РІШЕННЯ
Іменем України
29 листопада 2023 року м. Чернігів справа № 927/1358/23
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А.М.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “АГРО Ч”,
код ЄДРПОУ 38590000 проспект Перемоги, 119-А, м. Чернігів, 14013
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Добродія Фудз”,
код ЄДРПОУ 38408485, вул. Шевченка, 2Б, смт. Михайло-Коцюбинське, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 15552
Предмет спору: про стягнення 1 977 590,58 грн,
ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “АГРО Ч” звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Добродія Фудз”, у якому просить суд стягнути з відповідача 1 977 590,58 грн, з яких 1 324 182,65 грн основного боргу, 46 680,16 грн пені, 82 408,71 грн - 3% річних та 524 319,06 грн інфляційних втрат.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 03.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 31.10.2023 о 12:00 та встановлено строки для подання заяв по суті, зокрема відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.
Копія ухвали суду від 03.10.2023 отримана відповідачем 06.10.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600050466431.
Отже, останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 23.10.2023.
Відповідач в установлений судом строк через систему «Електронний суд» подав відзив на позов. Також у відзиві на позов вказав на неспіврозмірність судових витрат на професійну правничу допомогу.
В підготовче засідання 31.10.2023, з'явився повноважний представник позивача. Відповідач в судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання.
Крім того відповідачем подано відзив на позов, в якому повідомив про отримання ухвали суду 06.10.2023. Про поважні причини неявки в судове засідання відповідач не повідомив, з цього приводу заяв та клопотань не заявив.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За таких обставин, підготовче засідання 31.10.2023 проводилось за відсутності відповідача (його представника).
Представник позивача просить суд надати час для ознайомлення з відзивом на позов, оскільки відзив на позов ним не отриманий.
Щодо ненаправлення відповідачем відзиву на позов позивачу.
Як зазначає відповідач, відзив на позов позивачу не направлявся, оскільки у позивача відсутній зареєстрований електронний кабінет ЄСІТС.
Частиною 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України визначено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до ч. 7 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Відзив подано через систему «Електронний суд», а тому відповідачем не направлено відзив на позов позивачу, у встановленому нормами Господарського процесуального кодексу України порядку.
Представник позивача зазначив про те, що не бачив в електронному кабінеті відзиву відповідача.
Поважних причин неможливості ознайомлення з відзивом в електронному кабінеті представник суду не зазначив, хоча як адвокат повинен мати доступ до електронного кабінету і реально міг ознайомитись з відзивом. Всі негативні наслідки у разі нереєстрації електронного кабінету сторони, яка мала бути зареєстрована, але не зареєструвалася, покладаються на такого учасника. Оскільки направлено відзив після закінчення робочого часу 19.10.2023, датою подання до суду і позивачу вважається 20 жовтня.
Щодо відзиву відповідача, як вже повідомлялося судом, він поданий у встановлені законом строки та встановленому порядку, суд не має підстав для його неприйняття. Тому суд приймає поданий відзив, спір вирішується з його урахуванням.
Відповідач у відзиві просить суд зобов'язати позивача надати договір, розрахунок обсягу, вартості наданих адвокатом документів.
Суд вважав обґрунтованим таке клопотання відповідача та зобов'язує представника позивача надати відповідний розрахунок з доказами (договір, акт) протягом 5 днів з дня постановлення цієї ухвали.
Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення судового засідання, оскільки відзив на позов направлений належним чином, негативні наслідки неотримання покладаються на сторону позивача. Що стосується інших похідних заяв по суті (відповідь на відзив і заперечення) ГПК України не передбачає їх подання виключно у підготовчому провадженні, передбачає тільки їх подання завчасно до початку розгляду справи по суті, це зокрема може охоплювати період між закриттям підготовчого провадження і проведенням першого судового засідання з розгляду справи по суті.
У підготовчому засіданні 31.10.2023 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 28.11.2023 о 10:30.
Ухвалою суду від 31.10.2023 повідомлено сторін про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті.
Ухвала суду від 31.10.2023 була доставлена відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Добродія Фудз» в електронній формі в його електронний кабінет в ЄСІТС 31.10.2023 о 17:50, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
08.11.2023 від позивача засобами поштового зв'язку надійшла відповідь на відзив (направлена суду 06.11.2023, як вбачається з поштової накладної «Укрпошта») з доданими документами, у т.ч. доказами направлення відповідачу.
Крім того у відповіді на відзив викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відповіді на відзив та наведено обґрунтування щодо розрахунку витрат на професійну правничу допомогу.
27.11.2023 відповідачем через систему «Електронний суд» подано клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з неможливістю явки в судове засідання директора товариства, оскільки останній знаходиться у відпустці з 24.11.2023 по 24.12.2023. Додано наказ про надання відпустки.
У судове засідання 28.11.2023 з'явився повноважний представник позивача. Відповідач був належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання, однак в судове засідання не з'явився.
Щодо поданого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи суд зазначив наступне.
Директор відповідача, достеменно знаючи про дату засідання, 20 листопада видав наказ про свою відпустку, що свідчить про усвідомлене небажання бути присутнім у судовому засіданні. Однак перебування у відпустці, на відміну від лікарняного, не позбавляє можливості реально бути присутнім в судовому засіданні. Відповідачем у клопотанні інших поважних причин неявки як керівника підприємства, так і його представника Ковальової А.Є. не зазначено, крім того це повторна неявка відповідача.
Суд розцінив подане клопотання відповідача, як зловживання своїми процесуальними правами, направленими на затягування судового процесу.
Згідно до ч. 2, 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Тому, відповідно до ст. 43 ГПК України, у судовому засіданні суд постановив ухвалу, якою залишив подане клопотання без розгляду.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
За таких обставин, судове засідання 28.11.2023 проводилось за відсутності відповідача (його представника).
Щодо поновлення строку на подання відповіді на відзив.
Згідно ч. 4 ст. 166 Господарського процесуального кодексу України відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом.
Датою подання до суду і позивачу відзиву на позов є 20 жовтня 2023 року.
Отже, останнім днем строку для подання відповіді на відзив є 25.10.2023.
Згідно з ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Представник позивача зазначив, що не зміг зареєструватись в системі «Електронний суд через перевантаження 18.10.2023, а зареєструвався тільки 01.11.2023.
Суд не вважає це поважною причиною, оскільки не надано доказів щодо неможливості реєстрації в системі «Електронний суд» в період після 18.10.2023 по 01.11.2023.
Суд постановив ухвалу, якою відмовив у поновленні строку для подання відповіді на відзив в частині відповідної заяви по суті.
Щодо поданої відповіді на відзив.
Відповідь на відзив в частині обґрунтування розрахунку витрат на професійну правничу допомогу надана на вимогу суду, а тому приймається судом до розгляду.
Крім того представник позивача заперечував проти прийняття відзиву на позов, оскільки він підписаний та поданий неуповноваженою особою, на підставі довіреності без доказів статусу адвоката у такого представника.
Відповідачем в системі «Електронний суд» подано відзив на позов і підтверджено належність повноважень представника, а наявність Ковальової Анни Євгеніївни в реєстрі адвокатів суд вважає достатньою підставою для підтвердження повноважень.
У зв'язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання для проголошення рішення, на підставі ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України вступна та резолютивна частини рішення була підписана судом 29.11.2023 у нарадчій кімнаті без їх проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №190418/зак-ов/2 від 19.04.2018 в частині своєчасної оплати за поставлений товар, в зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 1 324 182,65 грн, на яку позивачем нараховано та заявлено до стягнення 46 680,16 грн пені, 82 408,71 грн - 3% річних та 524 319,06 грн інфляційних втрат.
Відповідач у відзиві на позов зазначив, що порушення ним зобов'язань не потягнуло за собою завдання збитків іншим учасникам господарських відносин. Вказав, що загальний розмір штрафних санкцій та компенсаційних нарахувань дуже великі та створюють надмірний тягар для відповідача, посилаючись на норми ст. 551 Цивільного кодексу України просить зменшити нарахування. Зазначив про сплив строку позовної давності на підставі ст. 258 Цивільного кодексу України в частині нарахування пені за поставки товару у вересні 2021 року. Посилається на введення воєнного стану в країні з 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації та настання пов'язаних з цим форс-мажорних обставин, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України, внаслідок чого нарахування штрафних санкцій не можуть застосовуватися до договірних умов між сторонами.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
19.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Ч» (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Добродія Фудз» (далі - Покупець) укладено договір поставки № 190418/зак-ов/2 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах цього Договору.
Найменування товару, асортимент зазначаються сторонами у Специфікаціях до цього Договору, які є невід'ємними частинами Договору (п. 1.2 Договору).
Згідно п. 1.3 Договору документи на товар, які постачальник повинен передати покупцю: податкова накладна, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна (при необхідності), рахунок-фактура, перелік документів, перелічених у п. 9.12 цього Договору.
Загальна кількість товару складається з всього поставленого на умовах цього Договору товару за всіма Специфікаціями (п. 2.2 Договору).
За умовами п. 3.2 Договору ціна за одну тону товару з урахуванням ПДВ (в заліковій вазі) зазначається у Специфікаціях до цього Договору.
Відповідно до п. 4.1 Договору поставка товару за цим Договором здійснюється партіями (а під партією для цілей цього Договору сторони розуміють кількість товару, зазначену у одному рахунку на оплату, виписаному на підставі замовлення покупця, та наданому постачальником покупцю, одній товарно-транспортній накладній, одній видатковій накладній).
Датою поставки товару постачальником вважається дата завантаження товару, зазначена у товарно-транспортній накладній (п. 4.3 Договору).
Пунктом 5.1 Договору визначено порядок оплати: за поставлену покупцю партію товару, оплата здійснюється протягом 2 банківських днів з моменту фактичного отримання товару, підписання покупцем видаткової накладної на отриману партію товару та надання постачальником документів, зазначених у п. 6.1.5, 6.1.6, 9.12 цього Договору.
У разі невиконання та/або неналежного виконання постачальником умов Договору, в тому числі, але не обмежуючись, ненадання зазначених у п. 6.1.4 та 9.12 цього Договору, покупець має право затримати оплату товару, якщо інші умови оплати не будуть зазначені у Специфікації.
За п. 5.3 Договору датою оплати вважається дата списання грошових коштів з банківського рахунка покупця.
Відповідно до п. 6.1.5 Договору не пізніше наступного дня від дати передачі товару постачальник зобов'язаний надати покупцеві наступні документи: видаткову накладну, виписану в день поставки товару; електронну податкову накладну та/або електронний розрахунок коригування кількісних та вартісних показників до електронної податкової накладної, оформлені та зареєстровані в ЄРПН у відповідності до вимог податкового законодавства.
Згідно п. 6.1.6 Договору постачальник зобов'язується надати покупцеві податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному чинним законодавством, електронного підпису уповноваженої особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Пунктом 6.1.7 Договору сторони визначили, що незважаючи на положення п. 5.1 Договору, остаточний розрахунок за поставлену партію товару у визначеному пунктом 5.1 цього Договору розмірі, покупцем здійснюється не раніше завершення (проведення) реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, належним чином виписаної податкової (их) накладної (их) продавця на товар виключно в електронній формі у порядку, визначеному законодавством, з накладенням електронного підпису уповноваженої особи постачальника.
У разі відсутності реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової (их) накладної(их) та/або розрахунку(ів) коригування кількісних та вартісних показників до податкової та/або оформлення їх з порушенням чинного законодавства, покупець має право затримати оплату товару до дати такої реєстрації та/або виправлення помилок.
За умовами п. 6.3 Договору постачальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання з поставки всього товару, який визначений у окремій Специфікації (при укладенні) або видатковій накладній або у цьому Договорі строки, кількості, асортименті та якості, за ціною зазначеною у Специфікаціях (при їх укладенні) або цьому Договорі та зі своєчасним наданням всієї супровідної документації на товар (видаткові накладні, коригування до видаткових накладних, податкові накладні, зареєстровані у порядку та строки передбачені чинним Податковим кодексом України, документи на підтвердження якісних показників товару).
Пунктом 7.11 Договору сторони визначили, що у випадку затримки оплати товару від строків, зазначених у Договорі, покупець зобов'язаний оплатити постачальнику пеню в розмірі 0,01 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до п. 8.1 Договору сторони домовились, що не несуть відповідальність за порушення своїх зобов'язань за цим договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.
Згідно п. 8.2 Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання умов цього Договору, якщо воно є наслідком дії непереборної сили (форс-мажору), як-от обставини, що виникли внаслідок, зокрема військових дій, загрози війни.
Пунктом 8.3 Договору визначено, що сторона для якої виникла неможливість виконання зобов'язань по цьому договору, повинна в найкоротший термін поставити до відома іншу сторону про виникнення обставин, які перешкоджають договору. Дійсним доказом наявності вищевказаних обставин і їх тривалості будуть служити сертифікат, що видається Торгово-Промисловою палатою або її регіональним відділенням.
Даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019, але в кожному разі до повного розрахунку між сторонами. Цей договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо сторони не менше як за місяць не заявлять бажання про бажання його розірвання.
22.12.2020 між сторонами підписано Додаткову угоду до Договору, згідно якої сторони дійшли згоди внести зміни до п. 9.1 Договору та викласти його у наступній редакції: « 9.1. Даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022, але в кожному разі до повного розрахунку між сторонами. Моментом укладення цього Договору, Додаткових угод, Додатків до нього є дата зазначена у преамбулі цього Договору, відповідних додатках, Додаткових угодах».
Дана угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє протягом всього строку дії Договору.
Позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000539 від 21.09.2021 на суму 165 300,00 грн.
Відповідачем здійснено оплату в сумі 136 800,00 грн з призначенням платежу «передоплата 80 % за овес 30 т згідно рах. № СФ-539 від 21.09.2021», що підтверджується випискою банку від 22.09.2021.
Позивач надав товарно-транспортну накладну № 134 від 23.09.2021 на суму вантажу 165 300 грн, в якій зазначено про супровідний документ на вантаж - видаткова накладна № РН-0000551 від 23.09.2021.
Однак вказаної видаткової накладної, як і податкової накладної, зареєстрованої в установленому порядку в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), на цей товар позивачем не надано.
23.09.2021 позивач виставив рахунок-фактуру № СФ-0000546 від 23.09.2021 на суму 339 036,00 грн.
Відповідачем здійснено оплату в сумі 273 600,00 грн з призначенням платежу «передоплата 80 % за овес 60 т згідно рах. № СФ-546 від 23.09.2021», що підтверджується випискою банку від 28.09.2021.
Позивачем надано товарно-транспортну накладну № 156 від 27.09.2021 на суму вантажу 170 772 грн, в якій зазначено про супровідний документ на вантаж - видаткова накладна № РН-0000564 від 27.09.2021 та товарно-транспортну накладну № 138 від 28.09.2021 на суму вантажу 168 264,00 грн, в якій зазначено про супровідний документ на вантаж - видаткова накладна № РН-0000568 від 28.09.2021.
Однак вказаних видаткових накладних, як і податкових накладних, зареєстрованих в установленому порядку в ЄРПН, на цей товар позивачем не надано.
Між сторонами 23.09.2021 укладено Специфікацію № 23 (яка є додатком № 23) до Договору, в якій сторони визначили товар, що поставляється на суму 5 057 496,60 грн.
Згідно п. 4 Специфікації № 23 поставка товару здійснюється в строк до 05.11.2021 (включно).
Пунктом 5.1 цієї Специфікації визначено умови оплати: 5.1 - передоплата у розмірі 80% від замовленої вартості партії товару; 5.2 - остаточний розрахунок за поставлену партію товару у розмірі 20 % від поставленої партії товару - протягом 2 банківських днів з дати завершення постачальником реєстрації податкової накладної.
Позивачем виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000563 від 27.09.2021 на суму 5 057 496,60 грн.
Відповідачем здійснено передоплату за товар по рахунку-фактурі СФ-0000563 від 27.09.2021, що підтверджується платіжним дорученням № 5555186275_9Т01М/778 від 29.09.2021 на суму 952 000,00 грн з призначенням платежу «передоплата за овес 200 т згідно рах. № СФ-563 від 27.09.2021».
Позивачем здійснено поставку товару відповідачу на суму 217 531,85 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну № РН-0000571 від 28.09.2021, товарно-транспортну накладну № 162 від 28.09.2021, податкову накладну № 86 від 28.09.2021, яка зареєстрована в ЄРПН 09.10.2021.
По видатковій накладній № РН-0000572 від 29.09.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 540 021,64 грн та надав товарно-транспортні накладні № 163 від 29.09.2021, № 167 від 29.09.2021, № 168 від 29.09.2021, податкову накладну № 87 від 29.09.2021, яка зареєстрована в ЄРПН 12.10.2021.
Позивачем поставлено відповідачу товар на суму 591 786,60 грн по видатковій накладній № РН-0000576 від 30.09.2021 та надано товарно - транспортні накладні № 166 від 30.09.2021, № 169 від 30.09.2021, № 173 від 30.09.2021, податкову накладну № 91 від 30.09.2021, дата реєстрації якої в ЄРПН 12.10.2021.
Позивачем здійснено поставку товару відповідачу на суму 149 106,90 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну № РН-0000599 від 06.10.2021, товарно-транспортну накладну № 33 від 06.10.2021, податкову накладну № 21 від 06.10.2021, яка зареєстрована в ЄРПН 23.10.2022.
По видатковій накладній № РН-0000602 від 07.10.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 150 296,90 грн та надав товарно-транспортну накладну № 38 від 07.10.2021, податкову накладну № 24 від 07.10.2021, яка зареєстрована в ЄРПН 23.10.2021.
Позивачем поставлено відповідачу товар на суму 150 534,90 грн по видатковій накладній № РН-0000609 від 08.10.2021 та надано товарно - транспортну накладну № 41 від 08.10.2021, податкову накладну № 31 від 08.10.2021, дата реєстрації якої в ЄРПН 23.10.2021.
09.10.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 151 129,90 грн, на підтвердження чого надав видаткову накладну № РН-0000612 від 09.10.2021, товарно - транспортну накладну № 50 від 09.10.2021, податкову накладну № 34 від 09.10.2021, дата реєстрації якої в ЄРПН 23.10.2021.
Позивачем здійснено поставку товару відповідачу на суму 304 877,80 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну № РН-0000620 від 11.10.2021, товарно-транспортні накладні № 58 від 11.10.2021, № 59 від 11.10.2021, податкову накладну № 42 від 11.10.2021, яка зареєстрована в ЄРПН 23.10.2021.
По видатковій накладній № РН-0000622 від 12.10.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 441 251,70 грн та надав товарно-транспортні накладні № 60 від 12.10.2021, № 72 від 12.10.2021, № 73 від 12.10.2021, податкову накладну № 44 від 12.10.2021, яка зареєстрована в ЄРПН 23.10.2021.
Позивачем поставлено відповідачу товар на суму 414 952,72 грн по видатковій накладній № РН-0000646 від 20.10.2021 та надано товарно - транспортні накладні № 121 від 20.10.2021, № 122 від 20.10.2021, № 123 від 20.10.2021, податкову накладну № 68 від 20.10.2021, дата реєстрації якої в ЄРПН 01.11.2021.
21.10.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 415 904,72 грн, на підтвердження чого надав видаткову накладну № РН-0000650 від 21.10.2021, товарно - транспортні накладні № 132 від 21.10.2021, № 133 від 21.10.2021, № 134 від 21.10.2021, податкову накладну № 72 від 21.10.2021, дата реєстрації якої в ЄРПН 01.11.2021.
Позивачем здійснено поставку товару відповідачу на суму 123 759,91 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну № РН-0000672 від 27.10.2021, товарно-транспортну накладну № 165 від 27.10.2021, податкову накладну № 95 від 27.10.2021, яка зареєстрована в ЄРПН 04.11.2021.
По видатковій накладній № РН-0000684 від 29.10.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 143 632,91 грн та надав товарно-транспортну накладну № 171 від 29.10.2021, податкову накладну № 107 від 29.10.2021, яка зареєстрована в ЄРПН 04.11.2021.
Позивачем поставлено відповідачу товар на суму 721 734,52 грн по видатковій накладній № РН-0000702 від 03.11.2021 та надано товарно - транспортні накладні № 14 від 03.11.2021, № 15 від 03.11.2021, № 16 від 03.11.2021, № 17 від 03.11.2021, № 18 від 03.11.2021, податкову накладну № 11 від 03.11.2021, дата реєстрації якої в ЄРПН 22.11.2021.
04.11.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 583 813,61 грн, на підтвердження чого надав видаткову накладну № РН-0000703 від 04.11.2021, товарно - транспортні накладні № 19 від 04.11.2021, № 23 від 04.11.2021, № 24 від 04.11.2021, № 25 від 04.11.2021, податкову накладну № 12 від 04.11.2021, дата реєстрації якої в ЄРПН 22.11.2021.
Відповідачем проведено частково оплати за товар по рахунку-фактурі СФ-0000563 від 27.09.2021, що підтверджується платіжним дорученням № 402206818 від 26.11.2021 на суму 500 000,00 грн, платіжним дорученням № 5555186925 від 30.11.2021 на суму 1 000 000,00 грн, випискою банку від 30.12.2021 на суму 600 000,00 грн, платіжним дорученням № 2022020302 від 04.02.2022 на суму 300 000,00 грн, платіжним дорученням № 2022020385 від 11.02.2022 на суму 250 000,00 грн, платіжним дорученням № 8531685365 від 16.08.2022 на суму 100 000,00 грн.
25.04.2022 між сторонами підписано Специфікацію № 24, яка є додатком № 24 до Договору, згідно якої постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар на суму 335 999,95 грн.
Поставка товару за цією Специфікацією здійснюється в строк до 29.04.2022 (включно) (п. 4 Специфікації № 24).
Пунктом 5 даної Специфікації визначено умови оплати - передоплата у розмірі 100 % від замовленої вартості партії товару.
Позивачем виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000129 від 26.04.2022 на суму 335 999,95 грн.
Платіжними дорученнями з призначенням платежу «передоплата за ячмінь згідно рах. № 129 від 26.04.2022» № 8531684215 від 26.04.2022 на суму 210 000,00 грн та № 8531684228 від 27.04.2022 на суму 125 999,95 грн відповідач здійснив попередню оплату.
Позивачем поставлено товар відповідачу на суму 298 871,95 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну № РН-0000156 від 29.04.2022, товарно-транспортну накладну № 106 від 29.04.2022, податкову накладну № 49 від 29.04.2022, яка зареєстрована в ЄРПН 27.06.2022.
Отже, по Специфікації № 24 та рахунку-фактурі № СФ-0000129 відповідачем здійснено оплату на 37 128,00 грн більше, ніж поставлено товару.
Сторонами 28.04.2022 підписано Специфікацію № 25, яка є додатком № 5 до Договору, якою постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар на суму 437 999,76 грн.
Поставка товару за цією Специфікацією в строк до 06.05.2022 (включно (п. 4 Специфікації № 25).
Пунктом 5 Специфікації № 25 визначено умови оплати - передоплата у розмірі 100 % від замовленої вартості партії товару.
Позивачем виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000134 від 28.04.2022 на суму 547 499,70 грн.
Відповідачем здійснено оплату в сумі 547 499,70 грн з призначенням платежу «передоплата 80 % за овес згідно рах. № СФ-134 від 28.04.2022», що підтверджується платіжним дорученням № 8531684267 від 29.04.2022.
Позивачем здійснено поставку товару відповідачу на суму 216 955,88 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну № РН-0000178 від 05.05.2022, товарно-транспортну накладну № 30 від 05.05.20221, податкову накладну № 102 від 05.05.2022, яка зареєстрована в ЄРПН 14.06.2022.
Також позивач поставив відповідачу товар на суму 199 581,89 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну № РН-0000186 від 06.05.2022, товарно-транспортну накладну № 61 від 06.05.2022, податкову накладну № 103 від 06.05.2022, яка зареєстрована в ЄРПН 14.06.2022.
Отже, по Специфікації № 25 та рахунку-фактурі № СФ-0000134 відповідачем оплачено товар на 130 961,93 грн більше, ніж поставлено товару.
Відповідач в обумовлений строк не розрахувався за поставлений по Договору товар в повному обсязі.
Звертаючись до суду, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати товару по Договору № 190418/зак-ов/2 в сумі 1 324 182,65 грн, а тому позивачем нараховано та заявлено до стягнення 46 680,16 грн пені, 82 408,71 грн - 3% річних та 524 319,06 грн інфляційних втрат.
Оцінка суду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Щодо заявленої до стягнення суми основної заборгованості.
Як встановив суд, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 6 320 082,30 грн згідно видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, які містяться у матеріалах справи, у період з 23.09.2021 по 06.05.2022.
Пунктом 5.1 Договору визначено порядок оплати: за поставлену покупцю партію товару, оплата здійснюється протягом 2 банківських днів з моменту фактичного отримання товару, підписання покупцем видаткової накладної на отриману партію товару та надання постачальником документів, зазначених у п. 6.1.5, 6.1.6, 9.12 цього Договору.
Однак, у п. 6.1.7 Договору сторони визначили, що незважаючи на положення п. 5.1 Договору, остаточний розрахунок за поставлену партію товару у визначеному пунктом 5.1 цього Договору розмірі, покупцем здійснюється не раніше завершення (проведення) реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, належним чином виписаної податкової (их) накладної (их) продавця на товар виключно в електронній формі у порядку, визначеному законодавством, з накладенням електронного підпису уповноваженої особи постачальника.
Системний аналіз наданих позивачем умов Договору та умов Специфікацій до Договору № 23-25 свідчить про застосування різного порядку розрахунків за товар, а відтак і про систематичний характер їх зміни, з чого слід дійти висновку, що порядок розрахунків за кожну партію товару визначається окремою специфікацією незалежно від умов п. 5.1 Договору.
Крім того, умовами спірних Специфікацій та Договору не обумовлено строк попередньої оплати товару, як і не обумовлено строку поставки товару за попередньою оплатою.
Отже, передоплата повинна бути здійснена не пізніше моменту отримання товару (інакше вона втратить статус і природу передплати), що є тотожним дню отримання та оформлення видаткових накладних та товарно-транспортних накладних на товар.
На підставі виставленого позивачем рахунку-фактури № СФ-0000539 від 21.09.2021 на суму 165 300,00 грн, відповідач здійснив попередню оплату в сумі 136 800,00 грн 22.09.2022. Позивач поставив товар згідно товарно-транспортної накладної № 134 від 23.09.2021 на суму 165 300 грн, залишок неоплаченого товару складає 28 500,00 грн.
Згідно виставленого позивачем рахунку-фактури № СФ-0000546 від 23.09.2021 на суму 339 036,00 грн, відповідач здійснив 28.09.2021 оплату в сумі 273 600,00 грн, а позивач по товарно-транспортним накладним №№ 156 від 27.09.2021 та 138 від 28.09.2021 поставив товар на суму 339 036,00 грн, залишок неоплаченого товару складає 65 436,00 грн.
Позивачем не надано укладеної сторонами Специфікації до Договору на поставку товару згідно виставлених позивачем рахунків-фактур №№ СФ-0000539 від 21.09.2021 та № СФ-0000546 від 23.09.2021, в якій мали б бути визначені умови оплати товару.
Доказів реєстрації податкових накладних в установленому порядку в ЄРПН позивач також не надав.
Таким чином позивачем не доведено належними доказами ані обумовлення сторонами строку оплати цього товару, ані його настання у розумінні п. 6.1.7 Договору.
Відповідно до ч 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Враховуючи, що позивачем не доведено порушення його прав в частині оплати товару за поставлений товар по товарно-транспортним накладним №№ 134 від 23.09.2021, 156 від 27.09.2021 та 138 від 28.09.2021, а тому й відсутні підстави для його звернення до суду в цій частині, такий позов є передчасним, і судом має бути відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 28 500,00 грн та 65 436,00 грн.
Щодо інших поставок товару суд зазначає наступне.
Враховуючи п. 6.1.7 Договору відповідач повинен здійснити остаточний розрахунок за товар після завершення (проведення) реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних належним чином виписаної податкової накладної.
Умовами п. 5.2 Специфікації № 23 визначено, що остаточний розрахунок за поставлену партію товару у розмірі 20 % від поставленої вартості партії товару - протягом 2 банківських днів з дати завершення постачальником реєстрації податкової накладної.
Отже, відповідач повинен був оплатити товар, поставлений відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000563 від 27.09.2021 з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України у такі строки: по видатковій накладній № РН-0000571 від 28.09.2021 - до 12.10.2021, по видатковій накладній № РН-0000572 від 29.09.2021- до 15.10.2021 (оскільки 14.10.2021 - вихідний, святковий день); по видатковій накладній № РН-0000576 від 30.09.2021 до 15.10.2021 (оскільки 14.10.2021 - вихідний день); по видатковій накладній № РН-0000599 від 06.10.2021 до 26.10.2021; по видатковій накладній № РН-0000602 від 07.10.2021 до 26.10.2021; по видатковій накладній № РН-0000609 від 08.10.2021 - до 26.10.2021; по видатковій накладній № РН-0000612 від 09.10.2021 до 26.10.2021; по видатковій накладній № РН-0000620 від 11.10.2021 до 26.10.2021; по видатковій накладній № РН-0000622 від 12.10.2021 до 26.10.2022; по видатковій накладній № РН-0000646 від 20.10.2021 до 03.11.2021; по видатковій накладній № РН-0000650 від 21.10.2021 до 03.11.2021, по видатковій накладній № РН-0000672 від 27.10.2021 до 08.11.2021, по видатковій накладній № РН-0000684 від 29.10.2021 до 08.11.2021, по видатковій накладній № РН-0000702 від 03.11.2021 до 24.11.2021, по видатковій накладній № РН-0000703 від 04.11.2021 до 24.11.2021.
Відтак, прострочення виконання зобов'язань по цим поставкам починається з 13.10.2021, 16.10.2021, 27.10.2021, 27.10.2021, 27.10.2021, 27.10.2021, 27.10.2021, 27.10.2021, 04.11.2021, 04.11.2021, 09.11.2021, 09.11.2021, 25.11.2021, 25.11.2021, відповідно.
Всього було сплачено з призначенням платежу згідно рахунку-фактури № СФ-0000563 від 27.09.2021 суму 3 702 000,00 грн. При цьому за поставками партій товару згідно Специфікації № 24 (рахунок-фактура № СФ-0000129 від 26.04.2022 на суму 335 999,95 грн) та Специфікації № 25 (рахунок-фактура № 0000134 від 28.04.2022 на суму 547 499,70 грн) існує переплата у розмірі 37 128 грн та 130 961,93 грн, відповідно.
Стаття 534 ЦК України визначає правила виконання грошового зобов'язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому разі вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:
- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання. В цьому випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов'язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);
- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка в разі їх нарахування на підставі договору або закону;
- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу.
Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.
Можливість застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Отже, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу, - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг) - черговість, установлена статтею 534 Кодексу, застосовуватися не може.
Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження або платіж отримано без реквізиту «призначення платежу» чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.
Відповідний порядок наведено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, та Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.
Аналогічний порядок встановлено й у наразі чинній Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163 (пункти 8, 9, 10, 12, 41).
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 916/2357/22.
У постановах від 07.09.2023 у справі № 905/1965/19, від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20, від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18 Верховний Суд наголосив, що в разі, коли у графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Погашення вимог кредитора здійснюється у встановленій статтею 534 ЦК України послідовності, що, однак, не застосовується у разі чіткого та неоднозначного визначення боржником призначення платежу.
Таким чином переплата, що виникла за поставку товару згідно рахунків-фактур № СФ-0000129 від 26.04.2022 та СФ-0000134 від 28.04.2022 в загальній сумі 168 089,93 грн, має бути спрямована на погашення заборгованості за поставлений товар згідно Специфікації № 23 (№ СФ-0000563 від 27.09.2021) по видатковим накладним №№ № РН-0000672 від 27.10.2021, № РН-0000684 від 29.10.2021.
В зв'язку з чим, з урахуванням висновків суду, викладених вище, та проведених відповідачем оплат сума заборгованості за поставлений товар складає 1 230 246,65 грн по видатковій накладній № РН-0000702 від 03.11.2021 (646 433,04 грн) та видатковій накладній № РН-0000703 від 04.11.2021 (583 813,61 грн).
Відповідач доказів оплати заборгованості за поставлений товар суду не надав.
Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов'язань не виконав та не сплатив кошти за поставлений товар у встановлений у Договорі строк, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню в сумі 1 230 246,65 грн.
Щодо заявленої до стягнення пені.
Враховуючи порушення відповідачем строків оплати вартості поставленого товару по Договору № 190418/зак-ов/2, позивач нарахував та заявив до стягнення пеню в сумі 46 680,16 грн за період з 28.09.2021 по 15.08.2022.
Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Право встановити в договорі розмір нарахування пені надано сторонам ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.11 Договору сторони визначили, що у випадку затримки оплати товару від строків, зазначених у Договорі, покупець зобов'язаний оплатити постачальнику пеню в розмірі 0,01 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Позивачем здійснено нарахування пені у наведеному розрахунку у розмірі 0,01 %.
Згідно ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки позивач не здійснює нарахування пені за порушення строків внесення відповідачем передоплати, обумовленої Специфікаціями, то суд перевіряє лише правомірність нарахування за порушення строків остаточної оплати за поставлений товар у розрізі відповідної партії, і лише в межах заявлених позивачем періодів нарахування.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені, дійшов висновку про неправомірне її нарахування.
По-перше, позивачем здійснено нарахування пені по поставкам 23.09.2021, 27.09.2021 та 28.09.2021 згідно рахунків-фактур № СФ-0000539 від 21.09.2021 та № СФ-0000546 від 23.09.2021, строк оплати по яким позивачем не доведено, як вже було висновано судом вище.
По-друге, позивачем при нарахуванні пені невірно визначено граничний строк проведення оплати згідно умов п. 6.1.7 Договору, а саме оплата має бути проведена протягом 2 банківських днів після завершення реєстрації податкових накладних в ЄРПН.
По-третє, нарахування пені здійснюється за кожен повний день прострочення зобов'язання, а тому в період часу, за який здійснюється стягнення пені не включається день фактичної сплати суми заборгованості.
Такий самий порядок нарахування застосовується і при поділі строку оплати грошового зобов'язання на періоди у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу, а відтак до першого періоду прострочення основної суми заборгованості не включається день здійснення часткової оплати, натомість такий день включається до наступного періоду прострочення вже зменшеної суми заборгованості.
Отже, початок періоду нарахування пені за прострочення виконання зобов'язань починається по видатковій накладній № РН-0000576 від 30.09.2021 з 16.10.2021, по видатковій накладній № РН-0000599 від 06.10.2021 з 27.10.2021; по видатковій накладній № РН-0000602 від 07.10.2021 з 27.10.2021; по видатковій накладній № РН-0000609 від 08.10.2021 з 27.10.2021; по видатковій накладній № РН-0000612 від 09.10.2021 з 27.10.2021; по видатковій накладній № РН-0000620 від 11.10.2021 з 27.10.2021; по видатковій накладній № РН-0000622 від 12.10.2021 з 27.10.2021 та на залишок боргу з 30.11.2021; по видатковій накладній № РН-0000646 від 20.10.2021 з 04.11.2021; по видатковій накладній № РН-0000650 від 21.10.2021 з 04.11.2021, по видатковій накладній № РН-0000672 від 27.10.2021 з 09.11.2021, по видатковій накладній № РН-0000684 від 29.10.2021 з 09.11.2021, по видатковій накладній № РН-0000702 від 03.11.2021 з 24.11.2021, по видатковій накладній № РН-0000703 від 04.11.2021 з 24.11.2021.
По-четверте, позивачем невірно зараховано суми переплати по рахункам-фактурам №№ СФ-0000129 від 26.04.2022 та СФ-0000134 від 28.04.2022, які мають йти на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення. Також невірно здійснено зарахування оплати 16.08.2022 в сумі 100 000,00 грн, яка мала бути зарахована частково в оплату по видатковій накладній № РН-0000684 від 29.10.2021 та по видатковій накладній № РН-0000702 від 03.11.2021. Вказані обставини вплинули на розмір заборгованості по періодам нарахувань.
За перерахунком суду розмір пені, з урахуванням визначеного судом початку періоду нарахування по вказаним вище накладним, становить 39 439,91 грн, а отже є меншим ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, відтак позовні вимоги у частині стягнення пені є обґрунтованими у зазначеному судом розмірі.
Суд відхиляє посилання відповідача щодо звільнення від відповідальності сторони, яка порушила зобов'язання, у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин з огляду на наступне.
Згідно листа Торгово-Промислової палати України № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022, в якому зазначено, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року, ТТП підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Відповідно до 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Відповідно до п. 8.1 Договору сторони домовились, що не несуть відповідальність за порушення своїх зобов'язань за цим договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.
Згідно п. 8.2 Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання умов цього Договору, якщо воно є наслідком дії непереборної сили (форс-мажору), як-от обставини, що виникли внаслідок, зокрема військових дій, загрози війни.
Пунктом 8.3 Договору визначено, що сторона для якої виникла неможливість виконання зобов'язань по цьому договору, повинна в найкоротший термін поставити до відома іншу сторону про виникнення обставин, які перешкоджають договору. Дійсним доказом наявності вищевказаних обставин і їх тривалості будуть служити сертифікат, що видається Торгово-Промисловою палатою або її регіональним відділенням.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.
Згідно ч. 1-3 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Отже, суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо висвітлення наслідків збройної агресії російської федерації на території Чернігівської області, а також на території підприємства відповідача, посилаючись на засоби масової інформації та вказуючи посилання, за якими можна з ними ознайомитись в Інтернеті, оскільки останнім не надано суду належних доказів на підтвердження таких обставин згідно приписів ст. 96 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем не надано доказів неможливості виконання зобов'язання внаслідок настання форс-мажорних обставин, у тому числі з огляду на те, що прострочення виконання зобов'язання виникло задовго до початку воєнних дій.
Відповідачем також не надано доказів повідомлення позивача про неспроможність виконати зобов'язання по договору згідно умов п. 8.3 Договору або неможливості вчинення цієї дії.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України).
Отже, несплата відповідачем коштів за отриманий товар ще до початку воєнних дій заздалегідь ставила позивача у невигідне становище порівняно з відповідачем, оскільки позивач товар передав, а фактично кошти за нього не отримав, що у подальшому позбавило його користування ними за відсутності будь-якої неправомірної поведінки з боку позивача.
При цьому, після звільнення території Чернігівської області від окупації, у квітні-травні 2022 року відповідач продовжив отримання товару, сплачуючи за нього 100 % передоплати, проте не бажаючи погашати заборгованість за минулі поставки, що свідчить, по-перше, про відновлення його господарської діяльності, а по-друге, про дії відповідача виключно у своїх інтересах, нехтуючи при цьому своїми зобов'язаннями.
Після початку воєнних дій, навіть після деокупації території Чернігівської області з квітня 2022 року і до теперішнього часу відповідач не вчинив належних дій на виправлення ситуації, узгодження питання щодо відстрочення платежу, зміни умов оплати за поставлений товар та мирного врегулювання даного питання, що свідчить про недотримання ним засад добросовісності господарської діяльності.
Таким чином, всі дії відповідача свідчать лише про уникнення від відповідальності та ухилення від виконання своїх обов'язків.
За логікою відповідача, поки тривають воєнні дії та запроваджено воєнний стан в країні він звільняється від обов'язку щодо оплати отриманого товару, не звертаючи при цьому увагу на інтереси іншої сторони, яка належним чином виконала свої зобов'язання, передала товар, а оплату отримувати весь цей час не повинна, що беззаперечно суперечить принципам справедливості та добросовісності.
Частиною 2 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч. 1). Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2).
З частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, відповідач може бути звільнений від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо це порушення сталося внаслідок непереборної сили.
Як вже висновано вище судом, відповідач не може бути звільнений від виконання зобов'язання по оплаті за отриманий товар, оскільки прострочення цього виконання виникло ще до початку воєнних дій в країні та не вплинуло на допущення цього порушення, а отже відповідач не може бути звільнений від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань по Договору.
Щодо застосування позовної давності.
Відповідачем у відзиві на позов було зазначено, що позивач пропустив встановлений законодавством строк для стягнення пені.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Частиною 2 ст. 258 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, пунктом 19 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в України» (зі змінами) у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого продовжено 06.11.2023 на 90 діб.
З огляду на те, що позивач звернувся до суду із позовом 28.09.2023, враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків позовної давності на строк дії воєнного стану, який триває, суд доходить висновку, що звернення до суду про захист порушеного права з вимогами про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Фудз» відбулось в межах строку позовної давності та відповідно про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у визначеному судом розмірі.
Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
Позивач також просить стягнути з відповідача 82 408,71 грн - 3 % річних за період з 28.09.2021 по 19.06.2023 та інфляційні втрати в сумі 524 319,06 грн за період жовтня 2021 року по травень 2023 року.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч. 1). Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України).
Неможливість включає в себе як наявність випадку або непереборної сили (форс-мажорні обставини), так і відсутність коштів тощо.
За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Враховуючи викладене вище, відповідач не може бути звільнений від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення позивачем, дійшов висновку про неправильне їх нарахування з аналогічних підстав, про які суд зазначав вище щодо розрахунку пені.
За перерахунком суду розмір 3 % річних складає 73 978,31 грн, а отже є меншим ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, відтак позовні вимоги у частині стягнення 3 % річних підлягають частковому задоволенню у зазначеному судом розмірі.
За перерахунком суду розмір інфляційних втрат складає 460 560,11 грн, а отже є меншим ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, відтак позовні вимоги у частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у зазначеному судом розмірі.
Щодо зменшення розміру пені та компенсаційних нарахувань.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Отже, 3 % річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а є складовою грошового зобов'язання.
За змістом ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто в сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Враховуючи наведені приписи, зменшення розміру заявленої до стягнення пені за час затримки розрахунку відповідно є правом, а не обов'язком суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Оскільки відповідачем не наведено виняткових обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які можуть слугувати для зменшення пені, приймаючи до уваги недобросовісну поведінку відповідача, суд доходить висновку про відсутність підстав для такого зменшення.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат.
За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача становить 27 063,38 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У позовній заяві позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу становить 50 000,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивачем у відповіді на відзив зазначено, що акт виконаних робіт по Договору надання правової допомоги буде складений та підписаний після прийняття рішення судом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
За таких обставин, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Добродія Фудз” (код ЄДРПОУ 38408485, вул. Шевченка, 2Б, смт. Михайло-Коцюбинське, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 15552) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю “АГРО Ч” (код ЄДРПОУ 38590000 проспект Перемоги, 119-А, м. Чернігів, 14013) 1 230 246,65 грн основного боргу, 39 439,91 грн пені, 73 978,31 грн 3 % річних, 460 560,11 грн інфляційних втрат та 27 063,38 грн витрати зі сплати судового збору.
3. У решті позову відмовити.
4. Судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат позивача на професійну правничу допомогу призначити на 05.12.2023 об 11:00, яке відбудеться у приміщенні Господарського суду Чернігівської області, за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 20, зал судових засідань №306.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 08.12.2023.
Суддя В. В. Шморгун