ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2023 року
м. Київ
cправа № 947/21726/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Бакуліної С.В., Вронської Г.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на додаткове рішення Господарського суду Одеської області
(суддя - Лічман Л.В.)
від 18.05.2023
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Богатир К.В., судді - Поліщук Л.В., Таран С.В.)
від 10.08.2023
у справі за позовом ОСОБА_1
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "САТУРН"
про визнання загальних зборів неправомочними, визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів.
Короткий зміст заяви про розподіл судових витрат та рух справи
1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "САТУРН" (далі - ОСББ) про визнання неправомочними загальних зборів ОСББ від 07.09.2019, визнання недійсними та скасування рішення загальних зборів ОСББ, які оформлені протоколом № 1 від 07.09.2019.
2. ОСББ заперечувало проти позовних вимог у відзиві на позовну заяву, у якому відповідач також заявив, що за орієнтовним розрахунком він очікує понести судові витрати у сумі 15 000, 00 грн на професійну правничу допомогу. Остаточна сума з детальним розрахунком будуть надані до ухвалення рішення у справі.
3. Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 04.03.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.12.2022 скасовано рішення Київського районного суду міста Одеси від 04.03.2021; провадження у цивільній справі закрито; роз'яснено позивачці право на звернення з цим позовом до суду в порядку господарського судочинства; роз'яснено позивачці її право протягом десяти днів з дня отримання нею цієї ухвали звернутися до Одеського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
5. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.12.2022 за заявою ОСОБА_1 матеріали справи надіслано до Господарського суду Одеської області за встановленою юрисдикцією.
6. У Господарському суді Одеської області до закінчення судових дебатів у справі обидві сторони заявили клопотання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу: позивачка просила відшкодувати 15 000, 00 грн (клопотання за вх. № 13963/23 від 28.04.2023); а відповідач - 26 800, 00 грн витрат на правничу допомогу (клопотання за вх. № 14392/23 від 02.05.2023). До названих клопотань додано докази понесення витрат, у тому числі відповідачем. Частина доказів понесення ОСББ витрат на професійну правничу допомогу вже була у справі на момент її надходження до господарського суду.
7. Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.05.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю. Для вирішення питання про судові витрати суд призначив судове засідання.
8. 08.05.2023 відповідач подав додаткову заяву до клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. До заяви було додано докази понесення цих витрат. Такі докази було долучено до матеріалів справи.
9. Позивачка заперечувала проти клопотання відповідача про ухвалення додаткового рішення, просила відмовити у його задоволенні з таких підстав:
- ОСББ не скористалось своїм правом на стягнення судових витрат після ухвалення 04.03.2021 Київським районним судом міста Одеси судового рішення. Це рішення було скасовано ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.12.2022 за апеляційною скаргою, тому підстав для стягнення судових витрат у відповідача немає;
- ОСББ не подало до господарського суду попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, що є порушенням положень частин першої, другої статті 124 ГПК України, принципу змагальності, оскільки це завадило позивачці належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості;
- ОСББ не додало до клопотання про відшкодування витрат узгоджені з клієнтом рахунки або акти виконаних робіт;
- відповідач не подавав відзив до господарського суду, проте у рахунку № 01-1/1 від 19.01.2023 зазначено про складання відзиву.
Короткий зміст додаткової рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
10. Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 18.05.2023 відмовлено у задоволенні клопотання позивачки про стягнення з відповідача 15 000, 00 грн витрат на правничу допомогу адвоката. Клопотання відповідача задоволено частково, стягнуто з позивачки на користь ОСББ 18 400, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у задоволенні решти клопотання відповідача відмовлено.
11. Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат ОСББ на професійну правничу допомогу адвоката, заявлених до відшкодування, виходив з такого:
- докази понесення ОСББ витрат на професійну правничу допомогу було додано до клопотання від 02.05.2023. Частина доказів понесення цих витрат була вже у справі на момент її надходження до господарського суду;
- строк, встановлений частиною восьмою статті 129 ГПК України, дотримано;
- ОСББ у відзиві, який подався до Київського районного суду міста Одеси, зазначило, що попередній (орієнтовний) розрахунок адвокатських витрат становить 15 000, 00 грн;
- ОСББ подавало до Одеського апеляційного суду заяву з розрахунком витрат відповідача на професійну правничу допомогу, в якій просило вирішити питання про розподіл цих витрат між сторонами. До заяви додало докази понесення витрат, зокрема копії: договору про надання правничої допомоги №1/4 від 01.04.2020; рахунку № 12-1/1 від 01.12.2020 та платіжного доручення № 120 від 02.12.2020 на суму 14 400, 00 грн; рахунку № 1-1/5 від 20.10.2021 з найменуванням робіт: "представництво в суді по справі № 947/21726/20 в апеляційній інстанції" та платіжного доручення № 221 від 21.10.2021 на суму 8 400, 00 грн;
- повторно ці ж докази було подано до господарського суду разом із заявою (зареєстрована 08.05.2023 за вх. № 15017/23). Також ОСББ надало рахунок № 01-1/1 від 19.01.2023 (оплачений платіжною інструкцією № 352 від 20.01.2023), з приміткою, що з урахуванням відсутності фактичної участі під час розгляду справи в апеляційному суді та відсутності необхідності у складанні процесуальних документів на цій стадії, залишок суми, сплаченої за рахунком № 1-1/5 від 20.10.2021, у розмірі 6 000, 00 грн зараховано до витрат на представництво інтересів відповідача в господарському суді;
- у детальному розрахунку, викладеному у клопотанні 02.05.2023, відповідач застосовує різні підходи при визначенні вартості послуг адвоката (по відношенню до деяких послуг у фіксованому розмірі, а в інших випадках із значенням кількості витраченого часу);
- у договорі сторони не закріпили форму адвокатського гонорару, але погодили, що повна сума витрат на допомогу, що надана за цим договором, встановлюється за оплаченими клієнтом рахунками, тому суд, перевіряючи обсяг та вартість наданих адвокатом послуг, керувався змістом рахунків, в яких визначений фіксований розмір гонорару та описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом;
- обґрунтованим та доведеним є розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 18 400, 00 грн, з яких: 14 400, 00 грн (вивчення матеріалів справи, формування позиції, підготовка процесуальних документів та вчинення відповідних процесуальних дій відповідно до рахунку № 12-1/1 від 01.12.2020 та платіжного доручення № 120 від 02.12.2020); 4 000, 00 грн (представництво в господарському суді першої інстанції; складання додаткових пояснень від 14.03.2023, в яких детально, з наданням доказів, викладено позицію відповідача, відповідно до рахунку № 01-1/1 від 19.01.2023 та платіжної інструкції № 352 від 20.01.2023);
- витрати в сумі 8 400, 00 грн відповідно до рахунку № 1-1/5 від 20.10.2021 та платіжного доручення № 221 від 21.10.2021 не підлягають відшкодуванню, оскільки представництво інтересів відповідача у суді апеляційної інстанції не здійснювалось. Аргументи відповідача, що за домовленістю з адвокатом щодо зарахування залишку суми, сплаченої за рахунком № 1-1/5 від 20.10.2021, в розмірі 6 000, 00 грн до витрат, понесених під час здійснення представництва інтересів відповідача в господарському суді, не знайшли свого документального підтвердження;
- заперечення позивачки з посиланням на норму частини восьмої статті 141 ЦПК України відхилено, оскільки господарський суд керується не нормами ЦПК України, а положеннями частини восьмої статті 129 ГПК України;
- з метою вирішення питання про розподіл витрат, який здійснюється господарським судом за правилами ГПК України, мають процесуальне значення матеріали справи, що формувались в Київському районному суді міста Одеси та Одеському апеляційному суді, в частині заяв по справі (позов та відзив) та доказів, поданих сторонами. Решта заяв та клопотань, а також те, як їх розглянуто або не розглянуто загальним судом першої інстанції, який не повинен був взагалі відкривати провадження у справі, для господарського суду не має значення;
- твердження позивачки, що її апеляційну скаргу на рішення місцевого загального суду було задоволено не відповідає дійсності, оскільки у скарзі вона просила задовольнити її позовні вимоги;
- скасування Одеським апеляційним судом рішення загального суду першої інстанції не має значення для цілей розподілу судових витрат. Для вирішення цього питання суттєвим є факт понесення в межах справи витрат на послуги адвоката, їх розмір та інші встановлені законодавством процесуальні чинники;
- відповідач має право посилатися на попередній розрахунок (орієнтовний) розрахунок, що був викладений у відзиві на позов, що подавався до Київського районного суду міста Одеси. Неподання такого розрахунку до господарського суду не порушує принцип змагальності, оскільки господарський суд надав достатньо часу для викладення позивачкою своїх міркувань щодо витрат ОСББ, що нею зроблено шляхом подачі письмових заперечень;
- заперечення позивачки щодо відсутності рахунків або актів виконаних робіт, які були б узгоджені з ОСББ, відхилено, оскільки такі рахунки, що були виставлені адвокатом, оплачені ОСББ, що підтверджує його обізнаність з обсягом та вартістю наданих адвокатом послуг;
- вимоги позивачки про відшкодування витрат на правничу допомогу не підлягають задоволенню на підставі частини четвертої статті 129 ГПК України, яка визначає, що у разі відмови в позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
12. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2023 апеляційну скаргу залишено без задоволення, додаткове судове рішення - без змін.
13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо визначення суми витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
14. Суд апеляційної інстанції визнав законними та обґрунтованими, зокрема, висновки суду першої інстанції, що:
- докази, на підставі яких був визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, відповідач подав протягом строку, встановленого частиною восьмою статті 129 ГПК України;
- господарський суд при розгляді справи не керується нормою частини восьмої статті 141 ЦПК України, оскільки господарські суди розглядають справи відповідно до вимог ГПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
15. 28.08.2023 позивачка звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання ОСББ про відшкодування судових витрат.
16. В обґрунтування доводів та вимог касаційної скарги скаржниця посилається на порушення частини восьмої статті 129 ГПК України, частини восьмої статті 141 ЦПК України. Стверджує, що під час розгляду справи суди не здійснили всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів, що стало наслідком помилкових висновків щодо наявності підстав для задоволення заяви відповідача про ухвалення додаткового судового рішення.
17. Скаржниця вважає помилковими висновки:
- щодо можливості у господарському суді посилатися на попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, заявлений у відзиві, що подавався до Київського районного суду міста Одеси. Посилаючись на неправильне застосування судами норм частини першої та другої статті 124 ГПК України, стверджує, що кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому сторона має подати попередній (орієнтовний) розрахунок до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені;
- щодо подання доказів протягом строку, що встановлений частиною восьмою статті 129 ГПК України, на думку позивачки, підстав для стягнення судових витрат у відповідача немає, оскільки заяву про ухвалення додаткового рішення відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України ОСББ не подавало після прийняття рішення Київським районним судом міста Одеса від 04.03.2021 і таке рішення було скасовано ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.12.2022;
- щодо наявності підстав для відшкодування витрат відповідно до рахунку № 01-1/1 від 19.01.2023, то позивачка зауважує, що відзив на позов у господарському суді не подавався, а пояснення (зареєстровані 14.03.2023 за вх. № 7917/23) визнано відзивом з порушенням норм частин восьмої, дев'ятої статті 165 ГПК України;
- щодо оцінки рівня адвокатських витрат, які мають бути присуджені. На думку позивачки, суди не оцінили, чи були такі витрати понесені фактично та чи були їх суми обґрунтованими, безпідставно відхилили заперечення щодо відсутності рахунків та актів виконаних робіт, що були узгоджені з клієнтом, пославшись на обізнаність ОСББ про обсяг та вартість наданих послуг з огляду на факт оплати рахунків. Позивачка посилається на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
18. Також скаржниця вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 244 ГПК України стосовно можливості стягнення судових витрат у провадженні, яке було закрито.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
19. Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
20. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Щодо можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в межах господарського судочинства після закриття провадження у справі, у зв'язку з непідвідомчістю спору судам загальної юрисдикції
21. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати.
22. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 221 ГПК України).
23. Зі змісту наведених норм ГПК України вбачається, що суд здійснює розподіл судових витрат, зокрема і витрат на професійну правничу допомогу, під час ухвалення рішення або після його ухвалення.
