РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа №348/160/22
01 грудня 2023 року м.Надвірна
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого судді - Грещука Р.П.,
секретарів - Нагорняк Г.М., Кушнірчук М.Д.,
з участю: позивачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
їх представника, адвоката - Госедла О.Д.,
відповідача - ОСОБА_3 ,
його представника, адвоката - Гандзюк І.Р.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Надвірна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, визнання права власності на частку у спільному майні, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25.01.2022 року звернулися в суд із позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, визнання права власності на частку у спільному майні.
Просили суд ухвалити рішення, яким:
- усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом зобов'язання ОСОБА_3 , РНОКПП; НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 не чинити їм перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_2 , передати їм ключі від даної квартири та вселити їх до вказаної квартири;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запис про право власності номер 31445567 від 13.05.2019 року;
- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , жителькою АДРЕСА_3 , право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 ;
- визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , жителем АДРЕСА_3 право власності на 1/3 частку зазначеної вище квартири;
- визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП; НОМЕР_1 , жителем АДРЕСА_1 , право власності на 1/3 частку даної квартири.
Крім того, просили суд стягнути з відповідача в їх користь понесені ними, документально підтверджені судові витрати по даній справі.
В ході розгляду справи сторони подали до суду укладену і підписану мирову угоду між позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 , що долучена до справи, за умовами якої сторони дійшли згоди про наступне:
1. «Сторона-2» - ОСОБА_2 , відмовляється в користь «Сторони-1» - ОСОБА_1 від своєї частки в квартирі АДРЕСА_2 , в зв'язку з чим, право власності «Сторони-2» на частку квартири АДРЕСА_2 переходить «Стороні-1» - ОСОБА_1
2. «Сторона-3» - ОСОБА_3 , відмовляється в користь «Сторони-1» - ОСОБА_1 від своєї частки в квартирі АДРЕСА_2 , в зв'язку з чим, право власності «Сторони-3» на частку квартири АДРЕСА_2 переходить «Стороні-2» - ОСОБА_1 .
3. Сторони визнають, що до «Сторона-1» - ОСОБА_1 переходить право власності на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 77,10 кв.м., житловою площею 49,4 кв.м., в тому числі виготовлення всіх необхідних документів та реєстрація права власності на цю квартиру.
4. За відмову «Сторони 3» - ОСОБА_3 від своєї частки у квартирі АДРЕСА_2 , «Сторона 1» - ОСОБА_1 передала 06 липня 2022 року - «Стороні-3» - ОСОБА_3 270000 грн. (двісті сімдесят тисяч гривень), як компенсацію за частку квартири «Сторони-3».
5. Витрати на оформлення правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_2 , включаючи витрати на реєстрацію права власності, «Сторона-1» - ОСОБА_1 несе самостійно.
6. У зв'язку з укладенням мирової угоди «Сторони» у справі, вважають спір врегульованим і підтверджують відсутність будь-яких претензій «Сторін» одна до одної, а також зобов'язуються не чинити перешкод «Стороні-1» у користуванні та обслуговуванні квартири АДРЕСА_2 та дотримуватись умов цієї угоди.
7. Витрати на професійну правничу допомогу кожна із «Сторін» несе самостійно.
8. Підписанням цієї мирової угоди «Сторони» підтверджують відсутність будь-яких претензій одна до одної щодо предмета спору.
9. «Сторони» стверджують, що дана мирова угода укладена в добровільному порядку, без тиску та обману, не внаслідок збігу тяжких обставин, умови «Сторонам» зрозумілі. Текст угоди прочитаний особисто кожною «Стороною», доповнень та зауважень не має.
10. «Сторони» у справі №348/160/22 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, визнання права власності на частку у спільному майні, просять суд затвердити укладену мирову угоду і закрити провадження у цій справі.
11. Процесуальні наслідки укладення мирової угоди, передбачені ст.207, 208, 256 ЦПК України «Сторонам» роз'яснені та зрозумілі.
12. «Сторони» вважають, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
13. Дана мирова угода складена в чотирьох примірниках: для Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області та по одному примірнику для кожної із «Сторін».
Разом з тим, ухвалою від 06.07.2022 року, судом було відмовлено в затвердженні мирової угоди, укладеної між позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 , в межах даної цивільної справи.
Враховуючи наведене, судом було продовжено розгляд справи по суті, проте, в наступні судові засідання відповідач ОСОБА_3 та його представник не прибували, хоча про дату, час та місце їх проведення відповідач зокрема повідомлявся рекомендованою кореспонденцією, про причини своєї неявки не повідомив.
Суд констатує, що згідно ч.3 ст.13 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд прийняв заходи для повідомлення особи про час та місце розгляду справи, забезпечивши відповідачу можливість з'явитися до суду і захистити свої права.
За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов'язків у цивільному процесі, тому визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.
Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст.7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
Частиною 1 ст.223 ЦПК України передбачено, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктами 1 ч.3 ст.223 ЦПК України, визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Таке положення пов'язане з дією принципу цивільного судочинства - диспозитивністю, відповідно до якого кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами та із дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою статті 121 ЦПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов'язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.
Цивільний процесуальний кодекс України не містить вичерпного переліку поважних причин неявки до суду, однак зобов'язує суд оцінювати неявку до суду у кожному конкретному випадку залежно від підстав поважності наведених причин з тим, щоб забезпечити учасника процесу конституційною гарантією змагальності у процесі та доведення суду переконливості своїх доводів (п.4 ч.3 ст.129 Конституції України).
Крім цього, у відповідності до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частини 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Також, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Європейський суд з прав людини, констатує, що розумність тривалості провадження має оцінюватись в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмету розгляду для заявника (рішення у справі «Писатюк проти України»).
Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Таким чином, суд приходить до висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності відповідача ОСОБА_3 та його представника, оскільки будучи належним чином повідомленим про судове засідання відповідач до суду повторно не прибув та не повідомив про причини своєї неявки.
Крім того суд звертає увагу, що впродовж часу від постановлення ухвали щодо вирішення питання про затвердження мирової угоди - 06.07.2022 року до моменту розгляду справи - 01.12.2023 року, тобто більше року, який на переконання суду є тривалим, від сторони відповідача до суду не надходило жодних нових доказів чи письмових пояснень.
Позивачі та їх представник в судовому засіданні заявлені вимоги підтримали з підстав, наведених в позовній заяві та просили їх задоволити в повному обсязі.
Отже, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст.80, 81 ЦПК України, і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з'ясувавши фактичні обставини справи, та за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог аб заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-якідані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною 2 ст.77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 21.11.1981 року перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 . Згідно рішення Надвірнянського районного суду від 20.12.2018 року, яке 22.01.2019 року набрало законної сили, даний шлюб між ними було розірвано.
За час перебування у шлюбі, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_2 , тобто позивач по справі.
В зв'язку із відсутністю житла, сім'єю в складі трьох чоловік вони з 1993 року перебували на квартирному обліку в Надвірнянському СПТУ-11, що підтверджується протоколом засідання членів житлово-будівельного кооперативу «Шанс» за №1 від 21.09.2000 року, копія якого долучена до матеріалів справи.
Як вбачається із даного протоколу, у вересні 2000 року членами кооперативу було постановлено рішення про розподіл чотирьох квартир між членами кооперативу. Зокрема, в протоколі зазначено, що «трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_4 , житловою площею 49,4 м2, - надати директору Надвірнянського ПТУ-11 ОСОБА_4 , на сім'ю з трьох чоловік. На квартирному обліку перебуває з 1993 року, проживає в гуртожитку АДРЕСА_5 . Дружина ОСОБА_1 прописана по адресу АДРЕСА_6 в будинку, який належить ОСОБА_5 , житловою площею 32,84 м2, складається з двох кімнат.
Ордер видати на ОСОБА_4 - квартиронаймача, ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_2 - син. В зв'язку з забезпеченням житловою площею з квартирного обліку ЖБК «Шанс» зняти» (а.с.11-12).
Судом перевірено, що згідно рішення виконавчого комітету Надвірнянської міської ради за №651 від 26.10.2000 року було прийняте аналогічне рішення про надання трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 77,1 кв.м., житловою площею 49,4 м2, директору Надвірнянського ПТУ-11 ОСОБА_4 на сім'ю з трьох чоловік. На квартирному обліку в ЖБК «Шанс» перебуває з 1993 року.
Відповідно, було прийняте рішення про видачу ордера, і в зв'язку з забезпеченням норми житлової площі на кожного члена сім'ї зняття з квартирного обліку в ЖБК «Шанс».
Копія даного рішення міститься в матеріалах справи (а.с.10).
09.11.2000 року виконавчим комітетом Надвірнянської міської ради на всіх членів сїм'ї було видано ордер за №29 (а.с.16).
Таким чином, в ході розгляду справи достовірно з'ясовано, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вселились в спірну квартиру на законних підставах, що підтверджується вказаним вище ордером на житлове приміщення, який видавався на підставі рішення міськвиконкому за №651 від 26.10.2000 року, що свідчить про його законність.
Зазначений ордер був підставою для прописки всіх членів сім'ї у житловому приміщенні.
