ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2023 рокусправа № 380/9839/23
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 06.04.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 06.04.2023;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 06.04.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 06.04.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно за період з 25.02.2022 по 06.04.2023;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 25.02.2022 по 06.04.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості не отриманого харчування за період з 25.02.2022 року по 06.04.2023;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щодо не нарахування та невиплати премії за особистий внесок у загальні результати служби в повному обсязі та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 87,8% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2028 року №260 та телеграми Міністра оборони України №248/9240 від 28.12.2018 за період з 01 по 06 квітня 2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 премію за особистий внесок у загальні результати служби в повному обсязі та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 87,8% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2028 №260 та телеграми Міністра оборони України №248/9240 від 28.12.2018 за період з 01 по 06 квітня 2023 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією»;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 25 діб, та за 2023 рік за 30 діб;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 25 діб, та за 2023 рік за 30 діб;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 25.02.2022 по 06.04.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 25.02.2022 по 06.04.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 25.02.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 06.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що його призвано на військову службу по мобілізації на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 з 25.02.2022. Відповідно до Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №96 від 06.04.2023 солдата призваного по мобілізації ОСОБА_1 , номера обслуги 2 мінометного відділення мінометного взводу аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24.03.2023 №24-PC за підпунктом «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» (за станом здоров?я), вважати таким, що 06.04.2023 справи та посаду здав. З 06 квітня 2023 року виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Личаківсько-Залізничного ОРТЦК та СП м. Львів. Вислуга років в Збройних Силах України становить: календарна - 01 роки 11 місяці 02 днів.
Вказує, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати індексації, компенсації за неотримане речове майно, компенсації за продовольче забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки, надбавки за проходження військової служби у розмірі 87,8% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ №460, грошової компенсації за 25 діб невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік, грошової компенсації за додаткові відпустки за 2022-2023 роки.
Вважаючи у зв'язку з вищенаведеною бездіяльністю відповідача свої права порушеними, позивач просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді від 23.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Представником відповідача у поданому до суду відзиві на позов вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує з огляду на його необґрунтованість та недоведеність. Зазначає, що виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалася у належному розмірі та відповідно до вимог чинного законодавства.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 01.12.2015 отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 .
Відповідно до Військового квитка серії НОМЕР_5 позивача призвано на військову службу по мобілізації на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 з 25.02.2022.
У період з 25.02.2022 по 06.04.2023 ОСОБА_1 проходив військову службу по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №96 від 06.04.2023 солдата, призваного по мобілізації, ОСОБА_1 , номера обслуги 2 мінометного відділення мінометного взводу аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24.03.2023 №24-PC за підпунктом «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» (за станом здоров?я), вважати таким, що 06.04.2023 справи та посаду здав. З 06 квітня 2023 року виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Личаківсько-Залізничного ОРТЦК та СП м. Львів. Вислуга років в Збройних Силах України становить: календарна - 01 роки 11 місяці 02 днів.
У зв'язку з тим, що на момент звільнення, на думку позивача, з ним не проведено належних виплат по грошовому забезпеченню, зокрема не виплачено індексацію, компенсацію за неотримане речове майно, компенсацію за продовольче забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 87,8% посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, грошового забезпечення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ №460, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2022-2023 роки, останній звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 06.04.2023, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 9 цього ж Закону грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Приписами ст.1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до приписів ч.1 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Згідно приписів ч.2 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Приписами ч. 6 ст.5 Закону №1282-XII передбачено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі Порядок №1078) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку №1078).
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
З аналізу вищевикладених норм слідує, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Як слідує з карток особового рахунку військовослужбовця №256 за 2022 та 2023 рік, у період з 25.02.2022 по 31.12.2022 ОСОБА_1 виплачувалася індексація грошового забезпечення, у загальній сумі 11129,98 грн., при цьому за грудень 2022 року, така була виплачена у січні 2023 року. Водночас, позивач не навів обґрунтованих доводів, які б вказували на те, що розмір індексації у цей період був розрахований відповідачем неправильно.
Що ж стосується періоду з 01.01.2023 по 06.04.2023, суд звертає увагу, що згідно з вимогами абз. 18 п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX, передбачено зупинити на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 15, ст. 111 із наступними змінами).
