Справа №761/23109/23
н/п 1-кп/766/2160/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2023року Херсонський міський суд Херсонської області в складі колегії:
головуючого судді: ОСОБА_1
суддів:
ОСОБА_2
ОСОБА_3
за участю:
секретаря: ОСОБА_4
прокурора: ОСОБА_5
обвинуваченої: ОСОБА_6
захисника: ОСОБА_7
під час відкритого підготовчого судового засідання з розгляду кримінального провадження № 2023000000000436 від 28.04.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111-2 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
На розгляд до Херсонського міського суду Херсонської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111-2 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді «тримання під вартою» стосовно обвинуваченої ОСОБА_6 . В обґрунтування клопотання зазначено, що ризики, які існували на момент обрання найбільш суворого запобіжного заходу не зменшились.
Обвинувачена та захисник заперечили проти клопотання прокурора проти продовження застосування запобіжного заходу у вигляд тримання під вартою, вважаючи ризики неактуальними.
Захисник ОСОБА_7 призначений на підставі ухвали суду на одну процесуальну дію.
Вирішуючи заявлене прокурором клопотання про доцільність продовження щодо ОСОБА_6 терміну раніше обраного запобіжного заходу, заслухавши думку учасників судового засідання, суд вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити, виходячи з наступного.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, за санкцією якого передбачено покарання строком понад десять років позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої.
Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 199 КПК України, суд при вирішенні питання щодо доцільності подальшого тримання під вартою обвинуваченого, повинен враховувати зокрема таке: чи не зменшився заявлений ризик або чи не з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; встановити наявність обставин, які перешкоджають завершенню провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Оцінюючи наявність ризиків, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує можливість обвинуваченої переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків, допит яких на даному етапі судового розгляду не розпочато; переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Щодо ризиків, які вказав прокурор, передбачених п.1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КК України, суд зазначає наступне.
Так, ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу, як встановлено у пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі», але зі спливом часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою, за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевіркою, дачі показів (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клоот проти Бельгії»).
Так, враховуючи, що на даній стадії розгляду справи, свідки ще не давали покази в суді, то ризик можливого незаконного впливу на свідків є актуальним.
Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень (зокрема, «Харченко проти України» (Заява № 40107/02) від 10 лютого 2011 року, «Фельдман проти України» (Заяви № 76556/01 та № 38779/04) від 08 квітня 2010 року) неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу. Таким чином, зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і органи досудового розслідування чи прокурор мають навести інші підстави для продовження строку тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані.
24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Зазначений Указ затверджений прийнятим Верховною Радою України Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ. У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався, на час розгляду клопотання в України введено режим воєнного стану.
При цьому суд враховує правовий режим військового стану не як ризик, а як обставину яка вказує на наявність актуальних ризиків, заявлених прокурором.
Крім того, оскільки інкримінований обвинуваченій злочин спрямований проти національної безпеки України, тому перебуваючи на волі, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, існує ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
При цьому, суд враховує, що тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченої у випадку визнання його винуватим у вчиненні злочину, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, адже враховується у сукупності із іншими обставинами кримінального провадження.
Також при вирішенні клопотання суд враховує, суспільний резонанс, даної категорії правопорушень.
Обставини, на які посилається захисник не зменшують встановлені ризики та не є визначальними аргументами, які б могли бути запорукою належної процесуальної поведінки та надали б можливість застосувати до обвинуваченої запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Згідно ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто «тримання під вартою».
Виходячи із змісту ст. 15 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод- під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом.
Також при вирішенні питання суд бере до уваги у сукупності обставини, які передбачені ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, яке може бути застосоване до обвинуваченої у разі доведення обсягу обвинувачення під час судового розгляду; відсутність достовірних відомостей про наявність міцних соціальних зв'язків, як то перебування на утриманні неповнолітніх дітей; судом також враховуються вік та стан здоров'я обвинуваченої, які не перешкоджають подальшому утриманню в умовах ізоляції від суспільства, оскільки даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою до суду не надходило, що дає можливість зробити висновок про те, що її здоров'я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув'язнення.
Отже, запобіжний захід був обґрунтовано застосований з урахуванням даних про особу обвинуваченого, тяжкості злочину, який йому інкримінується та інших обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання такого запобіжного заходу, передбачених ст. ст. 176-178, 183, 193-194, 196 КПК України, оскільки вищевказане в своїй сукупності, вказує на наявність ризиків, які були підставами для обрання відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і не перестали існувати, а тому застосування більш м'якого запобіжного заходу, не зможе запобігти вищезазначеним ризикам.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, при вирішені питання, чи було особу «обвинувачену в кримінальному правопорушенні» для цілей статті 6 Конвенції, необхідно виходити з таких трьох критеріїв: категорія даного провадження згідно з національним законодавством; суттєві характерні риси цього провадження; вид та суворість міри покарання, яке можу бути призначено заявникові. [«O. v. Norway», n. 33926].
«Законність» тримання під вартою з погляду національного закону не завжди є вирішальним чинником. Європейський суд з прав людини зазначає, що тримання під вартою протягом зазначеного періоду має відповідати меті пункту 1 статті 5 Конвенції, яка забороняє безпідставне позбавлення свободи. [«Гаважук проти України», п. 63654]; [«Мурукін проти України», п. 34]; [«Буряга проти України», п. 54655]; [«Фельдман проти України», п. 68656].
Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З постанов Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі № 674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012 убачається, що усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.
У рішенні від 26.01.1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого у вигляді взяття під варту, на даному етапі провадження не зменшились.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши у сукупності всі обставини, з метою запобігти спробам обвинуваченого ухилитися від суду, від виконання процесуальних дій, перешкодити встановленню істини у справі, забезпечити виконання ним процесуальних рішень, суд не знаходить підстав для зміни щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу на менш суворий, з урахуванням цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу правової визначеності, вважає доцільним, продовжити дію раніше обраного запобіжного заходу щодо обвинуваченої ОСОБА_6 строком на 60 діб.
Обставин, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачених ч.2 ст. 183 КПК України судом не встановлено.
Згідно ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених 109--114-2, 258-258-6, 260-261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Тому заставу в якості альтернативного запобіжного заходу суд не зазначає.
Керуючись ст. ст. 27, 176-178, 183, 197, 314-317, 369, 371, 372, 376 КПК України, п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу - задовольнити.
Продовжити строк «тримання під вартою» ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обвинуваченої, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111-2 КК України на 60 днів до 03.02.2024року включно.
Ухвала може бути оскаржена в частині продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором протягом 5 (п?яти) днів з дня її проголошення безпосередньо до Херсонського апеляційного суду.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Повний текст оголошено 08.12.2023 року об 13-00 год.
Судді:
ОСОБА_1
ОСОБА_3
ОСОБА_8