Справа № 362/4123/22
Провадження № 2-а/362/4/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" грудня 2023 р. місто Васильків
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючої - судді Дорошенко В.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Вакуленко О.О.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки Цибульського В.В.,
представника відповідача Кліменка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Василькові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обухівського об'єднаного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження,
встановив:
Громадянка РФ ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Обухівського об'єднаного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області (далі також Орган ДМС, відповідач) з вимогами визнати неправомірним та скасувати рішення від 30 вересня 2022 року № 5, прийняте головним спеціалістом СОД Васильківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Проценко Т.А. про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтований безпідставністю висновків відповідача про порушення з боку позивачки вимог міграційного законодавства та незаконність її перебування на території України. Так, відповідно до наведених у позові тверджень, у липні 2021 року позивачка отримала посвідку на тимчасове проживання в України з терміном дії до 02 липня 2022 року та, починаючи з травня 2022 року, почала звертатись до Органу ДМС із заявою про видачу нової посвідки на тимчасове проживання в України. Однак, спочатку їй повідомляли про те, що прийом не ведеться, а потім вказали, що вона належить до громадянства країни-агресора і до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних із державою-агресором, ДМС України тимчасово припинено прийом заяв від громадян РФ. Позивачка вважає, що вчинила всі можливі дії, необхідні для оформлення нової посвідки на тимчасове проживання в України, однак не змогла оформити таку з незалежних від неї причин. При цьому в позові йдеться про те, що ОСОБА_1 не вчинялося дій, які би свідчили про порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або дій, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку.
Відповідач позов не визнав, стверджуючи у відзиві на позов про те, що працівниками Органу ДМС правомірно прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни відносно позивачки, у відповідності до вимог чинного законодавства й у межах наданих повноважень.
Ухвалою від 10 жовтня 2022 року суд відкрив провадження у справі.
Ухвалою від 12 жовтня 2022 року суд у порядку забезпечення позову зупинив дію оскаржуваного рішення відповідача від 30 вересня 2022 року № 5.
Ухвалою від 27 жовтня 2022 року суд зупинив провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням суду у справі № 362/4199/22, що перебуває у провадженні Васильківського міськрайонного суду Київської області. Цією ж ухвалою суд зобов'язав сторін повідомити суд у разі усунення обставин, що слугували підставою для зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 15 листопада 2023 року провадження у справі було поновлено.
У судовому засіданні ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Представник позивачки у судовому засіданні, з-поміж іншого, зазначив, що позивачка вчинила всі можливі дії для оформлення нової посвідки на тимчасове проживання в Україні, у тому числі після набрання чинності Постановою КМУ від 01 в вересня 2022 року № 1232, однак з незалежних від неї причин та внаслідок збройної агресії РФ проти України вона не змогла отримати нову посвідку на тимчасове проживання. Наголосив, що позивачка перебуває на території України не перший рік, є дружиною громадянина України ОСОБА_1 , має тісні соціальні зв'язки. Звернув увагу суду на те, що оскаржуване рішення було фактично прийнято та винесено у відсутності позивачки, воно не було їй оголошено, їй не було роз'яснено право на його оскарження, не забезпечено перекладача, а також порушено право позивачки на правову допомогу. Ствердив, що з оскаржуваного рішення не вбачається конкретної підстави для його прийняття, а воно винесено після притягнення Органом ДМС позивачки за частиною 1 статті 203 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення. Наголосив, що дана постанова (про притягнення позивачки до адміністративноі відповідальності за частиною 1 статті 203 КУпАП) скасована 29 березня 2023 року Шостим апеляційним адміністративним судом (справа № 362/4199/22). Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача позов не визнав. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивачка не здійснила обмін посвідки на тимчасове проживання в Україні, за що було складено відповідний протокол про адміністративне правопорушення і постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 КУпАП за порушення правил перебування іноземних громадян на території України. Вважає, що сам по собі факт наявності сімейних відносин не є підставою для залишення позивачки на території України. Зазначив, що на підставі Постанови КМУ від 01 вересня 2022 року № 1232 органами ДМС поновлено обмін посвідок на тимчасове проживання в Україні громадянам РФ, строк дії посідки у позивачки закінчився 02 липня 2022 року, однак вона не здійснила обмін раніше виданої посвідки у визначені строки (30 днів з дня набрання чинності цією Постановою).
Вивчивши надані сторонами докази, суд установив таке.
ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Богородицьк Тульської області РФ та є громадянкою РФ.
16 квітня 2021 року між позивачкою та громадянином України ОСОБА_3 укладено шлюб (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ).
22 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до відділу централізованого оформлення документів № 2 Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні.
02 липня 2021 року Управлінням з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про документування посвідкою на тимчасове проживання в Україні громадянки РФ ОСОБА_1
23 липня 2021 року ОСОБА_1 отримала посвідку на тимчасове проживання в Україні з терміном дії до 02 липня 2022 року.
08 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до ДМС України із листом, у якому просила надати роз'яснення щодо продовження їй посвідки на тимчасове проживання в України, пославшись на те, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області їй повідомлено про неможливість продовження посвідки на тимчасове проживання в Україні.
Листом від 23 червня 2022 року ДМС України у відповідь на зазначений лист повідомила про те, що до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних із державою-агресором, ДМС тимчасово припинено прийом заяв від громадян РФ, зокрема, про обмін посвідки на тимчасове проживання.
30 вересня 2022 року Органом ДМС складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКО № 001820, в якому констатовано, що 30 вересня 2022 року о 09:50 за адресою: АДРЕСА_1 , була виявлена громадянка РФ ОСОБА_1 , яка порушила правила перебування іноземців в Україні, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні.
Також 30 вересня 2022 року за результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення начальником Органу ДМС Романовою М.К. винесено постанову серії ПН МКО № 001821, якою позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 КУпАП і накладено на неї адміністративне стягнення в розмірі 5100,00 гривень. У цій постанові констатовано порушення статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та зазначено, що 30 вересня 2022 року о 09:50 за адресою: АДРЕСА_1 , була виявлена громадянка РФ ОСОБА_1 , яка порушила правила перебування іноземців в Україні, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні.
Цього ж дня, тобто 30 вересня 2022 року, головним спеціалістом Органу ДМС Проценко Т.А. прийнято оскаржуване рішення № 5 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Останню зобов'язано покинути територію України у термін до 11 жовтня 2022 року.
За змістом мотивувальної частини даного рішення за порушення правил перебування іноземних громадян на території України громадянка РФ ОСОБА_1 була притягнута до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 КУпАП (адміністративний протокол ПР МКО № 001820 від 30 вересня 2022 року). У зв'язку з тим, що громадянка РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , незаконно перебуває на території України, вона підлягає примусовому поверненню за межі України.
При цьому суд встановив, що постанова Органу ДМС від 30 вересня 2022 року серії ПН МКО № 001821 була предметом оскарження в суді у справі № 362/4199/22 за позовом ОСОБА_1 до Васильківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 березня 2023 року, з-поміж іншого, скасував постанову Васильківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про накладення адміністративного стягнення від 30 вересня 2022 року серії ПН МКО №001821; закрив справу про порушення ОСОБА_1 правил перебування іноземців в Україні.
У вказаній постанові Шостий апеляційний адміністративний суд зазначив, що, зважаючи на наявність звернення позивача до міграційного органу з метою продовження дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, а також ураховуючи визнаний відповідачем факт зупинення прийому заяв від громадян РФ, колегія суддів приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин відсутня протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність ОСОБА_1 , яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, у зв'язку з чим притягнення позивача до відповідальності за частиною 1 статті 203 КУпАП є протиправним.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Спірні правовідносини регулюються Конституцію України, Законом України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) й Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкція).
Згідно з частиною 1 статті 33 Конституції України кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 26 Основного Закону України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон № 3773-VI, відповідно до частини 3 статті 9 якого строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Стаття 23 Закону № 3773-VI передбачає, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Частиною 1 статті 203 КУпАП встановлено відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.
Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Відповідно до частини 3 статті 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
За приписами частини 3 статті 9 Закону № 3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.
Аналогічні норми містяться в Інструкції № 353/271/150, відповідно до пункту 1.6 якої підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є:
- дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
- дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Відповідно до пункту 1.7 Інструкції № 353/271/150 примусове повернення передбачає виїзд іноземця з України за рішенням територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, органів охорони державного кордону (стосовно іноземців, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органів СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин про підстави прийняття такого рішення прокурора з оформленням відповідних документів, доведенням до іноземця зобов'язання про його добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк та здійсненням подальшого контролю за виконанням іноземцем цього зобов'язання.
За приписами пунктів 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
За змістом підпункту 9 пункту 4 Положення про ДМС, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов'язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами частин 4, 5 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Аналіз спірних правовідносин крізь призму наведеного правового регулювання свідчить про те, що законодавець визначив вичерпний перелік правових підстав для прийняття рішення про примусове повернення іноземця в країну походження або третю країну. Такими підставами є:
- дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
- дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Як уже зазначено, правовою підставою для прийняття оспорюваного у цій справі рішення від 30 вересня 2022 року № 5 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки РФ ОСОБА_1 став висновок про порушення з боку останньої законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
При цьому вказаний висновок Органу ДМС ґрунтується виключно на факті притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 КУпАП згідно із постановою від 30 вересня 2022 року серії ПН МКО № 101821.
Своєю чергою, як уже зазначено, вказана постанова від 30 вересня 2022 року визнана протиправною та скасована в установленому процесуальним законом порядку постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2023 року, яка набрала законної сили та в касаційному порядку не оскаржувалась.
Обставини протиправності постанови від 30 вересня 2022 року серії ПН МКО № 101821 під час розгляду даної адміністративної справи відповідачем не спростовувались.
Суд повторно зазначає, що за висновком, наведеним у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду в постанові від 29 березня 2023 року, зважаючи на наявність звернення позивача до міграційного органу з метою продовження дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, а також ураховуючи визнаний відповідачем факт зупинення прийому заяв від громадян РФ, колегія суддів приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин відсутня протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність ОСОБА_1 , яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, у зв'язку з чим притягнення позивача до відповідальності за частиною 1 статті 203 КУпАП є протиправним.
Підстави для іншої правової оцінки вказаних обставин відсутні.
Відтак, суд констатує помилковість покладення в основу оспорюваного рішення від 30 вересня 2022 року № 5 про примусове повернення до країни походження або третьої країни такої правової підстави, як порушення з боку ОСОБА_1 законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Інших правових підстав рішення від 30 вересня 2022 року № 5 не містить.
Отже, у випадку, що розглядається, відповідач виконав обов'язок доказування правомірності оспорюваного рішення, але не спростував наведених у позові аргументів позивача щодо протиправності оспорюваного рішення від 30 вересня 2022 року № 5.
Викладене у сукупності свідчить про обґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
За подання до адміністративного суду позовних заяв та апеляційних скарг у справах, визначених цією статтею, судовий збір не сплачується (частина 5 статті 288 КАС України).
Інші підстави для розподілу судових витрат також відсутні.
Вжиті ухвалою від 12 жовтня 2022 року заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання цим рішенням законної сили.
Керуючись статтями 2, 6, 139, 244-246, 271, 288 КАС України, суд
ухвалив:
адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення Васильківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області від 30 вересня 2022 року № 5 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його ухвалення.
Суддя В.М. Дорошенко