УХВАЛА
05 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 916/2266/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» - не з'явився,
відповідача -приватного аграрного підприємства «Дзвін» - не з'явився,
у відкритому судовому засіданні за касаційними скаргами приватного аграрного підприємства «Дзвін» та товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна»
на рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2023 (суддя Петренко Н.Д.),
додаткове рішення господарського суду Одеської області від 18.05.2023 (суддя Петренко Н.Д.),
постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 (головуючий суддя: Савицький Я.Ф., судді: Колоколов С.І., Разюк Г.П.),
постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 (головуючий суддя: Савицький Я.Ф., судді: Колоколов С.І., Разюк Г.П.), ухвалену за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Одеської області від 18.05.2023,
та ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 (головуючий суддя: Савицький Я.Ф., судді: Колоколов С.І., Разюк Г.П.), яка постановлена за результатом розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу при апеляційному перегляді
у справі № 916/2266/22
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» (далі - Товариство, позивач)
до приватного аграрного підприємства «Дзвін» (далі - Підприємство, відповідач),
про стягнення штрафних санкцій у розмір 4 967 706 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулося до суду з позовом до Підприємства про стягнення з останнього штрафу за договором поставки від 03.02.2021 № К2102-5523 у розмірі 4 967 706,00 грн.
Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки від 03.02.2021 № К2102-5523 в частині виконання взятих на себе обов'язків із своєчасного відвантаження товару.
Відповідач, у своє чергу, заперечував проти позову та просив суд відмовити у його задоволенні. У відзиві відповідач просив суд зменшити розмір штрафу, заявленого до стягнення, до суми 600 000,00 грн, яка відповідачем вже була сплачена. Крім того, Підприємство зазначало про порушення підсудності, посилаючись на те, що частина п'ята статті 29 Господарського процесуального кодексу України не підлягає застосуванню у даному випадку. Відповідач вважав, що справа повинна розглядатися за його місцезнаходженням.
Рішенням господарського суду Одеської області від 10.05.2023 у справі №916/2266/22 (суддя Н.Д. Петренко) позовні вимоги Товариства задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь позивача штраф за договором поставки від 03.02.2021 №К2102-5523 у розмірі 2 483 853,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 74 515,59 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи доведено та підтверджено наявність порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині поставки товару, що є підставою для нарахування позивачем штрафу, згідно з умовами договору поставки, у розмірі 4 967 706,00 грн. Водночас, розглянувши клопотання відповідача про зменшення суми штрафного стягнення, місцевий господарський суд врахував, що сторони, укладаючи 10.12.2021 додаткові угоди стосовно врегулювання питання сплати постачальником штрафу, не могли передбачити воєнний стан, введений в Україні з 24.02.2022 року, у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України; відповідачем була здійснена часткова сплата штрафу у розмірі 600 000,00 грн. у період з дня укладання додаткових угод до введення воєнного стану, місцевий господарський суд дійшов висновку про можливість зменшення штрафу. Разом з цим, з огляду на те, що з дня останньої оплати - 01.02.2022 відповідачем більш не сплачувались кошти в погашення штрафу, прострочення поставки товару мало місце до військової агресії Російської Федерації проти України, поведінка відповідача у ході розгляду даної справи спрямовувалась на затягування розгляду останньої, суд першої інстанції зменшив штраф на 50% до 2 483 853,00 грн., який і стягнув з відповідача на користь Товариства.
Згідно з додатковим рішенням господарського суду Одеської області від 18.05.2023 у справі №916/2266/22 (суддя Н.Д. Петренко) задоволено заяву Товариства щодо розподілу судових витрат у справі №916/2266/22 та стягнуто з Підприємства на користь позивача 49 367,64 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
У вказаному додатковому рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем факту надання йому правничої допомоги на заявлену до стягнення суму. Однак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна», відшкодував позивачу понесені витрати на правничу допомогу у розмірі пропорційному задоволеним позовним вимогам, а саме у розмірі 49 367,64 грн. (50 % від 98 735,28 грн.).
При цьому, суд першої інстанції відхилив доводи Підприємства про недоведеність з боку Товариства заявлених витрат з огляду на те, що законодавством України встановлено відшкодування витрат на оплату правничої допомоги незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, але за умовою підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Також суд зазначив про складність справи №916/2266/22 та врахував поведінку відповідача у ході розгляду справи, яка зумовила неодноразове відкладення розгляду справи, у зв'язку із поданням низки процесуальних клопотань та заяв, що в свою чергу зумовило збільшення кількості судових засідань за участі представника позивача та необхідності надання позивачем відповідних процесуальних заяв у відповідь на заявлені клопотання відповідача.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2023 зі справи № 916/2260/22 залишено без змін. Апеляційний господарський суд повністю погодився з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 додаткове рішення господарського суду Одеської області від 18.05.2023 у справі № 916/2260/22 залишено без змін.
Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо задоволення заяви Товариства стосовно розподілу судових витрат у справі №916/2266/22. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу є обґрунтованим.
Згідно з ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 відмовлено у задоволенні заяви Товариства про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу при апеляційному перегляді справи №916/2260/22 .
Відмовляючи у задоволенні заяви Товариства про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу при апеляційному перегляді зі справи, апеляційний господарський суд з посиланням на підпункт «б» частини четвертої статті 282 та частину четверту статті 129 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) вказав про те, що 14.09.2023 апеляційним судом залишені апеляційні скарги позивача та відповідача без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін, тому відсутні підстави для винесення додаткового рішення та покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Підприємство у касаційних скаргах на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору та на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін додаткове рішення місцевого господарського суду, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить Суд: скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині стягнення з Підприємства штрафу у розмірі 2 483 853 грн. та ухвалити нове рішення у скасованій частині про відмову в позові; додаткове рішення та постанову суду апеляційної інстанції про стягнення з Підприємства на користь Товариства витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 49 367,64 грн. скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви Товариства.
В обґрунтування доводів касаційних скарг (з урахуванням уточненої касаційної скарги) Підприємство посилається на:
- пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 904/3526/20, від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19 та від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, зокрема, стосовно застосування приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України. Також зазначає, що правова позиція Верховного Суду про необхідність обов'язкового врахування та оцінки судами обставин наявності значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків при застосуванні до спірних правовідносин приписів наведених статей та вирішенні питання про зменшення неустойки і розміру такого зменшення, що підлягає стягненню з боржника, є усталеною і викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19;
- із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 6 частини першої статті 310 ГПК України та зазначає, що судами попередніх інстанцій було порушено вимоги статей 27, 29 ГПК України. Вважає, що господарські спори з вимогами до Підприємства повинні розглядатися за територіальною підсудністю за місцезнаходженням відповідача - у господарському суді Тернопільської області, що було проігноровано судами попередніх інстанцій;
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду Підприємство в обґрунтування доводів касаційної скарги (з урахуванням усунених недоліків) посилається на:
- пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що суди попередніх судових інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та додатковій постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, зокрема, щодо застосування приписів статей 126, 129 ГПК України;
- пункт 4 частини другої статті 287 та пункт 6 частини першої статті 310 ГПК України та зазначає, що судами попередніх інстанцій було порушено правило територіальної юрисдикції.
У касаційних скаргах Товариства на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору та на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін додаткове рішення місцевого господарського суду, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить Суд: скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в зазначеній час тині нове рішення про повне задоволення позову; скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким змінити розподіл судових витрат та стягнути з Підприємства на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 98 735,028 грн. Крім того, Товариство просить Суд стягнути з Підприємства судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 74 515,59 грн. та витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції в сумі 52 658,78 грн.; скасувати ухвалу апеляційного господарського суду від 27.09.2023 та ухвалити нове судове рішення у справі №916/2260/22, яким стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені ним у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у заявленому позивачем розмірі, тобто, в повному обсязі задовольнити заяву Товариства.
В обґрунтування доводів касаційних скарг Товариство посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених:
- у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 923/878/21, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 02.08.2023 у справі № 916/1788/22 (що сам по собі факт військової агресії Російської Федерації проти України не є підставою для звільнення або зменшення розміру відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань);
- у постанові Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 908/1198/22 (що введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість здійснення підприємницької діяльності та отримання коштів від контрагентів);
- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер; заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення; одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою);
- у постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20, від 23.02.2022 у справі №927/436/21, від 08.06.2023 у справі №917/5/22, від 12.07.2023 у справі №922/2720/21(що господарські санкції, які встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат);
- у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 08.09.2021 у справі № 914/416/20, від 21.10.2021 у справі № 914/2153/20, від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21, від 06.12.2022 у справі № 912/2427/21 (що за змістом частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) під розміром збитків потрібно розуміти саме суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків);
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, постановах Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, від 14.07.2021 у справі №916/878/20, від 08.09.2021 у справі № 914/416/20, від 21.10.2021 у справі №914/2153/20, від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, від 09.03.2023 у справі № 902/317/22 (що при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій суд бере до уваги співвідношення розміру порушеного зобов'язання боржника та розміру штрафних санкцій);
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 (що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях і поясненнях однієї зі сторін);
- із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування: норм статті 233 ГК України, пункту 3 частини першої статті 3, статей 551, 627 ЦК України у подібних правовідносинах, коли сторони договору, керуючись свободою договору, уклали додаткову угоду до нього, якою сторона, що порушила договір, взяла на себе зобов'язання сплатити штрафні санкції за порушення договору у повному розмірі, передбаченому договором, в узгоджені сторонами строки, але не виконала це зобов'язання і не ставить питання про внесення змін до додаткової угоди в частині суми штрафних санкцій чи строків їх сплати; норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України у випадку, коли сторона просить зменшити нараховані їй штрафні санкції, посилаючись на обставини військової агресії Російської Федерації проти України, а саме про те, за яких умов обставини військової агресії Російської Федерації проти України та введення воєнного стану на території України можуть бути підставою для зменшення судом штрафних санкцій; норм статті 233 ГК України у разі часткового виконання боржником зобов'язання зі сплати штрафних санкцій, а не самого зобов'язання, за порушення якого було нараховано штрафні санкції;
- пункт 4 частини другої статті 287 та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили надані позивачем докази задовільності майнового стану відповідача, що дозволяє йому виконати свої зобов'язання зі сплати штрафу за невиконання договору поставки у повному обсязі, взятому ним відповідно до умов додаткових угод до договору, і навели в оскаржуваних судових рішеннях мотиви відхилення цих доказів;
- серед іншого підставою для касаційного оскарження судових рішень щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник визначає те, що на момент звернення до суду з цією скаргою відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 129 ГПК України під час розподілу витрат на професійну правничу допомогу у разі часткового задоволення судом позовних вимог про стягнення штрафних санкцій не з підстав їх необґрунтованості, а з підстав застосування судом права на їх зменшення відповідно до норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.
Стосовно оскарження ухвали апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у доводах касаційної скарги Товариство посилається на порушення судом апеляційної інстанції при вирішенні питання про відмову у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у справі № 916/2266/22 норм процесуального права, а саме суд безпідставно послався на норми підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 282 ГПК України, не застосував частину четверту статті 129 ГПК України, порушив вимоги статей 244, 281 ГПК України та всупереч висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 24.01.2023 у справі № 912/2620/21, від 27.09.2023 у справі № 903/657/22, постановив за результатами розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у цій справі оскаржувану ухвалу, а не постанову.
Ухвалою Верховного Суду від 18.10.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору та на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін додаткове рішення місцевого господарського суду.
Ухвалами Верховного Суду від 06.11.2023 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Підприємства на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору та на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін додаткове рішення місцевого господарського суду, а також за касаційною скаргою Товариства на ухвалу апеляційного господарського суду від 27.09.2023, яка постановлена за результатом розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу при апеляційному перегляді, призначено розглядати скарги Підприємства та Товариства у справі № 916/2266/22 спільно, розгляд скарг призначено на 23.11.2023.
Товариство у відзиві на касаційні скарги Підприємства просить Суд у їх задоволенні відмовити, з посиланням, зокрема, на необґрунтованість доводів касаційних скарг, відповідно, залишити рішення, додаткове рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду без змін.
У судовому засіданні 23.11.2023 Судом оголошено перерву до 05.12.2023.
Від Товариства та Підприємства 05.12.2023 надійшли клопотання про розгляд справи без участі їх представників.
Під час підготовки справи № 916/2266/22 до касаційного розгляду Судом встановлено, що ухвалою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2023, зокрема, прийнято до розгляду справу №911/2269/22 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2023 у справі №911/2269/22. Призначено розгляд касаційної скарги у засіданні Касаційного господарського суду на 19 січня 2024 року о 10:00.
Передаючи справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, колегія суддів у справі №911/2269/22 (у складі колегії суддів: Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.) з'ясувала, що Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 підтримав зменшення судом апеляційної інстанції заявленої до стягнення у вказаній справі суми пені на 99% та зазначив, що апеляційним судом було встановлено наявність обставин, за наявності яких господарський суд може зменшити неустойку (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України), зокрема, що порушення відповідачем у вказаній справі своїх зобов'язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, а доводи останнього про звільнення відповідача від відповідальності є безпідставними та зводяться до нічим не підтверджених припущень, а також до бажання позивача застосувати до відповідача відповідальність у надмірному розмірі.
Таким чином, Верховний Суд у зазначеній справі фактично дійшов висновку про те, що можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99% залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.
Разом з тим, під час розгляду касаційної скарги у справі № 911/2269/22, колегія суддів, не погодившись з вказаними висновками, зазначила, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань. При цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Так, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 28.09.2022 у справі № 916/2302/21.
Отже, зменшення розміру пені на 99 % від заявленої Позивачем суми порушує баланс інтересів сторін, оскільки таке зменшення не стимулює боржника до належного виконання покладених на нього договірних зобов'язань та позбавляє позивача можливості отримати передбачену укладеним між сторонами договором компенсацію за невиконання його умов.
Згідно з правовою позицією, викладеною у пункті 6.13. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21, господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Неустойка (штраф, пеня) - грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частини перша, друга статті 549 Цивільного кодексу України). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 Цивільного кодексу України).
При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак, таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Законодавець надав суду можливість зменшувати штрафні санкції, який, у свою чергу, має керуватися при вирішенні такого питання не лише принципом свободи договору, що полягає у можливості узгодити сторонами правочину різноманітні штрафні санкції, а й принципом справедливості, добросовісності та розумності (постанова Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 922/4121/20).
Водночас, перевіряючи обґрунтованість висновків судів про наявність підстав для суттєвого зменшення заявленої до стягнення суми пені, колегія суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 зазначила, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Колегія суддів погодилась з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 та від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, оскільки зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача пені на 99%, фактично не просто зменшує розмір штрафних санкцій, а звільняє останнього від їх сплати, що не відповідає наведеним вище правовим нормам, судовій практиці та суті відповідальності, яку сторони передбачають при укладенні відповідного правочину.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів у справі №911/2269/22 зазначила про наявність правових підстав для відступлення від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №920/437/22, про можливість зменшення заявленої пені до 1%, оскільки у такому разі фактично відбувається звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій, що не відповідає вищенаведеним правовим нормам та усталеній судовій практиці.
Верховний Суд враховує те, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
У відповідності до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини четвертої статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Враховуючи підстави касаційного оскарження, викладені у касаційних скаргах (стосовно незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо зменшення розміру неустойки та неправильне застосовування останніми приписів статті 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України), доводи як Підприємства так і Товариства, з огляду на те, що правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі (зокрема щодо застосування приписів статті 551 Цивільного кодексу України та 223 Господарського кодексу України) може мати суттєве значення для правильного вирішення спірного питання у даній справі №916/2266/22, з метою єдності судової практики, а також те, що постанова Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, колегія суддів вважає за необхідне зупинити провадження у справі № 916/2266/22, відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України, до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 911/2269/22.
Керуючись статтями 228, 234, 235 ГПК України, Верховний Суд,
УХВАЛИВ:
Касаційне провадження за касаційними скаргами приватного аграрного підприємства «Дзвін» та товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» на рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2023, додаткове рішення господарського суду Одеської області від 18.05.2023, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023, ухвалену за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Одеської області від 18.05.2023 зі справи № 916/2266/22 зупинити до закінчення розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 911/2269/22.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова