ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2023 року м. Дніпросправа № 160/6427/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,
за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року
у справі №160/6427/23
за позовом ОСОБА_1
до Дніпропетровської обласної прокуратури
про визнання протиправними дій та скасування наказу, поновлення на посаді,-
ВСТАНОВИВ:
31 березня 2023 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 № 384-к про звільнення ОСОБА_1 з 14 травня 2020 року з посади прокурора відділу міжнародно-правового співробітництва прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»;
- поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на відповідній (рівнозначній) посаді в органі прокуратури України з 14 травня 2020 року та внести відповідні записи до особової справи та трудової книжки про стаж роботи (вислугу років) за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 р. у справі № 160/6427/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправними дій та скасування наказу від 30.04.2020 , поновлення на посаді - повернуто заявнику.
Судом встановлено, що позивачка звернулась до суду з позовом про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі зі значним пропуском строку звернення до суду. Судом визнано неповажними наведені позивачкою підстави для поновлення пропущеного строку. Так судом зазначено, що карантин та воєнний стан самі по собі, як явища не є беззаперечною підставою для поновлення строку звернення до суду, доказів наявності конкретних обставин обумовлених карантином або запровадженим воєнним станом, що перешкодили своєчасному зверненню до суду позивачкою не надано. Наведені обставини слугували підставою для повернення позовної заяви.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої позивачка просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 р. у справі № 160/6427/23, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, суд не врахував, що пізнє звернення до суду обумовлено тим, що правові підстави звернення до суду, а саме визнання некоституційними деяких моментів реформування органів прокуратури, виникли лише в березні 2023 року, що й обумовило звернення до суду лише 31.03.23 р.
Позивачкою та представницею відповідача надано пояснення щодо власних правових позицій, позивачкою підтримано доводи апеляційної скарги.
В судовому засіданні позивачкою заявлено суду про доповнення до апеляційної скарги, які судом апеляційної інстанції не прийнято до провадження у зв'язку з пропуском строку подання доповнень передбачених приписами ст. 303 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, 31.03.2023 позивачка звернулась до суду з позовом в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ про її звільнення з органів прокуратури від 30.04.2020 та поновити на займаній посаді.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 позовна заява залишена без руху, позивачці надано строк для усунення недоліків адміністративного позову та запропоновано надати до суду обґрунтоване клопотання про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин його пропуску.
На виконання ухвали суду, позивачкою надіслано клопотання про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування пропуску звернення до суду позивачка посилається на те, що з 12.03.2020 року на території України встановлено карантин. Статтею 233 Кодексу законів про працю України встановлено місячний строк на оскарження наказу про звільнення, в той час як згідно п. 1 глави ХІХ Кодексу законів про працю України строки, визначені ст. 233 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Також посилається на запровадження в Україні воєнного стану, який діє по теперішній час, в зв'язку з чим позивачка евакуювалася в іншу місцевість. Також пояснює, що за захистом своїх прав не зверталася, оскільки до прийняття Конституційним Судом України рішення від 01.03.2023 року не була обізнана про порушення своїх прав.
Розглянувши подане клопотання, суд не визнав поважними наведені позивачкою причини пропуску процесуальних строків, та ухвалою від 18.04.2023 повернув позивачці поданий позов.
Не погодившись зі спірною ухвалою ОСОБА_1 звернулась до суду апеляційної інстанції.
Дослідивши обставини справи, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Статтею 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Початок місячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа:
1) дізналася або 2) повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зазвичай ці два моменти збігаються, але це не обов'язково. Тому при визначенні початку цього строку передусім до уваги береться момент, коли особа фактично дізналася про наявність відповідного порушення.
Йдеться не про те, коли особа з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність.
При цьому, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу від 30.04.2020. Зі спірним наказом про звільнення, згідно до матеріалів справи, позивачка ознайомилась 22.05.2020.
Проте, до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернулась лише 31.03.2023, тобто із пропуском встановленого ч.5 ст. 122 КАС України строку звернення до суду.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що суд постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви в зв'язку з пропущенням строку звернення до суду, повинен встановлювати обставини, які стосуються дотримання строку звернення до суду, до яких зокрема слід віднести: початок перебігу строку, момент завершення строку, та наявність (відсутність) обставин які би свідчили про поважність причин пропуску звернення до суду та «добросовісність» заявника.
Під останнім слід розуміти обставини, які свідчать про умисне ігнорування особою, яка звертається до суду правил щодо строків такого звернення в т.ч. і звернення із значним пропуском строку, звернення до суду з пропуском строку з метою отримання «незаконної вигоди», уникнення відповідальності, тощо.
При цьому, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, суд в своїх рішеннях неодноразово зазначав що строк звернення до суду закріплений в нормах національного законодавства не є абсолютним.
Так, з Рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Іліан проти Туреччини» вбачається, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».
Водночас у справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Відтак, правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, тобто навіть у разі пропуску строку звернення до суду без відповідних додаткових обґрунтувань суд не може його застосувати.
Крім того, застосування правила пропуску строку звернення до суду залежить від обставин справи. Під цим слід розуміти вагомість права, про захист якого особа звернулася до суду.
Правила строку звернення до суду закріплені в нормах КАС України і є свого роду «фільтром», який сприяє формуванню законного і справедливого правосуддя, унеможливлюючи зловживання правом на звернення та стабілізуючи суспільні відносини. Однак неправильно застосовувати його, як перешкоду в зверненні до суду для захисту порушених прав та інтересів особи, не дозволяється.
Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, підставою для звернення позивачки у 2023 році з позовом про оскарження наказу про звільнення ОСОБА_1 , стало рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 року у справі №3-5/2022(9/22), яке на думку скаржниці суттєво змінило правову природу спірних правовідносин, і саме з прийняттям цього рішення позивачка пов'язує порушення свого права.
Так, рішенням Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-5/2022(9/22) щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 розділу П «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (щодо гарантій незалежності прокурора) від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.
Пунктом 2 вказаного рішення Другого сенату Конституційного Суду України визначено, що пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд першої інстанції надав оцінку тій обставині, яка в подальшому зазначена позивачкою при апеляційному перегляді справи як та, що за оскарженням наказу про звільнення позивачка не зверталася, оскільки вважала, що до прийняття Конституційним Судом України рішення від 01.03.23 року проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо конституційності рішення, іншого правового акта чи їх окремих положень, застосованого судом при вирішенні справи, є підставою для перегляду рішення суду в порядку ст. 361 КАСУ.
При цьому, посилання скаржниці на дію карантину, а також воєнний стан, введений на території України без надання будь-яких пояснень та доказів щодо того, як такі обставини унеможливили чи ускладнили звернення до суду позивачки у встановлений строк також не є підставою для поновлення строку звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з такою правовою оцінкою судом в питанні застосування строків звернення до суду, та зазначає:
Вказане рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 року, враховуючи момент втрати чинності пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, який визнано неконституційним, не виключає застосування строків звернення до суду, визначених ч.5 ст. 122 КАС України, до правовідносин з приводу оскарження наказу прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 № 384-к про звільнення ОСОБА_1 і не поновлює їх.
Більш того, саме по собі визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункту 6 розділу II «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ не може свідчити про порушення прав позивачки, доступ до суду у ОСОБА_1 виник з моменту коли особа дізналася про порушення свого права, тобто з моменту прийняття наказу № 384-к від 30.04.20 р., та ознайомлення з ним.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 визначено, що інакшого способу встановити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Доводи позивачки, що порушення її права відбулось з моменту прийняття рішення Конституційним судом, не змінюють моменту, з якого вона повиненна була дізнатися про порушення прав, свобод та інтересів. Вказана позивачкою дата - 01.03. 2023 року свідчить лише про час, коли позивачка почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
При цьому, посилання скаржниці на дію карантину, а також воєнний стан, введений на території України без надання будь-яких пояснень та доказів щодо того, як такі обставини унеможливили чи ускладнили звернення до суду позивачки у встановлений строк також не є підставою для поновлення строку звернення до суду.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для поновлення позивачці строку звернення до суду з адміністративним позовом про скасування наказу прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 № 384-к про звільнення ОСОБА_1 , поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Застосування судом наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду, воно обумовлено оцінкою всіх зазначених позивачкою обєктивних підстав , які унеможливили звернення до суду в передбачені КАСУ строки.
Тобто, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, а також судового рішення. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності та об'єктивності, поведінки сторін, значимості справи та її впливу на суспільні відносини і національну безпеку, наявності фундаментальної судової помилки, а також непереборності обставин, що спричинили пропуск строку.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому ухвалу суду першої інстанції судова колегія необхідно залишає без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 р. у справі № 160/6427/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко