ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2023 року Справа № 915/1441/23
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи
за позовом: Фермерського господарства “Дружба-Інвест” (вул. Дружна, буд. 39, с. Стара Гнилиця, Чугуївський район, Харківська область, 63541, код ЄДРПОУ 41234589)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Минералис” (54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 114/1, код ЄДРПОУ 43308658)
про: стягнення попередньої оплати за договором поставки,
ВСТАНОВИВ:
Фермерське господарство “Дружба-Інвест” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 13.09.2023 (вх.№12183/23 від 18.09.2023) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Минералис” про стягнення попередньої оплати за договором поставки №16/02/2022 від 16.02.2022 у розмірі 643199,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на норми ст. 11, 509, 525, 526, 530, 626, 629, 655, 693 Цивільного кодексу України, ст. 173, 193 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що 16.02.2022 між сторонами було укладено договір поставки №16/02/2022. Того ж дня сторонами підписана Специфікація №1 до договору поставки, відповідно до якої визначено перелік товару - амонію нітрат (аміачна селітра) у кількості 24 тони загальною вартістю 643199,90 грн, гранична дата поставки (відвантаження) товару не пізніше 16.02.2022. Відповідачем було виставлено рахунок на оплату №297 від 16.02.2022 на суму 643199,90 грн, який у той же день було оплачено позивачем згідно платіжної інструкції №1008 від 16.02.2022. Відповідачем зобов'язання за договором не виконано, товар не було поставлено. Відповідач 12.06.2023 отримав претензію позивача від 07.06.2023 про розірвання договору та вимогу про повернення попередньої оплати, відповіді не надав.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2023 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1441/23 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
Ухвалою суду від 22.09.2023 позовну заяву залишено без руху з підстав недотримання позивачем п. 8 ч. 3 ст. 162, п. 1 ч. 1 ст. 164, ч. 1 ст. 172 ГПК України.
04.10.2023 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано уточнену позовну заяву від 28.09.2023.
Ухвалою суду від 09.10.2023 судом постановлено: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами; визначити відповідачеві 5-денний строк від дня отримання даної ухвали для подання до суду заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; встановити сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)
Ухвалу суду від 09.10.2023 відповідачеві надіслано за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 114/1 та отримано останнім 19.10.2023, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.
Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з приписами ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Враховуючи, що відповідач не заперечив проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, не скористався своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах воєнного стану, на розгляд суду не подав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обґрунтованим постановлення рішення в цій справі у строк, визначений ст. 248 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2022 між ТОВ «Минералис» (далі - постачальник, відповідач) та ФГ «Дружба Інвест» (далі - покупець, позивач) було укладено договір поставки № 16/02/2022 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору, у порядку, строки та на умовах, визначеними цим Договором і Специфікаціями до нього, постачальник зобов'язується передавати у власність покупця такий товар: насіння для сівби, пестициди в препаратах формах, мінеральні добрива.
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що погоджені Сторонами асортимент, кількість і ціна товару вказуються ними в Специфікаціях до Договору, що є невід'ємними його частинами.
Згідно п. 4.2. Договору, строк поставки товару, протягом якого товар повинен бути переданий покупцю, або перевізнику, вказується в Специфікації. У ній також може бути вказана лише гранична дата поставки товару. Якщо їх не вказано, то товар передається покупцю за його письмовими заявками по мірі необхідності покупцю в цьому, але не пізніше 30 календарних днів з моменту одержання постачальником заявки про поставку товару.
Відповідно до п. 4.3. Договору, постачальник зобов'язується передати покупцю або перевізнику товар у строки, зумовлені сторонами, тільки за умови надходження на поточний рахунок постачальника у строки, визначені у Специфікації, повністю суми попередньої оплати або авансових платежів, якщо такі умови оплати товару були передбачені у відповідній Специфікації із сумою індексації ціни товару.
Згідно п. 9.1. Договір є укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до кінця року, в якому він був укладений.
Договір підписаний та скріплений печатками сторін.
16.02.2022 сторонами була підписана Специфікація № 1 до договору поставки, відповідно до якої визначено перелік товару - амонію нітрат (селітра аміачна) у кількості 24 т загальною вартістю 643199,90 грн. Відповідно до специфікації, гранична дата доставки (відвантаження) товару - не пізніше 16.02.2022, базіс і місце поставки (передачі) товару: ТОВ «Прометей Джан» м. Токмак.
16.02.2022 відповідачем було виставлено рахунок на оплату №297 на суму 643199,90 грн, який у той же день було оплачено позивачем згідно платіжної інструкції №1008 від 16.02.2022).
Відповідачем зобов'язання за Договором не виконано, товар не поставлено.
07.06.2023 позивач направив відповідачеві претензію, в якій повідомляв про відмову від договору та вимагав повернення суми попередньої оплати. Претензія була отримана відповідачем 12.06.2023, однак відповіді на неї відповідач не надав.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача, як покупця, про стягнення з відповідача, як постачальника, грошових коштів, перерахованих в якості попередньої оплати за товар.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, до предмета доказування у даній справі належить встановлення обставин щодо наявності у відповідача обов'язку повернути позивачу грошові кошти у відповідній сумі.
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з такого.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про поставку.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, згідно з приписами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №297 на суму 643199,90 грн, який у той же день позивачем було оплачено згідно платіжної інструкції №1008 від 16.02.2022 (а.с.15-16).
Як зазначає позивач, відповідач поставку товару не здійснив.
Твердження позивача відповідачем не заперечено та не спростовано.
З метою досудового врегулювання спору, 07.06.2023 позивач направив відповідачеві претензію, в якій повідомляв про відмову від договору та вимагав повернення суми попередньої оплати. Претензія була отримана відповідачем 12.06.2023, однак відповіді на неї відповідач не надав, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту своєчасності здійснення поставки (передачі) покупцю оплаченого останнім товару закон покладає на постачальника.
Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором та передачі товару позивачу відповідно до Специфікацій № 1 від 16.02.2022 не надав, відповідно доводи позивача не спростував.
Як зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем не надано доказів поставки (передачі) товару позивачеві, або доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів попередньої оплати за товар на суму 643199,90 грн, на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, такими, що підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, судовий збір у даній справі покладається на відповідача.
Питання розподілу витрат позивача на правову допомогу судом не вирішується, оскільки у позовній заяві міститься застереження про надання доказів судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду у відповідності до абз. 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст.13, 14, 73, 74, 76-78, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Минералис” (54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 114/1, код ЄДРПОУ 43308658) на користь Фермерського господарства “Дружба-Інвест” (вул. Дружна, буд. 39, с. Стара Гнилиця, Чугуївський район, Харківська область, 63541, код ЄДРПОУ 41234589) попередню оплату за договором поставки №16/02/2022 від 16.02.2022 у сумі 643199,90 грн, а також 9648,00 грн судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
5. Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: Фермерське господарство “Дружба-Інвест” (вул. Дружна, буд. 39, с. Стара Гнилиця, Чугуївський район, Харківська область, 63541, код ЄДРПОУ 41234589)
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Минералис” (54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 114/1, код ЄДРПОУ 43308658).
Рішення складено і підписано судом 08.12.2023.
Суддя В.О.Ржепецький