане тіло кредиту, а заявлена позивачем до стягнення означена сума тіла кредиту є нічим іншим як нарахованими і погашеними за рахунок тіла кредиту процентами за його користування, правомірність нарахування яких, як встановлено судом вище, не підтверджена матеріалами справи.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції з врахуванням досліджених обставин справи та вимог закону дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи викладене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Крім того, згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати позивача по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: