ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.11.2023 Справа № 917/1078/23
Суддя Мацко О.С., розглянувши матеріали справи № 917/1078/23
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут», 01010, м. Київ, вул. Московська, 32/2, код ЄДРПОУ 43965848,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАФ Гарант», 38310, Полтавська обл., Великобагачанський р-н, смт. Гоголеве, вул. Ради Європи, 15, код ЄДРПОУ 32478714,
про стягнення 524 120,61 грн.
Секретар судового засідання Токар А.В.
Представники: згідно протоколу
26.06.2023р. до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява ТОВ «Твій Газзбут» до ТОВ «ПАФ ГАРАНТ» про стягнення 524 120,00 грн.
Ухвалою від 29.06.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено до розгляду в підготовчому засідання на 27.07.2023р. (з урахуванням ухвали від 30.06.23р. про виправлення описки в ухвалі).
24.07.2023р. відповідач надав відзив на позов (арк.справи 51-53); 15.08.23р. позивач надав суду відповідь на відзив (а.с.60-63). Засідання суду 27.07.2023р. не відбулося у зв'язку з перебуванням судді у відпустці та ухвалою від 21.08.23р. перепризначено на 26.09.23р. У засіданні 26.09.23р. суд закрив підготовче провадження, призначив справу до розгляду по суті на 02.11.2023р.; ухвалою від 06.11.2023р. розгляд справи по суті перепризначено на 30.11.2023р., про що сторони повідомлені належним чином (позивачу ухвали направлялися до його електронного кабінету, відповідачу - поштою у зв'язку з відсутністю у нього електронного кабінету, поштові повідомлення про вручення всіх ухвал суду - в матер. справи).
У судовому засіданні 30.11.2023р. взяв участь представник позивача в режимі відеоконференції, відповідач явку представника не забезпечив, причин неявки не повідомив, жодних заяв та клопотань під час розгляду справи по суті не надав.
Суд, розглянувши матеріали справи, встановив, що предметом позовних вимог є стягнення з відповідача 524 120, 61 грн., з них: 465 748,87 грн основного боргу за договором №41АР200-88137-22 від 20.06.2022р., 3 965,90 грн інфляційних, 3 079,58 грн річних, 51 326,26 грн пені. У обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем несвоєчасно здійснено оплату природного газу, поставленого відповідно до вказаного договору у березні 2023р.
Відповідач у відзиві на позов наполягає на тому, що з урахуванням змісту додаткових угод, укладених до договору, його заборгованість перед позивачем станом на 01.07.23р. складала 177947,72 грн. і була сплачена платіжними інструкціями №1447 від 03.07.23р. та №1569 від 20.07.23р. Відтак, і підстави для нарахування штрафних санкцій відсутні.
Суд, оцінюючи доводи сторін, виходить з наступних встановлених обставин справи:
20.06.22р. між сторонами було укладено договір на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів №41АР200-88137-22. До договору укладалося ряд додаткових угод, якими сторони вносили зміни до договору в частині вартості природного газу та порядку оплат: додаткові угоди від 31.10.2022р., від 30.11.2022р., від 28.12.2022р., від 31.01.2023р. (2 угоди), від 28.02.2023р. Останньою додатковою угодою від 28.02.2023р. №ДУ-6/41АР200-88137-22 сторони погодили плановий обсяг споживання у березні 2023р. - 30 000 куб.м., узгодили ціну з 01 березня 2023р. по 31.03.2023р. на рівні 17.91666667 грн без ПДВ+компенсація вартості послуги доступу до потужності 0.13657600 грн. без ПДВ; всього з ПДВ - 21.66389120 грн.
Сторони домовилися викласти п.3.3.1 договору в такій редакції:
« 3.3.1. В разі порушення Споживачем графіку оплати, визначеного п.4.2 цього договору більш ніж на 3 банківські дні, постачальник в односторонньому порядку встановлює ціну метру кубічного газу без урахування ПДВ на рівні 37.50000000 грн., крім того компенсація вартості доступу до потужності становить 0.13657600 грн. Ціна одного кубічного метру природного газу з урахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності складає 37.63657600 грн, ПДВ - 7.52731520 грн., всього ціна кубічного метру природного газу - 45.16389120 грн. Водночас п.4.2 договору було викладено з 01.03.2023р. в наступній редакції: « Оплата в розмірі 100% вартості здійснюється Споживачем до 28 числа місяця, що передує місяцю поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий постачальником газ здійснюється споживачем до 10 числа місяця, наступного за звітним».
