Головуючий І інстанції: Сагайдак В.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2023 р. Справа № 520/16487/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2023 по справі № 520/16487/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
29.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення № 203950008452 від 17.05.2023 року про відмову у призначенні пенсії; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 10.05.2023 року пенсію за віком на пільгових умовах по списку №2.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2023 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про відмову в призначенні пенсії № 203950008452 від 17.05.2023 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 , пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 550 грн (п'ятсот п'ядесят гривень).
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2023 у справі №520/16487/23 повністю та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідач - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не зазначило підстав та мотивів не врахування періоду з 23.11.1993 по 26.03.1999 до загального стажу. Висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості не зарахування вказаного періоду до загального страхового стажу на думку позивача є невірним, оскільки відсутнє таке обґрунтування зі сторони ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Крім того вважає хибними висновки суду першої інстанції про те, що на момент розгляду заяви позивача про призначення пенсії відсутній міжнародний договір з російською федерацією з приводу пенсійного забезпечення, а відтак положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території російської федерації. Адже у період його роботи з 23.11.1993 по 26.03.1999 Україна була стороною Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення та Угоди між Урядом України і Урядом російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, тому Позивач має право на зарахування йому до загального трудового стажу цей період для призначення пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просили врахувати викладені ними пояснення при прийнятті рішення. Вказали, що спірне Рішення №203950008452 від 17.05.2023 приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області. Також надали суду свої пояснення з приводу ухваленого ним Рішення №203950008452 від 07.04.2023.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просили залишити апеляційну скаргу без задоволення та зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про призначення пенсії позивачу. Відповідно до прийнятого рішення вік позивача на дату звернення становить 55 років 0 місяців 24 дні, страховий стаж позивача - 26 років 11 місяців та 22 дні, пільговий стаж за Списком №2 - 12 років 9 місяців 21 день. До страхового стажу згідно трудової книжки не зараховано періоди з 05.12.1989 по 30.05.1990 оскільки номер наказу про звільнення з роботи виправлено та не завірено у встановленому порядку; з 01.09.1990 по 26.09.1991 оскільки дата наказу про прийняття на роботу (01.09.1991) календарно не відповідає даті прийняття. Крім того, вказали, що спірне рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не приймало, а тому не може їх переглянути чи змінити. У відповідності до чинного законодавства Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не має повноважень на вчинення будь-яких інших дій з приводу пенсійного забезпечення позивача, у тому числі за рішенням суду, оскільки спірне рішення приймав інший орган - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач звернувся через сервісний центр Пенсійного фонду України в місті Дергачі Харківської області до відповідного територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком.
За результатом розгляду заяви Позивача йому було надано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначені пенсії № 203950008452 від 07.04.2023. Позивачу у порядку роз'яснення цього рішення було запропоновано надати документи, складені у відповідності до чинних норм, що підтверджують його пільговий стаж роботи для призначення пенсії за віком.
10.05.202 позивач, зібравши від роботодавців необхідні довідки, повторно звернувся через сервісний центр ПФУ в місті Дергачі Харківської області із заявою про призначення пенсії за віком.
За результатом розгляду повторної заяви позивача йому було надано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначені пенсії № 203950008452 від 17.05.2023. Так у цьому рішенні від 17.05.2023 органом Пенсійного фонду України встановлений пільговий стаж роботи за Списком № 2 - 12 років 9 місяців 21 днів, а загальний страховий стаж 26 років 11 місяців 22 днів.
Позивач, не погодившись з рішенням про відмову у призначенні пенсії № 203950008452 від 17.05.2023, звернувя до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що на момент розгляду заяви позивача про призначення пенсії відсутній міжнародний договір з російською федерацією з приводу пенсійного забезпечення, а відтак положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території російської федерації. При цьому, зазначив, що особа набуває стаж у відповідній державі-учасниці якщо суб'єкт, з яким така особа укладає трудовий договір або вступає в інші службові відносини, зареєстрований на території російської федерації. З огляду на зазначене, не зарахування відповідачем вказаного періоду до страхового стажу позивача є обґрунтованим.
Колегія суддів частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу відмови в призначенні пенсії через незарахування до страхового стажу окремих періодів роботи та, як наслідок, відмови в призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу (26 років 11місяців 22 днів замість необхідних 30 років).
Щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 05.12.1989 по 30.05.1990 та з 01.09.1990 по 26.09.1991, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з абз. 1 п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
З огляду на викладене, для призначення пенсії позивачу згідно ст. 114 Закону №1058-IV, необхідно досягнення певного віку, наявність загального стажу роботи та наявність стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №2.
В межах розгляду цієї справи не є спірним наявність у позивача достатнього пільгового стажу та досягненням ним необхідного пенсійного віку.
Спірною є відмова відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу періодів роботи з 05.12.1989 по 30.05.1990, оскільки номер наказу про звільнення з роботи виправлено та не завірено у встановленому порядку; з 01.09.1990 по 26.09.1991 оскільки дата наказу про прийняття на роботу (01.09.1991) календарно не відповідає даті прийняття на роботу.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).
Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.11 Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до п. 2.12 Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Отже, дії відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача вказаного у його трудовій книжці з підстав того, що така книжка заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок є неправомірними, адже позивач не може нести відповідальність за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки. При цьому наявні виправлення в трудовій книжці не є суттєвими та дають повне уявлення про наявну трудову діяльність позивача.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 05.12.1989 по 30.05.1990 та з 01.09.1990 по 26.09.1991.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 23.11.1993 по 26.03.1999, колегія суддів зазначає таке.
З огляду на матеріали справи, єдиною підставою для неврахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на території рф з 23.11.1993 по 26.03.1999 на Білгородському відкритому акціонерному товариству "Теплоенергомонтаж" слугувала обставина того, що на момент розгляду заяви позивача про призначення пенсії відсутній міжнародний договір з російською федерацією з приводу пенсійного забезпечення, а відтак положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території російської федерації.
Колегія суддів критично оцінює такі висновки суду першої інстанції та зазначає таке.
Частиною четвертою статті 1 Закону № 1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди "Про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано трудову книжку НОМЕР_2 , з якої вбачається факт роботи позивача в спірний період на Білгородському відкритому акціонерному товариству "Теплоенергомонтаж" (рф).
Колегія суддів звертає увагу, що автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється. Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.
Таким чином, суд не виявив достатніх підстав для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи/служби позивача до його страхового стажу, а тому дії відповідача щодо незарахування до страхового стажу позивача спірних періодів є протиправними.
Водночас суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі рф в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, суд зазначає, що надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією рф припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення / перерахунок пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу.
Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду, що відмова в зарахуванні стажу роботи позивача на території рф з 23.11.1993 по 26.03.1999 на Білгородському відкритому акціонерному товариству "Теплоенергомонтаж" є обгрунтованою.
Колегія суддів зазначає, що зазначені вище обставини роботи не можуть бути підставою для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача та звужує його законне право на зарахування вказаного періоду до страхового стажу роботи на вказаному підприємстві.
На підставі викладеного вище колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що спірний період роботи з 23.11.1993 по 26.03.1999 на Білгородському відкритому акціонерному товариству "Теплоенергомонтаж" має бути зарахований до страхового стажу.
Колегія суддів зазначає, що ефективним способом захисту права є такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Верховного Суду у справі № 916/3156/17 від 04 червня 2019 р.).
У постанові Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №204/362/17, вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено повноваження суду у разі задоволення позову прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Констатуючи викладене, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, колегія судів уважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і зарахувати періоди з 05.12.1989 по 30.05.1990; з 01.09.1990 по 26.09.1991; 23.11.1993 по 26.03.1999, до страхового стажу позивача та зобов'язати повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.
Отже, доводи апеляційної скарги приймаються колегією суддів у якості належних.
Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідності до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, встановлюючи протиправність прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення, однак помилково дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування періоду роботи позивача з 23.11.1993 по 26.03.1999, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни судового рішення в цій частині з підстав, викладених в цій постанові, та викладення абзацу третього резолютивної частини рішення в іншій редакції.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2023 по справі № 520/16487/23 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення у такій редакції: "Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, зарахувавши до його страхового стажу періоди з 05.12.1989 по 30.05.1990, з 01.09.1990 по 26.09.1991 та з 23.11.1993 по 26.03.1999".
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2023 по справі № 520/16487/23 по справі № 440/7204/23 залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн 50 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач І.С. Чалий
Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко