ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 922/527/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Науковий центр «Українська дидактика» - Мусатенко В.С., адвокат (ордер від 25.09.2023),
відповідача-1 - приватного підприємства «Укрдидактик» - не з'явився,
відповідача-2 - приватного підприємства «Укрдидактика» - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науковий центр «Українська дидактика»
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 (головуючий суддя: Стойка О.В., судді: Радіонова О.О., Істоміна О.А.)
у справі № 922/527/23
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науковий центр «Українська дидактика» (далі - ТОВ «Науковий центр «Українська дидактика»)
до приватного підприємства «Укрдидактик» (далі - ПП «Укрдидактик») та приватного підприємства «Укрдидактика» (далі - ПП «Укрдидактика»)
про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 600 220,00 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «Науковий центр «Українська дидактика» звернулося до суду позовом до відповідачів про:
- зобов'язання ПП «Укрдидактик» припинити порушення авторських прав позивача шляхом видалення з контенту вебсайту, що розміщується за адресою: https://ukrdidactic.com.ua/ об'єктів авторського права, права на які належать позивачу;
- зобов'язання ПП «Укрдидактик» припинити порушення прав на комерційне найменування та торговельну марку «УКРДИДАК» шляхом видалення з назви доменного імені/вебсайту, що розміщується за адресою: https://ukrdidactic.com.ua/ та найменування юридичної особи ПП «Укрдидактик» комерційного найменування та торговельної марки «УКРДИДАК», права на яку належать позивачу, протягом 1 (одного) місяця з дати набрання законної сили судовим рішенням;
- зобов'язання ПП «Укрдидактика» припинити порушення прав на комерційне найменування та торговельну марку «УКРДИДАК» шляхом видалення з найменування юридичної особи комерційного найменування та торговельної марки «УКРДИДАК», права на яку належать позивачу, протягом 1 (одного) місяця з дати набрання законної сили судовим рішенням;
- стягнення з ПП «Укрдидактик» на користь ТОВ «Науковий центр «Українська дидактика» компенсації (разового грошового стягнення) у розмірі 536 800,00 грн.;
- стягнення з ПП «Укрдидактика» на користь ТОВ «Науковий центр «Українська дидактика» компенсації (разового грошове стягнення) у розмірі 13 420,00 грн.;
- стягнення з ПП «Укрдидактик» на користь ТОВ «Науковий центр «Українська дидактика» моральної компенсації у розмірі 50 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Харківської області від 17.05.2023 зі справи № 922/527/23 (суддя Ємельянова О.О.) у позові відмовлено повністю.
Судове рішення місцевого господарського суду мотивовано, зокрема, тим, що власником свідоцтв України на торговельні марки є власник позивача - фізична особа. При цьому саме власнику свідоцтва на торговельну марку належить виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстровану торговельну марку. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що саме позивач має права на торговельну марку та комерційне найменування, а також має право на доменне ім'я та вебсайт. Отже, підстави для захисту права, наявність якого позивачем не доведена, відсутні, як і підстави для стягнення компенсації за порушення права, яке відсутнє. Відсутність порушення права особи є підставою для відмови в позові, оскільки саме порушене право та інтерес підлягають захисту.
Згідно з додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 29.05.2023 зі справи № 922/527/23 у задоволенні клопотання позивача про стягнення судових витрат у справі № 922/527/23 відмовлено: судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 85 988,00 грн. покладено на позивача.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 зі справи рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні вимог про зобов'язання ПП «Укрдидактик» та ПП «Укрдидактика» припинити порушення права позивача на комерційне найменування, а також в частині розподілу судових витрат. Ухвалено у скасованій частині нове рішення про задоволення позову: зобов'язано ПП «Укрдидактик» припинити порушення права позивача на комерційне найменування «УКРДИДАК» шляхом видалення з назви доменного імені/вебсайту, що розміщується за адресою: https://ukrdidactic.com.ua/ та найменування юридичної особи ПП «Укрдидактик» комерційного найменування «УКРДИДАК» протягом 1 (одного) місяця з дати набрання законної сили судовим рішенням; зобов'язано ПП «Укрдидактика» припинити порушення права позивача на комерційне найменування «УКРДИДАК» шляхом видалення з найменування юридичної особи комерційного найменування «УКРДИДАК» протягом 1 (одного) місяця з дати набрання законної сили судовим рішенням. Здійснено розподіл судових витрат, у тому числі, відмовлено в задоволенні заяви позивача про солідарне стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Додаткове рішення суду першої інстанції скасовано, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції віднесено на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам. Заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000,00грн. задоволено частково: стягнуто з кожного з відповідачів на користь позивача по 833,33 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ «Науковий центр «Українська дидактика», з посиланням на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційного господарського суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Крім того, скаржник просить Суд стягнути солідарно з відповідачів 95 988,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та здійснити розподіл судових витрат за подання позову, апеляційної та касаційної скарг.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ «Науковий центр «Українська дидактика» посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справі № 910/16505/19, у справі № 904/2357/20 щодо питання застосування положень статті 79 ГПК України, а також у справі № 922/2507/18, що підпадає під пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, приписів статті 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права», що було підставою для нарахування компенсації (разового грошового стягнення), але фактично не було розглянуто судами попередніх інстанцій.
Скаржник також звертає увагу Суду на постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» та від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».
Доводи інших учасників справи
Від ПП «Укрдидактик» та від ПП «Укрдидактика» (відповідачів у справі) надійшли відзиви на касаційну скаргу (ідентичні за змістом), відповідно до яких відповідачі просять Суд задовольнити касаційну скаргу в частині повного скасування постанови суду апеляційної інстанції, тим самим залишивши в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові. З посиланням на те, що внаслідок залишення в силі рішення суду першої інстанції ухвалення нового рішення неможливе, відповідно у задоволенні касаційної скарги в частині ухвалення нового рішення відповідачі просять Суд відмовити.
07.11.2023 від позивача надійшов документ - відповідь на відзив ПП «Укрдидактик» та ПП «Укрдидактика» на касаційну скаргу, в якому позивач, зокрема, підтримав доводи касаційної скарги. Позивач також просив Суд поновити пропущений строк для її (відповіді) подання.
Суд зазначає, що приписами ГПК України не передбачено подання на стадії касаційного перегляду відповіді на відзив на касаційну скаргу, відповідно Суд в ухвалі від 16.10.2023 не встановлював строк для її (відповіді) подання. З огляду на викладене, Суд залучає вказаний документ як письмові пояснення позивача по справі, а клопотання позивача про поновлення пропущеного строку на подання відповіді на відзив на касаційну скаргу залишає без розгляду.
Згідно з ухвалою Суду від 08.11.2023 зі справи задоволено клопотання позивача про участь у судових засіданнях касаційного провадження у справі № 922/527/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Згідно з ухвалою Суду від 23.11.2023 розгляд касаційної скарги відкладався.
01.12.2023 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.
Позивач створений у 2011 році та з 2014 року займається розробкою нових приладів та обладнання для проведення експериментів, розробкою українських дидактичних матеріалів. Засновником та керівником позивача є ОСОБА_1 .
Позивач здійснює продаж своєї продукції через авторизованого партнера - товариство обмеженою відповідальністю «Науковий центр «Європейська дидактика», яке є активним учасником тендерних закупівель за державні кошти, реалізуючи продукцію виробництва позивача.
ОСОБА_1 (засновник та керівник позивача) є власником об'єктів інтелектуальної власності - торговельної марки «УКРДИДАК» (свідоцтво на торговельну марку № НОМЕР_1 , очікувана дата закінчення строку дії свідоцтва - 19.10.2028), торговельної марки «УКРАЇНСЬКА ДИДАКТИКА» (свідоцтво на торгівельну марку № НОМЕР_1 , очікувана дата закінчення строку дії свідоцтва - 19.10.2028) та комбінованого знаку для товарів та послуг «EURODIDAC» (свідоцтво на знак для товарів і послуг № 268695, очікувана дата закінчення строку дії свідоцтва - 07.02.2028).
Позивач 02.03.2020 отримав листа № б/н від приватного підприємства «Електровимірювач», яке є споживачем товарів позивача, згідно з яким повідомлено про те, що на вебсайті з доменним ім'ям «https://ukrdidactic.com.ua» ним було здійснено замовлення товару, а саме, такого товару як «Комплект для навчань грамоти/письма» (на магнітній основі), проте під час оформлення замовлення виявилося, що постійна знижка на товар не діє та доставка замовлення відбувається з м. Харкова та від імені ПП «Укрдидактик», у зв'язку з чим, приватне підприємство «Електровимірювач» просило повідомити, чи є ПП «Укрдидактик» (відповідач-1 у справі) офіційним представником/дистриб'ютором або іншим уповноваженим представником позивача.
З даного листа позивачу стало відомо про існування юридичної особи зі схожим з позивачем найменуванням - ПП «Укрдидактик» та здійснення однакової з позивачем діяльності на ринку з навчального обладнання, а саме, виявлено, що ПП «Укрдидактик» неправомірно використовує без дозволу (згоди) позивача комерційне (фірмове) найменування «УКРДИДАКТИК», яке є схожим зі скороченим комерційним (фірмовим) найменуванням позивача «УКРДИДАК», яке останній раніше на 8 років почав використовувати у своїй господарській діяльності, та знаку для товарів та послуг «УКРДИДАК», що може призвести до змішування з діяльністю позивача.
Крім того, позивач зазначає про існування юридичної особи ПП «Укрдидактика», яке також використовує вебсайт з доменним ім'ям «https://ukrdidactic.com.ua» для реалізації дидактичних матеріалів. При цьому, власником та директором юридичних осіб відповідача-1 та відповідача-2 є громадянин України ОСОБА_2 .
За твердженнями позивача, громадською організацією «Українська Асоціація Маркетингу» проведено маркетингового дослідження щодо асоціативного сприйняття у пересічних споживачів/носіїв мови схожості комерційного (фірмового) найменування позивача (ТОВ «УКРДИДАК») із ПП «УКРДИДАКТИК», про що складено експертний висновок від 16.09.2020, відповідно до якого встановлено, що представлені на онлайн ринку товари і/або послуги суб'єктів господарювання, офіційно зареєстрованих у Єдиному державному реєстрі - ТОВ «УКРДИДАК» (2011 рік заснування) та ПП «УКРДИДАКТИК» (2017 рік заснування) за критерієм зв'язаності товарів і/ або послуг відповідно до Міжнародної класифікації товарі і послуг мають суттєву схожість. Отже, потенційні споживачі/носії мови змішують (не розрізняють) товари підприємств під вказаними комерційними (фірмовими) найменуваннями і вважають їх ідентичними, що може призвести до плутанини з точки зору споживача/контрагента та викликати змішування діяльності суб'єктів господарювання; комерційне (фірмове) найменування позивача (ТОВ «УКРДИДАК») та комерційне (фірмове) найменування ПП «УКРДИДАКТИК» в асоціативному сприйнятті пересічних споживачів/пересічних носів мови виступають як істотно подібні, тобто такі, що мають схожість за ознаками фонетичної (точність звучання, не дивлячись на різницю в написанні), семантичної (співпадіння ключових елементів словосполучення «українська дидактика» у назвах обох підприємств) та асоціативної подібності. Асоціативна тотожність комерційного (фірмового) найменування означає, що ТОВ «УКРДИДАК» та ПП «УКРДИДАКТИК» сприймаються споживачами і/або контрагентами як «одне й те саме»; унаслідок тотожності у сприйнятті споживачів комерційних (фірмових) найменувань відбувається змішування діяльності суб'єктів господарювання ТОВ «УКРДИДАК» та ПП «УКРДИДАКТИК». Отже, комерційне (фірмове) найменування не може бути використане як засіб індивідуалізації на ринку, що створює можливість введення в оману споживачів і/або контрагентів, викликає репутаційні ризики для ТОВ «УКРДИДАК».
Також позивач зазначає, що оформлення та назви продукції на сайті, власником якого є відповідач-1 https://ukrdidactic.com.ua/, є схожими до ступеня змішування з оформленням та назвою продукції позивача, у деяких випадках на сайті відповідача-1 https://ukrdidactic.com.ua/ використані без дозволу фото продукції позивача з відповідними захисними позначеннями сайту позивача https://ukrdidac.com.ua, що створюють у потенційного покупця уявлення, що на сайті відповідача-1 пропонуються до продажу та представлені навчальні матеріали, які виробляються позивачем.
За твердженнями позивача, під час вивчення вебсайту з доменним іменем https://ukrdidactic.com.ua було виявлено рекламування та пропозиція до продажу товарів, зокрема, навчального обладнання, аналогічного товарам позивача. Зазначені рекламні матеріали з зображеннями товарів позивача, розміщені на сайті з доменним іменем https://ukrdidactic.com.ua є схожими із рекламними матеріалами та зображеннями товарів, які позивач використовує при рекламування та просуванні своєї продукції, зокрема, на вебсайті з доменним іменем https://ukrdidac.com.ua, та окремі зображення товарів скопійовані з вебсайту позивача з доменним іменем https://ukrdidac.com.ua, що підтверджується захисними написами на цих зображеннях.
Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром складений експертний висновок від 04.08.2022 № ЕД-19-22/5392-КТ, відповідно до якого встановлено, що на вебсайті https://ukrdidactic.com.ua розміщено графічні зображення продукції позивача.
Також позивач посилається на те, що працівниками Третього відділу досліджень і розслідувань Харківського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України складені протоколи від 02.06.2020 щодо товарів комплект для навчання грамоти/письма (на магнітній основі), набір наочно - дидактичних матеріалів з іноземних мов (англійська) магн., колекція гербарій «Дикорослі рослини», колекція гербарій «Культурні рослини», колекція гербарій «Лікарські рослини», колекція гербарій «Рослини природних зон України», набір «Склад числа» (від 1 до 100) та 03.06.2020 щодо товарів магнітно - маркерний планшет, комплект дидактичного приладдя (методика Дьенеша), демонстраційний набір цифр і знаків на магнітах, набір з математики роздатковий, набір моделей геометричних фігур тіл з розгорткою, набір геометричних моделей, набір геометричних тіл лабораторний, набір лабораторний з природознавства (досліди з рослинами), колекція різноманітність листків.
30.04.2020 позивачем направлено до Антимонопольного комітету України заяву про порушення, передбачене статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» стосовно дій відповідачів.
Згідно з рішенням Тимчасової Адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 23.12.2022 у справі № 62-р/тк № 3/20-98-20 відповідача-1 визнано винним у порушенні законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбачене статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».
З посиланням на порушення відповідачами його авторських прав (1), прав на торговельну марку (2) та комерційне найменування (3) позивач звернувся з цим позовом до суду. При цьому позивач зазначав, що фото зображення товарів позивача продовжує розміщуватися на сайті https://ukrdidactic.com.ua.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для захисту авторських прав позивача, а також його прав на комерційне найменування та торговельну марку.
В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ «Науковий центр «Українська дидактика» посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справі № 910/16505/19, у справі № 904/2357/20 щодо питання застосування положень статті 79 ГПК України, а також у справі № 922/2507/18, що підпадає під пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Так, за доводами позивача, суди, всупереч стандарту «вірогідність доказів», не врахували те, що обставини передачі власником торговельних марок ОСОБА_1 позивачу прав на їх використання підтверджується рішенням Тимчасової Адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 23.12.2022 у справі № 62-р/тк № 3/20-98-20, у якому такі обставини встановлені. Водночас відповідачі протилежних доказів не наводили. Скаржник, не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції щодо неналежності вказаного доказу на підтвердження обставин передання прав на спірні об'єкти позивачу від власника - фізичної особи, вважає такий доказ належним. Скаржник вважає, що стандарт доказування «вірогідність доказів» безпідставно не був застосований судом апеляційної інстанції у розгляді даної справи.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
У постановах Верховного Суду, на які у касаційній скарзі посилається скаржник міститься висновок щодо застосування статті 79 ГПК України, який має загальний (універсальний) характер.