Вказана норма Закону є чинною та неконституційною не визнавалася, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Відтак, у відповідача не було обов'язку нараховувати та виплачувати позивачу індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2023 по 06.04.2023.
Будь-яких інших доводів щодо даної частини позовних вимог позивачем наведено не було.
Вказане свідчить про недоведеність та необґрунтованість доводів позивача стосовно допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період за період з 25.02.2022 по 06.04.2023, у зв'язку з чим у задоволенні даної частини позовних вимог належить відмовити, як і у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 06.04.2023.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 06.04.2023, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно зі ст.9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно з п.п.4,5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), в якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Відповідно до п.4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що військовослужбовець при звільненні, залежно від його бажання, може отримати як недоотримане речове майно, так і грошову компенсацію за нього.
Виходячи з наведеного, грошова компенсація, як один із двох альтернативних способів забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України належним їм речовим майном у разі звільнення, виплачується з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення зі служби. При цьому реалізація способів забезпечення військовослужбовця належним йому речовим майном у разі звільнення здійснюється шляхом волевиявлення, а саме поданням заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Відтак, необхідною підставою для виплати особам рядового і начальницького складу Збройних Сил України під час звільнення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно є саме відповідна заява (рапорт), а не факт його звільнення.
Приписами ч.1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1, 4, 5 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
В позовній заяві позивач зокрема вказує, що звертався до відповідача із відповідним рапортом про виплату компенсації. Водночас, суд звертає увагу, що позовна заява залишалася без руху та позивачу надавалася можливість надати відповідні докази, на які він посилається в позові.
На виконання вказаної вище вимоги суду представник позивача подав заяву від 18.05.2023, в якій, зокрема зазначив, що в силу вимог ч. 3 ст. 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відтак, на позивача при зверненні до суду із відповідним позовом покладено обов'язок доведення заявлених позовних вимог.
Натомість, позивачем не надано до суду доказів звернення до відповідача із відповідним рапортом про виплату йому грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, а судом в рамках реалізації принципу офіційного з'ясування обставин у справі не встановлено доказів подання позивачем до відповідача такого рапорту.
Отже, у суду відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 06.04.2023, а також зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 06.04.2023 та нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно за період з 25.02.2022 по 06.04.2023.
Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 25.02.2022 по 06.04.2023, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.9-1 Закону №2011-ХІІ продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
За приписами абз.3 п.242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до ведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини
Також, суд зазначає, що відповідно до підпункту «н» пункту 1 Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 29 березня 2002 р. № 426, за рахунок держави харчуванням забезпечуються громадяни, які призвані на військову службу у зв'язку з оголошенням мобілізації, - з дня прибуття їх до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Право на харчування за цією нормою мають особи, зазначені в цьому підпункті, за умови розміщення у казармах, наметах, гуртожитках у розташуванні військової частини (установи).
Доказів, що у період проходження служби з 25.02.2022 по 06.04.2023 позивач був позбавлений або не отримував харчування у необхідному обсязі, останнім не надано.
У свою чергу, як слідує з витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №96 від 06.04.2023 солдата, призваного по мобілізації, ОСОБА_1 , з 06 квітня 2023 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Таким чином, позивач перебував на продовольчому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 до звільнення з військової служби, що свідчить про виконання нею передбаченого п. 242 Положення №1153/2008 обов'язку.
Крім іншого, суд звертає увагу, що чинне законодавство не передбачає компенсації за недоотримане у воєнний час продовольче забезпечення мобілізованим військовослужбовцям.
При цьому посилання позивача на необхідність врахування правових позицій Верховного Суду у справах №2040/7697/18, №820/5767/17, №803/756/17 та №813/4138/17 судом відхиляються, оскільки вони не є релевантними до спірних правовідносин, адже стосуються права особи на отримання компенсації вартості речового майна, а не продовольчого забезпечення.
За таких обставин заявлені позовні вимоги у частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації вартості не отриманого харчування з 25.02.2022 по 06.04.2023 та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити таку компенсацію, задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, суд зазначає наступне.
Перш за все, до спірних правовідносин, всупереч доводів позивача, не підлягають застосуванню норми наказу Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260 та наказу Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550, адже вони втратили чинність 20.07.2018 із набранням чинності Порядку №260, приписи постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 та постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, які втратили чинність 01.03.2018 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 від № 704, наказ Міністерства оборони України від 09.02.2017 №88, оскільки він визначає бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017, а не на 2023 рік.
З аналогічних підстав судом не враховується посилання позивача на постанову Верховного Суду від 16.05.2019 у справі 826/11679/17, оскільки вона прийнята за попереднього (наразі нечинного) правового регулювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно ч. 3 ст. 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
У свою чергу, порядок виплати грошової допомоги для оздоровлення на час виникнення спірних у цій справі правовідносин регламентовано розділом XXIII Порядку №260.
Так, пунктом 1 указаного розділу Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 2 розд. ХХІІІ Порядку №260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
За правилами абзацу 1 пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Суд звертає увагу, що як слідує з карток особового рахунку військовослужбовця № НОМЕР_6 за 2022 та 2023 рік, у період з 25.02.2022 по 06.04.2023 ОСОБА_1 не виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою № 889. Більше того, така і не могла виплачуватися, оскільки Постанова Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» № 889 від 22.09.2010 була чинна до 01.03.2018 та як вже зазначалося вище, втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 від № 704.
З карток особового рахунку військовослужбовця №256 за 2022 та 2023 рік видно, що позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення в 2022 році у розмірі 29716,56 грн. та 24879,15 грн. у 2023 році, при цьому оскільки вказану вище щомісячну додаткову грошову винагороду у 2022-2023 роках позивач не отримував, відтак така і не могла бути включена до розрахунку суми допомоги на оздоровлення.
Таким чином, у суду відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Щодо позовних вимог в частині про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу премії за особистий внесок у загальні результати служби в повному обсязі та надбавки за особливості проходження служби у розмірі 87,8% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2028 №260 та телеграми Міністра оборони України №248/9240 від 28.12.2018 за період з 01 по 06 квітня 2023 року, суд зазначає наступне.
Частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до п.1 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказ Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Позивачем у позовній заяві вказано, відповідач не провів із позивачем розрахунку щодо виплати премії за особистий внесок у загальні результати служби в повному обсязі та надбавки за особливості проходження служби у розмірі 87,8% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2028 №260 та телеграми Міністра оборони України №248/9240 від 28.12.2018 за період з 01 по 06 квітня 2023 року, поряд з цим матеріали справи свідчать на користь того, що згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №96 від 06.04.2023 наказано провести позивачу вищевказану виплату.
Суд звертає увагу що представником відповідача разом із відзивом на позов було подано до суду картки особового рахунку військовослужбовця № НОМЕР_6 за 2022 та 2023 рік, з яких видно, що за період квітня 2023 року позивачу було нараховано та виплачено у травні 2023 року спірну надбавку за особливі умови проходження служби у розмірі 715,57 грн. (87,8% від посадового окладу (546,00 грн.) + окладу за військове звання (106,00 грн.) + надбавки за вислугу років (163,00 грн.) та премію у розмірі 3445,26 грн. (631% від посадового окладу 546,00 грн.).
Відтак, слід дійти висновку про те, що відповідачем було виплачено позивачу надбавку за проходження військової служби та премію, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 в цій частині.
Щодо позовних вимог, які стосуються визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією», суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 4 розд. ХХХІІ Порядку №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, при звільненні зі служби після прийняття рішення про демобілізацію виплачується грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 (далі - Порядок №460).
Пунктом 1 Порядку №460, який прийнятий відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Приписи п. 2 Порядку №460 визначають, що військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Правила обчислення такої допомоги регламентовані пунктами 3-4 Порядку №460, а пунктом 5 його передбачено, що виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання.
Позивачем у позовній заяві вказано, що йому не виплачувалася вказана винагорода, поряд з цим як слідує з витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №96 від 06.04.2023, наказано виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу за 13 місяців в розмірі 04% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць служби, але не менше як 25% місячного грошового забезпечення.
Окрім цього, як встановлено судом з відомостей карток особового рахунку військовослужбовця №256 за 2022 та 2023 рік, позивачу було нараховано спірну допомогу при звільненні у розмірі 12937,16 грн. та виплачено у травні 2023 року.
Жодних зауважень, щодо розміру вказаної допомоги позивач суду не наводить, з огляду на що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
З наведених підстав суд також відхиляє доводи позивача про те, що йому не виплачено компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 25 діб, та за 2023 рік за 30 діб, оскільки наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №96 від 06.04.2023, вказано виплатити таку компенсацію.
Крім цього, згідно з відомостями карток особового рахунку військовослужбовця №256 за 2022 та 2023 рік, позивачу було нараховано спірну компенсацію при звільненні у розмірі 45611,78 грн. та виплачено у травні 2023 року. Жодних зауважень, щодо розміру вказаної компенсації позивачу суду не наводить, з огляду на що позовні вимоги в цій частині також є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 25.02.2022 по 06.04.2023, суд зазначає наступне.
Верховним Судом 16.05.2019 розглянуто зразкову справу №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_7 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №Пз/9901/4/19 вказано ознаки типових справ.
З наявних в матеріалах справи доказів та заявлених позивачем вимог вбачається, що справа №380/9839/23 за вищевказаним позовом в частині позовних вимог що стосуються компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої учасникам бойових дій, за ознаками є типовою справою та предмет спору, в даному випадку співпадає з предметом спору зразкової справи № Пз/9901/4/19.
Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, оскільки дана адміністративна справа в частині позовних вимог відповідає ознакам типової справи, судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18).
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Як передбачено п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Положеннями ст. 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) визначено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Як передбачено абз.3 п.14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з положеннями п.18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Водночас, суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у законах України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та Про оборону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Як передбачено приписами ст.1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Також приписами ст.1 Закону № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст.1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски, як учаснику бойових дій. Проте, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
При цьому, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, з врахуванням вищевикладеного слід дійти висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Отже, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не здійснює впливу на наявність в цілому такого права, яке гарантовано п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16-2 Закону України «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.
Так, як встановлено судом вище з матеріалів справи, ОСОБА_1 01.12.2015 отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 .
Отже, при звільненні з військової служби, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним за період з 25.02.2022 по 06.04.2023 додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Поряд з цим, в наказі командира Військової частини НОМЕР_1 №96 від 06.04.2023 відсутні відомості про нарахування позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої учасникам бойових дій. Такі відомості відсутні й в картках особового рахунку ОСОБА_1 №256 за 2022 та 2023 рік.
Крім того, не виплата спірної компенсації не заперечується представникам відповідача у відзиві на позовну заяву, з посиланням на припинення надання такого виду відпусток під час воєнного стану.
З огляду на наведене, враховуючи вищевказані висновки суду, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ за період з 25.02.2022 по 06.04.2023.
Відтак, враховуючи обставини встановлення під час розгляду справи порушення прав позивача суд, приходить висновку про те, що належним способом захисту таких прав останнього є зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII, за період з 25.02.2022 по 06.04.2023, виходячи з його грошового забезпечення, станом на день виключення зі списків особового складу частини.
Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 25.02.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», а за період з 01.01.2023 по 06.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає наступне.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-IX) та Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 та 2021, 2022 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Зважаючи на вище викладене, суд приходить висновку, що грошове забезпечення ОСОБА_1 у період з 25.02.2022 по 06.04.2023 повинне було розраховуватися, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018, як стверджує представник відповідача у відзиві на позовну заяву.
Підсумовуючи вищенаведене, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу з 25.02.2022 по 06.04.2023 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, нарахованих і виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, із урахуванням виплачених сум.
Що ж до позовних вимог, про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з утриманням належних податків та зборів, суд зазначає наступне.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм слідує, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення в майбутньому.
Отже, зазначені вище позовні вимог, на думку суду, є передчасними, адже спір в цій частині фактично не існує, оскільки відповідний перерахунок грошового забезпечення позивача, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні ще не проведено, відтак такі задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.
Щодо судового збору, то оскільки в задоволенні позовних вимог, за які позивачем було сплачено судовий збір відмовлено, відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, такий відшкодуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII, за період з 25.02.2022 по 06.04.2023.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 25.02.2022 по 06.04.2023 розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при розрахунку ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення у 2022 та 2023 роках.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII, за період з 25.02.2022 по 06.04.2023, виходячи з його грошового забезпечення, станом на день виключення зі списків особового складу частини.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) з 25.02.2022 по 06.04.2023 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, нарахованих і виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, із урахуванням виплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяБратичак Уляна Володимирівна