Провадження № 2/235/55/23
Справа № 235/375/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2023 року м. Покровськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Хмельової С.М.
за участю секретаря судового засідання Юриної К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
До Красноармійського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 20 жовтня 2008 року по 17 лютого 2022 року він перебував у трудових відносинах з ПрАТ «ШУ «Покровське», працюючи з 17.12.2018 року гірником очисного забою 5 розряду підземним з повним робочим днем у шахті.
17.02.2022 року Наказом № 133 кз від 17.02.2022 р. позивача було звільнено за ст.38 КЗпП України.
В умовах впливу шкідливих факторів він працював 20 років 01 місяць 08 днів.
У результаті тривалої роботи в умовах шкідливих факторів на вугільних підприємствах позивач захворів на професійне захворювання, та у зв'язку з загостренням звернувся до лікарні. З моменту його звернення до лікарні він тривалий час перебував на лікуванні у різних лікувальних закладах, однак покращення стану здоров'я так і не відбувалося.
Позивача було обстежено в Клініці професійних захворювань Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» та 20.07.2022 року лікарсько експертна комісія клініки надала медичний висновок за № 25/633 про наявність у нього професійного захворювання - Пневмоконіоз (р/q,2/2, р/i), ускладнений хронічним бронхітом II ст., фаза затихаючого загострення, ЛН I-II ст. (перша-друга). Хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовим синдромами.
Захворювання професійні, встановлені вперше.
Обґрунтуванням для встановлення професійного захворювання явились: дані клініко-діагностичні дані; динаміка та перебіг захворювань; умови праці, надані в інформаційній довідці про умови праці від 25.05.2022 р., згідно якої концентрація пилу в професіях ГРОЗ - 30,6мг/м3; при ГДК - 10 мг/м3; 53,6 мг/м3 при ГДК 10 мг/м3; 55,2 мг/м3 при ГДК 10 мг/м3; параметри фізичного навантаження, робочої пози перевищують ГДР; стаж роботи в шкідливих умовах праці.
29 липня 2022 року було проведено розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння), про що було складено Акт по формі П-4, який затверджений 29.07.2022 року начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці В. Король.
В Акті зазначено, що професійне захворювання виникло у позивача у зв'язку з тривалим періодом роботи на підприємствах вугільної промисловості в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, параметри яких перевищували допустимі норми. Причина виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння): пил переважно фіброгенної дії, кремнію діоксин кристалічний при вмісту вільного діоксиду кремнію до 5% - фактична величина 30,6 - 55,2 мг/м3, при нормативному значенні 10 мг/м 3. Тривалість дії у продовж зміни - 81-91,7% зміни. Важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів нижніх кінцівок та тулуба) - фактична величина 61,5 - 154,7 Вт, при нормальному значенні 90 Вт; фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів рук та плечового поясу) - фактична величина 49,5 - 81,7 Вт, при нормальному значенні 45 Вт; маса вантажу, що підіймається та переміщується - фактична величина 10-30 кг при нормативному значені 30 кг. Робоча поза в нахиленому положенні більше 30°40 - 56% зміни при нормативному значені до 30°25 - 25% зміни. Нахили корпусу 30-160 разів за зміну, при нормативному значені 51-100 разів за зміну. Фактичні рівні звукового тиску, еквівалентні рівні шуму 88-96 дБА, при нормативному значені 80 дБА.
03 жовтня 2022 року у зв'язку з професійним захворюванням позивачу було встановлено третю групу інвалідності безстроково, рекомендовано спостереження і лікування у невролога, стаціонарне, медикаментозне лікування.
Крім того, 03 жовтня 2022 йому було встановлено безстроково 65% втрати професійної працездатності, із них 40% за захворюванням - профрадикулопатією та 25% за захворюванням - пневмоконіоз та рекомендовано медикаментозне, санаторно-курортне лікування.
Внаслідок професійного захворювання позивачу була заподіяна моральна шкода. Наслідки зазначених захворювань викликають у нього фізичні і духовні страждання через незворотність втрати працездатності, неможливості продовження професійної роботи, необхідності вжиття реабілітаційних заходів та проходження лікування для підтримання здоров'я, неможливості вести повноцінний спосіб життя, що впливає на його звичайний життєвий уклад, призводить до психологічного дискомфорту і вимагає додаткових зусиль для організації життя.
Позивача переслідує задуха при помірному фізичному навантаженні, кашель, переважно сухий, втомленість. У нього загальна слабкість, головокружіння, а також дратівливість, різні зміни настрою. Він був здоровою людиною, мав пристойну роботу, добрий заробіток, міг подбати про свою родину, був упевнений у своїх силах. Зараз він хвора людина, інвалід, який постійно відчуває фізичний біль. Через професійне захворіння він зі здорової людини перетворився на хворого, який вимушений постійно лікуватися. Лікування продовжує і до теперішнього часу.
Через погіршення стану здоров'я позивач вимушений був звільнитися з шахти за власним бажанням, щоб свідомо не допускати погіршення самопочуття. За умови належного стану здоров'я, він б і далі б працював у шахті, але робота у підземних умовах праці дуже негативно сказалася на його здоров'ї. У зв'язку з тим, що в нього погане здоров'я через професійне захворіння, то він не має можливості працювати. Це поставило його у незручне становище, оскільки він не може матеріально забезпечувати свою родину на тому ж рівні, коли працював. Його заробітна плата була основним засобом для існування родини. Це завдає йому багато неприємних відчуттів. До того ж в даний час практично всі кошти його родини спрямовані на відновлення його здоров'я.
З урахуванням свого фізичного та душевного стану позивач відчуває себе втраченою для суспільства та родини людиною. Тривале лікування позначилося не тільки на його здоров'ї, а також на його загальному стані. Він знаходиться в пригніченому стані через те, що можливості повного відновлення здоров'я немає. Відносини в його родині погіршилися, він став інвалідом, позбавлений можливості повноцінно виконувати свої сімейні обов'язки по дому, усі турботи по житлу лягли на дружину, яка повинна здійснювати догляд за позивачем.
Усі ці фактори викликають в позивача негативні емоції й переживання. У зв'язку з професійним захворюванням було порушено його нормальні життєві умови життя та йому доводиться докладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Завдану моральну шкоду позивач оцінює в 300000 грн, та вважає, що ця сума лише частково компенсує йому ті моральні страждання які він переживав, продовжує переживати, і буде переживати ще тривалий час.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду спричинену втратою працездатності у зв'язку з професійним захворюванням у розмірі 300000 грн.
Ухвалою суду від 29 серпня 2023 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Ухвалою суду від 27 вересня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У відзиві на позов представник відповідача ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» зазначив, що вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Представник відповідача зазначає, що позивач, на виконання вимог ст. 43, ст. 76 - 81 ЦПК України, не надав до суду доказів, підтверджуючих провину відповідача - доказів, які підтверджують факт виникнення саме у позивача професійного захворювання діями підприємства відповідача.
Позивач у якості доказів по справі надав Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 13.06.2022року, який на його думку, підтверджує вину відповідача у настанні у позивача зазначеного професійного захворювання, що хронічне професіональне захворювання виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів - виробничий шум; пил (виходячи із умов та даних трудової книжки, не зрозуміло на якому саме підприємстві виникло професійне захворювання, оскільки зі змісту самого Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 29.07.2022р не визначені особі та підприємства, які саме порушили законодавство про працю, оскільки позивач тривалий час працював в шкідливих умовах на декількох підприємствах.
Оформляючи трудові відносини з позивачем, згідно ст.29 КЗпП України, ст.5 ЗУ «Про охорону праці», позивачу були роз'яснені його права і обов'язки, проінформовано під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих чинників та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Тож відповідач не приховував тяжкість і шкідливість технологічного процесу. При цьому, позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров'я.
За роботу в шкідливих та небезпечних умовах праці позивач, відповідно до ст. 7 Закону України «Про охорону праці» користувався скороченням тривалості робочого часу, додатковою оплачуваною відпусткою, оплатою праці в підвищеному розмірі та іншими пільгами та компенсаціями, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Таким чином, під час працевлаштування позивач усвідомлював, що під час роботи у шахті буде піддаватися впливу шкідливих факторів.
Зазначає, що хронічна хвороба має довготривалий повільний процес.
Однак, усвідомлюючи ризик виникнення професійного захворювання, умисно тривалий час не повідомляв адміністрацію відповідача про необхідність переведення його на іншу менш шкідливу або менш важку працю у зв'язку з погіршенням стану здоров'я.
При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 153 КЗпП України працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.
Однак за весь період роботи на підприємстві відповідача позивач жодного разу не заявляв про порушення зі сторони відповідача умов його праці. Праця, яку виконував позивач відповідала його функціональним можливостям організму, відповідала загальній і спеціальній підготовці, навичкам та віку позивача.
Зазначені обставини також підтверджують той факт, що позивач знав про погіршення стану свого здоров'я, однак при цьому продовжував працювати в умовах впливу шкідливих факторів, тобто навмисно сприяв розвиненню свого професійного захворювання та збільшенню шкоди для свого здоров'я, у зв'язку з чим допустив порушення ст. 14 Закону України «Про охорону праці».
Як вже було зазначено вище, під час працевлаштування працівники усвідомлюють, що під час роботи у відповідача будуть піддаватися впливу шкідливих факторів та свідомо приймають запропоновані умови праці. Тому, позивач вже під час працевлаштування повинен був усвідомлювати, що потрібно ретельно слідкувати за станом свого здоров'я, та наслідки відповідної недбалості. Однак, зважаючи на те, що робота на підприємстві відповідача дає право на пенсію на пільгових умовах незалежно від віку, робітники продовжують працювати незважаючи на погіршення стану свого здоров'я, навмисно приховуючи від роботодавця ці обставини. І чомусь тільки зараз позивач згадав про важкі умови праці, які завдали йому моральних страждань.
Відповідач не порушував конституційного права позивача на належні, безпечні, здорові умови праці, передбачені ст. 43 Конституції України. Позивач самостійно, на власний розсуд обрав місце роботи (роботу) з шкідливими умовами праці, яка, до речі, забезпечувала позивачеві не тільки достойну оплату праці в значно підвищеному розмірі, порівняно з працюючими особами в нормальних умовах праці, а й забезпечуватиме позивачу: по-перше - право на зменшення пенсійного віку, по-друге - отримання пенсії за віком на пільгових умовах в значно вищому розмірі ніж працівники, зайняті на роботах з нормальними умовами праці. Тож, факт свідомого обрання позивачем роботи з шкідливими умовами праці очевидний та здійснений з метою отримання додаткових гарантій і пільг крок. За такої умови, покладення на відповідача обов'язку щодо відшкодування моральної шкоди за втрату професійної працездатності, отриманої внаслідок свідомих та зважених дій позивача, буде не тільки не обґрунтованим а й, що найменше, не логічним.
На підставі вищевикладеного, представник відповідача вважає, що позивачем не доведена - неправомірність поведінки відповідача, внаслідок якої могла бути спричинена така моральна шкода (не доведено склад правопорушення в діях відповідача), наявність вини відповідача у виникненні профзахворювання, а також не наведено розрахунку суми шкоди, яку він зазначає у позові.
Протиправних дій у відношенні позивача, які б знаходилися у причинному зв'язку із профзахворюванням, відповідач не вчиняв.
З боку підприємства санітарно-побутове забезпечення відповідало вимогам нормативно-правових актів, працівники завжди забезпечувались засобами індивідуального та колективного захисту.
Зазначене свідчить про недбале ставлення позивача до свого здоров'я та суто матеріальний інтерес до вирішення цієї справи.
Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.2 ст.1193 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується.
Згідно чинного законодавства України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому саме полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, та якими доказами це підтверджується.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що моральна шкода відшкодовується власником за наявності його провини.
Відповідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Позивачем, не підтверджена саме провина відповідача по справі - а саме, що дії відповідача (робота на його підприємстві) потягли за собою виникнення у позивача його професійного захворювання, та відповідно, застосування до відповідача вимог ст. 237-1 КЗпП України та ч. 1 ст. 1167 ЦК України, які передбачають зобов'язання відшкодування моральної шкоди власником за наявності його провини.
