ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 351/724/23 пров. № А/857/16281/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Кухтея Р.В., Коваля Р.Й.
за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області,
на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2023 року (суддя - Собко В.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Снятин, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №351/724/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області,
про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
встановив:
У березні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, в якому просив скасувати постанову серії БАД №253832 винесену 15.03.2023 року поліцейським СРПП відділення поліції №1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РВП Адамчуком М.І., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. за ст.132-1 КУпАП.
Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2023 року адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову серії БАД №253832 винесену 15.03.2023 року поліцейським СРПП відділення поліції №1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РВП Адамчуком Михайлом Івановичем, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. за ст.132-1 КУпАП. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ст.132-1 КУпАП - закрито. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 547,54 грн. та 7000,00 грн. витрат на оплату правничої допомоги.
З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду є незаконним у зв'язку з невірним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, необґрунтованим у зв'язку з не з'ясуванням обставин, що мають значення для цієї справи, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що жодних матеріалів адміністративного позову відповідач не отримував, а судом першої інстанції на офіційну адресу ГУНП в Івано-Франківській області не надсилалось, а тому право на доведення винуватості ОСОБА_1 та право на захист - не було надано ГУНП в Івано-Франківській області у повному обсязі. Судом за відсутності жодних пояснень відповідача по суті позову не витребувано таких доказів у ГУНП в Івано-Франківській області для їх дослідження. Щодо рішення суду в частинні стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, на думку відповідача, такі витрати не є співмірними з складністю справи та виконаних ним робіт, а також ціною позову.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 03.08.2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін (їх представників).
Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу необхідно задоволити частково.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованої не в автоматичному режимі від 15.03.2023 року серії БАД №253832, складеної поліцейським СРПП відділення поліції №1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РВП Адамчуком М.І., визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, зокрема в тому, що керуючи т/з «FORD TRANSIT» у с. Марківці по вул. Центральна, ОСОБА_1 , перевозив 400 літрів дизельного палива не в обладнаному транспортному засобі для перевезення небезпечних вантажів, чим порушив ПДР України, скоївши адміністративне правопорушення, передбачене ст.132-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн (а.с. 6).
Не погодившись із винесенням вказаної постанови, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Приймаючи у вказаній справі рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано належних доказів, які б спростували докази, надані позивачем.
Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є протиправність постанови поліцейського про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дотримання правил дорожнього руху.
Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст.53 цього Закону).
Статті 132-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.
Як вірно зауважив суд першої інстанції, оскаржена постанова БАД №253832 від 15.03.2023 відносно ОСОБА_1 не містить зазначення того, який саме пункт ПДР позивачем дотримано не було, а також за якою частиною статті 132-1 КУпАП притягнуто позивача до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з частинами 1, 2 ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП).
Як передбачено приписами ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з положеннями ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За змістом ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з ч.4 ст.258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.283 КУпАП, постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (ПІБ, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (ПІБ (за наявності) дата народження, місце проживання чи перебування); опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1, 4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.2 ст.74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 75 КАС України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Отже, у розглядуваній адміністративній справі відповідач, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема довести факт вчинення позивачем порушень Правил дорожнього руху відповідними доказами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позивач факт вчинення ним адміністративного правопорушення заперечив. Вказує, що відповідачем неналежно встановлено факт скоєння адміністративного правопорушення, оскільки правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів не порушував.
Перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, надаючи правову оцінку встановленим у справі обставинам справи, колегія суддів вважає, що відповідач в суді першої інстанції не довів факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.132-1 КУпАП, не надавши до суду першої інстанції жодних доказів на підтвердження правомірності свого рішення.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідач двічі повідомлявся належним чином про розгляд справи та викликався в судове засідання на 11.07.2023 року і 03.08.2023 року (а.с. 18, 21), однак представник відповідача в судове засідання не з'явився. Відзиву на позовну заяву відповідач не подав.
Крім цього, апеляційна скарга відповідача не містить жодних обґрунтувань чи покликань на докази по суті пред'явленого позивачу у вину правопорушення.
За встановленого, правильним є висновок суду першої інстанції, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.132-1 КУпАП.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача у відповідній частині висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки суд першої інстанції врахував наявні у справі докази та норми правового регулювання у спірних правовідносинах, перевіривши оскаржену постанову відповідача, вірно керувався чинними нормами законодавства та дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів вчинення позивачем порушення, яке б були підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності.
З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції у згаданій частині є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним з'ясуванням обставин, якій мають значення для правильного рішення справи, а тому у цій частині рішення суду необхідно залишити без змін.
Що ж стосується розподілу судом першої інстанції понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Отже, наведеними вище правовими нормами встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до ст.17 Закону України №3477- IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору. При визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач у позовній заяві зазначив орієнтовний розмір судових витрат на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн..
На доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу подав до суду: ордер на надання правової допомоги, від 24.03.2023; договір про надання юридичних послуг №79/23 від 23.03.2023; додаткову угоду до договору про надання правової допомоги №79/23 від 23.03.2023; прибутковий касовий ордер від 24.03.2023 на суму 7000,00 грн..
На підставі наданих доказів суд з'ясував такі види понесених позивачем витрат: консультація клієнта, узгодження правової позиції - 500 грн.; опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні питання - 500,00 грн.; підготовка, складання та подання позовної заяви - 4000 грн.; орієнтовна кількість судових засідань за позовом вартістю 1000 грн./засідання - 2000 грн. (2 засідання).
Водночас, взявши до уваги принцип співмірності, напрацьовану правову позицію щодо аналогічних правовідносин, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, колегія суддів вважає, що визначений позивачем розмір вартості професійної правничої допомоги у вказаній справі в сумі 7000 грн. є завищеним.
Колегія суддів приходить до висновку, що обсяг наданої стороні позивача правничої допомоги у вказаній справі в суді першої інстанції складає не більше 2000 грн., який відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), співмірності із складністю справи та обсягу виконаних адвокатом робіт. Зокрема: - консультація клієнта, узгодження правової позиції, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні питання (затрачений час - не більше однієї години) = 1000 грн.; - підготовка, складання та подання позовної заяви (затрачений час - не більше однієї години) = 1000 грн..
При цьому, слід зазначити, що згідно матеріалів справи адвокат Петричка О.Є. не брав участі в жодному судовому засіданні в суді першої інстанції, а тому являється безпідставною вимога в частині відшкодування 2000 грн. за участь у 2-х судових засіданнях.
Відтак, з огляду на встановлені обставини з урахування критеріїв пропорційності, значенням справи для сторони, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, на переконання апеляційного суду розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції необхідно зменшити до 2000 гривень.
Отже, на підставі положень статті 317 КАС України колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату правничої допомоги, замінивши суму «7000 грн» на «2000 грн».
В решта частині рішення чуду першої інстанції необхідно залишити без змін як законне і обгрунтоване.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області - задоволити частково.
Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2023 року в адміністративній справі №351/724/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - змінити в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 витрат на оплату правничої допомоги, замінивши суму «7000 грн» на «2000 грн».
У решта частині рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2023 року в адміністративній справі №351/724/23 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і в касаційному порядку не оскаржується.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Р. В. Кухтей
Р. Й. Коваль
Повний текст постанови суду складено 07.12.2023 року