24. Підстави для розподілу судових витрат у разі закриття провадження у справі передбачені статтею 130 ГПК України. Аналогічні положення закріплено і в статті 142 ЦПК України.
25. Норма частини 1 статті 142 ЦПК України передбачає можливість відшкодування судових витрат у разі закриття провадження у таких випадках: (І) у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції; (ІІ) відмови позивача від позову; (ІІІ) визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
26. У нормах статті 142 ЦПК України, якою передбачено можливість відшкодування судових витрат у разі закриття провадження у справі, відсутня можливість відшкодування судових витрат у разі закриття провадження у справі з підстави, коли справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
27. Відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
28. Тобто, у випадку коли справа не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, вирішення спору по суті здійснюється судом, якому підвідомчий цей спір.
29. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина друга статті 126 ГПК України).
30. Згідно з правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина четверта). У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина дев'ята).
31. Зі змісту наведених положень ГПК України вбачається, що розподіл судових витрат здійснюється за результатами розгляду справи (частина друга статті 126 ГПК України), з урахуванням прийнятого по суті рішення, від чого залежить вирішення питання, на яку із сторін необхідно покласти, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини четверта, дев'ята статті 129 ГПК України). Аналогічні положення містять норми частини другої статті 137, частин другої, дев'ятої статті 141 ЦПК України.
32. Норми статей 141, 142 ЦПК України не передбачають можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства). А тому витрати, які понесла сторона до моменту закриття провадження у справі через непідвідомчість спору суду (складання заяв по суті спору, клопотань з процесуальних питань, тощо) підлягають відшкодуванню в межах розгляду справи судом, якому підвідомчий такий спір з урахуванням ухваленого рішення по суті спору (задоволення, відмова у задоволення, часткове задоволення позову, висновки щодо можливих зловживань стороною) за умови надання доказів на підтвердження відповідних витрат у порядку, передбаченому нормами процесуального законодавства.
33. Наведене в повній мірі відповідає одній з основних засад господарського та цивільного судочинства, а саме - відшкодуванню судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України, пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
34. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що з метою вирішення питання щодо розподілу витрат, який здійснюється господарським судом за наслідками вирішення спору за правилами ГПК України, мають процесуальне значення матеріали справи, що формувались в Київському районному суді міста Одеси та Одеському апеляційному суді, в частині заяв по справі (позов та відзив) та доказів, поданих сторонами на підтвердження понесених витрат, що відповідає нормам статей 126, 129 ГПК України та узгоджується з положеннями статей 137, 141, 142 ЦПК України.
Щодо обґрунтованості та доведеності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
35. Основні підстави та принципи відшкодування витрат викладено у пунктах 7.1 - 7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21. Такі ж висновки сформульовані в пунктах 106 - 108, 146 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
36. У постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом (стаття 129 ГПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 7.9), і зауважила, що відповідно до частин першої - третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах рівності та змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (пункт 7.13).
37. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 зазначено, що з огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (пункт 240).
38. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, що закріплені в частині другій статті 300 ГПК України (пункт 42 постанови Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 925/1073/22).
39. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовуються, виходячи з конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу, і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (пункт 43 постанови Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 925/1073/22).
40. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності в тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити в задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (пункти 7.3.1, 7.3.2 постанови Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 903/133/21).
41. У справі, що переглядається, суди встановили, що у договорі про надання правничої допомоги сторони дійшли згоди, що повна сума витрат на допомогу, що надана за цим договором, встановлюється за оплаченими клієнтом рахунками. Суди визначили розмір витрат згідно з умовами цього договору та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена ОСББ адвокату.
42. Скаржниця не навела підстав, які б вказували на необхідність заміни Верховним Судом власною оцінкою висновків суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, визначити інший розмір судових витрат, ніж той, що був доведений стороною в судах першої та апеляційної інстанцій. Фактично доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку наданих на підтвердження понесених судових витрат доказів у справі, що не є завданням суду касаційної інстанції.
43. Висновки судів щодо визначення розміру судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, для цілей розподілу судових витрат, а також процесуальні дії суддів щодо розгляду цього питання повністю відповідають вищенаведеним висновкам Верховного Суду.
Щодо застосування статті 124 ГПК України про необхідність подання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат
44. Частинами першою, другою та третьою статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
45. Застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників. Зі змісту частини другої статті 124 ГПК України вбачається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
46. Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених ГПК України.
47. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.
48. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.
49. З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
50. Такі висновки щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №922/1897/18, від 24.12.2019 у справі №909/359/19, від 13.02.2020 у справі №911/2686/18, від 19.02.2020 у справі №910/16223/18, від 21.05.2020 у справі №922/2167/19, від 10.12.2020 у справі №922/3812/19, від 31.03.2021 №916/2087/18, від 22.06.2023 у справі № 912/164/20, від 29.08.2023 у справі № 911/174/22, від 13.06.2023 у справі № 923/515/21 та інші. Судова практика є сталою та послідовною.
51. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачем при поданні першої заяви по суті спору, відповідно до вимог статті 124 ГПК України було подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
52. При цьому позивачка скористалась своїм правом на подання заперечень щодо вимог ОСББ про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оцінка яким була надана судами попередніх інстанцій, що також підтверджує дотримання принципу змагальності та забезпечення можливості позивачці висловити свої міркування щодо обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
53. Обставини, на які посилається позивачка у своїх запереченнях, не можуть бути підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування статті 124 ГПК України відповідають висновкам Верховного Суду.
54. Верховний Суд відхиляє доводи скаржниці щодо порушення частини восьмої статті 141 ЦПК України з огляду на те, що (І) господарські суди здійснюють судочинство на підставі норм ГПК України (частина перша статті 3 ГПК України); (ІІ) рішення щодо суті позовних вимог у цій справі було ухвалено Господарським судом Одеської області, а тому процесуальні дії щодо відшкодування витрат на правничу допомогу мають вчинятися з дотриманням строку та порядку, передбаченого статтями 124, 129 ГПК України, відносно ухваленого у цій справі рішення суду, якому підвідомчий спір, а не рішення суду загальної юрисдикції, яке було скасовано через непідвідомчість спору судам загальної юрисдикції.
Щодо застосування частини восьмої статті 129 ГПК України
55. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
56. Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасне подання доказів понесення додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах:
- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 постанови палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі 910/16803/19);
- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 921/221/21, пункт 20 постанови від 31 травня 2022 у справі № 917/304/21);
- правила подання до закінчення судових дебатів у справі доказів на підтвердження понесених сторонами судових витрат встановлюються у випадку, коли справа слухається у відкритому судовому засіданні. В іншому випадку, коли справа призначається до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін для вирішення судом питання розподілу судових витрат у справі достатнім буде зазначити про ці докази у прохальній частині позовної заяви або ж надати їх протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови попередження про це до прийняття рішення по суті (постанова Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 620/2936/20).
57. У справі, що розглядається, суди встановили, що ОСББ до закінчення судових дебатів у господарському суді заявив про відшкодування судових витрат. Частина доказів була подана до закінчення судових дебатів у справі, а частина - протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (разом із заявою про вирішення питання про судові витрати).
58. Отже, додаткове рішення було ухвалено з дотриманням порядку та правил, передбачених нормами статей 124 та 129 ГПК України, оскільки (І) заяву про попередній (орієнтовний) розрахунок ОСББ зробило у першій заяві по суті - відзиві на позовну заяву; (ІІ) до закінчення судових дебатів ОСББ заявило про відшкодування витрат на правничу допомогу (клопотання за вх. № 14392/23 від 02.05.2023); (ІІІ) ОСББ надало докази на підтвердження понесених витрат у строк, передбачений частиною восьмою статті 129 ГПК України.
59. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції переглянув додаткове судове рішення суду першої інстанції відповідно до зазначених висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 124, 129 ГПК України, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що не є завданням суду касаційної інстанції, який є "судом права", а не "фактів", який забезпечує сталість та єдність судової практики, а тому посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи чи на перевагу одних доказів над іншими не допускається.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
60. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
61. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
62. Верховний Суд, переглянувши оскаржувану постанову та додаткове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалені із додержанням норм процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2023 у справі № 947/21726/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кондратова
Судді С. Бакуліна
Г. Вронська