Таким чином, у діях відповідача відсутня провина виникнення у позивача його професійного захворювання, у зв'язку з чим, він не є особою по справі, яка повинна відповідати перед позивачем на підставі вимог ст. 237-1 КЗпП України та ч. 1 ст. 1167 ЦК України.
Позивачем, в якості факту спричинення моральних страждань помилково прийнятий акт розслідування хронічного професійного захворювання від 29.07.2022р та довідка МСЕК про встановлення йому ступеня втрати професійної працездатності в розмірі 65 % по профзахворюванню. Однак, висновок МСЕК про відсоток втрати професійної працездатності не є підтвердженням факту спричинення моральної шкоди. Висновком медичних органів як підставою для відшкодування моральної шкоди може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичної установи, або медично-консультаційної або медично-соціально експертної комісії про стрес, що зазнав потерпілий в результаті трудового каліцтва чи, професійного захворювання, або їх наслідків, про депресію чи інші негативні стани постраждалого.
Представник відповідача звертає увагу суду, що в матеріалах цивільної справи відсутні розрахункові документи (касові чеки, квитанції) чи інші документи, які б свідчили про витрати пов'язані з відновленням психологічного стану, стану здоров'я, який був до виникнення ситуації. Зазначені документи є єдиними належними і допустимими доказами, які можуть свідчити про понесення позивачем витрат па лікування та придбання ліків, оскільки розрахунковий документ свідчить про укладання договору роздрібної купівлі-продажу товару, яким є лікарські засоби.
Посилання позивача щодо втрати нормальних життєвих зв'язків не підтверджено жодними документами, а отже є безпідставним та необґрунтованим.
Таким чином, посилання позивача щодо втрати нормальних життєвих зв'язків не підтверджено жодними документами, а отже є безпідставним та необґрунтованим.
Крім того, за загальним принципом відшкодування шкоди (в тому числі і моральної) розмір відшкодування шкоди має бути не більшим за достатній для розумного задоволення вимог заявника і не має призводити до його навіть неістотного збагачення.
Розмір моральної шкоди, заявлений позивачем є таким, що розрахований без урахування вимог розумності та справедливості та без законодавчо обґрунтованих підстав.
Представник відповідача просить суд врахувати той факт, що втрата професійної працездатності позивача, встановлена за професійним захворюванням, складає лише 25 відсотків, а встановлення такого відсотку втрати професійної працездатності свідчить про те, що він може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з помірним або не значним зниженням складності робіт, відповідно до п.2.13.5 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 № 420.
Позивач послідовно працював на декількох підприємствах, у зв'язку з чим, суди, при винесення рішення по справі - розмір моральної шкоди розподіляють відповідно до стажу роботи позивача на цих підприємствах та ступеню шкідливого впливу (з урахуванням трудового стажу позивача на цих підприємствах). Відтак, відшкодування суми моральної шкоди повинно здійснюватися пропорційно відпрацьованому стажу на всіх цих підприємствах.
Після 23 травня 2020 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», суми, які сплачуються особі на відшкодування моральної шкоди є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.
Відповідно до п.п. 162.1.3 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема податковий агент.
Згідно п. 14.1.180 Податкового кодексу України податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок Фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
При цьому, наприклад, аналогічно, при виплаті доходу у вигляді заробітної плати, податок сплачується роботодавцем з утриманням сум податків із суми, що нарахована як заробітна плата.
Таким чином, податки і збори із суми, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню та виплаті при виконанні відповідного судового рішення та за рахунок фізичної особи, якій виплачується дохід.
З аналізу вище наведених норм також вбачається, що у випадку, якщо особа відшкодовує на користь фізичної особи моральну шкоду, вона виступає щодо такої фізичної особи податковим агентом та зобов'язана утримати і перерахувати податок із суми такого доходу та за рахунок фізичної особи, якій виплачується такий дохід.
Відповідач вважає, що позовні вимоги позивача не підтверджуються належними доказами у справі, у зв'язку з чим вони не підлягають задоволенню, та просить суд у позові ОСОБА_1 до ПрАТ «ШУ «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків у розмірі 300000грн. відмовити у повному обсязі.
У відповіді на відзив представник позивача зазначила, що з твердженнями відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач не згоден з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 1, 3, ст. 43, ч. 1 та 2 ст. 46 Конституції України, Україна як соціальна держава, зміст і спрямованість діяльності якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосила право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 вказаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці, що передбачено ч. 3 ст. 153 КЗпП України.
За ч.4 цієї ж статті власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Виходячи з вимог ст.153 КЗпП України, яка покладає на власника обов'язок створювати працівникові безпечні умови праці, вина власника полягає у невиконанні такого обов'язку. Отже, саме підприємство повинно було створити умови, які б унеможливлювали настання негативних наслідків щодо здоров'я працівника.
Наявність небезпечних і шкідливих умов праці, які стали причиною професійного захворювання позивача, встановлена актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання.
Вважає, що у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з встановленням стійкої втрати працездатності внаслідок отриманого позивачем професійного захворювання, а висновок МСЭК підтверджує наявність факту спричинення шкоди здоров'ю позивача, яка привела до його фізичних і моральних страждань, та наявність прямого причинного зв'язку між ушкодженням здоров'я та порушенням небезпечних норм при виконанні робіт. Тому відповідач безпідставно вказує на відсутність у позивача доказів спричинення йому моральної шкоди.
Як зазначалося у поданому позову, то позивач тривалий час проходив лікування через захворювання, які визначено професійними. В медичних документах хвороб зафіксовано скарги позивача.
Отримані позивачем захворювання вимагають від нього продовження лікування, спостереження у лікарів, обмежили виконання позивачем фізичної роботи, тобто через больові відчуття та незручності погіршили якість життєдіяльності позивача і як наслідок порушили його нормальні життєві зв'язки, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.
Посилання відповідача на обов'язковість, як доказу, висновку МСЕК щодо встановлення факту спричинення позивачу моральної шкоди безпідставне і не відповідає вимогам законодавства. Позивачем надано достатньо доказів, за якими можна судити про наявність фізичних або психічних страждань. Крім того, у п.4.1 рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 № 1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
Позивач на момент розслідування причини виникнення професійного захворювання не працював на шахті, однак, передумовою виникнення його професійних захворювань стала довготривала праця в вугільному підприємстві (понад 20 років) в несприятливих умовах. До того ж у зв'язку з загостреннями хронічних хвороб позивач перед звільненням перебував на лікарняному. Роз'яснення умов праці і можливості їх впливу на здоров'я не виключає відповідальності підприємства у разі настання негативних наслідків.
Позивач вважає, що його позовні вимоги законні та обґрунтовані, враховуючи час його роботи на підприємстві відповідача в шкідливих умовах, які призвели до захворювання, характер, обсяг, глибину та тривалість зазнаваних позивачем моральних і фізичних страждань, його стан здоров'я, розмір і безстроковий характер стійкої втрати професійної працездатності, істотність вимушеності змін у його життєвих стосунках, втрату у віці 48 років 65% своєї працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, тобто отримане ним ушкодження здоров'я заважає позивачу вести повноцінний спосіб життя, вимагає від нього додаткових зусиль для його організації. Крім того, внаслідок захворювання змінилися умови життя, що тягне за собою зниження життєвої активності через потребу лікування, у зв'язку з чим доводиться докладати додаткові зусилля для організації життя, профзахворювання вимагає реабілітаційних і адаптаційних заходів.
Окрім того, звертає увагу суду на практику судів, яка склалися останнім часом у подібних справах.
Просить суд задовольнити заявлені вимоги позивача у повному обсязі.
Позивач, представник позивача до судового засідання не з'явились, у відповіді на відзив представник позивача справу просила розглянути без її участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.
Відповідно до статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи в судовому засіданні.
Частиною 2 статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі з 20 жовтня 2008 року по 17 лютого 2022 року. Прийнятий був на роботу гірничоробочим очисного забою 5р. підземним з повним робочим днем в шахті, 06.09.2018 року переведений гірником очисного забою 4 розряду підземним з повним робочим днем у шахті, 17.12.2018 року переведений гірником очисного забою 5 розряду підземним з повним робочим днем у шахті.
Наказом № 133кз від 17.02.2022 року звільнений за ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (а.с.7-15).
Стаж роботи ОСОБА_1 в умовах впливу шкідливих факторів склав 20 років 01 місяць 08 днів, за професією - 16 років 00 місяців 12 днів, загальний стаж - 29 років 06 місяців 06 днів.
Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) по формі П-4 від 28 липня 2022 року, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці В.Король 29 липня 2022 року, в пункті 17 якого вказано, що професійне захворювання виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи на підприємствах вугільної промисловості, а саме: Шахта «Іловайська» Шахтоуправління Харцизьке; ДП «ВК «Краснолиманська»; ПрАТ «ШУ «Покровське» в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, параметри яких перевищували допустимі норми.
У пункті 18 акту визначена причина виникнення професійного захворювання: пил переважно фіброгенної дії, кремнію діоксин кристалічний при вмісту вільного діоксиду кремнію до 5% - фактична величина 30,6 - 55,2 мг/м3, при нормативному значенні 10 мг/м3. Тривалість дії у продовж зміни - 81-91,7% зміни. Важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів нижніх кінцівок та тулуба) - фактична величина 61,5 - 154,7 Вт, при нормальному значенні 90 Вт; фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів рук та плечового поясу) - фактична величина 49,5 - 81,7 Вт, при нормальному значенні 45 Вт; маса вантажу, що підіймається та переміщується - фактична величина 10-30 кг при нормативному значені 30 кг. Робоча поза в нахиленому положенні більше 30°40 - 56% зміни при нормативному значені до 30°25 - 25% зміни. Нахили корпусу 30-160 разів за зміну, при нормативному значені 51-100 разів за зміну. Фактичні рівні звукового тиску, еквівалентні рівні шуму 88-96 дБА, при нормативному значені 80 дБА (а.с.16-19).
В період з 13.07.2022 року по 27.07.2022 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в Клініці професійних захворювань ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» з діагнозом: Пневмоконіоз (р/q, 2/2, р/i), ускладнений хронічним бронхітом II ст., фаза затихаючого загострення, ЛН I-II ст. (перша-друга). Хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовим синдромами - захворювання професійні, встановлені вперше в клініці професійних захворювань Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» (а.с.22-23).
Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серія 12 ААА №092896 та довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ №540709 від 03.10.2022 року ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності, причина інвалідності - професійне захворювання, огляд проведено первинно, інвалідність встановлена з 03.10.2022 року безтерміново. Ступінь втрати працездатності у відсотках за сукупністю складає 65% (із них 40% за профрадикулопатією, 25% по пневмоконіозу). Визначено потребу у медикаментозному, санаторно-курортному лікуванні (а.с.20,21).
Позивач неодноразово перебував на амбулаторному та стаціонарному лікуванні з приводу попереково-крижової радикулопатії та хронічного бронхіту (а.с.26-27).
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правовідносини сторін регулюються статтею 273-1 КЗпП України, за якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Відповідно до роз'яснень, наданими в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до ч.1 ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 вказаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.
До юридичного складу, що є підставою відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди роботодавцем, є моральні страждання робітника, втрата нормальних життєвих зв'язків та необхідність для працівника докладання додаткових зусиль для організації свого життя.
Вина роботодавця не відноситься до обов'язкових умов для настання відповідальності за спричинення працівнику моральних страждань під час виконання своїх трудових обов'язків.
Згідно ст. 38 Гірничого закону України до обов'язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі. Стаття 1168 Цивільного кодексу України передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії. Трудове законодавство не містить положень про звільнення підприємств з небезпечними й тяжкими умовами праці від відшкодування моральної шкоди, завданої їх працівникам такими умовами.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою. Втрата потерпілим професійної працездатності завжди пов'язана з неможливістю виконувати роботу за своєю професією (фахом), про що зазначається у висновку медичного органу, який видається потерпілому відповідно до вимог ч. 3 ст. 34 цього Закону.
Судом встановлено, що у зв'язку з встановленням у позивача професійного захворювання: Пневмоконіоз (р/q, 2/2, р/i), ускладнений хронічним бронхітом II ст., фаза затихаючого загострення, ЛН I-II ст. (перша-друга). Хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовим синдромами - позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що внаслідок вищезазначених професійних захворювань, у нього змінилися умови його життя, тобто знизилась життєва активність, систематичне нездужання, послаблення організму, переживання з приводу погіршання свого стану здоров'я.
Оскільки вказане професійне захворювання у позивача виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах, обумовлених впливом шкідливих факторів: пил переважно фіброгенної дії, фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів нижніх кінцівок та тулуба), маса вантажу, робоча поза в нахиленому положенні, нахили корпусу, фактичні рівні звукового тиску, тобто у зв'язку з шкідливими умовами праці на підприємстві, суд приходить до висновку, що моральна шкода, яку зазнав позивач, є наслідком дій умов виробництва, пов'язаних з порушенням Закону України "Про охорону праці".
Згідно з положеннями пункту 1.4 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 червня 2012 року № 420, саме акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 є однією з підстав для здійснення медико-соціальної експертизи потерпілого.
В даному випадку професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
Факт заподіяння моральної шкоди пов'язаний не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Крім того, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
Суд при цьому зазначає, що добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року за наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності висновок МСЕК про факт спричинення моральної шкоди не потребується. Позивачу висновком МСЕК встановлена стійка втрата професійної працездатності, отже нема необхідності встановлення факту заподіяння позивачу моральної шкоди висновком МСЕК. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють моральні та фізичні страждання.
В рішенні Конституційного Суду України зазначено, що відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.
Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов'язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Також роботодавець здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використання засобів колективного та індивідуального захисту, виконання робіт відповідно до вимог з охорони праці, та несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Суд вважає, що саме діями відповідача спричинені моральні страждання, пов'язані із професійним захворюванням, що є прямим наслідком шкідливих та небезпечних умов праці на підприємстві відповідача.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Факт спричинення моральної шкоди позивачу, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав і зазнає у зв'язку з ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, неможливість його відновлення, порушенні нормальних життєвих зв'язків внаслідок неможливості продовжувати активне життя, обмеженням умов праці, у судовому засіданні доведений дослідженими письмовими доказами по справі: копіями трудової книжки, довідки МСЕК, медичними документами. Сам факт ушкодження здоров'я, що призвело до втрати працездатності, свідчить про наявність моральних страждань.
При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з принципів розумності та справедливості, враховує фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров'я, глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у його життєвих стосунках. Також, для визначення розміру відшкодування моральної шкоди, визначальним є необхідність у медикаментозному та санаторному лікуванні позивача, якому для відновлення стану здоров'я потрібен певний час та грошові кошти.
Розмір моральної шкоди в грошовому еквіваленті визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, а також можливості відновлення здоров'я позивача.
З урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що сума, яку просить стягнути позивач, надмірна, і визначає розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду у розмірі 130000 гривень.
Стосовно доводів представника відповідача про необхідність оподаткування моральної шкоди, яка перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Отже, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню.
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Таким чином податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, зокрема, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Правовий висновок про те, що до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку не включається суми відшкодування шкоди, завданої платнику податку внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю, викладено також у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 264/5681/17, від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20, від 25 січня 2023 року у справі №598/438/21.
За таких обставин доводи відповідача про необхідність оподаткування моральної шкоди, яка перевищуватиме чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати суд не бере до уваги, таким чином моральна шкода у розмірі 130000,00 грн підлягає стягненню без утримання з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи звільняються від сплати судового збору. Частина 6 ст.141 ЦПК України, передбачає, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Таким чином розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в дохід держави, становить 465,19грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.153, 237-1 КЗпП України, ст. ст.4, 5, 10, 12, 81, 89, 141, 223, 265, 279 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», код ЄДРПОУ 13498562, на користь ОСОБА_1 , у якості відшкодування моральної шкоди 130000 (сто тридцять тисяч) 00 копійок, без утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», код ЄДРПОУ 13498562, на користь держави судовий збір 465 (чотириста шістдесят п'ять) гривень 19 копійок.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, а також відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське», місцезнаходження: Донецька область, м. Покровськ, пл. Шибанкова, буд.1а, код ЄДРПОУ 13498562.
Повний текст рішення виготовлено 7 грудня 2023 року.
Суддя Хмельова С.М.