ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/15741/23 пров. № А/857/20553/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року (судді Желік О.М., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/15741/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 10.07.2023 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення від 01 липня 2022 р. (рішення (ор №913060816412)) відділу перерахунків пенсій №2 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо надання їй відмови щодо переходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р., виданого на підставі поданої заяви від 29.06.2022 року, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду Україні в Львівській області призначити з 29.06.2022 р. - ОСОБА_1 пенсію державного службовця, яку виплачувати в подальшому, обчисливши її на підставі ст.37 Закону України від 16.12.1993 р № 3723- XII «Про державну службу» із врахуванням довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) (від 29.06.2022 р. № 32-вих-41850)) та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією)(від 29.06.2022 р. № 32-ВИХ-42121)) виданих Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду Україні в Львівській області здійснити перерахунок та виплату недоотриманих пенсійних виплат з 29.06.2022.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 01 липня 2022 року №913060816412 про відмову ОСОБА_1 у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду Україні в Львівській області призначити ОСОБА_1 з 29.06.2022 року пенсію державного службовця, обчисливши її на підставі ст.37 Закону України від 16.12.1993 р № 3723-XII «Про державну службу». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що у позивачки відсутнє право на пенсію згідно з нормами Закону України «Про державну службу», оскільки вона немає необхідного стажу державної служби, передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, з 04.07.2001 (з дня набрання чинності Закону України від 07.06.2001 №2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування») дія Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» не поширюється на посадових осіб органів місцевого самоврядування, а в період роботи в органах місцевого самоврядування позивач обіймала посади, за якими після 04.07.2001 присвоювались спеціальні звання, а не ранги державного службовця, відтак, відсутні підстави для переведення позивача з пенсії по віку на пенсію державного службовця. Вказує, про наявність рішення суду у справі №380/13237/22 де позивачці було відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу також подано позивачкою у справі на рішення суду в частині відмови в задоволенні позову, яка обґрунтована, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права в частині відмов в задоволенні позову, просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, а саме зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду Україні в Львівській області призначити ОСОБА_1 з 29.06.2022 пенсію державного службовця, яку виплачувати в подальшому, обчисливши її на підставі статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» із урахуванням довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 29.06.2022 №32-вих-41850 та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) від 29.06.2022 №32-вих-42121 виданих Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду Україні в Львівській області здійснити перерахунок та виплату недоотриманих пенсійних виплат ОСОБА_1 з 29.06.2022.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області не підлягає задоволенню, а скарга ОСОБА_1 слід задовольнити з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 14.06.2012 відповідно до Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», одержує пенсію по віку, як мати інваліда дитинства та працює на посаді начальника юридичного відділу Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради.
Згідно із записами у трудовій книжці від 28.12.1979 ( НОМЕР_1 ) стаж, на посадах в органах місцевого самоврядування позивача, станом на 01 травня 2016 року становить: 17.05.1993 - прийняття на посаду секретаря комісії в справах неповнолітніх 2 категорії районної адміністрації Личаківської районної ради народних депутатів м. Львова; 01.03.1994 згідно ст.26 Закону України «Про державну службу» присвоєно 14 ранг державного службовця та віднесено до 6- ої категорії з переведенням на посаду спеціаліста 1-ої категорії; 07.04.1994 - відповідно до Закону України «Про державну службу» прийнята присяга державного службовця; 09.01.1995 - звільнена з посади секретаря комісії в справах неповнолітніх по переводу у Залізничну районну адміністрацію згідно п.5 ст.36 Кодексу законів про працю України; 10.01.1995 - прийнята на посаду юрисконсульта І категорії юридичного відділу Залізничної районної адміністрації по переводу з Личаківської районної адміністрації (п.5 ст.36 Кодексу законів про працю України); 30.12.1998 - присвоєно 13 ранг державного службовця; 27.12.1999 - призначена завідувачем юридичного відділу Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради та присвоєно 12 ранг державного службовця. Відповідно до розпорядження Львівського міського голови від 26.07.2001 №301-к прийняла присягу посадових осіб місцевого самоврядування; 01.12.2001 - присвоєно 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування (ст.15 «Про службу в органах місцевого самоврядування»); відповідно до розпорядження Львівського міського голови від 05.03.2003 №082-к та розпорядження голови Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 28.03.2003 р. №22-к з 01.01.2003 р. посада віднесена до п'ятої категорії посад в органах місцевого самоврядування, присвоєно 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування; 04.01.2007 - переведена на посаду начальника юридичного відділу у зв'язку з реорганізацією структури виконавчих органів Львівської міської ради.
29 червня 2022 року позивачем було подано заяву до відділу обслуговування громадян № 7 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо переходу на пенсію за віком відповідно до Закону України від 10.12.2015 р. № 889-VIII «Про державну службу».
01 липня 2022 року позивач одержала рішення (ор №913060816412) відділу перерахунків пенсій №2 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України від 10.12.2015 р. № 889-VIII «Про державну службу», оскільки стажу державної служби недостатньо для вищезазначеного перерахунку. Даний висновок випливав із записів у трудовій книжці від 28.12.1979 р. ( НОМЕР_1 ), згідно з якою стаж на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону України від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України становить 07 років 03 місяців 19 днів.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянтів, що викладені у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII) встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Отже, до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Відповідно до статті 90 цього Закону пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, втратив чинність Закон №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і нормами Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Статтею 46 Закону №889-VIII визначені особливості стажу державної служби, зокрема у пункті 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Згідно із ст.1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493-III від 07.06.2001р (далі - Закон №2493-III), в редакції станом на 01.05.2016р., служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Приписами ст.ст. 2, 3 Закону № 2493-III визначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Відповідно до ч.7 ст.21 Закону № 2493-III пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.
Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року №229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII.
Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Отже, в даному випадку слід керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року №283.
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування передбачених статтею 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
При цьому апеляційний суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі № 351/1792/17 зазначив, що після набрання чинності Закону України № 889-VIII положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до статті 46 Закону України № 889-VIII та пункту 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затв. постановою Кабінету Міністрів України № 229 від 25.03.2016, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» зараховується до стажу державної служби.
З урахуванням наведених судом доказів та матеріалів справи колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині, що період роботи позивачки ОСОБА_1 на посадах в органах місцевого самоврядування з 04.07.2001 підлягають зарахуванню до стажу державної служби, оскільки вона на час звернення до відповідача із заявою про перехід на пенсію держаного службовця досягла пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на день набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ мала понад 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та мала необхідний страховий стаж, а тому позивач набула право на призначення пенсії відповідно до положень Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 01 липня 2022 року №913060816412 про відмову ОСОБА_1 у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» не ґрунтується на вимогах законодавства, а вимоги апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеним.
Позаяк позивач із заявою про переведення на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» звернулася до пенсійного органу 29.06.2022, а тому таке право на призначення пенсії виникло в неї з дня звернення із відповідною заявою, тобто з 29.06.2022.
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині позовних вимог, яких їй було відмовлено, то суд зазначає наступне.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Частиною другою вказаної статті встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 дійшов висновку, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого Протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до пункту 4 «Порядку призначення пенсій деяким категорія осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 (далі Порядок №662), пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому:
посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);
розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;
у разі коли в осіб, зазначених у пункті 2 цього Порядку №662 станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць;
матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.
Згідно пункту 5 Порядку №662 форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.
Колегія суддів враховує, що позивачкою подані Довідки №№32-вих-41850, 32-вих-42121 від 29.06.2022 за формою та змістом відповідають вимогам довідок, затверджених постановою Правління ПФУ від 17.01.2017 № 1-3 «Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.02.2017 за № 180/30048).
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
За наведеного апеляційний суд погоджується із доводами апеляційної скарги позивачки, що ефективним засобом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду Україні в Львівській області призначити ОСОБА_1 з 29.06.2022 пенсію державного службовця, яку виплачувати в подальшому, обчисливши її на підставі статті 37 Закону № 3723-XII із урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 29.06.2022 №32-вих-41850 та про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) від 29.06.2022 №32-вих-42121 виданих Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду Україні в Львівській області здійснити перерахунок та виплату недоотриманих пенсійних виплат ОСОБА_1 з 29.06.2022.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №735/939/17, від 19.03.2019 у справі №357/1457/17, від 01.12.2020 у справі №466/6057/17, від 16.12.2021 у справі №538/804/17, від 22.06.2021 у справі №308/67/17, від 29.09.2022 у справі №234/6967/17, від 29.11.2022 у справі №431/991/17, від 27.01.2023 у справі №340/4184/21, від 11.04.2023 у справі №620/965/20, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки слід задовольнити позовні вимоги повністю, а тому апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не правильно встановлені обставини справи в частині відмовлених позовних вимог, а доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 висновки, викладені в судовому рішенні спростовуються і є підстави для його скасування у відповідній частині, а в решті рішення суду слід залишити без змін, оскільки рішення є законним та обґрунтованим.
Щодо доводів апелянта Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із посиланням на справу №380/13237/22, яка є преюдиційною у даній справі, то колегія суддів такі доводи відхиляє, адже суб'єктний складом у справі №380/13237/22 були ОСОБА_1 , як позивач, та Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якості відповідача, натомість у даній адміністративній справі суб'єктним складом є ОСОБА_1 , Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, також у згаданій справі за участі позивачки суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні позову з процесуальних підстав, а саме що позивачка звернулася до неналежного відповідача, а структурним підрозділом органу, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, тому вказані справи є різними і апеляційним судом у справі №380/15741/23 здійснено аналіз права позивачки на пенсію державного службовця, що наведено вище.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Щодо розподілу судового збору, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню (1073,60 грн. - за подання позову, однак судом першої інстанції помилково зазначено двічі Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, однак вимоги були і до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, а тому 536,80 грн. слід стягнути із обох органів пенсійного фонду, щодо подання за апеляційну скаргу, тут позивачка сплати 1610, 40 грн., які слід стягнути із Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області), що стягується за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року у справі №380/15741/23 - скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду Україні в Львівській області призначити ОСОБА_1 з 29.06.2022 пенсію державного службовця, яку виплачувати в подальшому, обчисливши її на підставі статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» із урахуванням довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 29.06.2022 №32-вих-41850 та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) від 29.06.2022 №32-вих-42121 виданих Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду Україні в Львівській області здійснити перерахунок та виплату недоотриманих пенсійних виплат ОСОБА_1 з 29.06.2022.
Абзац шостий резолютивної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року у справі №380/15741/23 викласти в наступній редакції: Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду Україні в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. Ольжича, 7, ЄДРПОУ 13559341) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) понесені витрати по сплаті судового збору в апеляційному суді за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) в сумі 1610 (одна тисяча шістсот десять) грн. 40 коп.
В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року у справі №380/15741/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 08.12.2023