ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
_____________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" листопада 2023 р. м. Одеса Справа № 916/3063/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Степанюк А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (код ЄДРПОУ 00100227, 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25)
до відповідача: Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" (код ЄДРПОУ 00131713, 65031, м. Одеса, вул. Миколи Буровського, 26-Б)
про стягнення 175852039,14 грн.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Шорстов О.Ю.
від відповідача: Швидкий О.О.
Позивач Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" про стягнення 175852039,14 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0522-02041 (в редакціях Додаткових угод №3 від 17.09.2021 та від 14.02.2023).
Ухвалою від 31.07.2023 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 31.08.2023.
31.08.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 13.09.2023 клопотання Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву задоволено; поновлено Акціонерному товариству "ДТЕК Одеські електромережі" строк на подання відзиву на позовну заяву та прийнято відзив до розгляду; продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 30.10.2023; відкладено підготовче засідання на 19.10.2023.
21.09.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
17.10.2023 до суду від позивача надійшла заява, в якій Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" просить суд закрити провадження у справі №916/3063/23 в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 169948189,63 грн., у зв'язку з її сплатою відповідачем та відсутністю предмета спору в цій частині позовних вимог; повернути Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" з Державного бюджету України судовий збір в частині позовних вимог, що підлягають закриттю; розглядати справу з урахуванням розміру позовних вимог, що залишився не оплаченим та становить 5903849,51 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.10.2023 провадження у справі в частині вимог про стягнення основної заборгованості в розмірі 169948189,63 грн. закрито; постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням вимог в розмірі 1846580,34 грн. 3% річних та 4057269,17 грн. інфляційних втрат.
Також, ухвалою від 19.10.2023, враховуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено провести підготовче провадження у розумні строки; закрито підготовче провадження у справі №916/3063/23 та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 09.11.2023.
В судовому засіданні 09.11.2023 представником відповідача подано заяву про відстрочення виконання судового рішення.
В судовому засіданні 09.11.2023 оголошено перерву до 17.11.2023.
16.11.2023 позивачем подано заперечення на заяву про відстрочення виконання рішення суду.
В судове засідання з'явились представники сторін.
Представник позивача підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити. При цьому, у разі задоволення позову заперечує проти відстрочення виконання рішення суду.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив. Водночас, у разі задоволення позову просить відстрочити виконання рішення суду на один рік.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 17.11.2023 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 18.06.2019 між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (позивач, НЕК "Укренерго", виконавець, ОСП) та Акціонерним товариством "ДТЕК Одеські електромережі" (відповідач, користувач, ОСР) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії №0522-02041 (в редакції Додаткової угоди №3 від 17.09.2021 та Додаткової угоди від 14.02.2023), згідно п.1.1 якого НЕК "Укренерго" зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга) відповідно до умов цього договору, а АТ "ДТЕК Одеські електромережі" зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Згідно пп.1 п.6.1, пп.3 п.8.3 договору, ОСП має право отримувати від користувача своєчасну оплату послуг; користувач зобов'язаний здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що розрахунковим періодом є 1 календарний місяць.
Пунктом 5.2 договору визначено, що користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином:
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуги, яка визначена згідно з розділом 3 цього договору, відповідно до такого алгоритму: 2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця; 3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця; 4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця; 5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що у разі зміни планових обсягів послуги протягом розрахункового місяця користувач передає ОСП повідомлення про зміну обсягів послуги. ОСП протягом 5 робочих днів з моменту отримання такого повідомлення коригує розмір наступних планових платежів.
Згідно п. 5.5 договору, користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати та на підставі отриманого акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 11 календарних днів місяця, наступного за рахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (сервіс), з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.
Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається на підставі даних, що надаються до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), Адміністратором комерційного обліку.
Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в сервісі згідно з вимогами Правил ринку.
Акт коригування наданої послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу. Користувач здійснює підписання акта коригування наданої послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 календарних днів та повертає один примірник підписаного акта ОСП. Оплату вартості послуги, що виникла в результаті коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює протягом 3 банківських днів з дня отримання акта (договір в редакції Додаткової угоди №3 від 17.09.2021).
14.02.2023 між сторонами було укладено договір в новій редакції (Додаткова угода від 14.02.2023), в якому, крім іншого, п.5.5 договору викладено в наступній редакції:
Так, за умовами п.5.5 договору, користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих Виконавцем (ОСП), або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються Адміністратором комерційного обліку (АКО). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).
Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється згідно з Правилами ринку.
Оплату вартості послуги, після коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акту приймання-передачі послуги (включно).
Акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням сервісу) або надає користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання - передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом трьох робочих днів та повертає їх ОСП.
Відповідно до п. 5.6. договору, у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги, користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов'язання у встановлений договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.
За п. 5.7 договору, за наявності заборгованості за цим договором кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення.
Відповідно до п.9.4 договору, сторони визнають, що електронний документ, сформований, підписаний та переданий за допомогою сервісу, є оригіналом та має повну юридичну силу, створює права та обов'язки для сторін, визнається рівнозначним документом ідентичним документу, який міг би бути створений однією зі Сторін на паперовому носії та скріплений власноручними підписами уповноважених осіб.
Виходячи з наведених вище умов договору, позивачем, у відповідності до повідомлень відповідача щодо планового обсягу послуги з передачі електричної енергії, підписаних електронним цифровим підписом, надавалися послуги відповідачу з передачі електричної енергії.
Зокрема, за розрахункові періоди протягом грудня 2022 - травня 2023 сторонами були підписані Акти приймання-передачі послуг за період грудень 2022 - травень 2023 шляхом накладення електронного цифрового підпису, а саме:
Акт приймання-передачі послуги від 31.12.2022 за період з 01.12.2022 по 31.12.2022 на суму 27879987,41 грн. з ПДВ;
Акт приймання-передачі послуги від 31.01.2023 за період з 01.01.2023 по 31.01.2023 на суму 33805852,32 грн. з ПДВ;
Акт приймання-передачі послуги від 28.02.2023 за період з 01.02.2023 по 28.02.2023 на суму 27795768,47 грн. 3ПДВ;
Акт приймання-передачі послуги від 31.03.2023 за період з 01.03.2023 по 31.03.2023 на суму 34751718,19 грн. з ПДВ;
Акт приймання-передачі послуги від 30.04.2023 за період з 01.04.2023 по 30.04.2023 на суму 25452979,73 грн. з ПДВ;
Акт приймання передачі послуги від 31.05.2023 за період з 01.05.2023 по 31.05.2023 на суму 19651871,14 грн. з ПДВ.
Водночас, як зазначає позивач, відповідач свій обов'язок щодо повного та вчасного розрахунку за надані послуги здійснював неналежним чином. Так, за спірний період відповідачем було сплачено частину боргу за грудень 2022 на суму 8526607,11 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 09.06.2023.
Сторонами протягом грудня 2022 - травня 2023, відповідно до Правил ринку, здійснено врегулювання та підписані Акти коригування за попередні розрахункові періоди, які сальдуються при здійсненні поточних розрахунків, а саме:
Акт коригування від 21.12.2022 до Акту приймання-передачі послуги від 31.08.2022, за яким суму збільшено на 343869,22 грн.;
Акт коригування від 30.12.2022 до Акту приймання-передачі послуги від 30.09.2022, за яким суму збільшено на 117816,50 грн.;
Акт коригування від 21.02.2023 до Акту приймання-передачі послуги від 31.10.2022, за яким суму зменшено на 62766,84 грн.;
Акт коригування від 17.03.2023 до Акту приймання-передачі послуги від 30.11.2022, яким суму зменшено на 22792,74 грн.;
Акт коригування від 30.03.2023 до Акту приймання-передачі послуги від 31.12.2022, за яким суму збільшено на 584325, 15 грн.;
Акт коригування від 21.04.2023 до Акту приймання-передачі послуги від 31.01.2023, за яким суму зменшено на 176832,04 грн.;
Акт коригування від 19.05.2023 до Акту приймання-передачі послуги від 28.02.2023, за яким суму збільшено на 8205200,55 грн.;
Акт коригування від 29.05.2023 до Акту приймання-передачі послуги від 30.03.2022, за яким суму збільшено на 147799,68 грн.
З урахуванням сальдування сум за Актами приймання-передачі послуги за період з грудня 2022 по травень 2023, та актів коригування, які були підписані у період грудень 2022 - травень 2023, сума не виконаного грошового зобов'язання відповідача за вказаний період складає 169948189,63 грн. (станом на 14.07.2023).
Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про сплату заборгованості, але ці вимоги були залишені без належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
Окрім основної заборгованості в розмірі 169948189,63 грн., позивач нарахував та заявив до стягнення 1846580,34 грн. 3% річних та 4057269,17 грн. інфляційних втрат.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії", учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема: про надання послуг з передачі.
Передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (пункт 60 частини 1 статті 1 ЗУ "Про ринок електричної енергії").
Згідно з приписами пунктів 5.1-5.2. Кодексу системи передачі, договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі. Договір встановлює обов'язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами Оператора системи передачі від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні її експорту, імпорту та транзиту.
Укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов'язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі.
За змістом пункту 4 статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії", оператор системи передачі надає послуги з передачі електричної енергії на підставі договору, укладеного на основі типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії.
Як вже було встановлено судом вище, 18.06.2019 між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" та Акціонерним товариством "ДТЕК Одеські електромережі" укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії №0522-02041 (в редакції Додаткової угоди №3 від 17.09.2021 та Додаткової угоди від 14.02.2023), згідно п.1.1 якого позивач зобов'язався надавати послугу з передачі електричної енергії відповідно до умов цього договору, а відповідач зобов'язався здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Наразі правовідносини сторін врегульовані умовами договору в редакції додаткової угоди від 14.02.2023.
Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач зобов'язався поставити відповідачу електричну енергію, а відповідач, своєю чергою, зобов'язався прийняти та оплатити вартість поставленої електричної енергії в порядку та на умовах, визначених договором.
Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На час звернення позивача до суду із даним спором за відповідачем обліковувалась заборгованість в розмірі 169948189,63 грн., яка станом на 17.10.2023 була сплачена у повному обсязі, у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Водночас, окрім основної заборгованості, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 4057269,17 грн. збитків від інфляції, 1846580,34 грн. 3% річних.
Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши наданий розрахунок збитків від інфляції та 3% річних, суд констатує, що його здійснено арифметично вірно.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти задоволення позову, крім іншого, з підстав відсутності в матеріалах справи доказів підписання та направлення відповідачу, чи отримання ним актів надання послуг, актів-коригування, рахунків за послуги у спірний період; наявності форс-мажорних обставин.
Суд враховує, що відповідно до п.9.4 укладеного між сторонами договору, сторони визнають, що електронний документ, сформований, підписаний та переданий за допомогою сервісу, є оригіналом та має повну юридичну силу, створює права та обов'язки для сторін, визнається рівнозначним документом ідентичним документу, який міг би бути створений однією зі сторін на паперовому носії та скріплений власноручними підписами уповноважених осіб.
Згідно п.9.5 договору, будь-які документи, що створюються/укладаються сторонами під час виконання договору (у тому числі актів приймання-передачі послуги або акт коригування до акту приймання-передачі послуги), можуть бути підписані сторонами як у паперовій формі шляхом проставлення власноручного підпису уповноваженої особи на час тимчасового не функціонування сервісу, про що виконавець зобов'язаний повідомити на своєму веб-сайті, так і в електронній формі з використанням електронного підпису (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено Законом) за допомогою сервісу, який забезпечує юридично значимий електронний документообіг між сторонами та знаходиться в мережі Інтернет за посиланням https//online.ua.energy/. Один документ повинен бути підписаний з обох сторін в один і той самий спосіб (залежно від форми документа).
Таким чином, враховуючи вказані положення договору, сторони погодили можливість направлення актів про надання послуг, актів коригування, рахунків в тому числі за допомогою сервісу та електронною поштою.
Доводи відповідача в цій частині спростовуються матеріалами справи, а саме скріншотами з сервісу електронного документообігу "АСКОД" про направлення за допомогою сервісу електронного документообігу та отримання відповідачем актів наданих послуг, актів-коригування до актів наданих послуг. А також СД-диском з розміщеними цифровими файлами на підтвердження підписання сторонами в електронному вигляді актів надання послуг, актів-коригування до актів наданих послуг за спірні розрахункові періоди.
Суд також критично ставиться до посилання відповідача на форс-мажорні обставини, в контексті протиправності, на думку відповідача, вимог щодо стягнення інфляційних збитків та 3% річних.
Так відповідно до положень чинного законодавства, наявність форс-мажорних обставин звільняє від відповідальності за порушення зобов'язань, а не від виконання самого зобов'язання.
Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Так з відповідача Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" на користь позивача Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" підлягає стягненню 1846580,34 грн. 3% річних та 4057269,17 грн. збитків від інфляції.
У зв'язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Також, 09.11.2023 відповідач звернувся до суду із заявою про відстрочення виконання судового рішення на один рік.
Обґрунтовуючи заяву АТ "ДТЕК Одеські електромережі" посилається на запровадження в Україні воєнного стану та пов'язаних з ним систематичних обстрілів енергетичної інфраструктури, а також те, що НКРЕКП своїми розпорядженнями від 17.01.2023 року №13-р та від 25.04.2023 року №118-р фактично підтвердило наявність об'єктивних причин для розстрочення виконання Акціонерним товариством "ДТЕК Одеські електромережі" господарських зобов'язань, які виникли перед Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" як оператором системи передачі, та які свідчать про скрутне матеріальне становище відповідача.
Крім цього, відповідач звертає увагу, що ним сплачено позивачу основну суму заборгованості за договором та сторони у даній справі вочевидь не перебувають у рівних фінансових умовах, а їх економічні інтереси не є збалансованими.
Позивач заперечив проти задоволення заяви відповідача та зазначив, що НЕК "Укренерго" належить до державного сектору економіки та забезпечує роботу об'єктів критичної інфраструктури, входить до переліку об'єктів державної власності, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави; в результаті ракетних атак енергетичні об'єкти магістральних мереж НЕК "Укренерго" зазнали значних пошкоджень, станом на 20.10.2023 сума завданих збитків складає 78243610,00 грн.; погашення відповідачем суми основної заборгованості в процесі розгляду справи не свідчить про добросовісність відповідача, оскільки своєчасна та повна оплата послуги є його обов'язком за договором; в свою чергу, позивач знаходиться у більш скрутному фінансовому становищі ніж відповідач.
Розглянувши заяву про відстрочення виконання рішення суду, заслухавши представників сторін, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Частинами 1, 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 326 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно з частиною 1 статті 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Частинами 1-5 статті 331 ГПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Суд наголошує, що відстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об'єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Судом враховано, що саме обов'язковою умовою надання відстрочення виконання судового рішення є наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання такого рішення, які заявник повинен довести відповідно до статті 74 ГПК України, при цьому визначені частиною 4 статті 331 ГПК України фактори також мають враховуватися судом.
Додатково суд звертає увагу сторін на те, що положення статті 331 ГПК України не містять конкретного переліку обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлюють критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Під час вирішення питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд має свободу розсуду при врахуванні майнових інтересів сторін, їхнього фінансового стану, ступеня вини кожної сторони у виникненні спору, наявності надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інших обставин.
Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Вказане узгоджується також з прецендентною практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
В той же час, суд звертає увагу, що передбачена процесуальним законом можливість відстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов'язань та виконання безспірних вимог стягувача, проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові питання зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін.
Відстрочка виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора, що можливе у випадку банкрутства боржника. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 року у справі № 920/199/16.
За висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 26.06.2013 року №5-пр/2013 у справі №1-7/2013, підставою для застосування відстрочки виконання судового рішення є наявність об'єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення в установлені процесуальним законодавством строки. Зокрема, до таких обставин належать скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Як зазначено в наведеному рішенні Конституційного Суду України, відстрочка (розстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Таким чином, для надання відстрочки виконання судового рішення, суд встановлює у кожному конкретному випадку чи є у наявності обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі.
З огляду на доводи та заперечення сторін, суд дійшов висновку, що подана заява про відстрочення виконання рішення є належним чином обґрунтованою, а надані відповідачем докази є достатніми задля встановлення судом існування обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду та водночас з яких вбачається за можливість встановити всі сукупні фактори, визначені статтею 331 ГПК України.
Суд враховує, що заява відповідача про відстрочення виконання рішення суду обґрунтована загальновідомими обставинами, зокрема, військовою агресією рф проти України, масованими ракетними обстріламии енергетичної інфраструктури України, що має негативний вплив на економіку держави, та ускладнює діяльність як позивача, так і відповідача, а отже негативно впливає на сторін спору.
Як слідує з заяви про відстрочення виконання рішення суду, першочерговим завданням АТ "ДТЕК Одеські електромережі" є забезпечення безперебійного електрозабезпечення м.Одеси та Одеської області, а відтак, відновлення енергетичної інфраструктури є пріоритетом серед інших зобов'язань.
За наведеного, суд погоджується з позицією відповідача, що кошти, які він наразі отримує під час здійснення своєї господарської діяльності, мають скеровуватися в першу чергу на відновлення і ремонт електричних мереж та підготовку до наступного осінньо-зимового періоду, та особливо ця обставина актуальна напередодні початку опалювального періоду.
Отже, з урахуванням того, що на відповідача фактично покладено зобов'язання забезпечення здійснення ним виробничої діяльності (передачу електричної енергії), відстрочка виконання рішення призведе до реального виконання рішення суду, оскільки дасть можливість відповідачу продовжувати свою господарську діяльність та належним чином виконувати свої господарські зобов'язання.
При цьому суд враховує, що відповідачем в процесі розгляду справи погашено суму основної заборгованості у розмірі 169948189,63 грн.; залишок заборгованості складає лише суму боргу з 1846580,34 грн. 3% річних та 4057269,17 грн. збитків від інфляції. Таким чином, відповідачем вчинено фактичні дії, спрямовані на погашення заборгованості перед позивачем та останній не має на меті уникнення сплати нарахованих позивачем та стягнутих судом першої інстанції сум 3% річних та інфляційних втрат, пов'язаних з виконанням основного зобов'язання за спірним договором.
Суд враховує, що в силу закріплених в пункті 1 ст. 6 Конвенції принципів, на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).
Суд зазначає, що надання відповідачу відстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V).
За практикою Європейського Суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (справа "Корнілов та інші проти України", заява №36575/02, ухвала від 7 жовтня 2003 року; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (ухвала від 17 вересня 2002 року у справі "Крапивницький та інші проти України", заява №60858/00).
Отже, для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Відтак, керуючись власним переконанням та свободою розсуду, враховуючи специфічність правовідносин сторін, суд дійшов висновку, що заперечення позивача щодо поданої відповідачем заяви про відстрочення виконання рішення суду є спростованими, а відповідна заява підлягає задоволенню в силу її обґрунтованості, що в своїй сукупності не призведе до порушення балансу інтересів сторін з огляду на врахування судом всіх доводів та аргументів сторін при вирішення поданої до суду заяви, а надасть відповідачу, як специфічному суб'єкту ринку електроенергетики, спроможність відтермінувати момент виконання рішення суду задля відновлення власних потужностей в інтересах суспільства та забезпечення підготовки до осінньо-зимового періоду 2023/2024 під час воєнного стану.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" (код ЄДРПОУ 00131713, 65031, м. Одеса, вул. Миколи Буровського, 26-Б) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (код ЄДРПОУ 00100227, 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25) - 1846580 (один мільйон вісімсот сорок шість тисяч п'ятсот вісімдесят) грн. 34 коп. 3% річних, 4057269 (чотири мільйони п'ятдесят сім тисяч двісті шістдесят дев'ять) грн. 17 коп. інфляційних втрат, 31538 (тридцять одну тисячу п'ятсот тридцять вісім) грн. 31 коп. судового збору.
3. Відстрочити виконання рішення Господарського суду Одеської області від 17.11.2023 у справі №916/3063/23 строком на один рік до 17.11.2024.
4. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
У зв'язку з завантаженістю головуючого у справі судді та призупиненням роботи АС "Діловодство спеціалізованого суду" з 30.11.2023 по 07.12.2023 (включно), що зумовлено несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих) електронних комунікаційних мереж і ресурсів суду, рішення суду підписано 08 грудня 2023 р.