Справа № 564/282/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Олійник П. В.
Провадження № 22-ц/802/1015/23 Доповідач: Матвійчук Л. В.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
з участю секретаря судового засідання - Савчук О. В.,
представника позивача - Мельник В. М.,
представника відповідача - Осійчука І. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним за апеляційними скаргами позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2016 року Акціонерне товариство комерційний банк (далі - АТ КБ) «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи вимоги тим, що 30 травня 2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ROTOGA0000000735. Згідно умов цього договору банк зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 28 885 доларів США на строк до 30 травня 2018 року, а відповідач у свою чергу зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування.
Позивач зазначав, що він свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі. Натомість відповідач належним чином умов кредитного договору не виконував, внаслідок чого станом на 04 лютого 2016 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 19 042,17 доларів США, з яких: 14 438,07 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 409,47 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 403,39 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 875,20 доларів США - пеня; 9,73 доларів США - штраф (фіксована частина); 906,31 доларів США - штраф (процентна складова).
Ураховуючи наведене, позивач АТ КБ «Приватбанк» просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 року у розмірі 19 042,17 доларів США, що становить 489 193 грн 29 коп., а також понесені по справі судові витрати.
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору №ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 року недійсним, посилаючись на те, що банк під час укладення вказаного кредитного договору порушив його права як споживача фінансових послуг банку, а також включив в договір несправедливі умови і не попередив про валютні ризики.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 року та застосувати наслідки недійсності вказаного кредитного договору.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсними розділ 4 «Резервування ресурсів» і п. 7.2. кредитного договору № ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 року в частині встановлення оплати за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу та п. 8.1. кредитного договору № ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 року в частині встановлення розміру винагороди за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, чого банком зроблено не було, а тому позивач безпідставно звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення коштів за кредитним договором до закінчення строку кредитування.
Щодо інших позовних вимог первісного позову суд зазначив, що наданий банком розрахунок через відсутність графіку погашення кредиту, визнання недійсними окремих положень кредитного договору та фактичне внесення відповідачем коштів в рахунок погашення заборгованості, не дає можливості визначити розмір існуючої на час звернення до суду заборгованості.
Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 та п. 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, виходив з того, що передбачена умовами кредитного договору розділом 4 «Резервування ресурсів» і пунктом 7.2. оплата за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу є незаконною.
Водночас суд вважав, що позивач був проінформований про істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, у зв'язку із чим не можна визнати кредитний договір недійсним у цілому.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач АТ КБ «Приватбанк», представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, у яких покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просили, зокрема, банк скасувати рішення суду в частині відмови у первісному позові і задоволення зустрічного позову та ухвалити нове судове рішення, яким позов банку задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив рішення суду першої інстанції змінити, стягнувши з банку на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судово-економічної експертизи у розмірі 15 000 грн, а також 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у Рівненському апеляційному суді.
У відзивах на апеляційні скарги кожна із сторін просила свою апеляційну скаргу задовольнити, а апеляційну скаргу протилежної сторони залишити без задоволення.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року у цій справі залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 серпня 2023 року постанову Рівненського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року в частині вирішення позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року в частині визнання недійсними розділу 4 «Резервування ресурсів» і пункту 7.2. кредитного договору № ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 року в частині встановлення оплати за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу та пункту 8.1. кредитного договору в частині встановлення розміру винагороди за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу залишено без змін.
У своїй постанові касаційний суд зазначив, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов'язання відповідно до вимог ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, а тому вважав, що висновок судів попередніх інстанцій про передчасність позовних вимог банку є обґрунтованим та узгоджується з нормами матеріального права, які судами застосовані правильно, у частині, яка стосується такої складової кредитної заборгованості, як поточна заборгованість (основна заборгованість, строк вимоги за якою на час подання позову ще не настав).
Разом з тим, касаційний не погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення сум, строк погашення яких настав (простроченої заборгованості), з тих підстав, що наданий банком розрахунок не дає можливості визначити існуючу заборгованість на час звернення з позовом до суду через відсутність графіка погашення кредиту, визнання недійсними окремих положень кредитного договору та фактичне внесення відповідачем коштів на погашення заборгованості.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Оскільки судом касаційної інстанції справу в частині відмови у позові АТ КБ «Приватбанк» про стягнення простроченої заборгованості за кредитним договором передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому при новому апеляційному розгляді колегія суддів переглядає її лише у цій частині.
Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача АТ КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задоволенню, а мотивувальна частина рішення суду в частині відмови у позові АТ КБ про стягнення простроченої заборгованості за кредитним договором зміні, з викладенням її в редакції цієї постанови, та залишенням в решті рішення суду без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що 30 травня 2008 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №ROTOGA0000000735 (а.с.10-12, том 1).
Відповідно до пункту 1.1. та пункту 8.1. кредитного договору, кредитор надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 28 885,00 доларів США. Термін користування кредитом з 30 травня 2008 року до 30 травня 2018 року. Невід'ємним додатком до даного договору є додаток № 2 - графік погашення кредиту за кредитним договором від 30 травня 2008 року (п. 8.9. договору).
Згідно з п. 7.2. кредитного договору при невиконанні позичальником умов, передбачених п. 2.2.11. договору, банк зобов'язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому позичальник сплачує банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.
Даний кредит надавався на споживчі цілі.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 5.6. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Такого ж змісту норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Судувід 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, у ній міститься банківська виписка №2602526 від 03 серпня 2016 року про погашення кредиту за кредитним договором від 30 травня 2008 року за період з 30 травня 2008 року по 03 серпня 2016 року (фактично по 13 жовтня 2015 року) (а.с.57-61, том 1).
Зазначена виписка узгоджується із розрахунком заборгованості за кредитним договором, наданим банком (а.с.5-8, том 1).
Так відповідно до зазначеного розрахунку у відповідача ОСОБА_1 станом на 04 лютого 2016 року існує прострочена заборгованість за наданим кредитом у розмірі 2 584,38 доларів США, заборгованість по процентах, нарахованих на залишок простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 2 285,27 доларів США, нарахована пеня - 875,20 доларів США, 9,73 доларів США - штраф (фіксована частина); 906,31 доларів США - штраф (процентна складова), а всього 6 660,89 доларів США (а.с.8 зворот). Зазначений розмір простроченої заборгованості підлягав стягненню з ОСОБА_1 на користь банку у зв'язку несвоєчасним погашенням основної заборгованості.
Однак, у даному випадку згідно умов договору пеня і штраф передбачені як відповідальність позичальника за порушення зобов'язань щодо своєчасної сплати кредиту (частини кредиту) та відсотків за користування кредитом, тобто за порушення строків виконання грошового зобов'язання перед банком.
Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків сплати процентів за користування кредитом, нарахованих за один і той самий період, суперечить ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Оскільки за одне і те саме порушення заборонено притягнення до подвійної відповідальності, тому підстави для стягнення з відповідача пені відсутні, що відповідає критерію розумності і справедливості.
За таких обставин розмір простроченої кредитної заборгованості відповідача за кредитним договором за мінусом пені буде становити 5 785,69 доларів США (6 660,89 - 875,20).
Крім того апеляційним судом встановлено, що відповідно до згаданого розрахунку заборгованості відповідачем ОСОБА_1 на виконання умов договору за період з 30 травня 2008 року по 04 лютого 2016 року було сплачено 6 139,75 доларів США комісії (16 колонка розрахунку).
Однак, оскільки постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 серпня 2023 року рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року в частині визнання недійсними розділу 4 «Резервування ресурсів» і пункту 7.2. кредитного договору № ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 року в частині встановлення оплати за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу та пункту 8.1. кредитного договору в частині встановлення розміру винагороди за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу залишено без змін, а саме оплата за недійсними пунктами договору відображена в розрахунку заборгованості як комісія, тому колегія суддів доходить висновку, що сплачені відповідачем кошти в якості комісії підлягають зарахуванню в рахунок погашення простроченої заборгованості. При цьому, ураховуючи те, що розмір сплаченої комісії в 6 139,75 доларів США перевищує прострочену заборгованість ОСОБА_1 перед банком у розмірі 5 785,69 доларів США, тому підстави для стягнення з нього цієї заборгованості на користь банку у даному випадку відсутні.
Таким чином, мотивувальну частину рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року у цій справі в частині відмови у позові АТ КБ «Приватбанк» про стягнення простроченої заборгованості за кредитним договором необхідно змінити, виклавши її в редакції цієї постанови, в решті рішення суду слід залишити без змін.
Оскільки апеляційний суд змінює рішення суду у цій справі, тому і змінює розподіл судових витрат, оскільки касаційний суд при перегляді у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду питання щодо розподілу судових витрат не вирішував.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частинами 1, 2, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частинами 1-4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до пп. в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції повинна містити зазначення розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 були понесені витрати на проведення судово-економічної експертизи у розмірі 15 000 грн, що підтверджується рахунком № 10/04-1 від 10 квітня 2017 року, повідомленням щодо ходу проведення експертизи № 6518 від 12 липня 2018 року та банківськими квитанціями про оплату зазначеної експертизи (а.с.116, 149, том 1, а.с.89, 90, том 2). Оскільки судова експертиза, призначена ухвалою суду першої інстанції, стосувалася вирішення спору про стягнення кредитної заборгованості та визнання кредитного договору недійсним, та відповідно у первісному позові судом відмовлено, а зустрічний позов задоволено частково, тому колегія суддів доходить висновку, що з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню понесені ним витрати за проведення судово-економічної експертизи у розмірі 15 000 грн.
У поданій апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заявив про необхідність стягнення з банку на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, яка ним була надана відповідачу у суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000 грн та надав відповідні докази.
До апеляційної скарги представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 додав: ордер на представництво інтересів відповідача ОСОБА_1 від 28 квітня 2021 року; договір № 1/21 про надання правової допомоги від 28 квітня 2021 року у суді апеляційної інстанції; акт прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 28 березня 2021 року; квитанцію до прибуткового касового ордера від 28 квітня 2021 року про сплату ОСОБА_1 адвокату Осійчуку І. І. грошових коштів у розмірі 4 000 грн (а.с.114-117, том 2). Згідно із зазначеним актом прийому-передачі адвокат Осійчук І. І. передав, а ОСОБА_1 прийняв правничі послуги цим адвокатом, які надані в повному обсязі. Сторони погодили розрахунок витрат у цій справі у суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач АТ КБ «Приватбанк» заявив про неспівмірність понесених ОСОБА_1 витрат із наданим адвокатом Осійчуком І. І. обсягом послуг та виконаних робіт.
Оцінивши подані представником відповідача докази на підтвердження надання ним правничої допомоги відповідачу та понесення відповідачем витрат на таку допомогу, урахувавши положення пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, обставини цієї справи, а також заперечення позивача щодо неспівмірності витрат, колегія суддів дійшла висновку, що реально понесені витрати відповідача на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції відповідно до умов договору та наявних у справі доказів у розмірі 3 000 грн відповідають обсягу виконаних робіт, є співмірними з предметом позову та складністю справи, а тому підлягають стягненню з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Мотивувальну частину рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року у цій справі в частині відмови у позові Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення простроченої заборгованості за кредитним договором змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень витрат на оплату судово-економічної експертизи та 3 000 (три тисячі) гривень за надання правничої допомоги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя
Судді: