РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2023 р. Справа № 120/7469/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі також в/ч НОМЕР_1 , НОМЕР_2 прикордонний загін ім. Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що в період проходження ним військової служби в військовій частині НОМЕР_1 , остання протиправно не встановила та не виплачувала йому з 29.01.2020 по 12.08.2021 та з 05.03.2022 по 16.02.2023 грошове забезпечення, розраховане виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
Ухвалою від 06.06.2023 судом відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.
20.06.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Окрім того відповідач звертає увагу суду, що позивачем пропущений строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП.
Інших заяв по справі від сторін спору до суду не надходило.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд встановив, що ОСОБА_1 у період з 22.12.2018 по 12.08.2021 проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні ім. Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова Державної прикордонної служби (військова частині НОМЕР_1 ).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 старшого лейтенанта Вячеслава Семенова Державної прикордонної служби №339-ОС від 12.08.2021 старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 12.08.2021.
В подальшому позивача 05.03.2022 наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 05.03.2022 №86-ОС зараховано до списків особового складу та всіх видів забезпечення загону, як такого, що призваний на військову службу під час мобілізації, з 05.03.2022.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ім. Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова Державної прикордонної служби №97-ОС від 16.02.2023 майстера - сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 16.02.2023.
Таким чином, судом встановлено, що позивач у період з 22.12.2018 по 12.08.2021 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_3 , а у період з 05.03.2022 по 16.02.2023 проходив військову службу під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
15.05.2023 ОСОБА_1 звернувся із запитом на інформацію до в/ч НОМЕР_1 , у якому просив надати, зокрема довідку про отримані ним види грошового забезпечення за період проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .
На виконання вказаного запиту, відповідач листом від 17.05.2023 №11/ЗПІ-14-17 надав позивачу інформацію про розмір посадового окладу позивача за період 22.12.2018 по 12.08.2021 та з 05.03.2022 по 16.02.2023, а також довідки про отримане грошове забезпечення позивача за 2017-2023 роки, із відомостей яких позивач дійшов висновку про те, що з 29.01.2020 по 12.08.2021 та з 05.03.2022 по 16.02.2023 виплата його грошового забезпечення проводилася виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, що були визначенні шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Позивач вважає, що відповідачем протиправно при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 12.08.2021 та з 05.03.2022 по 16.02.2023 не враховано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, а тому за захистом своїх прав та інтересів він звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Варто зазначити, що за загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Суд звертає увагу, що застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови № 704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
Проте постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже, пунктом 4 Постанови № 704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни. Отже, зміни до пункту 4 постанови № 704, внесені пунктом 6 постанови № 103, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток додатку 1 та пункту Примітки додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З наведеного суд доходить до висновку, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Таким чином, з 29.01.2020, тобто з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18, виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року,
Таких же висновків у спорах з подібними правовідносинами притримується також і Сьомий апеляційний адміністративний суд у своїх постановах від 23.05.2022 у справі № 120/11208/21-а, від 06.06.2022 у справі № 120/11203/21-а , від 27.09.2023 у справі №240/10122/21, від 21.11.2023 у справі №240/13952/23, від 28.11.2023 у справі №240/33276/22 та інших.
Про те, що з січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік (2020, 2021, 2022), у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, випливає також із висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.08.2022 по справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 по справі № 500/1813/21.
При цьому суд зазначає, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить на 1 січня 2018 року - 1762 гривень, на 1 січня 2019 року - 1921 гривню, на 1 січня 2020 року - 2102 гривні, на 1 січня 2021 року - 2270 гривні, на 1 січня 2022 року - 2481 гривні, на 1 січня 2023 року - 2684 гривні.
Оскільки з 01 січня 2020 року збільшено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то в розумінні діючого на час виникнення спірних правовідносин пункту 4 Постанови № 704 це призводить до збільшення з 29.01.2020 розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та, як наслідок, інших складових грошового забезпечення, що вираховуються від розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. Дані обставини слугують підставою для перерахунку такого грошового забезпечення за спірний період.
Враховуючи наведене суд доходить переконання, що бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не проведення позивачу з 29.01.2020 по 12.08.2021 та з 05.03.2022 по 16.02.2023 перерахунку грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (тобто на 2020, 2021 та 2022, 2023 роки) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.07.2017 є протиправною.
Як наслідок, з метою поновлення порушених прав позивача, відповідача належить зобов'язати перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 12.08.2021 та з 05.03.2022 по 16.02.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня календарного року (2020, 2021, 2022, 2023), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”.
При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині застосовування такої розрахункової величини як "не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати", оскільки відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 N 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі Закон N 1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017, після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Крім того суд зауважує, що зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 05.03.2022 по 16.02.2023 виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на відповідний рік (2020, 2021, 2022, 2023) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 (тоді як у вимогах позову вказано на розмір прожиткового мінімуму лише станом на 01.01.2020) не свідчить про вихід за межі позовних вимог, оскільки сам позивач у позовній заяві зазначає, що розмір грошового забезпечення має визначатись виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого Законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня календарного року. Тобто, в цьому випадку суд лише визначив правильний та ефективний спосіб захисту порушених прав.
Таким чином заявлені у цій справі позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у визначений судом спосіб.
Щодо доводів відповідача відносно строку звернення до суду з цим позовом, то суд вважає за необхідне вказати таке.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Разом з цим, правовідносини щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів регулюються також положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)
Вирішуючи питання застосування норм КАС України та КЗпП України, Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 у справі №280/6779/22 зазначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19.07.2022, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Втім, 19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ, яким внесені зміни до законодавства про працю.
Серед іншого вказаним законом частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені у такій редакції:
- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті;
- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 25.04.2023 у справі №380/15245/22.
Разом з тим суд бере до уваги, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 було продовжено до 30.06.2023.
Отже враховуючи те, що позивач з даним адміністративним позовом звернувся до суду 01.06.2023, тобто в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, тому наведені відповідачем у відзиві доводи про порушення строку звернення до суду є необґрунтованими та безпідставними.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові 19.01.2023 у справі № 460/17052/21.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 72 - 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 12.08.2021 та з 05.03.2022 по 16.02.2023 перерахунку грошового забезпечення виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.07.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 12.08.2021 виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та станом на 01.01.2021 Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 05.03.2022 по 16.02.2023 виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та станом на 01.01.2023 Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 08.12.23.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович