Рівненський апеляційний суд
_______________________________________________________
УХВАЛА
Іменем України
05 грудня 2023 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
Суддів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
захисника - адвоката ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12022186040000245 від 24.08.2022 року щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дубно Рівненської області, українця, громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, обвинуваченого за ч. 1 ст. 125 КК України, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 10 липня 2023 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 10 липня 2023 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, і призначено покарання - 200 годин громадських робіт.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ) 20000 грн. морального відшкодування, 6700 грн. - правової допомоги та 10000 грн. за надання послуг перекладача.
Вирішено питання щодо речового доказу в кримінальному провадженні.
Як визнав доведеним суд, ОСОБА_7 20 серпня 2022 року о 13 год. 55 хв, перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_3 , почувши побутовий конфлікт між сусідами, одним з яких був ОСОБА_8 , підійшов до потерпілого, який стояв спиною до нього, і, усвідомлюючи, що ОСОБА_8 є особою похилого віку, взяв у праву руку предмет, схожий на дерев'яну палицю, яким умисно наніс останньому чотири удари: по одному в потиличну ділянку голови, праве передпліччя, ліву руку та праву частину сідниці, заподіявши легкі тілесні ушкодження у вигляді підшкірних крововиливів лівої кисті, правого передпліччя та кисті, правої сідничної ділянки і потиличної ділянки голови.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 , не оспорюючи фактичні обставини, доведеність вини ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій, покликається на суворість призначеного покарання, яке не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного, який розкаявся у скоєному і не бажав настання суспільно-небезпечних наслідків, безпідставність позовних вимог потерпілого, які не підтверджено належними доказами, та незаконність стягнення коштів на залучення ним перекладача, що має здійснюватися за рахунок держави.
Просить вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 10 липня 2023 року змінити, призначити ОСОБА_7 мінімальне покарання у виді штрафу, передбачене законом, та відмовити в задоволенні цивільного позову.
Іншими учасниками судового розгляду вирок в апеляційному порядку не оскаржено.
Обвинувачений ОСОБА_7 належним чином повідомлений про день і час розгляду поданої захисником в його інтересах апеляційної скарги, що підтверджено апелянтом ОСОБА_6 , яка не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за відсутності ОСОБА_7 , з яким узгоджено зміст апеляційної скарги, і який будь - яких заяв чи клопотань апеляційному суду не подавав.
Представником потерпілого - адвокатом ОСОБА_10 подано письмову заяву, згідно якої потерпілий та його представник повідомлені про день і час розгляду апеляційної скарги, просять розглянути скаргу у їх відсутність, вирок суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника-адвоката ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, доводи прокурора, яка вважає вирок законним, обгрунтованим і просить залишити його без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши викладене в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за вказаних у вироку обставин підтверджується сукупністю зібраних у провадженні доказів, яким судом дана правильна юридична оцінка, що не заперечується апелянтом в апеляційній скарзі і не оспорюється ніким з учасників судового розгляду.
Твердження сторони захисту про призначення ОСОБА_7 надто суворого покарання не є переконливими, оскільки термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність, між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом і розміром покарання, та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, і ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м'якого покарання.
Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: "Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України".
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК України означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст.414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття "особа обвинуваченого" вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття "особа винного".
При обранні покарання ОСОБА_7 суд, як видно з вироку, дотримався положень ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання та роз'яснень, що містяться в п.п. 2, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року (з послідуючими змінами) „Про практику призначення судами кримінального покарання", врахував характер та тяжкість скоєного злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України, є кримінальним проступком, особу ОСОБА_7 , котрий раніше неодноразово судимий, даний злочин скоїв, перебуваючи під адміністративним наглядом, встановленим судом, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку і спокою громадян, обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину щодо особи похилого віку, і призначив ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч.1 ст.125 КК України, належним чином вмотивувавши прийняте рішення, яке з врахуванням обставин скоєного та віку потерпілого, не можна вважати невідповідним принципу достатності покарання.
Відповідно до ч.2 ст.129, п.1-2 ч.3 ст. 133 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому, в тому числі, і щодо судових витрат - витрат на професійну правничу допомогу та пов'язаних із залученням перекладачів.
Суд першої інстанції, на думку колегії суддів, виходячи з вимог ч. 1 ст. 1167 ЦК України, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, та роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", правомірно задовольнив вимоги потерпілого щодо відшкодування моральної шкоди.
За роз'ясненнями вищезазначеної постанови, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю, розмір відшкодування якої визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо), з урахуванням стану здоров'я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Судом враховано, що потерпілий ОСОБА_8 - 1938 року народження, є особою похилого віку, внаслідок злочинних дій ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження, у свої 85 років зазнав фізичних і моральних страждань, що, згідно його тверджень, викликає у нього страх виходу з помешкання, а тому сума в 20000 грн. є обґрунтованою і співмірною перенесеним моральним стражданням.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілому ОСОБА_8 , який є громадянином Республіки Італія, протягом досудового і судового слідства надавалися послуги перекладача, що підтверджується договором про надання послуг усного перекладу №17 від 21 вересня 2022 року (т.1 а.с. 67) та актом про надання послуг від 12.06.2023 року ( т.1 а.с. 143), згідно якого вартість послуг перекладача становить 10000 грн, а тому суд правомірно стягнув дану суму на користь цивільного позивача, як і 6700 грн. за надання потерпілому правової допомоги, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №22 від 17.10.2022 року на ім'я адвоката ОСОБА_11 , як представника інтересів ОСОБА_8 , у кримінальному провадженні.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б слугували безумовними підставами для скасування або зміни судового рішення, при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404-405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 10 липня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту оголошення ухвали.
СУДДІ:
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2