ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/6431/20 Суддя (судді) першої інстанції: Мамедова Ю.Т.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
при секретарі судового засідання Дудин А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Верховного Суду України подану головою ліквідаційної комісії Соловйовою Л.В. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України та Верховного Суду України, за участю третьої особи - Верховного Суду, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної судової адміністрації України та Верховного Суду України, за участю третьої особи - Верховного Суду в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ ДСА України від 28.02.2018 р. №48/к про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з ліквідацією ВСУ на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді керівника апарату ВСУ з 01.03.2018 р.;
- стягнути з ВСУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 2340321,12 грн
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 11 жовтня 2021 року позов задовольнив у повному обсязі.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Верховний Суд України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обгрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правові наслідки прийняття Конституційним Судом України рішення КСУ №2-р/2020, оскільки згідно частини 2 ст.152 Конституції України та статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Апелянт зазначив, що наказ №58/к прийнято в порядку і у спосіб, визначений Законом, а також в межах повноважень Голови ДСА.
Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апелянт зазначив, що довідка від 05.03.2020 №173, надана позивачем на підтвердження позовних вимог щодо розміру середньої заробітної плати, не має жодної юридичної сили та не створює жодних правових наслідків, оскільки особа, яка їх видала, не наділена такими повноваженнями, позаяк видача таких довідок належить виключно до компетенції комісії з припинення ВСУ. Також на переконання апелянта суд першої інстанції не звернув уваги на те, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати ( компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив відмовити у задоволенні останньої. Позивач зазначив, що його в порушення ч.4 ст.152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» звільнено з посади керівника апарату Верховного Суду України за відсутності відповідного подання голови ВСУ. Також позивач зазначив, що відповідачами не надано до суду жодних доказів, які б доводили неправомірність розрахунку суми, яку просив стягнути позивач за час вимушеного прогулу.
ДСА України у відзиві на апеляційну скаргу підтримав апеляційну скаргу та просив закрити провадження у справі. Відповідач зазначив, що норми законодавства, що діяли на момент звільнення позивача з посади керівника апарату Верховного Суду України, передбачали ліквідацію ВСУ. Визнання у подальшому окремих положень Закону неконституційними не дає законних підстав для їх застосування до спірних правовідносин, оскільки вони виникли до прийняття рішення Конституційним Судом України від 18.02.2020, а отже звільнення позивача відбулося у порядку та відповідно до вимог чинного станом на 28.02.2018 законодавства.
Також ДСА України зазначено, що позивачем пропущено строк встановлений КАС України для звернення до суду з позовом. Так оскаржуваний наказ про звільнення з посади видано 28.02.2018, а з позовом до суду позивач звернувся лише 17.03.2020. На переконання ДСА України наявні підстави для закриття провадження у справі.
Представник Верховного Суду у судовому засіданні також просив скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позов без розгляду з підстав пропуску строку позивачем на звернення з позовом до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.2 ст.308 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 25.12.2006 було призначено на посаду керівника апарату ВСУ.
20.12.2017 позивачем отримано повідомлення за підписом Голови ДСА України про зміну істотних умов державної служби, згідно якого відповідно до п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону « 1402-VIII, постанови Пленуму Верховного Суду від 31.11.2017 №2, на підставі ст.43 Закону України «Про державну службу» повідомлено керівника апарату ВСУ ОСОБА_1 про майбутнє звільнення із займаної посади за п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».
28.02.2018 Головою ДСА України Холоднюком З. прийнято оскаржуваний наказ «Про звільнення ОСОБА_1 , яким звільнено позивача із займаної посади 28.02.2018 у зв'язку з ліквідацією установи, п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.
Не погоджуючись із вищевказаним наказом, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Колегія суддів звертає увагу, що перевірка дотримання позивачем строку звернення до суду передує розгляду питання щодо правомірності наказу відповідача, що оскаржується (розгляду справи по суті). Встановлення обставин, що свідчать про порушення строку звернення до суду є перешкодою для розгляду справи по суті.
Статтею 122 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частинами третьою та п'ятою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 17 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Оскільки цей спір виник з приводу звільнення з публічної служби, до спірних відносин застосовується місячний строк звернення до адміністративного суду. Відтак, положення процесуального закону пов'язують початок перебігу строку звернення до суду або з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, або з дня, коли особа могла дізнатися їх порушення.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/241/21, проаналізувавши положення частини п'ятої статті 122 КАС України, дійшла висновку, що нею встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, однак такі не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, строк, передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»),
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).
Разом з цим, колегія суддів зауважує, що Конституційний Суд України у рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/201 зазначив, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
В даному випадку позивач у позовній заяві зазначив, що ним не пропущено місячний строк на звернення до суду з даним позовом, оскільки строк повинен обчислюватися починаючи з дня оприлюднення рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020.
Колегія суддів зазначає, що прийняття Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 не може слугувати підставою для поновлення позивачу строку на звернення до суду, адже даним актом суду вирішено виключно питання відповідності/невідповідності Конституції України окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Вказане рішення жодним чином не стосується прав та інтересів позивача.
Як вбачається з матеріалів справи оскаржуваний наказ був прийнятий 28.02.2018.
Позивач з 28.02.2018 був обізнаний про його звільнення з роботи, проте з позовом до суду звернувся лише 17.03.2020, тобто з пропуском місячного строку, який визначений нормами адміністративного судочинства.
Позивачем не обґрунтовано та не надано жодного належного доказу, що унеможливило останнього подати позовну заяву у встановлений адміністративним судочинством місячний термін.
При цьому у судовому засіданні представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 знав про порушення своїх прав з моменту ознайомлення зі зспірним наказом, проте чекав нормативного врегулювання питання.
Частиною 1 статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Також пунктом 8 ч. 1 ст. 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції помилково не надав оцінку даним обставинам, зокрема, пропуску позивачем звернення до суду з даним позовом, адже у даному випадку, наявні правові підстави для залишення без розгляду адміністративного позову, у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду без поважних на те причин.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що даний позов підлягає залишенню без розгляду, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2021 року - скасуванню.
Доводи представника позивача про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у справі з підстав того, що апеляційна скарга, на підставі якої було відкрито апеляційне провадження, підписана особою Соловйовою Л. , як головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України у якої не має повноважень щодо підписання апеляційної скарги від імені Верховного Суду України, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки станом на час подання апеляційної скарги та на час розгляду справи судом апеляційної інстанції у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних містяться відомомсті про уповноважених осіб, які можуть представляти інтереси Верховного Суду України, зокрема серед таких осіб є й голова ліквідаційної комісії.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Керуючись ст. ст. 240, 315, 317, 319, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Верховного Суду України подану головою ліквідаційної комісії Соловйовою Л.В.- задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2021 року- скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України та Верховного Суду України, за участю третьої особи - Верховного Суду, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 07.12.2023.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких