ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2023 року м. Житомир справа № 240/22117/23
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання неправомірною відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати відмову відповідача, оформлену відповіддю 0600-0216-8/51357 від 12.05.2023, в призначенні їй пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити їй пенсію як потерпілому від аварії на ЧАЕС 3-ї категорії із зниженням пенсійного віку на 6-ть років у відповідності із Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з моменту звернення до відповідача, тобто з 03.02.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що після досягнення 54-ти річного віку подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1, Пенсійний фонд) заяву про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак отримала відмову у її задоволенні, мотивовану відсутністю станом на 01.01.1993 підтвердженого необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
28.09.2023 від представника відповідача 1 до суду надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність. Зауважує, що позивачкою документально не підтверджено період проживання (роботи) станом на 1 січня 1993 року в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.
Ухвалою суду від 13.10.2023 залучено до участі у справі другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач 2) та встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву впродовж п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та позовної заяви з додатками.
09.11.2023 від представника відповідач 2 надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснює, що відповідно до поданих позивачкою підтверджуючих довідок період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у зв'язку із аварією на ЧАЕС станом на 01.01.1993 становить менше ніж 3 роки, а тому право на призначення пенсії, зі зниженням пенсійного віку, вона не набула.
Відповідно до наказів Житомирського окружного адміністративного суду: №01-53-в від 17.08.2023 (у період з 28.08.2023 до 01.09.2023), №01-71-В від 09.11.2023 (у період з 16.11.2023 до 17.11.2023), №01-80-ос від 23.11.2023 (з 30.11.2023 до 06.12.2023) суддя Єфіменко О.В. перебувала у щорічній відпустці, тому розгляд даної справи судом відкладався.
Положення ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд вказує наступне.
Встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до відповідача 1 із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон №796-XII).
Як стверджує представник відповідача 1, після реєстрації заяви позивачки та сканування копій документів засобами програмного забезпечення, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області розглянуто подану заяву за принципом екстериторіальності. За результатами розгляду заяви прийнято рішення №063550004378 від 03.03.2023 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного періоду проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.
Про зміст рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області відповідач 1 листом № 0600-0216-8/51357 від 12.05.2023 повідомило позивачку.
Позивачка не погоджується із рішенням про відмову у призначенні їй пільгової пенсії та вважає, що наявне посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи безумовно підтверджує факт її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 01.01.1993 не менше 3-х років, а тому таке рішення протиправне та підлягає скасуванню. Додатково пояснила, що з 20.06.1989 по 10.08.1994 працювала кухонним працівником ВПР ЗТВОРН в м.Рівне, яке мало філіал в с.Дубовий Гай, Овруцького району, Житомирської області, тобто населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (зона 3). Крім того, зауважує, що факт проживання та реєстрації в зоні гарантованого добровільного відселення, підтверджується народженням її дитини в с.Невгоди Овруцького району Житомирської області.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон № 796-XII).
При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону № 796-XII.
Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку, мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, а особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (абз.5-6 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-XII).
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Частиною 2 ст.56 Закону №796-XII передбачено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У свою чергу, ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року, а починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII та із врахуванням ст.26 Закону №1058-IV при призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на момент досягнення особою пенсійного віку (60 років) необхідний страховий стаж, який повинен становити не менше 29 років, при розрахунку якого слід врахувати, що від 29 років необхідного страхового стажу передбаченого ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV віднімається 6 років відповідно до ст.55 Закону №796-XII.
Як вже зазначалося, підставою для відмови у задоволенні заяви позивачки про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-XII слугував факт відсутності необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення - 3 роки, станом на 01.01.1993. При цьому, щодо необхідного страхового стажу спірних відносин у сторін, які беруть участь у розгляді справи не виникало, за наданими документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу в системі персоніфікованого обліку до страхового стажу позивачки зараховано 29 років 07 місяців 22 дні.
Між тим, як зазначено у рішенні відповідача 2 №063550004378 від 03.03.2023 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах, період роботи (проживання) - 3 роки на території зони гарантованого добровільного відселення, згідно з наданими позивачем документами не підтверджено. Як зауважили представники відповідачів, відповідно до записів №5-7 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.07.1987 з 20.06.1989 по 10.08.1994 працювала кухонним працівником ВРП ЗТВОРП м. Рівне, яке не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
У свою чергу, як пояснила позивачка ВПР ЗТВОРН м.Рівне мало філіал в с.Дубовий Гай, Овруцького району, Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (зона 3). Документально доводи позивачки не підтверджені, у зв'язку із відсутністю документів в архівному відділі Рівненського міськвиконкому, як таких, що до відділу не надходили та відомостями про їх зберігання архів не володіє, про що свідчить лист архівного відділу виконавчого комітету Рівненської міської ради №Ш-23/12-14 від 05.12.2022.
Поряд із цим, позивачка зауважила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народилася дитина - ОСОБА_2 , місце народження якої значиться с.Невгоди, Овруцького району, Житомирської області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 та копією медичної картки "Історія розвитку дитини". Крім того, її донька - ОСОБА_2 отримала посвідчення дитини, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, серії НОМЕР_3 від 18.07.1995, копія якого міститься в матеріалах справи.
Між тим, за змістом довідки виконавчого комітету Овруцької міської ради №384 від 18.11.2022, яка наявна в матеріалах справи, позивачка з 26.04.1986 до 10.10.1987, та з 22.08.1989 до даного часу зареєстрована і постійно проживає у селі Невгоди Коростенського (Овруцького) району Житомирської області, яке згідно з постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 після аварії на ЧАЕС відноситься до III- зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС.
Дана довідка складена на підставі відомостей зазначених у погосподарських книгах:
- №1 по виконкому Невгодівської сільської ради за 1986 - 1990 роки, особовий рахунок № НОМЕР_4 ;
- № НОМЕР_5 по виконкому Невгодівської сільської ради за 1991 - 1995 роки, особовий рахунок № НОМЕР_6 ;
- № НОМЕР_5 по виконкому Невгодівської сільської ради за 1996 - 2000 роки, особовий рахунок № НОМЕР_7 ;
- № НОМЕР_8 по виконкому Невгодівської сільської ради за 2001 - 2005 роки, особовий рахунок № НОМЕР_9 ;
- № НОМЕР_5 по виконкому Невгодівської сільської ради за 2006 - 2010 роки, особовий рахунок № НОМЕР_10 ;
- № НОМЕР_8 по виконкому Невгодівської сільської ради за 2011 - 2015 роки, особовий рахунок № НОМЕР_11 ;
- №2 по виконкому Невгодівської сільської ради за 2016-2020 роки, особовий рахунок № НОМЕР_12 .
Отже, як стверджують представники відповідачів, за відомостями зазначеними у трудовій книжці позивачка з 20.06.1989 по 10.08.1994 працювала кухонним працівником ВРП ЗТВОРП м. Рівне, яке не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Натомість, такі твердження спростовуються матеріалами справи, оскільки наявні відомості про проживання з реєстрацією в селі Невгоди Коростенського району Житомирської області з 26.04.1986 по 10.10.1987 та з 22.08.1989 по даний час, що є достатнім періодом, який повинен бути врахований Пенсійним фондом під час вирішення питання про призначення пенсійного забезпечення на пільгових умовах. В матеріалах справи міститься копія довідки виконавчого комітету Овруцької міської ради №384 від 18.11.2022 складена на підставі відомостей, які містяться в вищеперелічених погосподарських книгах Невгодівської сільської ради.
Щодо підтвердження періоду роботи (проживання) позивачем на територіях радіоактивного забруднення, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Так, за положеннями ст.55 Закону №796-XII право на пенсію зі зниженням пенсійного віку (на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років), мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Як свідчать матеріали справи позивачка станом 31 липня 1986 року проживала у зоні гарантованого добровільного відселення.
Як вже зазначалося, позивачка у період з 26.04.1986 до 10.10.1987, з 22.08.1989 по даний час постійно проживає в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (село Невгоди Овруцького району Житомирської області), а тому суд не погоджується з твердженнями представників відповідачів стосовно незарахування періоду її проживання з 20.06.1989 до 10.08.1994 (період роботи у ВРП ЗТВОРП м. Рівне).
Положеннями Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-XII (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ).
Суд зазначає, що ст.14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Відповідно до ст.15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
У контексті викладених норм слідує, що єдиним документом який підтверджує статус громадянина, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а та в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при вирішенні цієї справи.
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.04.2020 у справі № 357/6372/17.
Як свідчать матеріали справи, позивачка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_13 від 31.03.1993.
Таким чином, видача позивачці уповноваженим органом держави посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи», яке наявне в матеріалах справи, підтверджує факт її проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Доказів скасування або анулювання виданого позивачці посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, суду не надано і матеріали справи не містять.
Тож матеріалами справи підтверджено факт проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, як власнику посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
А тому, доводи представників відповідачів про відсутність у позивачки підтвердженого періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 тривалістю 3 роки, спростовуються матеріалами справи.
З огляду на викладене та на підставі доданих до позовної заяви доказів, суд дійшов висновку, що позивачка має право на зниження пенсійного віку на шість років.
Таким чином, факт постійного проживання (роботи) позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення доведений матеріалами справи, що у сукупності дає їй право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на шість років.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.
З огляду на викладене та оскільки на час звернення до відповідача 1, належність позивачки до статусу громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зоні гарантованого добровільного відселення 3 категорії, ніким не оспорювалась, а тому посвідчення є чинним і воно вказує на те, що вона має право на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Суд зазначає, що подані позивачкою документи в сукупності не викликають сумнівів щодо його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення та наявності у неї вищевказаного статусу. Інших підстав неможливості призначення позивачу пенсії за віком відповідачем не наведено, а тому суд вважає, що відмова у призначенні їй пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XII порушує її конституційне право на пенсійне забезпечення та соціальний захист, а отже є протиправною.
Відтак, відповідно статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).
За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на встановлені обставини справи, які підтверджені відповідними доказами, суд вважає, що прийняте рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №063550004378 від 03.03.2023 є немотивованим і протиправним, оскільки прийняте без перевірки усіх поданих позивачкою документів до заяви про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково, шляхом визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на умовах, визначених статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із зменшенням пенсійного віку на 6 років та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити позивачці пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи», з 03 лютого 2023 року (дати звернення із заявою).
Питання про розподіл судових витрат, судом вирішується відповідно до ст.139 КАС України, та підлягає стягненню у рівному розмірі із відповідачів у справі, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 КАС України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (с.Невгоди, Коростенський район, Житомирська область,11162. РНОКПП: НОМЕР_14 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м.Житомир,10003. ЄДРПОУ: 133559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул.Соборності, 66, м.Полтава, 36014, ЄДРПОУ: 13967927) про визнання неправомірною відмову, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №063550004378 від 03.03.2023 у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на умовах, визначених статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із зменшенням пенсійного віку на 6 років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи», з 03 лютого 2023 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 500 (п'ятсот ) грн 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 500 (п'ятсот) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 08 грудня 2023 р.