ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа № 380/10689/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2023 рокумісто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до НОМЕР_1 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України код ЄДРПОУ 14321653, місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул.Личаківська, 74 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку ОСОБА_1 від 11 травня 2023 року, прийняте інспектором прикордонної служби вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” (тип А) майстром сержантом ОСОБА_2 ;
- зобов'язати 7-ий прикордонний Карпатський загін Державної прикордонної служби України не чинити перешкод ОСОБА_1 в перетині державного кордону України за наявності паспорта громадянина України для виїзду за кордон, рішення державної обласної військової адміністрації або Мінінфраструктури, оформлені у вигляді наказу або розпорядження та у зв'язку із перебуванням в інформаційній системі, адміністратором якої є Укратрансбезпека.
Ухвалою від 19.05.2023 суддя залишила позовну заяву без руху.
Ухвалою від 29.05.2023 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з урахуванням пункту 2-8 Правил перетинання державного кордону громадянами України, рішення щодо пропуску водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами уповноважені особи Держприкордонслужби приймають за наявності трьох умов: рішення державної обласної військової адміністрації або Мінінфраструктури, оформлені у вигляді наказу або розпорядження, наявність паспортного документа, перебування в інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека. Таким чином, враховуючи подані документи відповідач протиправно відмовив позивачу у перетині державного кордону України.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, належним чином повідомлений про розгляд справи.
У частині шостій статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
11.05.2023 позивач для виїзду за межі території України прибув до державного кодону в міжнародному автомобільному пункті пропуску “Шегині”.
Для перетину державного кордону України позивач подав:
- паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_3 , виданий 01.08.2022;
- посвідчення волонтера, видане асоціацією “Підприємства Полісся”;
- копію наказу Харківської обласної військової адміністрації від 29.03.2023 №59В;
- копію листа Харківської обласної військової адміністрації від 29.03.2023 №01-46/1726;
- копію листа благодійної організації “Український Благодійних Альянс” від 24.04.2023 №34;
- копія листа благодійної організації “Впевнені в майбутньому”;
- копію наказу асоціації “Підприємства Полісся” від 06.05.2023 №05/06-1.
11.05.2023 відповідач прийняв рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку (далі - оскаржене рішення), яким позивача тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у зв'язку з ненаданням на паспортний контроль документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Стаття 33 Конституції України проголошує, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України “Про прикордонний контроль” від 05.11.2009 № 1710-VI (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон України №1710-VI).
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 Закону України №1710-VI прикордонний контроль здійснюється щодо осіб, які перетинають державний кордон.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль включає перевірку документів (пункт 1 частини четвертої статті 2 Закону України №1710-VI).
У статті 4 Закону України №1710-VI встановлено, що прикордонний контроль організується та здійснюється на засадах:
1) законності;
2) відкритості;
3) забезпечення поваги до людської гідності та рівності осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак;
4) здійснення його виключно спеціально підготовленими з цією метою військовослужбовцями та працівниками Державної прикордонної служби України;
5) вибірковості контрольних заходів на підставі оцінки ризиків.
Паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону (частина перша статті 7 Закону України №1710-VI).
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 вказаного Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України”, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Закон України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994 № 3857-XII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон України № 3857-XII) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених таким Законом, та в'їхати в Україну.
На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Стаття 2 Закону України № 3857-XII встановлює, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є:
- паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
- дипломатичний паспорт України;
- службовий паспорт України;
- посвідчення особи моряка;
- посвідчення члена екіпажу;
- посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій зазначеної статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Згідно зі статтею 3 Закону України № 3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України № 3857-XII та інших законів України.
На виконання статті 3 Закону України № 3857-XII Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 724) затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - Правила перетинання державного кордону громадянами України), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Відповідно до пункту 2 вказаних Правил перетинання державного кордону громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну:
1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
2) дипломатичний паспорт;
3) службовий паспорт;
4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий);
5) посвідчення особи моряка;
6) посвідчення члена екіпажу.
У разі коли громадянин, який постійно проживає в Україні, втратив зазначені документи (далі - паспортні документи) за межами України або якщо строк дії таких документів закінчився під час перебування громадянина за межами України, або встановлено, що вони є недійсними з інших причин, документом, що дає право на в'їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном.
У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено:
- ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб;
- військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану” заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;
- у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Стаття 1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 12.05.2015 № 389-VIII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон України № 389-VIII) визначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону України № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 (далі - Порядок №1455), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Зважаючи на викладені положення, враховуючи Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, гарантоване статтею 33 Конституцією України право вільно залишати територію України під час воєнного стану може бути обмежене.
Понятійний апарат Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 № 3543-XII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”) визначає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частин другої, третьої статті 4 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Часткова мобілізація може проводитися в окремих місцевостях держави, а також стосуватися певної частини національної економіки, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення (частина п'ята статті 4 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Згідно з пунктами 2, 4, 5 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов'язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.
Указом Президента України від 07.11.2022 № 758/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2739-IX, продовжено з 21.11.2022 строк проведення загальної мобілізації на 90 діб.
У подальшому, строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався. Станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні тривала загальна мобілізація, яка, в частині призову, полягала у призові військовозобов'язаних, резервістів.
Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон України № 2232-XII) у частині третій статті 1 визначає, що військовий обов'язок включає:
- підготовку громадян до військової служби;
- приписку до призовних дільниць;
- прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;
- проходження військової служби;
- виконання військового обов'язку в запасі;
- проходження служби у військовому резерві;
- дотримання правил військового обліку.
Суд вказує на те, що з метою реалізації Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” щодо обмеження гарантованого статтею 33 Конституцією України права вільно залишати територію України під час воєнного стану Кабінет Міністрів України доповнив Правила перетинання державного кордону громадянами України пунктами 2-1 - 2-13, які окреслюють підстави для виїзду за кордон у разі введення в Україні воєнного стану.
Пунктом 2-8 Правил перетинання державного кордону громадянами України визначено, що у разі введення в Україні воєнного стану пропуск водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних рішень про виїзд за межі України, виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Рішення про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, приймається Мінінфраструктури або обласними, Київською міською військовими адміністраціями за наявності відповідного обґрунтування щодо обсягів вантажів та кількості транспортних засобів, необхідних для їх перевезення, у листах від будь-якого з таких органів, підприємств, установ, організацій, закладів: військових, правоохоронних органів; військових адміністрацій; медичних закладів; відправників чи отримувачів гуманітарної допомоги.
Мінінфраструктури або обласні, Київська міська військові адміністрації надсилають до Адміністрації Держприкордонслужби рішення про виїзд за межі України зазначених в абзаці першому цього пункту осіб для врахування під час їх виїзду за межі України.
Враховуючи наведене, підтвердженням права на перетинання державного кордону на виїзд з України чоловіків-водіїв, волонтерів є сукупність таких умов: наявність відповідного рішення про виїзд за межі України; наявність інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
При цьому, рішення про виїзд за межі України водіїв приймається за наявності відповідного обґрунтування щодо обсягів вантажів та кількості транспортних засобів, необхідних для їх перевезення, у листах від будь-якого з таких органів, підприємств, установ, організацій, закладів.
Накладаючи на фактичні обставини справи описане правове регулювання, суд зазначає, що згідно з долученим до матеріалів справи посвідченням, виданим асоціацією “Підприємства Полісся”, позивач має статус волонтера.
Наказом Харківської обласної військової адміністрації від 29.03.2023 №59В, прийнятим відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України”, з метою забезпечення пропуску водіїв, які під час воєнного стану здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, узгоджено виїзд за межі України громадянам України згідно з додатком, у якому вказано і позивача.
Згідно з пунктом 3 означеного наказу на керівника апарату Харківської обласної військової адміністрації покладено обов'язок внести інформацію щодо зазначених громадян до відповідної інформаційної системи, довести зазначений наказ до відома Адміністрації Державної прикордонної служби України для врахування під час виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України.
У додатку до наказу Харківської обласної військової адміністрації від 29.03.2023 №59В зазначено термін дії рішення про перетин кордону для позивача - 30.06.2023.
Суд зауважує, що згаданий наказ Харківської обласної військової адміністрації, який у розумінні положень пункту 2-8 Правил перетинання державного кордону громадянами України є рішенням про виїзд за межі України, прийнятий на підставі звернення асоціації “Підприємства Полісся”, яке скеровувалось начальнику Харківської обласної військової адміністрації та в якому містилось прохання узгодити право на перетин кордону з метою доставки гуманітарної допомоги з м. Горжув-Великопольський, Польща до м. Харків, України, зокрема позивачу.
Суд звертає увагу на те, що наказ Харківської обласної військової адміністрації від 29.03.2023 №59В з додатком супровідним листом від 29.03.2023 №01-46/1726 надіслано на адресу голови Державної прикордонної служби України, що відповідає вимогам пункту 2-8 Правил перетинання державного кордону громадянами України.
Окремо суд вважає за необхідне додати, що відповідач в оскарженому рішенні не вказав щодо відсутності інформації про позивача у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що для перетину державного кордону України позивач надав уповноваженій особі відповідача документи, які надавали йому право на перетин державного кордону України на підставі пункту 2-8 Правил перетинання державного кордону громадянами України.
Також суд вважає за доцільне звернути увагу на принцип юридичної визначеності. Так, Конституційний Суд України у рішенні рішення Конституційного Суду України від 06.06.2019 № 3-р/2019 виходить з того, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм (абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 06.06.2019 № 3-р/2019).
Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019).
Беручи до уваги наведене, оцінюючи правомірність оскарженого рішення, суд підкреслює, що відповідач не вказав, з посиланням на норми чинного законодавства, які документи, окрім поданих, повинен був подати позивач при перетині державного кордону України на підставі пункту 2-8 Правил перетинання державного кордону громадянами України.
Суд також вказує, що наявність “законних очікувань” є передумовою для відповідного захисту. В свою чергу, умовою наявності законного очікування в розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави (sufficient legal basis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Іншими словами, законне очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права.
Відтак у позивача при спробі перетнути державний кордон України були законні очікування - встановлене чинним законодавством право перетину державного кордону України.
Суд зазначає, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень, згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України, є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Про обов'язок уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України приймати обґрунтоване рішення про відмову у перетинанні державного кордону також вказано і в частині першій статті 14 Закону України №1710-VI.
Критерій обґрунтованості вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Суд також вказує на те, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
У спірному випадку відсутність в оскарженому рішенні посилань на перелік документів, які позивач не подав для перетину кордону безумовно свідчить про його необґрунтованість, що, окрім цього, поставило позивача у невизначене становище, та позбавило його можливості подати необхідні, на думку державного органу, документи для перетину державного кордону України.
Резюмуючи викладені висновки, суд вважає, що рішення відповідача від 11.05.2023 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку, не відповідає критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, а тому таке є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання 7-ий прикордонний Карпатський загін Державної прикордонної служби України не чинити перешкод позивачу в перетині державного кордону України за наявності паспорта громадянина України для виїзду за кордон, рішення державної обласної військової адміністрації або Мінінфраструктури, оформлені у вигляді наказу або розпорядження та у зв'язку із перебуванням в інформаційній системі, адміністратором якої є Укратрансбезпека, то суд зазначає, що встановлення наявності/відсутності законних підстав для перетинання державного кордону України особами згідно з положеннями Закону України №1710-VI належить до повноважень уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України.
Суд вказує на те, що дискреція це не обов'язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов'язку.
Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України “органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.
Зв'язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі “Hasan and Chaush v.Bulgaria” № 30985/96).
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у поставної від 24.12.2020 у справі №802/1286/18-а.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що питання встановлення наявності/відсутності законних підстав для перетинання державного кордону України особами є дискреційним правом уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а не обов'язком. Суд при вирішенні спору не може переймати на себе цих повноважень. Також суд не може надавати правової оцінки діям відповідача, які можуть бути вчинені ним в майбутньому. До цього ж, заборона прийняття в майбутньому відповідачем рішень про відмову позивачу в перетині державного кордону України, не узгоджується з принципами адміністративного судочинства.
Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача не чинити перешкод позивачу в перетині державного кордону України не підлягає до задоволення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України від 11.05.2023 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку, прийняте щодо ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321653, місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул.Личаківська, 74) на користь ОСОБА_1 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Мричко Н.І.