Як вбачається з Акту приймання-передачі природного газу №ТГ383046070 від 31.03.2023р., у березні 2023р. позивач передав відповідачу 12 830 м куб газу за ціною 37.636576000 грн. на загальну суму 579 452.72 грн. (копія акту - а.с. 22). Вказаний акт не підписаний споживачем. Позивач надає лист АТ «Сумигаз» «Про розподіл природного газу», яким АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» як суб'єкт господарювання що здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, повідомляє на запит позивача, що у березні 2023р. споживачу - ПАФ Гарант було проведено розподіл природного газу в обсязі 12 830 куб.м. (лист з додатками - а.с. 23,24,25).
Водночас, після настання строку оплати, відповідач оплату за спожитий у березні 2023р. газ не здійснив, що стало підставою для звернення до нього з вимогою від 12.04.2023р., у якій позивач просив погасити акумульовану заборгованість у розмірі 565 748,87 грн (а.с.28-30). Відповіді на вимогу відповідач не надав, проте. Як вказує позивач у позові, частково сплатив суму боргу (100 000,00 грн.). Відтак, на дату подання позову заборгованість за переданий у березні 2023 р. газ (з урахуванням усіх оплат) становила 465 748,87 грн.
Платіжними інструкціями №1447 від 03.07.23р. та №1569 від 20.07.23р. відповідачем сплачено після відкриття провадження у справі 177 947.72 грн. основного боргу. Відтак, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
В решті позовних вимог про стягнення основного боргу суд погоджується позивачем та вважає, що позовна вимога в цій частині є правомірною та обгурнтованою. Доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, спростовуються матеріалами справи: додаткова угода від 31.03.2023р., на яку посилається відповідач, суду ним не надана, натомість позивачем доведено. Що з вказаним відповідачем номером була укладена додаткова угода від 28.02.2023р., умови якої судом було процитовано вище. Натомість додаткова угода від 31.03.2023р., про яку говорить відповідач, сторонами взагалі не укладалася. З урахуванням п.4.2 Договору (в редакції укладених сторонами додаткових угод) остаточний розрахунок за переданий спожитий газ здійснюється до 10 числа місяця, наступного за звітним, а п.3.3.1 договору в редакції укладеної сторонами додаткової угоди від 28.02.2023р., яка діє з 01.03.2023р., погоджено механізм збільшення ціни за квадратний метр природного газу в разі прострочення оплати більш ніж на 3 календарних дні.
З матеріалів справи вбачається, що факт прострочення оплати спожитого в березні газу мав місце. Непідписання споживачем акту приймання-передачі природного газу за березень 2023р. не спростовує факту його отримання у обсязі, вказаному в акті, з огляду на положення п.п.2.5.3-2.5.4 Договору. Доказів звернення Споживача до суду за вирішенням спору з приводу обсягів спожитого газу (п.2.5.4 договору) учасниками справи не подано.
При цьому суд виходить з того, що за загальним правилом зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ст.632 ЦК України). Однак сторони в самому догвоорі та у підписаних додаткових угодах добровільно погодили випадки зміни ціни, зокрема, у разі прострочення виконання зобов'язання з оплати.
У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.
Якщо обидві сторони правочину є суб'єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб'єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.
Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.427 ЦК України).
Відповідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу (приписи щодо якого застосовуються і до договору поставки) одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Стосовно нарахування пені, річних, інфляційних:
Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Пунктом 6.2.1 укладеного сторонами договору визначено, що за прострочення оплати Споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені, суд прийшов до висновку, що зазначені вимоги відповідають вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З посиланням на вказані нормативні положення, позивачем приведено, а судом перевірено розрахунок інфляційних втрат річних в розмірі (розрахунок в матеріалах справи).
Враховуючи викладене, з огляду на встановлені законом принципи змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та вірогідності доказів, згідно з яким наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування, позовні вимоги щодо стягнення неустойки, річних, інфляційних підтверджені документально та нормами матеріального права, не спростовані відповідачем, а тому підлягають задоволенню.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, згідно зі ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 5 192.60 грн.
Керуючись статтями 129, 231-233,237-238,240 ГПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАФ Гарант» ( 38310, Полтавська обл., Великобагачанський р-н, смт. Гоголеве, вул. Ради Європи, 15, код ЄДРПОУ 32478714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут», 01010, м. Київ, вул. Московська, 32/2, код ЄДРПОУ 43965848 287 801,15 грн. основного боргу, 3965.90 грн інфляційних, 3079.58 грн річних, 51 326.26 грн. пені, 5 192.60 грн. судового збору.
3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В частині стягнення 177 947.72 грн основного боргу - закрити провадження у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ГПК України.
Повне рішення складено 07.12.2023р.
Суддя О.С.Мацко