Так, згідно із зазначеним висновком, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Водночас Суд не вбачає неправильного застосування судом попередньої інстанції норм права та неврахування висновків, які містяться у постановах Верховного Суду у справі № 910/16505/19, у справі № 904/2357/20 щодо вірогідності доказів, зокрема, з огляду на предмет та підстави вказаного позову, відповідні обставини, які входять до предмета доказування, спеціальне нормативно-правове регулювання у справі, судове рішення в якій є предметом касаційного перегляду, з огляду на таке.
Верховний Суд у справі № 922/527/23 зазначав про те, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 18.03.2020 зі справи № 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд у постанові від 16.05.2023 зі справи № 910/16093/18 дійшов таких висновків: «За змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення обставин справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову».
Верховний Суд акцентує, позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
Питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14).
При цьому частиною другою статті 495 Цивільного кодексу України унормовано, що майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з пунктами 7, 8 та 9 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» власник свідоцтва може передавати будь-якій особі виключні майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг на підставі договору.
Власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання торговельної марки на підставі ліцензійного договору.
Ліцензійний договір повинен містити, зокрема, інформацію про способи використання торговельної марки, територію та строк, на які дозволено її використання, та умову, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою якості товарів і послуг власника свідоцтва і він здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.
Договір про передачу права власності на торговельну марку і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.
Відповідно, з урахуванням змісту вказаних норм права, що регулюють спірні правовідносини, належність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку конкретній особі підтверджується та встановлюється на підставі відповідного свідоцтва або договору.
Водночас статтею 77 ГПК України унормовано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, власником торговельних марок, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог є фізична особа ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять доказів (правочин в матеріалах справи відсутній) передачі прав на торговельні марки позивачу його засновником ( ОСОБА_1 ). Висновок Тимчасової Адміністративної колегії Антимонопольного комітету України не є належним доказом на підтвердження відповідної обставини, з огляду на імперативні приписи Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Відсутність порушення права особи є підставою для відмови в позові.
Суд зазначає, що чинне законодавство не містить норм, які надавали б преюдиціального характеру обставинам, встановленим рішенням чи рекомендаціями органів Антимонопольного комітету України. Суд також враховує обсяг повноважень Антимонопольного комітету України згідно із законами України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції».
Стосовно посилання скаржника на постанови Пленуму Верховного Суду України, то чинне законодавство вказує на необхідність врахування судами правових висновків, які містяться у постановах Верховного Суду. На висновки, викладені у постановах Пленуму Верховного Суду України, зокрема й від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» та від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», цей припис не поширюється.
У касаційній скарзі скаржник також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, приписів статті 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права», що було підставою для нарахування компенсації (разового грошового стягнення).
Так, позивач зазначав, зокрема, про порушення відповідачами його авторських прав на «рекламне зображення (фото) товару», «рекламні матеріали у вигляді зображення товарів», «фото продукцію», «фотографію», які, за доводами позивача, були створені засновником та керівником позивача ОСОБА_1 ). Як зазначає скаржник, відповідачі використали такі належні йому об'єкти авторського права на сайті https://ukrdidactic.com.ua без його дозволу як правовласника.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Автором є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір (стаття 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у редакції, чинній станом на 04.11.2018).
До об'єктів авторського права належать, зокрема, фотографічні твори (стаття 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у наведеній редакції).
Відповідно до статті 7 названого Закону (у вказаній редакції) суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.
За змістом статті 1 названого Закону (у наведеній редакції) службовий твір - це твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту).
Відповідно до статті 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (у редакції, чинній станом на 04.11.2018) авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.
Статтею 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (у редакції Закону, чинного на момент звернення позивача з позовом до суду) врегульовано питання, зокрема, цивільно-правовий захисту авторського права.
Водночас суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову у зазначеній частині, фактично виходили з недоведеності позивачем обставин порушення права власності позивача на торговельну марку, тим самим помилково ототожнивши власника прав на торговельну марку із суб'єктом авторського права на твір.
Верховний Суд зазначає, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (така правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
Отже, з метою ухвалення законного та обґрунтованого рішення у зазначеній частині, з огляду на обставини, які входять до предмета доказування у вирішенні спору в частині захисту авторського права, судам, насамперед, належало встановити:
- яких саме об'єктів авторського права стосується спір;
- чи належать об'єкти авторського права, щодо яких виник спір, до службових творів (службового твору) та правові наслідки для роботодавця такої належності/неналежності (у редакції тих законодавчих приписів, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин);
- чи є позивач суб'єктом авторського права по відношенню до спірних об'єктів, зокрема, чи належать позивачу майнові авторські права на спірні об'єкти авторського права (чи доведено позивачем наявність таких прав належними та допустимими доказами) та/або право на використання таких об'єктів авторського права (включно з правом на судовий захист), з урахуванням наведених вище законодавчих приписів (у редакції, чинній на момент виникнення такого права);
- чи порушені такі права кожним з відповідачів та у який спосіб;
- чи існують підстави для стягнення з кожного з відповідачів заявленої компенсації (разового грошового стягнення), у якому саме розмірі, з огляду на обставини встановленого порушення (якщо останнє має місце) а також для відшкодування відповідачем-1 моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права згідно з приписами статті 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Проте вказані обставини не встановлені ані судом першої, ані судом апеляційної інстанцій.
У зазначеному аспекті знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги, обґрунтовані з посиланням на неврахування судами висновку Верховного Суду, який викладений у постанові № 922/2507/18 у релевантних правовідносинах щодо необхідності встановлення у зазначеній категорії спорів, зокрема, який об'єкт інтелектуальної власності використано відповідачем і в чому саме полягало використання.
Верховний Суд зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Водночас суд касаційної інстанції в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині вимог про припинення порушення авторських прав на об'єкти авторського права, стягнення компенсації та моральної шкоди, завданої порушенням авторського права та в частині розподілу судових витрат з направленням справи № 922/527/23 на новий розгляд до суду першої інстанції.
Що ж до надання висновку Верховним Судом у цій справі стосовно застосування приписів статті 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до спірних правовідносин, то суд касаційної інстанції вважає передчасним його надання з огляду на необхідність встановлення фактичних обставин справи, пов'язаних з наявністю/відсутністю у позивача майнових авторських прав на спірні об'єкти авторського права, відповідно, наявності/відсутності підстав для їх захисту.
Доводи відповідачів, викладені у відзивах на касаційну скаргу щодо обґрунтованості та законності рішень судів попередніх інстанцій у зазначеній частині відхиляються судом касаційної інстанції з мотивів, викладених у цій постанові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ «Науковий центр «Українська дидактика» слід задовольнити частково, а судові рішення попередніх інстанцій в частині вимог про припинення порушення авторських прав на об'єкти авторського права, стягнення компенсації та моральної шкоди, завданої порушенням авторського права та в частині розподілу судових витрат - скасувати, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судові витрати
За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання щодо судових витрат у ній.
Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науковий центр «Українська дидактика» задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Харківської області від 17.05.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 зі справи № 922/527/23 скасувати в частині вимог про припинення порушення авторських прав на об'єкти авторського права, стягнення компенсації та моральної шкоди, завданої порушенням авторського права та в частині розподілу судових витрат.
3. Справу № 922/527/23 у скасованій частині передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
4. У решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 зі справи № 922/527/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова