Ухвала від 08.12.2023 по справі 17-14-01/1494

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"08" грудня 2023 р. Черкаси справа №17-14-01/1494(925/1142/18)

Господарський суд Черкаської області у складі судді Кучеренко О.І., розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» про забезпечення позову у справі №17-14-01/1494(925/1142/18),

ВСТАНОВИВ:

30.10.2018 Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Зовнішньоекономічної асоціації «Новосвіт» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу №549-01/10-15 від 06.11.2015, №550-01/10-15 від 06.11.2015, №551-01/10-15 від 06.11.2015 та №552-01/10-15 від 06.11.2015 та договору про поділ нерухомого майна в натурі та припинення спільної часткової власності від 06.11.2015 №553-01/18-15 (далі - спірні договори) з підстав передбачених частиною 1 статті 203, статтею 215 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України через невідповідність спірних договорів вимогам чинного законодавства та укладення їх з перевищенням виконуючою обов'язки голови правління публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» Кузьмінською С.О. її повноважень, які передбачені статутом цього товариства.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 08.02.2023 задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Зовнішньоекономічної асоціації «Новосвіт» про визнання недійсними договорів задоволено повністю та позов Міністерства енергетики України до Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Зовнішньоекономічної асоціації «Новосвіт» про визнання недійсними договорів та визнано недійсними укладені між Публічним акціонерним товариством «Черкасиобленерго» і Зовнішньоекономічною асоціацією «Новосвіт» договори купівлі-продажу№549-01/10-15 від 06.11.2015, №550-01/10-15 від 06.11.2015, №551-01/10-15 від 06.11.2015 та №552-01/10-15 від 06.11.2015 та договір про поділ нерухомого майна в натурі та припинення спільної часткової власності від 06.11.2015 №553-01/18-15.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 рішення Господарського суду Черкаської області від 08.02.2023 у справі №17-14-01/1494(925/1142/18) скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Верховного суду від 17.10.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 та рішення Господарського суду Черкаської області від 08.02.2023 скасовано, а справу №17-14-01/1494(925/1142/18) направлено на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

23.11.2023 справа надійшла до Господарського суду Черкаської області.

Згідно з автоматичним розподілом справа №17-14-01/1494(925/1142/18) передана на розгляд судді Хабазні Ю.А.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 29.11.2023 суддя Хабазня Ю.А. заявив самовідвід щодо розгляду цієї справи.

Згідно з розпорядженням керівника апарату №19 від 30.11.2023 призначено повторний автоматичний розподіл справи.

Згідно з повторним автоматичним розподілом справа №17-14-01/1494(925/1142/18) передана на розгляд судді Кучеренко О. І.

Ухвалою від 05.12.2023 суддя Кучеренко О.І. прийняла справу №17-14-01/1494(925/1142/18) до свого провадження.

06.12.2023 від представниці Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» - адвоката Суткович М.А. до суду надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони Зовнішньоекономічній асоціації «Новосвіт» відчужувати та будь-яким іншим чином розпоряджатися, в тому числі, але не виключно, продавати, міняти, дарувати, розділяти (виділяти), передавати в іпотеку, позичку, до статутного капіталу щодо нерухомого майна, що знаходиться за адресою Черкаська область, Корсунь-Шевченківський район (зараз - Звенигородський район), смт.Стеблів, вулиця Нечуя-Левицького, будинок 91/1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1308647271225) та заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міській, районній, районній у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим суб'єктам державної реєстрації прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна, що знаходиться за адресою Черкаська область, Корсунь-Шевченківський район (зараз - Звенигородський район), смт.Стеблів, вулиця Нечуя-Левицького, будинок 91/1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1308647271225).

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що, відповідач має підстави вважати, що відповідач може відчужити спірне майно до вирішення справи по суті, що ускладнить ефективне поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся. Вказане призведе до наслідків, передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, оскільки рішення у цій справі вже не зможе ефективно відновити права позивача, а останній буде змушений подавати додаткові позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Позивач намагається відновити право власності на ГЕС з 2018 року, а необхідність подання нових позовів не відповідає принципу економії процесуальних засобів, ефективності способу захисту та порушує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас, для відповідача немає жодних перепон для відчуження майна Стеблівської ГЕС, що істотно ускладнить ефективне поновлення порушених прав позивача. Заходи забезпечення позову, про які просить позивач, є співмірними позовним вимогам позивача та не порушують прав відповідача, оскільки заборона вчиняти певні дії щодо цього майна не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, не перешкодить здійсненню господарської діяльності, тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Права та інтереси осіб, що не є учасниками даного судового процесу, також не зачіпаються. Натомість такі заходи спроможні забезпечити ефективне відновлення прав позивача та фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Також варто наголосити, що в таких немайнових спорах для забезпечення позову суд не повинен встановлювати, чи вчиняються відповідачем дії, спрямовані на ухилення від виконання рішення суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів застави щодо спірного майна тощо). Згідно з усталеною судовою практикою в таких немайнових спорах судом має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, зазначає, що згідно з частинами 1, 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно зі статтею 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації у майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Як слідує зі змісту заяви про забезпечення позову підставою для застосування судом забезпечувальних заходів є можливість відповідача розпоряджатися об'єктом нерухомого майна на власний розсуд, незважаючи на відкрите судове провадження щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу, на підставі яких за відповідачем і зареєстровано право власності на це майно, що безпосередньо буде впливати на обсяг прав та обов'язків заявника (позивача).

Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню, у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (пункти 1, 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 21.12.2020 у справі №916/401/17).

У цій справі позивач звернувся до суду з немайновими позовними вимогами - визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та договору про поділ нерухомого майна в натурі та припинення спільної часткової власності.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 зазначається, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню. В такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Єдиною підставою застосування запропонованих заходів забезпечення позову заявник зазначає лише те, що позивач має підстави вважати, що відповідач може відчужити спірне майно до вирішення справи по суті, що ускладнить поновлення прав позивача.

На підтвердження таких підстав заявником не подано будь-яких доказів, які б свідчили про намір відповідача вчинити дії з переоформлення права власності майна, яке є об'єктом оспорюваних заявником договорів. У той час, як саме лише посилання позивача у заяві на можливість відповідача вільно розпоряджатись спірним нерухомим майном, без наведення відповідного обґрунтування - не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Позивачем не доведено, що його припущення про розпорядження відповідачем майном є достатньо обґрунтованим. Посилання заявника на те, що невжиття, визначених ним заходів забезпечення позову, призведе до негативних наслідків для позивача не є беззаперечним свідченням наявності підстав вважати, що відновлення його порушених прав за позовом у цій справі буде ускладнено, або унеможливлено, адже як зазначено вище, жодним чином не доведено обґрунтованості припущення, як підстави вжиття заходів забезпечення.

Справа №17-14-01/1494(925/1142/18) перебуває на розгляді в судах різних інстанцій з 2018 року та за цей час (більше ніж 5 років) відповідач не вчиняв дій спрямованих на відчуження спірного майна, таких дій не було вчинено і після скасування рішення суду про визнання недійсними відповідних договорів, будь-яких доказів іншого позивач суду не надав, що також свідчить про безпідставність та недоведеність доводів позивача.

Отже, з положень частини 4 статті 139 Господарського процесуального кодексу України слідує, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Правомірне очікування ймовірності настання певних негативних наслідків має буде доведена заявником в загальному порядку відповідними доказами. Відсутність таких доказів позбавляє суд можливості здійснити забезпечення позову. В свою чергу, забезпечення позову за відсутності таких доказів буде вказувати на порушення Господарського процесуального кодексу України та неправомірного обмеження прав відповідача. В такий спосіб буде порушено загальні засади (принципи) господарського судочинства.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Отже, оцінивши доводи заявника, суд дійшов висновку, що заява Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» про забезпечення позову до задоволення не підлягає, оскільки вона є безпідставною, ґрунтується лише на припущеннях, без посилання на конкретні обставини та докази.

На підставі викладено, керуючись статтями 136-140, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Відмовити у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» про забезпечення позову

Ухвала набирає чинності з моменту підписання та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня набрання нею чинності.

Суддя О.І.Кучеренко