ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2023 рокусправа № 380/24541/23
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області код ЄДРПОУ 13358826, місцезнаходження: 43026, м.Луцьк, вул.Кравчука 22в (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул.Митрополита Андрея, 10 (далі - відповідач-2), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №134850011246 від 08.09.2023 про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Закону України “Про пенсійне забезпечення”;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 01.09.2023 призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років як працівнику освіти згідно з пунктом “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, зарахувавши стаж роботи з 30.08.1994 по 14.08.1998 на посаді вихователя учнівської молоді Межирічанської неповної середньої школи.
Ухвалою від 06.11.2023 судддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №134850011246 від 08.09.2023 про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Позивач вважає, що її стаж роботи з 26.10.1993 по 31.08.1997 на посаді вихователя та з 30.08.1994 по 14.08.1994 на посаді вихователя учнівської молоді Межирічанської неповної середньої школи підтверджено відомостями трудової книжки. Зазначає, що станом на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії її спеціальний стаж становив більше 25 років, що є достатнім для призначення пільгової пенсії. Вважаючи рішення відповідача-1 про призначення пенсії за вислугу років протиправним, звернулася до суду з позовом про його скасування.
30.11.2023 на адресу суду від представника відповідача -2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позову заперечує. Відзив обґрунтований тим, що посада «вихователь учнівської молоді» не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту, і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909. Також відповідач-2 зазначає, що він не приймав оскарженого рішення, а відтак, немає підстав зобов'язувати його призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років як працівнику освіти.
Відповідач-1 правом на подання відзиву на позовну заяву до суду не скористався.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
01.09.2023 позивач звернулася до відповідача-2 із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням відповідача-1 №134850011246 від 08.09.2023 у задоволенні заяви позивача відмовлено з тих підстав, що пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років з дотриманням певних умов, зокрема працівники освіти за наявності спеціального стажу:
- 25 років - на 01.04.2015;
- 25 років та 6 місяців - на 01.01.2016;
- 26 років і 6 місяців - на 10.10.2017.
Відповідач-1 встановив, що страховий стаж позивача становить 34 роки 01 місяць 10 днів, спеціальний стаж за вислугу років - 21 рік 02 місяці 12 днів. До спеціального стажу не зараховано період з 30.08.1994 по 14.08.1998, оскільки посада «вихователь учнівської молоді» не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту, і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.
Не погоджуючись з рішенням відповідача-1 №134850011246 від 08.09.2023 про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Закону України “Про пенсійне забезпечення”, позивач звернулася до суду з відповідним позовом.
Вирішуючи спір по суті суд виходив з такого.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до пункту 2-1 Розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” особам, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення”. Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 згаданого Закону.
Стаття 2 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року №1788-XII визначає, що за таким Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно з статею 7 Закону України “Про пенсійне забезпечення” звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статті 52 Закону України “Про пенсійне забезпечення” право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту “е” статті 55 згаданого закону.
Пунктом “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (в редакції, чинній до 01.04.2015) передбачалось, що працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 №213-VIII (надалі за текстом - Закон №213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту “е” статті 55 Закону №1788), а Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 року №911-VIII (надалі по тексту - Закон №911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті “е” статті 55 Закону №1788.
Так, відповідно до внесених змін до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
В свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту “а” статті 54, статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991року №1788-XII зі змінами, внесеними Законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 року №213-VIII, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 року №911-VIII.
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України вказав, що положення п “а” ст. 54, ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті “а” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах “е”, “ж” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої 3 статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також, Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту “а” статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту “а” статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019, положення пункту “а” статті 54, статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 №213-VIII, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України такого Рішення.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213 та Законом №911.
Отже, на день звернення позивача із заявою від 01.09.2023 про призначення пенсії за вислугу років, пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.
Так, до Переліку віднесено, зокрема: дитячі будинки, дитячі трудові та виховно-трудові колонії, дитячі приймальні пункти і приймальники-розподільники для неповнолітніх, логопедичні пункти і стаціонари, школи-клініки; дошкільні навчальні заклади всіх типів.
До Переліку посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років віднесено, зокрема: директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної частини або роботи, вчителі, вихователі, вихователі-методисти, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, майстри виробничого навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи, музичні керівники.
Згідно розділу 1 “Освіта” Переліку №9090 правом на пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” користуються, зокрема, вихователі та педагоги - організатори загальноосвітніх навчальних закладів освіти.
Суд встановив, що у період з 30.08.1994 по 14.08.1998 позивач працювала на посаді вихователя учнівської молоді Межирічанської неповної середньої школи, що підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_2 від 16.08.1992.
Системний аналіз викладених положень дає підстави для висновків про те, що відповідач-1 протиправно відмовив позивачу у зарахуванні до спеціального стажу періоду роботи з 30.08.1994 по 14.08.1998 на посаді вихователя учнівської молоді Межирічанської неповної середньої школи.
Суд також враховує довідки відділу освіти Жидачівської міської ради від 17.10.2023 №554 та №553, згідно з якими педагогічний стаж позивача становить 31 рік 0 місяців 16 днів та включає в себе період з 30.08.1994 по 14.08.1998 на посаді вихователя учнівської молоді Межирічанської неповної середньої школи.
З урахуванням викладеного суд висновує про протиправність рішення відповідача-1 №134850011246 від 08.09.2023 про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Закону України “Про пенсійне забезпечення”, а тому таке необхідно скасувати.
Водночас, суд враховує, що у випадку призначення позивачу пенсії за вислугу років така перебуватиме на обліку у відповідача-2.
З метою ефективного поновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-2 з 01.09.2023 призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років як працівнику освіти згідно з пунктом “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, зарахувавши стаж роботи з 30.08.1994 по 14.08.1998 на посаді вихователя учнівської молоді Межирічанської неповної середньої школи.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із статею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частина друга статті 77 КАС України вказує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Вирішуючи питання встановлення судового контролю у справі, що розглядається, суд виходить із наступних міркувань.
Питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано статтею 382 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно із частиною другою статті 382 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Проаналізувавши наведені положення КАС України, можна дійти висновку, що суд може встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Отже, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів невиконання відповідачем рішення суду у даній справі, тому відсутні підстави для встановлення судового контролю та зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1, який прийняв оскаржене рішення, необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1073,60грн.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №134850011246 від 08.09.2023 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 01.09.2023 призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за вислугу років як працівнику освіти згідно з пунктом “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, зарахувавши стаж роботи з 30.08.1994 по 14.08.1998 на посаді вихователя учнівської молоді Межирічанської неповної середньої школи.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області код ЄДРПОУ 13358826, місцезнаходження: 43026, м.Луцьк, вул.Кравчука 22в на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три)грн 60 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя А.Г. Гулик