Також судом встановлено, що після отримання квартири, всією сім'єю вони здійснювали ремонт в квартирі, придбали меблі, вселились до квартири та проживали в ній.
В подальшому, як з'ясовано в судовому засіданні і не спростовано стороною відповідача, вони разом час від часу робили косметичні ремонти в даній квартирі, надавали кошти ОСОБА_4 на оплату комунальних платежів за квартиру або оплачували комунальні послуги самостійно, тобто постійно слідкували за станом квартири і ніколи не втрачали інтерес до неї квартири.
Позивачі посилаються на те, що у них були непорозуміння та сварки із ОСОБА_4 , який часто влаштовував скандали, створюючи їм таким чином перешкоди у користуванні квартирою, а тому вони час від часу не проживали в квартирі, а змушені були в цей час перебувати у батьків ОСОБА_1 , щоб запобігти ускладненню їхніх відносини.
Вказують, що в квартирі по даний час зберігаються їхні особисті речі та спільне майно, яке було придбане за спільні кошти. У всіх членів сім'ї було по одному комплекту ключів від даної квартири.
Як з'ясовано в судовому засіданні, до смерті ОСОБА_4 та після цього позивачі мали вільний доступ до спірної квартири.
Зокрема, ОСОБА_1 час від часу готувала та приносила останньому їжу, виконувала роботи щодо прання одягу та інших речей, прибирала в квартирі. ОСОБА_2 працював разом з батьком ОСОБА_4 в Надвірнянському ПТУ-11, а в липні 2020 року звільнився з даного закладу. Весь час він відвідував батька, час від часу проживав у нього.
В період із жовтня місяця 2018 року по квітень 2019 року, ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_4 збирали довідки і в подальшому позивач займалась оформленням субсидії на квартиру, в зв'язку з чим ОСОБА_4 надавав їй деякі дані. В березні 2019 року позивачі разом із ОСОБА_4 в присутності останнього в спірній квартирі оформляли декларацію про доходи та про майновий стан.
Отже, вказану квартиру ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 придбали в кооперативі за спільні кошти, а тому вона являється спільною сумісною власністю.
В ході судового розгляду встановлено, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як у чоловіка та дружини була домовленість про те, що вони вкладають спільні кошти в дану квартиру, яка в подальшому залишиться їхньому сину ОСОБА_2 , тобто позивачу по справі, передавши йому свої частки, де останній буде проживати.
Разом з тим, у них була домовленість про те, що всі троє вони мали право вільно користуватись житловим приміщенням на свій розсуд та проживати в цій квартирі, оскільки квартира належала їм в рівних частках.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - помер, про що Надвірнянським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ в Івано-Франківській області 11.06.2019 року складено відповідний актовий запис №114 (а.с.15).
Таким чином, квартира АДРЕСА_2 , є спільною сумісною власністю позивачів ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 , як правонаступника померлого ОСОБА_4 .
Як зазначено вище, між позивачами та останнім була домовленість про вільний доступ до вказаної квартири, однак в липні 2020 року ОСОБА_3 , тобто відповідач по даній справі, самовільно змінив один замок у вхідних дверях, чим створив перешкоди позивачам вільно користуватись житловим приміщенням.
За свого життя ОСОБА_4 стверджував, що дана квартира перейде у власність сину ОСОБА_2 , тому позивачі погодились на оформлення права власності на квартиру за ОСОБА_4 , згідно рішення Надвірнянської міської ради від 20.08.2009 року за №55, яким також підтверджується те, що квартира є спільною сумісною власністю. Копія даного рішення долучена до матеріалів справи (а.с.14).
Проте, за час перебування у шлюбі, ОСОБА_4 з невідомих причин не оформив право власності на дану квартиру на підставі рішення Надвірнянської міської ради від 20.08.2009 року №55.
Натомість право власності на квартиру за останнім оформлено 13.05.2019 року, після розірвання шлюбу, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.05.2019 року (а.с.17).
Як вбачається із даного витягу, право власності за ОСОБА_4 зареєстровано на підставі довідки №20 від 19.02.2019 року, виданої ЖБК «Шанс», а не на підставі рішення виконавчого комітету Надвірнянської міської ради.
Враховуючи наведене, позивачі вважають, що ОСОБА_4 незаконно зареєстрував право власності на вказану вище квартиру, не повідомивши їх, без врахування їх прав та інтересів, з метою одноособово розпоряджатися їхнім спільним майном, так як квартира придбана за спільні кошти, а також те, що оскільки вони постійно проживали в спірній квартирі то мають право на безоплатну її приватизацію відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», чого останній їх позбавив, здійснивши приватизацію квартири одноособово.
Як перевірено судом, та не спростовано в процесі розгляду справи, від приватизації позивачі не відмовлялись.
Виходячи з наведених обставин придбання квартири та її утримання, позивачі претендують на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 кожен.
Судом з'ясовано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово звертались до відповідача про забезпечення вільного доступу до квартири, однак ОСОБА_3 відмовляється в добровільному порядку врегулювати даний спір.
В спірну квартиру позивачі були заселені на законних підставах, так як всією сім'єю перебували на черзі для отримання житла, однак внаслідок відмови відповідача в забезпеченні їм вільного доступу до квартири, вони несуть не передбачені законом обмеження в праві користування власним житловим приміщенням, і не маючи власного житла вимушені винаймати його та нести відповідні витрати.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають, що вони, як власники квартири, мають право на вселення до неї, оскільки через неправомірні дії відповідача не забезпечені можливістю вільного доступу, а тому їхнє порушене право підлягає захисту, зокрема, шляхом усунення перешкод в користуванні зазначеною вище квартирою.
Суд констатує, що відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.ст.4, 5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Стаття 41 Конституції України гарантує, що кожен громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, яка набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Крім цього, відповідно до ст.ст.319, 321 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.379, 383 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Виходячи із встановлених обставин справи, суд зазначає, що відповідно до ст.3 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
Згідно ч.1 ст.5 даного закону, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно.
До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Відповідно до ч.4 ст.5 вказаного Закону, право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни Украши, які на законних підставах проживають у них.
У відповідності до ч.4 ст.9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з ч.1 ст.64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.
Статтею 65 ЖК України передбачено, що особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Також, згідно з ч.1 ст.405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України, члени сімї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Частиною 4 ст.156 даного Кодексу закріплено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
У відповідності до ч.1 ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Разом з тим, частиною 2 ст.13 ЦК України закріплено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Як достовірно встановлено в процесі судового розгляду та викладено вище, в квартиру АДРЕСА_2 позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були заселені на законних підставах, так як всією сім'єю перебували на черзі для отримання житла, що підтверджується виданим 09.11.2000 року виконавчим комітетом Надвірнянської міської ради на підставі рішення міськвиконкому за №651 від 26.10.2000 року ордером на житлове приміщення за №29 на всіх членів сїм'ї.
Проте, незважаючи на вказану обставину, позивачі позбавлені можливості вільного доступу до спірної квартири, оскільки відповідачем чиняться їм перешкоди, які полягають в недопуску до належної їм частки майна.
Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що згідно ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зі змісту ст.81 ЦПК України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, факт чинення відповідачем перешкод позивачам у користуванні відповідними частками спірної квартири є доведеним в ході судового розгляду.
Таким чином, під час розгляду справи встановлено, що відповідач неправомірно чинить перешкоди позивачам у користуванні вказаним майном, так як протилежного стороною відповідача не доведено, а існування триваючого спору між сторонами свідчить про наявність таких перешкод, і тому суд приходить до висновку, що порушені права позивачів підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні зазначеною вище квартирою.
При цьому, суд виходить з того, що відповідно до положень ст.391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень прав власника, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача порушується його право власності чи законного володіння (п.33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).
Згідно рішення Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області за №1137-15/2022 від 03.11.2022 року «Про перейменування вулиць населених пунктів Надвірнянської територіальної громади», - вулицю «Рамішвілі» перейменовано на вулицю «Європейська».
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в цій частині підлягає до задоволення і відповідача ОСОБА_3 слід зобов'язати не чинити позивачам перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_2 , передати їм ключі від даної квартири та вселити їх до квартири АДРЕСА_2 .
Що стосується позовної вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідного запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на спірну квартиру, суд зазначає наступне.
При вирішенні спору по даній справі, судом перевірено, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно п.1 ч.1 ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до абз.1 ч.3 ст.14 даного закону, у разі поділу об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, а реєстраційний номер цього об'єкта скасовується. На кожний новостворений об'єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, а також присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об'єктів.
Як визначено ч.3 ст.26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.
Таким чином, при вирішенні спору про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, визнання права власності на частку у спільному майні, по даній справі, слід скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис номер 31545567 від 13.05.2019 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП; НОМЕР_4 , на квартиру АДРЕСА_2 .
Відносно вимоги позивачів щодо визнання права власності на частку у спільному майні, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.175 СК України, майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Частиною 2 даної статті СК України визначено, що діти мають право на виділ у натурі майна, що є у спільній сумісній власності батьків і дітей. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна є неможливим (частина друга статті 183 Цивільного кодексу України), діти, які мають право на виділ частки із майна у натурі, мають право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Згідно ч.1 ст.368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Як закріплено ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.4 даної статті, майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч.1 ст.369 ЦК України).
Згідно ч.2 ст.369 ЦК України, розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.370 ЦК України, співвласники мають право па виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Частиною 1 ст.392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З метою визнання права власності на відповідну частку спірної квартири, за замовленням позивачів ФОП ОСОБА_6 було проведено експертну оцінку майна та визначено, що ринкова вартість трьохкімнатної квартири АДРЕСА_7 , становить (без урахування ПДВ, із заокругленням до десяти гривень) - 668510 (шістсот шістдесят вісім тисяч п'ятсот десять) грн. 00 коп.
Копія висновку оцінювача про вартість об'єкта долучена до матеріалів справи.
З огляду на всі зазначені вище, повно та всебічно з'ясовані обставини, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в цій частині також підлягають до задоволення, та слід визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , - право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 , ринковою вартістю (без урахування ПДВ, із заокругленням до десяти гривень) - 668510 грн. 00 коп., за кожним з них.
Що стосується вирішення питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд зазначає наступне:
У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, повязані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачами сплачено судовий збір за дві вимоги немайнового характеру, а саме по 992 грн. 40 коп. кожним з них.
Натомість останніми в позовній заяві було заявлено клопотання про відстрочення сплати ними судового збору за позовну вимогу майнового характеру до ухвалення рішення по даній справі.
Згідно ухвали судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 28.01.2022 року, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, постановлено відстрочити позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 сплату судового збору за позовну вимогу майнового характеру - до ухвалення рішення по даній справі.
Таким чином, виходячи із вартості частки спірної квартири, щодо якої, як зазначено вище суд прийшов до висновку про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності, з позивачів на користь держави під час ухвалення рішення слід достягнути по 2228 грн. 37 коп. судового збору з кожного.
Також, виходячи із вартості частки вказаної квартири, на яку визнано право власності за ОСОБА_3 , з відповідача на користь держави слід стягнути 2228 грн. 37 коп. судового збору.
Крім того, як зазначено вище, за звернення до суду із даним позовом, позивачами було сплачено по 992 грн. 40 коп. судового збору за дві позовні немайнові вимоги, а тому враховуючи, що суд прийшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , із відповідача в користь позивачів підлягає стягненню по 992 грн. 40 коп. сплаченого судового збору, в користь кожного з них.
На підставі наведеного, ст.ст.13, 15, 16, 319, 321, 328, 368-370, 372, 379, 383, 391, 392, 396 ЦК України, ст.175 СК України, ст.ст.9, 64, 65, 156 ЖК України, та керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 43, 44, 76, 77, 80, 81, 89, 121, 141, 223, 258, 259, 263, 265, 268, 273 ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, визнання права власності на частку у спільному майні - задоволити.
Усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом зобов'язання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП; НОМЕР_1 , зареєстрованого: АДРЕСА_1 не чинити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованій: АДРЕСА_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованому: АДРЕСА_3 , перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_2 , передати їм ключі від даної квартири та вселити їх до квартири АДРЕСА_2 .
Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис номер 31545567 від 13.05.2019 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП; НОМЕР_4 , на квартиру АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованою: АДРЕСА_3 , - право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 , ринковою вартістю (без урахування ПДВ, із заокругленням до десяти гривень) - 668510 (шістсот шістдесят вісім тисяч п'ятсот десять) грн. 00 коп.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованим: АДРЕСА_3 , - право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 , ринковою вартістю (без урахування ПДВ, із заокругленням до десяти гривень) - 668510 (шістсот шістдесят вісім тисяч п'ятсот десять) грн. 00 коп.
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП; НОМЕР_1 , зареєстрованим: АДРЕСА_1 , - право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 , ринковою вартістю (без урахування ПДВ, із заокругленням до десяти гривень) - 668510 (шістсот шістдесят вісім тисяч п'ятсот десять) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП; НОМЕР_1 , зареєстрованого: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованої: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого: АДРЕСА_3 , на користь держави - 6685 грн. 10 коп. судового збору, по 2228 грн. 37 коп. з кожного.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП; НОМЕР_1 , зареєстрованого: АДРЕСА_1 , в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованої: АДРЕСА_3 - 992 грн. 40 коп. сплаченого судового збору.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП; НОМЕР_1 , зареєстрованого: АДРЕСА_1 , в користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого: АДРЕСА_3 - 992 грн. 40 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення
складено 11.12.2023 року.
Суддя Грещук Р.П.