РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
06 грудня 2023 р. Справа № 120/8994/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
26.06.2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №48 від 01.03.2022 року його призначено на посаду командира відділення взводу охорони Військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №179/ад від 10.06.2023 року призначено службове розслідування стосовно, зокрема, ОСОБА_1 за фактом невиконання наказів командира Військової частини НОМЕР_3 та Військової частини НОМЕР_1 .
Крім цього, з 09.06.2023 року за усним повідомленням т.в.о. командира роти Військової частини НОМЕР_3 позивача заборонено призначати на бойове чергування на період проведення службового розслідування.
На переконання позивача, такі дії щодо заборони призначення на бойове чергування є такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" визначено конкретний перелік підстав, за наявності яких забороняється призначати осіб на бойове чергування, а наказ командира військової частини НОМЕР_3 №179/ад від 10.06.2023 року не містить вказівки на заборону призначення позивача на бойове чергування.
Вищевикладені обставини зумовили позивача звернутись з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 06.07.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
10.07.2023 року на виконання вимог ухвали суду позивач подав заяву на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 17.07.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін в порядку, встановленому ст. 262 КАС України.
Цією ж ухвалою витребувано у Військової частини НОМЕР_1 матеріали службового розслідування, проведеного на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_3 №179/од від 10.06.2023 року стосовно ОСОБА_1 .
14.08.2023 року через підсистему "Електронний суд" надійшла заява позивача, в якій останній вказує про невідповідність поданого відповідачем відзиву на позовну заяву. Зокрема зазначив про відсутність обов'язкових реквізитів документу, крім цього, на думку позивача, документ підготовлений, виконаний, підписаний та направлений невідомою службовою особою Військової частини НОМЕР_3 , а не відповідачем у даній справі. Відтак, просить суд:
- визнати невідповідність вмісту отриманої позивачем 11.08.2023 року поштової кореспонденції вимогам до відзиву на позовну заяву, що передбачені ст. 169 КАС України та без дотримання яких відзив на позовну заяву не може бути врахованим при прийнятті рішення по суті спору;
- винести окрему ухвалу щодо виявлених ознак вчинення невідомою службовою особою Військової частини НОМЕР_3 службової підробки та спрямувати її за належністю для проведення перевірки (розслідування);
- у випадку виявлення порушення заборон, визначених ст. 54 ЗУ "Про запобігання корупції" винести окрему ухвалу та спрямувати її за належністю для встановлення та притягнення до відповідальності винних осіб.
Визначаючись щодо поданої заяви позивачем суд зазначає, що статтею 162 КАС України передбачено загальні вимоги до відзиву на позовну заяву. Крім цього, подання відзиву на позовну заяву є правом, а не обов'язком відповідача.
Суд зауважує, що положеннями КАС України не передбачено такої процесуальної дії, як визнання невідповідності відзиву з підстав незгоди позивача із формулюванням його змісту або викладеними у ньому обставинами.
Разом з тим, у випадку незгоди із відзивом на позовну заяву, позивач не позбавлений права подати відповідь на відзив.
14.08.2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема вказав, що згідно пункту 335 розділу 9, частини 3 "Бойове чергування, особливості внутрішньої служби в парках, під час розташування військ на полігонах та їх перевезення" Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, на бойове чергування забороняється призначати військовослужбовців, щодо яких проводиться розслідування. Вказана норма є імперативною та розширеного тлумачення немає. Враховуючи, що у період з 10.06.2023 року стосовно ОСОБА_1 проводилось службове розслідування, відсутні підстави для призначення позивача на бойове чергування.
З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
02.11.2023 року на адресу суду надійшли додаткові докази від представника відповідача.
Ухвалою суду від 06.12.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог про визнання дій протиправними щодо заборони призначення його на бойове чергування 09.06.2023 року та зобов'язання вчинити дії залишено без розгляду.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №48 від 01.03.2022 року ОСОБА_1 призначено на посаду командира відділення взводу охорони Військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №179/ад від 10.06.2023 року призначено службове розслідування стосовно, зокрема, ОСОБА_1 за фактом невиконання наказів командира Військової частини НОМЕР_3 та Військової частини НОМЕР_1 .
На переконання позивача, відповідачем протиправно заборонено призначати його на бойове чергування з 09.06.2023 року до дня звернення з даним позовом, оскільки такі дії суперечать чинному законодавству. Крім цього, наказ командира військової частини НОМЕР_3 №179/ад від 10.06.2023 року не містить вказівки на заборону призначення позивача на бойове чергування.
Вищевикладені обставини зумовили позивача звернутись з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1, 2 статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ(далі - Закон №2232-ХІІ), частиною 1 статті 2 якого встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із частиною 4 статті 4 Закону №2232-ХІІ порядок комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями встановлюється цим Законом та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію"" від 17.03.2014 року №1126-VII, затверджено Указ Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію".
Стаття 1 Закону України "Про оборону України" передбачає, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Таким чином, особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію".
Відповідно до Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року №64/22, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на всій території України з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року введено воєнний стан.
Таким чином, з 24.02.2022 року по теперішній час в Україні діє воєнний стан.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах регламентуються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Відповідно до пункту 332 розділу 9 Статут внутрішньої служби ЗСУ бойове чергування - це виконання бойового завдання. Бойове чергування здійснюється черговими силами і засобами, призначеними від військових частин.
До складу чергових сил і засобів входять бойові обслуги, чергові зміни пунктів управління, сил і засобів бойового забезпечення та обслуговування.
Пунктами 333, 334 Статут внутрішньої служби ЗСУ визначено, що бойове чергування організовується командиром військової частини, який відповідає за виконання завдань черговими силами і засобами. Заступники командира військової частини, начальники родів військ і служб відповідають за бойову готовність, забезпечення та підготовку чергових сил і засобів у відповідній частині.
Склад чергових сил і засобів, ступені їх бойової готовності, тривалість, порядок несення бойового чергування, підготовки особового складу, озброєння, бойової та іншої техніки до чергування і зміна його встановлюються наказом командира військової частини згідно з вимогами цього Статуту, наказами і директивами Міністра оборони України, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, командувачів видів Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 335 Статуту внутрішньої служби ЗСУ на бойове чергування забороняється призначати осіб, які не склали Військової присяги, не засвоїли програми відповідної підготовки в установленому обсязі, а також військовослужбовців, щодо яких проводиться розслідування за провини, і хворих.
Отже, положеннями Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено чіткий перелік обставин в разі виникнення яких військовослужбовець не призначається на бойове чергування, зокрема, у разі проведення розслідування за провини.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_3 №179/ад від 10.06.2023 року призначено службове розслідування стосовно, зокрема, ОСОБА_1 за фактом невиконання наказів командира Військової частини НОМЕР_3 та Військової частини НОМЕР_1 .
Пунктом 3 вказаного наказу передбачено проведення службового розслідування у термін з 10.06.2023 року по 20.06.2023 року та подання акту службового розслідування для прийняття рішення в термін до 21.06.2023 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №198/ад від 23.06.2023 року продовжено строк проведення службового розслідування до 30.06.2023 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №37 від 04.07.2023 року "Про результати службового розслідування" завершено службове розслідування стосовно ОСОБА_1 за фактом невиконання наказів командира Військової частини НОМЕР_3 та Військової частини НОМЕР_1 .
Таким чином, у період з 10.06.2023 року по 30.06.2023 року стосовно ОСОБА_1 проводилось службове розслідування за фактом невиконання наказів командира Військової частини НОМЕР_3 та Військової частини НОМЕР_1 , за результатами якого встановлено наявність у діях ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 402 Кримінального кодексу України.
Відтак, в період з 10.06.2023 року по 30.06.2023 року існували обставини, визначені пунктом 335 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, за яких військовослужбовець не призначається на бойове чергування.
За наведених обставин суд вважає, що дії відповідача які полягали у не призначенні позивача на бойове чергування в період проведення службового розслідування узгоджуються з положеннями пункту 335 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, а відтак є правомірними.
Суд критично оцінює твердження позивача про те, що заборону призначення на бойові чергування відповідач не оформив у вигляді наказу, оскільки відповідні дії в силу імперативності пункту 335 Статуту внутрішньої служби ЗСУ не вимагають від командира військової частини документального оформлення виконання такої заборони.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи встановлені у справі обставини, суд вважає, що дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами відповідали критеріям, які наведені у частині 2 статті 2 КАС України, а відтак, приходить до висновку про необгрунтованність позовних вимог позивача.
При цьому, згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Дончик Віталій Володимирович