Рішення від 08.12.2023 по справі 200/2547/23

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2023 року Справа№200/2547/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони України у Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

06 червня 2023 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області (далі - відповідач, ТУ ССО у Донецькій області), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України (далі - третя особа, ДСА України), надісланий засобами поштового зв'язку 05 червня 2023 року, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 17 липня 2023 року, позивач просив:

1. визнати протиправною бездіяльність ТУ ССО у Донецькій області, яка полягає у невиплаті контролеру ІІ категорії 2 відділення 8 взводу охорони 2 підрозділу охорони ТУ ССО у Донецькій області ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно, починаючи з 24 лютого 2022 року до 20 січня 2023 року включно;

2. зобов'язати уповноважену особу ТУ ССО у Донецькій області видати наказ про нарахування та виплату контролеру ІІ категорії 2 відділення 8 взводу охорони 2 підрозділу охорони ТУ ССО у Донецькій області ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та наказом Державної судової адміністрації України від 31 жовтня 2022 року № 396;

3. зобов'язати ТУ ССО у Донецькій області нарахувати та виплатити контролеру ІІ категорії 2 відділення 8 взводу охорони 2 підрозділу охорони ТУ ССО у Донецькій області ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно, починаючи з 24 лютого 2022 року до 20 січня 2023 року включно.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

07 червня 2023 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні); встановив строк для подання заяв по суті справи; задовольнив клопотання позивача та витребував у відповідача докази.

Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі сторони повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).

07 червня 2023 року суд постановив ухвалу, якою зупинив провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22.

11 жовтня 2023 року суд постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання позивача та поновив провадження у справі.

З клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін учасники справи до суду не зверталися, а тому на підставі ч. 5 ст. 260 КАС справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».

Указом Президента України від 06 листопада 2023 року № 734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 08 листопада 2023 року № 3429-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.

У зв'язку з перебуванням головуючого у справі судді у щорічній відпустці з 21 листопада 2023 року по 07 грудня 2023 року справа розглянута по суті 08 грудня 2023 року.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив що, він проходить службу в ТУ ССО у Донецькій області на посаді контролера ІІ категорії 2 відділення 8 взводу охорони 2 підрозділу охорони.

Через повномасштабне вторгнення російської федерації Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який на теперішній час триває.

ССО як складова сектору безпеки і оборони з перших днів ведення воєнного стану бере активну участь у відсічі збройної агресії російської федерації.

Починаючи з 24 лютого 2022 року ССО стала невід'ємною складовою системи територіальної оборони держави. Співробітники ССО патрулюють населенні пункти, охороняють об'єкти критичної інфраструктури, протидіють діяльності диверсійно-розвідувальних груп російських окупантів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 168) було установлено, що на період дії воєнного стану співробітникам ССО виплачується додаткова винагорода; відповідна норма діяла до 20 січня 2023 року.

Позивач стверджував, що з 24 лютого 2022 року по день звернення до суду виконував свої функціональні обов'язки та завдання, покладенні на ТУ ССО у Донецькій області.

Не зважаючи це додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ № 168, в період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року йому не виплачувалась, відповідні накази відповідачем не видавались.

У відповідь на рапорт позивача листом від 24 лютого 2023 року ТУ ССО у Донецькій області повідомило, що з метою запобігання порушенням бюджетного законодавства накази про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, не видавались, додаткова винагорода не нараховувалась та не виплачувалась через те, що ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів, не включила в кошторис ССО, а в подальшому не виділила ССО кошти для виплати додаткової винагороди, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс ССО не дозволив здійснити таку виплату та перерахувати такі кошти до територіальних управлінь ССО для виплати за призначенням.

Вважаючи протиправною бездіяльність ТУ ССО у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати щомісячної додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої Постановою КМУ № 168, в розмірі 30 000 гривень на місяць за період проходження служби з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Просив задовольнити позов.

Відповідач - ТУ ССО у Донецькій області правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалося, свого ставлення до позовних вимог не висловило.

Третя особа - ДСА України надала письмові пояснення, в яких зазначила таке.

Відповідно до ч. 7 ст. 161 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402) фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених ст. 152 зазначеного Закону (ч. 1 ст. 151 Закону № 1402).

Відповідно до ст. 148 Закону № 1402 ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.

У свою чергу ССО як розпорядник бюджетних коштів, який відповідно до затверджених бюджетних асигнувань, уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету, безпосередньо нараховує та виплачує грошове забезпечення співробітникам ССО у встановленому законодавством порядку.

ДСА України зауважила, що п. 3. Постанови КМУ № 168 Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

З метою вирішення питання виплати додаткової винагороди співробітникам ССО ДСА України звернулась до Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету Арістова Ю.Ю. та Прем'єр-міністра України Шмигаля Д.А. (листи від 17 березня 2022 року № 11-2604/22, від 13 квітня 2022 року № 11-2824/22, від 13 квітня 2022 року № 11-2826/22, від 27 квітня 2022 року № 11-3022/22, від 05 травня 2022 року № 11-3181/22) щодо виділення додаткових асигнувань або додаткових коштів з резервного фонду державного бюджету.

За результатами розгляду звернення Міністерством фінансів України (листи від 01 квітня 2022 року № 08020-01-2/6914 та від 19 квітня 2022 року № 08020-01-6/7965) ДСА України, як головному розпоряднику коштів державного бюджету за бюджетною програмою за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», запропоновано використати всі внутрішні резерви для виплати додаткової винагороди співробітникам ССО, зокрема шляхом перерозподілу видатків між розпорядниками коштів нижчого рівня у системі ДСА України у межах загального обсягу бюджетних призначень.

Крім того, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2022 року № 245 «Про спрямування коштів до резервного фонду державного бюджету» повністю скорочено видатки розвитку ДСА України в обсязі 541,6 млн грн, а згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2022 року № 401 «Про спрямування коштів до резервного фонду державного бюджету» для ДСА України на 2022 рік зменшені бюджетні призначення на 1 574,1 млн грн за бюджетною програмою 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», в тому числі на оплату праці - на 1 418,5 млн грн.

Третя особа зауважила, що у ДСА України відсутні будь-які внутрішні резерви для перерозподілу видатків між установами системи правосуддя та збільшення бюджетних асигнувань ССО для виплати додаткової винагороди її співробітникам відповідно до Постанови КМУ № 168.

Щодо залишку невикористаних асигнувань за загальним фондом державного бюджету на оплату праці за січень-квітень 2022 року по установах судової системи ДСА України повідомила, що кошти, які залишилися на рахунках в результаті нерівномірного розподілу помісячних бюджетних призначень на 2022 рік, будуть розподілені до кінця бюджетного року.

Крім того, нормами ч. 11 ст. 23 Бюджетного кодексу України забороняється без внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) збільшення бюджетних призначень за загальним та спеціальним фондами державного бюджету (місцевого бюджету) на: оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків; видатки за бюджетними програмами, пов'язаними з функціонуванням органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування), за рахунок зменшення видатків за іншими бюджетними програмами.

ДСА України зазначила, що станом на 01 червня 2022 року ССО надала розрахунок потреби в коштах на виплату додаткової винагороди співробітникам ССО (лист від 24 травня 2022 року №30/30.07.3-448) відповідно до Постанови КМУ № 168 на суму 1 144,5 млн грн.

Третя особа зауважила, що після початку війни катастрофічно впали надходження до спеціального фонду Державного бюджету від сплати судового збору.

Так, наприклад, план надходжень на березень - травень поточного року - 750 млн грн; фактично надійшло лише 256,4 млн грн. За березень - травень судова влада недоотримала 493,6 млн грн.

Середньоденні надходження від сплати судового збору на 2022 рік заплановані в сумі 11,4 млн грн, фактично ж середньоденні надходження тримаються на рівні 5,9 млн грн.

Третя особа наголосила, що у разі відсутності надходжень не зможе забезпечити діяльність апеляційних та місцевих судів, що ставить під загрозу спроможність держави забезпечити відправлення правосуддя, оскільки, суди не зможуть придбавати папір, марки, інші предмети, оплачувати послуги із доступу до мережі Інтернет, поштові послуги та інше, комунальні послуги та сплачувати нарахування на заробітну плату.

Недостатнє фінансове забезпечення діяльності судів, зокрема в період дії воєнного стану в Україні, призведе до вимушеного зупинення роботи, порушення вимог Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та процесуального законодавства, що недопустимо.

З огляду на зазначене, питання виплати співробітникам ССО додаткової винагороди відповідно до Постанови КМУ № 168 можливо вирішити лише шляхом виділення додаткових коштів з резервного фонду державного бюджету, оскільки на сьогодні видатки на зазначені цілі для ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів, не збільшені. Як наслідок, жодні зміни до кошторису видатків ССО в частині збільшення бюджетних асигнувань для виплати додаткової грошової винагороди, встановленої Постановою КМУ № 168 ДСА України не затверджувалися.

Водночас, розпорядженнями Кабінету Міністрів України про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету від 19 квітня 2022 року № 301-р, від 29 квітня 2022 року № 341-р, від 03 червня 2022 року № 442- р зобов'язано Міністерство фінансів здійснити видатки за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету для виплат відповідно до Постанови КМУ № 168 додаткової винагороди, а саме: Головному управлінню розвідки Міністерства оборони, апарату Міністерства внутрішніх справ, адміністрації Державної прикордонної служби. Національній гвардії. Державній службі з надзвичайних ситуацій та Національній поліції.

Разом з тим, на виконання вимог абз. 2 п. 1 Постанови КМУ № 168 та враховуючи вимогу Міністерства фінансів України, ДСА України звернулася до ССО з листом щодо надання наказів, які б підтверджували кількісний склад співробітників ССО для можливості виплати додаткової винагороди.

Однак, як вбачається зі змісту відповіді ССО (лист від 10 червня 2022 року № 30/30.07-494) остання підмінює поняття наказу про кількісний склад співробітників ССО, які мають право на отримання додаткової винагороди, та наказу про виплату співробітникам ССО додаткової винагороди. Зокрема, зазначає про неможливість видачі наказів про виплату співробітникам ССО додаткової винагороди у зв'язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань у кошторисі ССО. Як наслідок, ССО відмовилась видавати зазначені накази у зв'язку з відсутністю затвердженого кошторису за фондом оплати праці відповідних бюджетних асигнувань.

З огляду на викладене третя особа доводила, що в межах визначених законом повноважень вжила всіх можливих заходів для збільшення бюджетних асигнувань ССО для виплати співробітникам ССО додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168.

Отже, ДСА України своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не порушувала прав позивача.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Відповідач - Головне управління Служби судової охорони у Донецькій області (ідентифікаційний код 43532003) зареєстроване як юридична особа 26 лютого 2020 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) внесений відповідний запис.

З 11 серпня 2021 року позивач проходить службу в ТУ ССО у Донецькій області на посаді контролера ІІ категорії 2 відділення 8 взводу охорони підрозділу охорони, перебуваючи у спеціальному званні «капрал Служби судової охорони», що підтверджено посвідченнями серії НОМЕР_4 і серії НОМЕР_5, виданими ТУ ССО у Донецькій області 11 серпня 2021 року та 22 березня 2023 року відповідно, а також записом № 15 в трудовій книжці серії НОМЕР_3 .

24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Президент України видав Указ № 64/2022 «Про введення в Україні воєнного стану» (далі - Указ № 64/2022).

Згідно з п. 1 Указу № 64/2022 з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан строком на 30 діб.

24 лютого 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», яким затвердила Указ № 64/2022.

У зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався.

Широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні воєнного стану, триває.

07 березня 2022 року з метою залучення ССО та її територіальних управлінь до виконання завдань територіальної оборони для забезпечення відсічі агресії російської федерації Командувач Сил територіальної оборони Збройних Сил України видав наказ (з основної діяльності) № 10 «Про визначення завдань Службі судової охорони».

П. 1 наказу Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 07 березня 2022 року № 10 ССО та її територіальним управлінням визначені такі завдання:

участь у підготовці громадян до національного спротиву;

участь у забезпеченні умов для безпечного функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування та органів військового управління;

участь у здійсненні заходів щодо тимчасової заборони або обмеження руху транспортних засобів і пішоходів поблизу та в межах зон/районів надзвичайних ситуацій та/або ведення воєнних (бойових) дій;

участь у забезпеченні заходів громадської безпеки і порядку в населених пунктах;

участь у боротьбі з диверсійно-розвідувальними силами, іншими збройними формуваннями агресора (противника) та не передбаченими законами України воєнізованими або збройними формуваннями.

Згідно з п. 2 наказу Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України видав наказ від 07 березня 2022 року № 10 виконання визначених у п. 1 цього наказу завдань здійснюється ССО у взаємодії з підрозділами територіальної оборони та іншими залученими до територіальної оборони силами безпеки і оборони.

Наказом ССО від 09 березня 2022 року № 88 «Про заходи щодо організації виконання Службою судової охорони завдань територіальної оборони для забезпечення відсічі російській агресії» на першого заступника, заступників Голови Служби, начальників самостійних структурних підрозділів центрального органу управління та начальників територіальних управлінь ССО покладений обов'язок у взаємодії з іншими залученими до територіальної оборони силами безпеки та оборони забезпечити виконання завдань, визначених наказом Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України (з основної діяльності) від 07 березня 2022 року № 10.

П. 4 наказу ССО від 09 березня 2022 року № 88 на начальників територіальних управлінь ССО покладений обов'язок забезпечити організацію взаємодії між територіальними управліннями ССО та бригадами Сил територіальної оборони Збройних Сил України у відповідних областях; про стан виконання покладених на ССО завдань територіальної оборони для забезпечення відсічі російської агресії та організацію взаємодії з бригадами Сил територіальної оборони Збройних Сил України щоденно доповідати ССО.

Згідно з довідкою від 23 лютого 2023 року щодо виконання завдань з організації та несення служби з охорони приміщень судів, органів та установ системи правосуддя, підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, забезпечення в суді безпеки учасників судового процесу в період часу з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року контролер ІІ категорії 2 відділення 8 взводу охорони 2 підрозділу охорони ТУ ССО у Донецькій області капрал ССО ОСОБА_1 брав безпосередню участь у виконанні заходів з охорони судів на виконання наказів начальника ТУ ССО у Донецькій області, зокрема:

27 лютого 2022 року - безпосередня участь у виконанні завдань з охорони Олександрівського районного суду відповідно до наказу № 160;

02, 06, 07, 10, 12, 13 березня 2022 року - безпосередня участь у виконанні завдань з охорони Олександрівського районного суду відповідно до наказів №№ 160, 134, 135, 142, 146,148;

16, 19, 22, 25, 28, 31 березня 2022 року - безпосередня участь у виконанні завдань з охорони Першого апеляційного адміністративного суду відповідно до наказів №№ 152, 159, 163, 167, 170, 175;

03, 06, 09, 12, 15, 18, 21, 24, 27 квітня 2022 року - безпосередня участь у виконанні завдань з охорони Першого апеляційного адміністративного суду відповідно до наказів №№ 180, 183, 188, 191, 200, 204, 211, 219, 229;

03, 06, 09, 12, 15, 18, 21, 24, 27, 30 травня 2022 року - безпосередня участь у виконанні завдань з охорони Першого апеляційного адміністративного суду відповідно до наказів №№ 239, 251, 258, 267, 272, 275, 284, 287, 296, 299;

02, 05, 08, 11, 14 червня 2022 року - безпосередня участь у виконанні завдань з охорони Першого апеляційного адміністративного суду відповідно до наказів №№ 303, 308, 311, 320, 323;

08, 11, 14, 17, 20, 23, 26, 29 липня 2022 року - безпосередня участь у виконанні завдань з охорони Першого апеляційного адміністративного суду відповідно до наказів №№ 362, 366, 376, 379, 382, 392, 398, 404;

01, 04, 07, 10, 13, 16, 19, 22, 24, 29 серпня 2022 року - безпосередня участь у виконанні завдань з охорони Першого апеляційного адміністративного суду відповідно до наказів №№ 408, 414, 434, 438, 442, 445, 449, 453, 458, 466;

01, 04, 07, 10, 13, 16, 19, 22, 25, 28 вересня 2022 року - безпосередня участь у виконанні завдань з охорони Першого апеляційного адміністративного суду відповідно до наказів №№ 469, 474, 477, 480, 483, 487, 491, 495, 499, 503;

01, 04, 07, 10, 13, 16, 20, 23, 26, 29 жовтня 2022 року - безпосередня участь у виконанні завдань з охорони Першого апеляційного адміністративного суду відповідно до наказів №№ 510, 514, 521, 525, 529, 533, 537, 543, 548, 552;

01, 04, 07, 10, 13, 16, 19, 22, 25, 28 листопада 2022 року - безпосередня участь у виконанні завдань з охорони Першого апеляційного адміністративного суду відповідно до наказів №№ 557, 560, 565, 569, 575, 579, 582, 586, 592, 596;

09, 12, 15, 18, 21, 27 грудня 2022 року - безпосередня участь у виконанні завдань з охорони ВОЧС ТУ ССО у Донецькій області відповідно до наказів №№ 610, 164, 620, 626, 635, 650;

01, 04, 07, 10, 13, 16, 19 січня 2023 року - безпосередня участь у виконанні завдань з охорони Першого апеляційного адміністративного суду відповідно до наказів №№ 657, 5, 7, 18, 26, 30, 35.

Спірні правовідносини виникли щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.

Ухвалою від 07 червня 2023 року, керуючись принципом офіційного з'ясування обставин у справі, суд витребував у відповідача накази ТУ ССО у Донецькій області про виплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, (якщо такі видавалися); докази нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, (якщо такий факт мав місце); всі інші докази, які стали підставою для допущення спірної бездіяльності, вчинення спірних дій та прийняття рішень.

Витребувані докази відповідач суду не надав, про причини, що унеможливили їх подання, суд не повідомив. У зв'язку з цим справа розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.

Докази, які б свідчили, що в період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року ТУ ССО у Донецькій області видавало накази про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, а також здійснювало нарахування і виплату йому цієї винагороди, суду не надані.

10 лютого 2023 року позивач звернувся до начальника ТУ ССО у Донецькій області з рапортом, в якому просив надати копії наказів, виданих на виконання Постанови КМУ № 168 про нарахування та виплату додаткової винагороди, (у разі їх відсутності надати обґрунтоване пояснення з цього приводу), довідку (розрахунок) про нарахування та виплату додаткової винагороди, встановленої Постановою КМУ № 168, (у разі ненарахування та невиплати вказаної винагороди - надати пояснення з цього приводу), довідку про несення служби з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.

За наслідками розгляду рапорту позивача листом від 24 лютого 2023 року № 36.06-125 ТУ ССО у Донецькій області повідомило, що для видання наказу про виплату співробітникам ССО додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі ССО або територіального управління ССО за фондом оплати праці співробітників відповідних бюджетних асигнувань на її виплату.

Відповідно до ст. 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ССО є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах, фінансування ССО здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності ССО здійснює ДСА України, яка отримує бюджетні призначення, розподіляє та доводить обсяги бюджетних асигнувань до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, а також затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, що передбачено ч. 3 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та п. п. 3, 4 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України.

ТУ ССО у Донецькій області з покликанням на норми ст. ст. 23, 48, 51 Бюджетного кодексу України зазначило, що керівники бюджетних установ утримують чисельність, в тому числі, співробітників ССО, та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисах; зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань, не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів.

ТУ ССО у Донецькій області повідомило, що у затвердженому ДСА України кошторисі ССО на 2022-2023 роки та, відповідно, в кошторисах територіальних управлінь ССО видатки на виплату додаткової винагороди, встановленої Постановою КМУ № 168, не передбачалися та не затверджувалися, у зв'язку з чим виплата винагороди, передбаченої цією постановою, не здійснювалась.

Також ТУ ССО у Донецькій області зазначило, що ССО веде відповідну роботу щодо отримання з державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам ССО зазначеної додаткової винагороди, а накази про її виплату можуть бути видані виключно після надходження відповідних бюджетних коштів.

Третя особа - Державна судова адміністрація України (ідентифікаційний код 26255795) зареєстрована як юридична особа 29 серпня 2002 року, про що до ЄДР внесений відповідний запис.

Впродовж 2022 року ДСА України вживала заходів, спрямованих на отримання додаткового фінансування для виплати співробітникам ССО додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, про що свідчить листи ДСА України голові Комітету Верховної Ради України з питань бюджету від 17 березня 2022 року № 11-2604/22, від 13 квітня 2022 року № 11-2826/22, від 05 травня 2022 року № 11-3181/22, Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2022 року № 11-2824/22, Прем'єр-міністрові України від 27 квітня 2022 року № 11-3022/22, Службі судової охорони від 27 травня 2022 року № 11-3762/22, а також листи Міністерства фінансів України від 01 квітня 2022 року № 08020-01-2/6914, від 19 квітня 2022 року № 08020-01-6/7965, Служби судової охорони від 10 червня 2022 року № 30/30.07-494, від 24 травня 2022 року № 30/30.07.3-448.

Між тим, ці заходи не призвели до виділення додаткового фінансування на виплату співробітникам ССО додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4, 6, 7 ст. 161 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах; Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України; Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби; територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи; фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з ч. 1 ст. 165 Закону № 1402 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 165 Закону № 1402 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» (далі - Постанова КМУ № 289) затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам ССО визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 року № 384 (далі - Порядок № 384).

За змістом п. п. 4-7 Порядку № 384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає:

1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби);

2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія);

3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до п. п. 8 і 10 Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в п. 11 Порядку № 384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.

Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (п. 17 Порядку № 384).

28 лютого 2022 року на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 168).

Постанова КМУ № 168 опублікована в офіційному виданні - «Урядовий кур'єр» № 43 28 лютого 2022 року.

П. 1 Постанови КМУ № 168 в її первинній редакції було установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Згідно з п. 5 Постанови КМУ № 168 ця постанова набрала чинності з дня її опублікування - 28 лютого 2022 року та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Правове регулювання виплати додаткової винагороди на період воєнного стану неодноразово зазнавало змін.

Так, 07 березня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 217 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова КМУ № 217), яка передбачала внесення змін до п. 1 Постанови КМУ № 168 шляхом виключення в абзаці першому слів «(крім військовослужбовців строкової служби)».

Постанова КМУ № 217 опублікована в офіційному виданні - «Урядовий кур'єр» № 50 07 березня 2022 року.

Згідно з п. 2 Постанови КМУ № 217 ця постанова набрала чинності з дня її опублікування - 07 березня 2022 року та застосовується з 24 лютого 2022 року.

22 березня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 350 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова КМУ № 350), яка передбачала внесення змін до п. 1 Постанови КМУ № 168 шляхом доповнення абзацу першого після слів «та поліцейським» словами «, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка»,».

Постанова КМУ № 350 опублікована в офіційному виданні - «Урядовий кур'єр» № 67 24 березня 2022 року.

Згідно з п. 2 Постанови КМУ № 350 ця постанова набрала чинності з дня її опублікування - 24 березня 2022 року та застосовується з 24 лютого 2022 року.

01 квітня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 400 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка передбачала внесення змін до Постанови № 168 в частині, що стосується виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень.

Постанова КМУ № 400 опублікована в офіційному виданні - «Урядовий кур'єр» № 76 02 квітня 2022 року.

Згідно з п. 2 Постанови КМУ № 400 ця постанова набрала чинності з дня її опублікування - 02 квітня 2022 року та застосовується з 24 лютого 2022 року.

01 липня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 754 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова КМУ № 754).

На підставі Постанови КМУ № 754 до Постанови КМУ № 168 внесені такі зміни:

в абзаці першому пункту 1:

слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінити словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»;

після слова «щомісячно» доповнити словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».

Постанова КМУ № 754 опублікована в офіційному виданні - «Урядовий кур'єр» № 149 08 липня 2022 року.

Згідно з п. 2 Постанови КМУ № 754 ця постанова набрала чинності з дня її опублікування - 08 липня 2022 року та застосовується з 01 червня 2022 року.

07 липня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова КМУ № 793).

На підставі Постанови КМУ № 793 внесені зміни до Постанови КМУ № 168, а саме:

1. у пункті 1:

1) в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінені словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;

2) доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту:

«Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.».

У зв'язку з цим абзаци другий - шостий вирішено вважати відповідно абзацами третім - сьомим;

3) в абзаці п'ятому після слів «пов'язаним із захистом Батьківщини» доповнено словами «, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів», а слово «(лікарсько-експертної)» замінено словами «(лікарсько-експертної, медичної)».

2. Абзац шостий пункту 2 після слів «під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану» замінено словами «у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів».

3. Доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту:

«2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.».

Постанова КМУ № 793 опублікована в офіційному виданні - «Урядовий кур'єр» № 156 19 липня 2022 року.

Згідно з п. 2 Постанови КМУ № 793 ця постанова набрала чинності з дня її опублікування - 19 липня 2022 року та застосовується з 24 лютого 2022 року.

27 вересня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1066 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168», (далі - Постанова КМУ № 1066), якою вніс зміни до п. 2 Постанови КМУ № 168, що стосується виплати одноразової грошової допомоги сім'ям загиблих осіб, зазначених в п. 1 цієї постанови.

Постанова КМУ № 1066 опублікована в офіційному виданні - «Урядовий кур'єр» № 211 і набрала чинності 30 вересня 2022 року.

08 жовтня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1146 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» (далі - Постанова КМУ № 1146).

На підставі Постанови КМУ № 1146 внесені зміни до Постанови КМУ № 168, а саме:

в абзаці першому пункту 1:

слова «, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні),» та «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)» виключити;

доповнити абзац реченням такого змісту: «Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.».

Постанова КМУ № 1146 опублікована в офіційному виданні - «Урядовий кур'єр» № 223 18 жовтня 2022 року.

Згідно з п. 2 Постанови КМУ № 1146 ця постанова набрала чинності з дня її опублікування - 18 жовтня 2022 року та застосовується з 01 вересня 2022 року.

20 січня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» (далі - Постанова КМУ № 43).

На підставі Постанови КМУ № 43 внесені такі зміни до Постанови КМУ № 168:

1. У пункті 1:

1) у першому реченні абзацу першого:

слова «військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора,», «співробітникам Служби судової охорони,» виключити;

після слів «перебуваючи безпосередньо в районах» доповнити словами «їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора,»;

2) доповнити пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту:

«Особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), розмір додаткової винагороди може бути збільшений відповідно до умов та розмірів, визначених Міністерством оборони, але не більше ніж до 50000 гривень.».

У зв'язку з цим абзаци другий - сьомий вважати відповідно абзацами третім - восьмим;

3) абзац шостий після слів «перебуваючи безпосередньо в районах» доповнити словами «їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора,».

2. Абзац шостий пункту 2 після слів «перебуваючи безпосередньо в районах» доповнити словами «їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора,».

3. Пункт 2-1 викласти в такій редакції:

«2-1. Установити, що керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень.».

Постанова КМУ № 43 опублікована в офіційному виданні - «Урядовий кур'єр» № 15 і набрала чинності 21 січня 2023 року.

Наказом Державної судової адміністрації України від 31 жовтня 2022 року № 396 затверджений Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок № 396).

Згідно з п. 1 Порядку № 396 ці Порядок і умови визначають механізм виплати додаткової винагороди на період воєнного стану (далі - додаткова винагорода) співробітникам Служби Судової охорони (далі - співробітникам).

Порядок розроблено на виконання Постанови КМУ № 168.

Відповідно до п. 3 Порядку № 396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Виплата додаткової винагороди за рішенням Голови Служби судової охорони (далі - Служба) або особи, яка виконує його обов'язки, начальників територіальних управлінь Служби судової охорони або осіб, які виконують їх обов'язки, зберігається в разі звільнення від виконання службових обов'язків на підставі документа, що підтверджує тимчасову непрацездатність співробітника через хворобу, травму, поранення.

П. 4 Порядку № 396 визначено, що виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду.

Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

Голові Служби (особі, яка виконує його обов'язки), його заступникам виплата додаткової винагороди здійснюється за письмовим погодженням з Головою Державної судової адміністрації України.

Начальникам територіальних управлінь Служби (особам, які виконують їх обов'язки), виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів Служби.

Підготовка проектів наказів про виплату додаткової винагороди покладається на підрозділи по роботі з персоналом центрального органу управління, територіальних управлінь Служби.

Проєкти наказів складаються на підставі обліку співробітників з урахуванням періодів визначених в пункті 8 цього наказу.

Згідно з п. 5 Порядку № 396 накази про виплату додаткової винагороди співробітникам за минулий місяць видавати до 25 числа поточного місяця.

За правилами п. 6 Порядку № 396 розрахунковий період для виплати додаткової винагороди визначається в календарному обчисленні з 24 лютого по 28 лютого 2022 року, а надалі щомісяця пропорційно часу дії воєнного стану.

Відповідно до п. 7 Порядку № 396 додаткова винагорода виплачується в таких в розмірах:

30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць;

10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць;

100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

П. 8 Порядку № 396 установлено, що додаткова винагорода не встановлюється співробітникам за період:

обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або цілодобового домашнього арешту;

перебування у відпустці відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати (грошового забезпечення), в тому числі у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавствах випадках - шести років;

відсторонення від виконання службових обов'язків (посади);

після закінчення терміну службового відрядження відповідно до наказів, якщо співробітник не повернувся до постійного місця несення служби;

перебування в службових відрядженнях за кордоном;

відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше;

перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад чотири місяці, крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні;

навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень чи іншої шкоди своєму здоров'ю - за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров'ю, а у разі лікування - за весь час відсутності на службі у зв'язку з лікуванням (що підтверджується документами закладу охорони здоров'я, матеріалами службового розслідування, кримінального провадження);

призупинення (припинення) виплати грошового забезпечення відповідно до законодавства;

особам, які добровільно здалися в полон - з дня потрапляння в полон, що підтверджується матеріалами органу досудового розслідування.

06 квітня 2023 року Верховний Суд ухвалив рішення у зразковій справі № 260/3564/22, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, яким частково задовольнив позов співробітника територіального управління ССО, виходячи з такого:

- з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам ССО на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України;

- установлена Постановою КМУ № 168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників ССО, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні;

- зміст внесених Постановою КМУ № 793 змін до Постанови КМУ № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця;

- указані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн на місяць, передбаченому Постановою КМУ № 168 у первинній редакції, тому суд відхилив доводи позивача щодо недопустимості застосування Постанови КМУ № 793 для вирішення цього спору;

- суд не застосовував при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди п. 7 Порядку № 396, оскільки за імперативною ч. 2 ст. 165 Закону 1402 розмір грошового забезпечення співробітників ССО встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з п. 2 Постанови КМУ № 289 ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати;

- Верховний Суд не вбачав підстав для застосування до спірних правовідносин Порядку № 396 й у частині визначених ними порядку і умов виплати співробітникам ССО додаткової винагороди, оскільки спірні правовідносини виникли до прийняття і набрання чинності цим Порядком. Водночас у спірний період однорідні правовідносини щодо порядку виплати грошового забезпечення співробітникам ССО були врегульовані Порядком № 384, що й підлягав застосуванню до спірних правовідносин;

- відмова ТУ ССО у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах;

- ТУ ССО є належним відповідачем за пред'явленим позивачем позовом, оскільки саме цей суб'єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу додаткової винагороди.

Верховний Суд в рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 навів такі ознаки типових справ:

а) позивачем є співробітник Служби судової охорони;

б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони;

в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ № 168;

г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168;

г) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої Постановою КМУ № 168, та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).

Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі щодо застосування Постанови КМУ № 168 у посутньому зв'язку з положеннями ст. ст. 43 і 58 Конституції України, ст. ст. 161, 165 Закону № 1402, нормами Порядку № 384 і Порядку № 396 належить застосовувати в адміністративних справах про виплату на користь співробітників ССО додаткової винагороди у правовідносинах, що виникли з 24 лютого 2022 року.

На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини, та інший предмет спору у подібних правовідносинах.

Справа, що розглядається, відповідає ознакам типової справи, наведеним Верховним Судом в рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22.

Правові наслідки судового рішення, ухваленого у зразковій справі, передбачені ч. 3 ст. 291 КАС, якою встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Висновки суду по суті позовних вимог.

Спірні правовідносини виникли у зв'язку з ненарахуванням та невиплатою ОСОБА_1 як співробітнику ТУ ССО у Донецькій області додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року з мотивів відсутності необхідних бюджетних асигнувань.

Ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.

Згідно зі ст. 165 Закону № 1402 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

До додаткових видів грошового забезпечення Порядок № 384 відносить, зокрема, винагороди.

Виходячи з цього, встановлена Постановою КМУ № 168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників ССО, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.

У первинній редакції Постанови КМУ № 168 розмір додаткової винагороди для співробітників ССО, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30 000 гривень щомісячно.

Водночас, з урахуванням змін до Постанови КМУ № 168, внесених Постановою КМУ № 793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№ 168 і № 793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення ст. 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абз. абз. 1 і 2 п. 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що ч. 1 ст. 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абз. 3 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абз. 6 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абз. 3 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (п. 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у ч. 3 ст. 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Зміст змін, внесених Постановою КМУ № 793 до Постанови КМУ № 168, в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників ССО до виконаної норми праці закріплено й у п. 14 Порядку № 384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

В постанові від 21 вересня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що зміст внесених Постановою КМУ № 793 змін до Постанови КМУ № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Указане підтверджується:

- п. 11 розділу І Порядку № 384, згідно з яким грошове забезпечення не виплачується: 1) за час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; 2) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; 3) за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад встановлені чинним законодавством строки;

- п. 14 розділу І Порядку № 384, на підставі якого при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата;

- п. 8 Порядку № 396, відповідно до якого додаткова винагорода не встановлюється співробітникам за період: обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або цілодобового домашнього арешту; перебування у відпустці відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати (грошового забезпечення), в тому числі у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавствах випадках - шести років; відсторонення від виконання службових обов'язків (посади); після закінчення терміну службового відрядження відповідно до наказів, якщо співробітник не повернувся до постійного місця несення служби; перебування в службових відрядженнях за кордоном; відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад чотири місяці, крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні; навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень чи іншої шкоди своєму здоров'ю - за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров'ю, а у разі лікування - за весь час відсутності на службі у зв'язку з лікуванням (що підтверджується документами закладу охорони здоров'я, матеріалами службового розслідування, кримінального провадження); призупинення (припинення) виплати грошового забезпечення відповідно до законодавства; особам, які добровільно здалися в полон - з дня потрапляння в полон, що підтверджується матеріалами органу досудового розслідування.

Ураховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду відхилила посилання скаржника - територіального управління ССО на те, що розмір додаткової винагороди з 24 лютого 2022 року слід визначати з розрахунку до 30 000 гривень, пропорційно в розрахунку на місяць, а не 30 000 гривень на місяць, як вважає суд першої інстанції, оскільки в подальшому це може призвести до правової невизначеності щодо розміру додаткової винагороди при нарахуванні та виплаті згідно рішень судів (п. 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у зразковій справі № 260/3464/22).

З огляду на викладене та з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22, суд дійшов висновку, що вказані зміни в правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права ОСОБА_1 на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць, передбаченого Постановою КМУ № 168 в її первинній редакції, а зміни, внесені до Постанови КМУ № 168 на підставі Постанови КМУ № 793, не вплинули на розмір додаткової винагороди, право на яку набув позивач.

Виходячи з приписів ч. 3 ст. 7 КАС, при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди суд не застосовує п. 7 Порядку № 396, оскільки за імперативною нормою ч. 2 ст. 165 Закону № 1402 розмір грошового забезпечення співробітників ССО встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з п. 2 Постанови КМУ № 289 ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.

Так само п. 21 Постанови КМУ № 168 в редакції Постанови КМУ № 793, на виконання якого прийнятий Порядок № 396, керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, уповноважено визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

Отже, з огляду на визначені в ч. 3 ст. 7 КАС загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру додаткової винагороди ОСОБА_1 слід застосовувати норми Постанови КМУ № 168, а не Порядку № 396, який прийнятий на виконання відповідних постанов Кабінету Міністрів України, проте суперечить їм у відповідній частині.

Системний аналіз п. 2-1 Постанови КМУ № 168 в редакції Постанови КМУ № 793 свідчить, що наявність у ДСА України повноважень встановлювати «порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги» не є тотожним праву встановлювати «розміри додаткових винагород».

У зв'язку з цим визначення в п. 7 Порядку № 396 розмірів додаткової винагороди співробітникам ССО за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.

Крім того, Порядок № 396 затверджений наказом ДСА України від 31 жовтня 2022 року № 396.

З огляду на дію у часі нормативно-правових актів положення Порядку № 396 не підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли в період з 24 лютого 2022 року по 30 жовтня 2022 року, оскільки вони виникли до прийняття і набрання чинності цим Порядком. Водночас в період з 24 лютого 2022 року по 30 жовтня 2022 року однорідні правовідносини щодо порядку виплати грошового забезпечення співробітникам ССО були врегульовані Порядком № 384, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин в цій частині.

В період з 31 жовтня 2022 року по 20 січня 2023 року норми Порядку № 396 були чинними, однак вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин лише в тій частині, яка стосується порядку і умови виплати додаткової винагороди.

Разом з цим, виходячи з положень ч. 3 ст. 7 КАС, норми п. 7 Порядку № 396, якими визначені розміри додаткової винагороди, не підлягають застосуванню і до правовідносин, які виникли в період з 31 жовтня 2022 року по 20 січня 2023 року.

З приводу посилання ТУ ССО у Донецькій області на відсутність відповідних бюджетних асигнувань для виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, суд зазначає таке.

Ст. 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Ч. 3 ст. 116 Конституції України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

На підставі ч. 1 ст. 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право на виплату додаткової винагороди співробітникам ССО, передбачене Постановою КМУ № 168, підпадає під сферу дії ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, у випадку, коли за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

За змістом правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

З огляду на викладене суд вважає необґрунтованим посилання ТУ ССО у Донецькій області на те, що в затвердженому ДСА України кошторисі ССО на 2022-2023 роки та відповідному кошторисі ТУ ССО у Донецькій області видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою КМУ № 168, не передбачались та не затверджувались, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяв здійснити таку виплату.

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо ставити в залежність від видатків бюджету.

Фактична відмова ТУ ССО у Донецькій області в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, яка викладена в листі від 24 лютого 2023 року № 36.06-125, порушує гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном.

За період чинності положень Постанови КМУ № 168, яка передбачала виплату співробітникам ССО додаткової винагороди, (з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року), органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).

Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).

Щодо належного відповідача у спірних правовідносинах суд зазначає таке.

За змістом п. 9 ч. 1 ст. 4, ст. 5, ч. 4 ст. 46 КАС відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 161 Закону № 1402 Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби. Граничну чисельність центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби судової охорони затверджує ДСА України.

Згідно з ч. 5 ст. 161 Закону № 1402 Центральний орган управління Служби судової охорони є юридичною особою, має самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.

За змістом ч. 6 ст. 161 Закону № 1402 територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи.

Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 7 ст. 161 Закону № 1402).

Відповідно до п. 8 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби.

П. 9 розділу І Порядку № 384 визначено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.

Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення (п. 10 розділу І Порядку № 384).

П. 4 Порядку № 396 також передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

Таким чином, належним відповідачем за позовними вимогами ОСОБА_1 є ТУ ССО у Донецькій області, оскільки саме цей суб'єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу додаткової винагороди.

Водночас ДСА України та ССО не мають відповідати за цим позовом, адже між позивачем та ДСА України і ССО безпосередньо не виникло жодних правовідносин, у яких би ці суб'єкти владних повноважень порушили права позивача.

Бюджетні правовідносини, які виникають між учасниками бюджетного процесу стосовно реалізації їх бюджетних повноважень (прав та обов'язків з управління бюджетними коштами), безпосередньо не стосуються позивача.

З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що бездіяльність ТУ ССО у Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні і невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн, передбаченої Постановою КМУ № 168, за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року, підлягає визнанню протиправною.

При обранні належного способу захисту порушеного права позивача суд враховує, що Верховний Суд в рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 дійшов висновку, що таким способом є «зобов'язання ТУ ССО у Закарпатській області нарахувати і виплатити позивачу вказану додаткову винагороду в розмірі 30000 грн на місяць (за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця), починаючи з 24 лютого 2022 року».

Суд зауважує, що ТУ ССО у Донецькій області не довело належними та допустимими доказами, що в період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року мали місце факти невідпрацювання ОСОБА_1 норми робочого часу відповідного місяця, чи обставини, на період існування яких додаткова винагорода не встановлюється.

З огляду на це, порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов'язання ТУ ССО у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ № 168, в розмірі 30 000 гривень на місяць за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.

Позовні вимоги в частині зобов'язання уповноваженої особи ТУ ССО у Донецькій області видати наказ про нарахування та виплату контролеру ІІ категорії 2 відділення 8 взводу охорони 2 підрозділу охорони ТУ ССО у Донецькій області ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно відповідно до Постанови КМУ 168 та Порядку № 396 не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судовий захист має забезпечувати повне та ефективне відновлення порушеного права особи. В контексті спірних правовідносин таким належним і ефективним способом захисту є покладання на ТУ ССО у Донецькій області обов'язку нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ № 168.

Зобов'язання відповідача видати наказ за своєю сутністю є порядком виконання рішення суду в частині зобов'язання ТУ ССО у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ № 168.

Між тим, відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС порядок виконання рішення вказується в резолютивній частині рішення лише у разі необхідності.

Покладаючи на відповідача обов'язок нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ № 168, суд не вбачає необхідності визначати порядок виконання рішення суду в цій частині шляхом зобов'язання ТУ ССО у Донецькій області видати відповідний наказ.

Наказ керівника відповідного органу є підставою для нарахування і виплати додаткової винагороди в безспірному (позасудовому) порядку. Однак у спірних правовідносинах внаслідок протиправної бездіяльності відповідача нарахування та виплата позивачу додаткової винагороди відбуватиметься на виконання рішення суду.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду.

Ч. 1 ст. 122 КАС встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами ч. 5 ст. 122 КАС для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення ст. 122 КАС не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

У той же час ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Верховний Суд в рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 звернув увагу на те, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (ст. 3, ч. ч. 1, 2, 7 ст. 43 Конституції України).

Ч. 1 ст. 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

В Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абз. 5 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини рішення).

Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною ч. 5 ст. 122 КАС.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352) внесені зміни до КЗпП України.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Закону № 2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19 липня 2022 року.

На підставі пп. 18 п. 1 розділу І Закону № 2352 назва та частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладені в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, внаслідок набрання чинності Законом № 2352, яким внесені зміни до ст. 233 КЗпП України, зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань стягнення заробітної плати.

Зокрема, з 19 липня 2022 року в КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.

При цьому, ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.

Натомість, ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Закон № 2352 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії у часі.

Закон № 2352 містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, тобто з 19 липня 2022 року.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1/99-рп, ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.

З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Тобто, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

Таке правозастосування узгоджується з нормою ч. 4 ст. 3 КАС, відповідно до якої закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ № 168, мала виплачуватись на підставі наказів керівників. Накази про виплату додаткової винагороди співробітникам ССО за минулий місяць мали видаватися до 25 числа поточного місяця.

Отже, про порушення своїх прав внаслідок ненарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, за лютий 2022 року позивач повинен був дізнатися в березні 2022 року, за березень 2022 року - в квітні 2022 року, за квітень 2022 року - в травні 2022 року, за травень 2022 року - в червні 2022 року, за червень 2022 року - в липні 2022 року, за липень 2022 року - в серпні 2022 року, за серпень 2022 року - у вересні 2022 року, за вересень 2022 року - в жовтні 2022 року, за жовтень 2022 року - в листопаді 2022 року, за листопад 2022 року - в грудні 2022 року, за грудень 2022 року - в січні 2023 року, за січень 2023 року - в лютому 2023 року.

При цьому в силу положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин в частині нарахування і виплати додаткової винагороди за період з лютого 2022 року по червень 2022 року, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

До спірних правовідносин, які стосуються нарахування і виплати додаткової винагороди за період з липня 2022 року по січень 2023 року, застосуванню підлягає норма ч. 1 ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду.

Проте постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на території України був запроваджений карантин.

Дія карантину неодноразово продовжувалась.

30 червня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Згідно з цією постановою з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, був відмінений.

Таким чином, починаючи з 01 липня 2023 року на території України карантин не діє.

При цьому п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду в частині позовних вимог, які стосуються нарахування і виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, за період з липня 2022 року по січень 2023 року, був продовжений на строк дії карантину.

До суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 05 червня 2023 року, тобто з дотриманням строку звернення до суду.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на перемет публічно-правового спору, що виник між сторонами, в силу положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати, позивач звільнений від сплати судового збору за подання цієї позовної заяви.

Докази здійснення позивачем інших судових витрат суду не надані, а тому судові витрати розподілу не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області (ідентифікаційний код 43532003, місцезнаходження: 84205, Донецька обл., м. Дружківка, вул. Енгельса Ф., буд. 43), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України (ідентифікаційний код 26255795, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні і невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.

3. Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30 000 гривень на місяць за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

7. Повне судове рішення складено 08 грудня 2023 року.

Суддя Т.О. Кравченко

Попередній документ

115510544

Наступний документ

115510546

Інформація про рішення:

№ рішення:	115510545
№ справи:	200/2547/23
Дата рішення:	08.12.2023
Дата публікації:	12.12.2023
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Донецький окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Виконання рішення (22.01.2024)
Дата надходження:	06.06.2023
Предмет позову:	про визнання протиправним та зобов'язання нарахувати та виплатити додаткову винагороду

Учасники справи:

суддя-доповідач:

КРАВЧЕНКО Т О

3-я особа:

Державна судова адміністрація України

відповідач (боржник):

Територіальне управління Служби судової охорони у Донецькій області

позивач (заявник):

Крохмальний Євген Сергійович