ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 рокуСправа №160/23604/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частині НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у порядку абз. 12 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у порядку абз. 12 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та видати відповідний наказ.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач, був призваний на військову службу під час загальної мобілізації, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію». Згідно Закону України №2599-ІХ «Про внесення змін до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено додаткові підстави для звільнення з військової служби під час воєнного стану шляхом внесення змін до підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26, а саме, додано категорія сімейних обставин з військової служби під час воєнного стану - перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Позивач вважає, що відповідач протиправно не звільняє його від проходження військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" , згідно Закону України № 2599-ІХ «Про внесення змін до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки вказані підстави є додатковими підстави звільнення згідно поданими ним рапортами.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Заперечуючи проти позовної заяви, відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, позивач є військовослужбовцем призваним на військову службу під час загальної мобілізації. Позивач звернувся з рапортом до командування військової частини з вимогою дострокового звільнення з військової служби в запас Збройних Сил України за сімейними обставинами, відповідно до абз. 12 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років). На підставу на звільнення з військової служби за сімейними обставинами на яку посилається позивач, чітко визначено перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Водночас з документів, які були надані додатком до рапорту встановлено, що 30.11.2022 року ОСОБА_1 вступив у шлюб з ОСОБА_2 . У шлюбі народилася дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , при йому, у дружини позивача від попередніх шлюбів є неповнолітні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 26.05.2023 року встановлено, що позивач зареєстрований та проживає однією адресою з дружино та трьома неповнолітніми дітьми. Водночас, сімейним кодексом України обов'язок щодо утримання дитини покладається на його рідного батька, а також визначено способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину та підстави при яких батьки дитини можуть бути звільнені від цього обов'язку. В наданих позивачем документах, відсутнє підтвердження того, що діти від попередніх шлюбів дружини утримуються позивачем, а також відсутнє підтвердження, що батько дітей звільнений від обов'язку їх утримувати.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.
ОСОБА_1 , був призваний до лав Збройних Сил України 27.02.2022 року на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , встановлено, що 30.11.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було укладено шлюб.
Від шлюбу мають одну спільну дитину сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво про народження НОМЕР_3 від 18.05.2023 року.
На час укладення шлюбу, у дружини позивача було двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження НОМЕР_4 від 17.06.2008 року) та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження НОМЕР_5 від 05.10.2010 року).
06.07.2023 року позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», разом з додатками: копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ; копія посвідчення багатодітної сім'ї НОМЕР_6 ; копії свідоцтв про народження дітей НОМЕР_3 від 18.05.2023 року, НОМЕР_7 від 17.06.2008 року, НОМЕР_5 від 05.10.2010 року) копія акту від 05.07.2023 року обстеження квартири.
05.09.2023 року Військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь № 1106, якою повідомлено про відсутність у наданих позивачем матеріалах, документів підтверджуючих, що на утриманні солдата ОСОБА_1 перебувають прийомні діти.
Позивач вважає, що наявність на його утриманні трьох неповнолітніх дітей є підставою для дострокового звільнення з військової служби, а тому звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснюється правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 ст. 2Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Як зазначалось вище, ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .
В той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас, на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю на його утриманні трьох неповнолітніх дітей.
Відповідно до абз. 13 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини, зокрема у зв'язку з наявністю у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Так, судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 18.05.2023 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина - ОСОБА_3 : батько - ОСОБА_1 , матір - ОСОБА_6 .
Таким чином, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 .
Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особам до досягнення нею повноліття.
Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
При цьому, у відповідно до частини 2 статті 188 Сімейного кодексу України, батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів.
Згідно копії свідоцтва про народження серії - НОМЕР_7 від 17.06.2008 року, народилась дитина - ОСОБА_4 , батько - ОСОБА_7 , матір - ОСОБА_8 .
Згідно копії свідоцтва про народження серії - НОМЕР_5 від 05.10.2010 року, народилась дитина - ОСОБА_5 , батько - ОСОБА_9 , матір - ОСОБА_6 .
Отже, саме на батьків неповнолітніх ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження НОМЕР_4 від 17.06.2008 року) та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження НОМЕР_5 від 05.10.2010 року) сімейне законодавство покладає обов'язок утримання. Позивачем не надано рішення суду, яким батьків дітей було звільнено від обов'язку утримувати свою дитину на підставі частини 2 статті 188 СК України.
Суд також зазначає, що статтею 243 СК України визначено, що опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК України.
Отже, піклування над неповнолітньою дитиною можливе після позбавлення її батьків батьківських прав. Іншими словами, про можливість перебування ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження НОМЕР_4 від 17.06.2008 року) та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження НОМЕР_5 від 05.10.2010 року) на утриманні позивача можна було б стверджувати у разі наявності відповідних рішень судів про позбавлення батьків батьківських прав та рішення про встановлення опіки чи піклування.
Таким чином, позивач має на утриманні одну дитину віком до 18 років, а тому на нього не поширюється положення підпункту "г" пункту 2 частини 4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо розподілу судових витрат, відповідно до ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 72-77, 241-243, 245-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Судові витрати у вигляді судового збору у справі не розподілялись.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька