Рішення від 07.12.2023 по справі 904/5377/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2023м. ДніпроСправа № 904/5377/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область)

до Фізичної особи - підприємця Куташина Олександра Борисовича (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)

про стягнення збитків, завданих внаслідок порушення зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних, у розмірі 79 269 грн. 15 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця Куташина Олександра Борисовича (далі - відповідач) суму збитків, завданих внаслідок порушення зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних, у розмірі 79 269 грн. 15 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором підряду на капітальний ремонт № 2019/д/УКС/350 від 29.03.2019 та вимог Податкового кодексу України, в частині складання та своєчасної реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом зменшення податкового зобов'язання на суму 79 269 грн. 15 коп. Нормативно позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статтю 224 Господарського кодексу України, статті 198, 201 Податкового кодексу України.

Також позивач просить суд судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 16.10.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 59393/23 від 20.11.2023), в якому він просить суд поновити строк на подачу відзиву на позовну заяву, відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. 00 коп., посилаючись на таке:

- у процедурі внесення інформації (відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування) до Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) є 2 окремі стадії: 1) надання платником податку на додану вартість податкової накладної (розрахунку коригування); 2) прийняття/неприйняття податкової накладної (розрахунку коригування) та внесення відомостей щодо неї (нього) безпосередньо до ЄРПН. Перша із цих стадій залежить від платника податку на додану вартість і є результатом його дій, тоді як друга - це результат виконання роботи програмного забезпечення, що контролюється податковим органом, та/або безпосередніх дій фіскалів, на яку (які) платник податку не має впливу. Аналогічна позиція щодо розмежування стадій реєстрації податкової накладної висловлена Верховним Судом у постановах від 12.07.2019 у справі № 0940/1600/18 та від 03.04.2020 у справі № 160/5380/19. При цьому, відповідач у відповідності до вимог договору та положень статті 201 Податкового кодексу України, належним чином склав та подав у встановленому законодавством порядку та строки вищевказані податкові накладні для їх реєстрації у ЄРПН. В подальшому після відмови в реєстрації відповідних податкових накладних відповідач оскаржив відповідні дії до суду і 17.04.2020 Дніпропетровським окружним адміністративним судом було ухвалено рішення по справі № 160/12414/19 (далі - рішення суду), відповідно до якого задоволено позовні вимоги позивача, а саме: скасовано рішення комісії Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації № 1194466/2282200136 від 14.06.2019 та №1224278/2282200136 від 17.07.2019; зобов'язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні № 2 від 28.05.2019 та № 2 від 27.06.2019 (далі - податкові накладні), подані відповідачем. Факт подання даного позову саме відповідачем підтверджується відомостями з веб-сторінки "Судова влада України". Вказане рішення суду було подане відповідачем на примусове виконання, що вбачається з наявної в матеріалах справи Постанови про відкриття виконавчого провадження № 71139082 від 27.02.2023. Рішення про застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій за порушення порядку складання та реєстрації податкових накладних - контролюючим органом не приймалось;

- позивач не надав належних та допустимих доказів протиправних дій відповідача щодо порушенням ним правил складання та реєстрації у встановлений законодавством спосіб податкових накладних, якими може бути акт (довідка) перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки. Вказані обставини виключають прямий причинно-наслідковий зв'язок між діями та/або бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також вину як обов'язкову умову для притягнення його до відповідальності за порушення зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних. Таким чином, відповідач вважає, що він вчинив всі необхідні дії для реєстрації відповідних податкових накладних, як наслідок, він не повинен компенсувати позивачу будь-які збитки;

- податкові накладні були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних за №9123091129 (податкова накладна від 28.05.2023) та № 9150584221 (податкова накладна від 27.06.2019), що підтверджується квитанціями про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних від 11.06.2019 та від 11.07.2019, в яких вказано, що: "Документ прийнято та зареєстровано за рішенням суду". У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 916/334/22 Верховний Суд вказав на те, що відповідачем виконано договірне зобов'язання та зареєстровано податкову накладну у ЄРПН, а тому погодився із висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: реального розміру та заподіяння збитків, протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками й вини відповідача. Також, Господарський суд м. Києва рішенням від 06.09.2022 в аналогічній справі № 904/4144/20 вже відмовляв позивачу у стягненні збитків у зв'язку з реєстрацією накладних в ЄРПН (не оскаржувалось в апеляційному порядку);

- позивач не довів наявності в діях відповідача складу господарського правопорушення, за яке настає відповідальність у вигляді стягнення збитків, та причинно-наслідкового зв'язку між діями та/або бездіяльністю відповідача та завданою шкодою, а також настання безповоротності втрати можливості отримати податковий кредит на суму ПДВ, вказану у податкових накладних, реєстрація яких була зупинена. Враховуючи вказані обставини, відповідач вважає, що він не повинен сплачувати позивачу будь-які збитки, оскільки він не порушував умов договору та зареєстрував Податкові накладні за судовим рішенням. Господарським судом Дніпропетровської області вже розглядалася аналогічна справа №904/4515/20 за участю позивача і рішенням від 28.06.2022 позов був залишений без задоволення у повному обсязі (в подальшому воно не оскаржувалось позивачем);

- з положень договору вбачається, що сторони домовились про обов'язкові передумови за яких відповідач повинен компенсувати замовнику збитки за порушення порядку реєстрації податкових накладних, а саме: 1) невизнання податковими органами ПДВ у взаємовідносинах по договору; 2) порушення відповідачем порядку виписування (реєстрації) податкових накладних; при тому, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2020 по справі № 160/12414/19 було встановлено протиправність рішень саме податкових органів та відсутність будь-яких порушень з боку відповідача при вчиненні реєстрації податкових накладних; 3) позбавлення позивача права на податковий кредит; 4) винесення акту ненормативного характеру у відношенні до позивача;

- позивач мав право не сплачувати відповідачу вартість виконаних робіт по договору до моменту реєстрації податкових накладних. З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач в повному обсязі розрахувався з відповідачем, що додатково підтверджує факт належного та добросовісного виконання останнім всіх умов договору;

- ДПС на виконання судового рішення, що набрало законної сили, мала зареєструвати зазначені вище податкові накладні без будь-яких умов, з огляду на обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили. При цьому судове рішення не містить застережень щодо реєстрації податкових накладних у випадку достатності ліміту на рахунку ПДВ продавця. Відповідач зауважує, що станом на дату подання податкових накладних для реєстрації відповідний ліміт був наявний. Предметом спору у відповідній справі була не відмова у реєстрації податкових накладних з підстав відсутності ліміту, та станом на травень-червень 2019 року (на дату подання податкових накладних на реєстрацію) таких перешкод не існувало. Реєстрація податкових накладних зупинена та відмовлено у їх реєстрації за протиправними рішеннями, які скасовані судом, відповідно, права відповідача поновлені судом. При цьому, забезпечення виконання рішення суду є реалізацією конституційних засад судочинства - обов'язковості судового рішення. Таким чином, відповідач вважає, що позивач безпідставно намагається стягнути з відповідача збитки, посилаючись на лист ДПС, оскільки зазначені в ньому відомості свідчать про ігнорування податковим органом принципу обов'язковості до виконання судового рішення (станом на час складення відповідного листа);

- зазначені позивачем в позовній заяві обставини стали об'єктивним наслідком поведінки Головного управління Державної податкової служби України, яка протиправно заблокувала реєстрацію податкових накладних, тому збитки позивача, якщо вони є, повинні компенсуватись за рахунок Головного управління Державної податкової служби України. Дана позиція узгоджується з позицією Верховного суду, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18. Таким чином, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку поведінки відповідача між правопорушенням і будь-якими збитками позивача;

- зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних є податковим, яке регулюється нормами податкового законодавства та за порушення якого нормами Податкового кодексу України передбачена окрема відповідальність, а тому, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (порушення реєстрації податкової накладної) не є правопорушенням у сфері господарювання та відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій. Водночас зазначення сторонами у договорі про обов'язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної у ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські. Тому невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій (постанова Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №908/3565/16).

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (вх. суду № 60245/23 від 23.11.2023), в якому він просить суд зменшити відповідачу розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 60225/23 від 23.11.2023), в якій він просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на таке:

- представник відповідача посилається на квитанції про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних від 11.06.2019 та від 11.07.2019, в яких вказано, що "Документ прийнято і зареєстровано за рішенням суду" та стверджує про реєстрацію податкових накладних за судовим рішенням. Однак інформація, що міститься у вказаних квитанціях спростовується наданими позивачем разом з позовною заявою квитанціями про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних від 01.02.2022;

- по податковій накладній № 2 від 28.05.2019 в рядку "Результат обробки": "Документ доставлено до ДПС України. Податкова накладна підлягає реєстрації на підставі рішення суду в Єдиному реєстрі податкових накладних", а в рядку "Виявлені помилки" зазначено: "Документ не може бути прийнятий - сума ПДВ в документі (61616.55) не може перевищувати ліміту на рахунку ПДВ продавця"; по податковій накладній №2 від 27.06.2019 в рядку "Результат обробки": "Документ не прийнято. При необхідності виправте документ та надішліть його знову", а в рядку "Виявлені помилки" зазначено: "Документ не може бути прийнятий - сума ПДВ в документі (17652.60) не може перевищувати суму ліміту на рахунку ПДВ (-61497.49) продавця". При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку має право зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну та/або розрахунок коригування, складені починаючи з 01.07.2015, в яких загальна сума податку не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу. Якщо сума, визначена відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній та/або розрахунок коригування, які платник повинен зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, то платник зобов'язаний перерахувати потрібну суму коштів із свого рахунку у банку/небанківському надавачу платіжних послуг на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Відповідно до пункту 12 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДПС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування, зокрема, щодо дотримання вимог, установлених пунктом 201.10 статті 201 Кодексу. Тобто, без наявності суми ліміту на рахунку ПДВ продавця, що є меншою за суму ПДВ в документі, реєстрація такої податкової накладної є неможливою в силу встановленого порядку функціонування Єдиного реєстру податкових накладних;

- у зв'язку з незабезпеченням відповідачем достатнього реєстраційного ліміту, на суму якого необхідно зареєструвати податкові накладні відповідач свідомо створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених Податковим кодексом України та Порядком ведення Єдиного реєстру податкових накладних, а тому наявна вина відповідача в нереєстрації податкових накладних. Отже, зазначене твердження представника відповідача не спростовує факту відсутності реєстрації відповідачем спірних податкових накладних, що є ще одним із доказів порушення ФОП Куташин О.Б. умов договору і як наслідок нанесення позивачу збитків у вигляді позбавлення права позивача на податковий кредит в сумі 79 269 грн. 15 коп. Таким чином, документом, що підтверджує факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН є витяг з ЄРПН № 674670 від 08.09.2023, наданий позивачем в якості доказу до позовної заяви, а отже позивачем підтверджено факт порушення відповідачем зобов'язань за договором в частині ненадання покупцю податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН;

- у своєму відзиві на позовну заяву представник відповідача стверджує, що позивачем не надано суду доказів виникнення у відповідача обов'язку по відшкодуванню збитків, посилаючись на пункт 9.10. договору № 2019/д/УКС/350 від 29.03.2019 (далі - договір), в якому зазначено, що факт нанесення збитків підтверджується відповідним актом ненормативного характеру, винесеним податковим органом у відношенні замовника, який позивачем не додано до позовної заяви, що свідчить про не доведення позивачем факту порушення відповідачем зобов'язань за договором. Позиція відповідача є хибною і спростовується тим, що згідно з пунктом 9.10. договору, підрядник зобов'язується відшкодовувати в повному обсязі всі збитки замовника, які можуть виникнути у зв'язку з невизнанням податковими органами проведених операцій поставки належними (законними), у зв'язку з наявністю в ланцюгу контрагентів підрядника підприємств, які допустили вчинення податкового правопорушення, або вчинення податкового правопорушення самим підрядником, а також у випадку неналежного оформлення підрядником первинних документів. Також, підрядник зобов'язується відшкодовувати збитки в частині невизнаного ПДВ у зв'язку з порушенням порядку виписки (реєстрації) податкових накладних, у випадку якщо це привело до позбавлення Замовника права на податковий кредит. Тобто, як вбачається з вищевказаного, відповідальність підрядника відповідно до пункту 9.10. договору поділяється на два види: 1) відповідальність за невизнання податковим органом проведених операцій поставки належними (законними); 2) відповідальність за порушення порядку виписки (реєстрації) податкової накладної;

- документом, який підтвердує відповідальність відповідача за невизнання податковим органом проведених операцій поставки належними (законними), є акт ненормативного характеру, складений у відношенні замовника (позивача), в якому податковим органом визнано операції поставки неналежними (незаконними) - "нереальні операції", наприклад у зв'язку з наявністю в ланцюгу контрагентів підрядника підприємств, які допустили вчинення податкового правопорушення, або вчинення податкового правопорушення самим підрядником, а також у випадку неналежного оформлення підрядником первинних документів. Щодо другого виду відповідальності, то договір не містить інформації, яким документом підтверджується порушення виписки (реєстрації) податкової накладної;

- висновки відповідача щодо обов'язковості наявності акту перевірки є хибними, оскільки згідно з чинними положеннями статті 201 Податкового кодексу України проведення перевірки не є підставою для включення платником податків (покупцем) сум податку до складу податкового кредиту, а документом, що підтверджує факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН є витяг з ЄРПН № 674670 від 08.09.2023;

- позивачем було здійснено в повному обсязі оплату робіт, виконаних відповідачем, що підтверджується копіями платіжних доручень № 9645704 від 04.07.2019, № 9648336 від 05.08.2019, що додані до позовної заяви. Зазначена обставина свідчить виключно про добросовісне виконання саме позивачем своїх зобов'язань за договором - прийняття виконаних робіт та повна оплата їх вартості, і аж ніяк не підтверджує факт належного та добросовісного виконання всіх домовленостей за договором ФОП Куташин О.Б., як про це стверджує у відзиві на позовну заяву представник відповідача;

- податковий орган зобов'язаний на виконання судового рішення здійснити реєстрацію податкових накладних з дотриманням пункту 12 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246, в тому числі, з дотриманням абзацу 5 пункту 12 Порядку, яким передбачено дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну та/або розрахунок коригування, складені починаючи з 01.07.2015, в яких загальна сума податку не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200- 1 Податкового кодексу України). Враховуючи викладене, наявна вина відповідача в порушенні порядку реєстрації податкової накладної у зв'язку з незабезпеченням останнім достатнього реєстраційного ліміту, на суму якого необхідно зареєструвати податкові накладні.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли пояснення стосовно відповіді на відзив (вх. суду № 62130/23 від 04.12.2023), в яких він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. 00 коп., зазначаючи про таке:

- заперечуючи проти задоволення позову, відповідач у відзиві вказував, що податкові накладні від 28.05.2019 № 2 на суму 369 699 грн. 28 коп. (в тому числі ПДВ 61 616 грн. 55 коп.) та від 27.06.2019 № 2 на суму 105 915 грн. 60 коп. (в тому числі ПДВ 17 652 грн. 60 коп.) (далі разом - податкові накладні) були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), що підтверджується квитанціями про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних від 11.06.2019 та від 11.07.2019, в яких вказано, що: "Документ прийнято та зареєстровано за рішенням суду". Заперечуючи проти вказаного, позивач вказав у відповіді, що: "інформація, що міститься у вказаних квитанціях спростовується наданими позивачем разом з позовною заявою квитанціями про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних від 01.02.2022: по податковій накладній № 2 від 28.05.2019 в рядку "Результат обробки": "Документ доставлено до ДПС України. Податкова накладна підлягає реєстрації на підставі рішення суду в Єдиному реєстрі податкових накладних", а в рядку "Виявлені помилки" зазначено: "Документ не може бути прийнятий - сума ПДВ в документі (61616.55) не може перевищувати ліміту на рахунку ПДВ продавця"; по податковій накладній № 2 від 27.06.2019 в рядку "Результат обробки": "Документ не прийнято. При необхідності виправте документ та надішліть його знову", а в рядку "Виявлені помилки" зазначено: "Документ не може бути прийнятий - сума ПДВ в документі (17652.60) не може перевищувати суму ліміту на рахунку ПДВ (-61497.49) продавця, без наявності суми ліміту на рахунку ПДВ продавця, що є меншою за суму ПДВ в документі реєстрація такої податкової накладної є неможливою в силу встановленого порядку функціонування Єдиного реєстру податкових накладних". Водночас, дані доводи спростовується тим, що, по-перше, відповідач вже надав квитанції суду, які підтверджують реєстрацію Податкових накладних і надання будь-яких інших документів, окрім квитанцій, законодавством не передбачено. З особистого кабінету відповідача вбачається аналогічна інформація про реєстрації відповідних документів в ЄРПН; по-друге, в підтвердження своєї позиції позивач посилається на квитанції від 01.02.2022, але незрозуміло, де саме позивач взяв ці документи, якщо відповідач не має аналогічних документів у себе в електронному кабінеті платника податків, а наявна там інформація суперечить тим відомостям, які вказує позивач; по-третє, неможливість реєстрації під час недостатності лімітів на рахунку ПДВ спростовується відомостями з електронного кабінету платника податків відповідача, де вказано, що реєстрація податкових накладних вчинялась при від'ємному значенні відповідного ліміту; по-четверте, жодних умисних дій відповідач не вчиняв, а рахунок ПДВ він не поповнює тільки з тих причин, що з 31.12.2019 він анулював (підтверджується відомостями з кабінету платника податків відповідача) свою реєстрацію платника ПДВ (за власним бажанням), як наслідок, станом на теперішній час збільшення відповідних лімітів ПДВ на відповідному рахунку неможливе. Якби податкові органи відразу зареєстрували податкові накладні ще в 2019 році (не очікували судового рішення), то жодні ліміти їх би не обмежували. Таким чином, відповідач вважає, що він не вчиняв будь-яких умисних дій, які спричинили збитки позивачу, як наслідок, позов не підлягає задоволенню. Господарським судом Дніпропетровської області вже розглядалася аналогічна справа № 904/4515/20 за участю позивача і рішенням від 28.06.2022 позов був залишений без задоволення у повному обсязі (в подальшому воно не оскаржувалось позивачем);

- посилаючись на пункт 9.10. договору відповідач вказував у відзиві, що: "позивач не надав суду акту ненормативного характеру, який повинен бути винесений податковим органом у відношенні до позивача. І саме цей документ був би допустимим доказом наявності збитків. Позивачем не доведено у відповідності до пункту 9.10. договору належними та допустимими доказами завдання йому діями відповідача збитків у розмірі 79 269 грн. 15 коп.". Намагаючись спростувати дану позицію у відповіді позивач вказав, що умовами пункту 9.10. договору передбачено надання акту ненормативного характеру тільки у випадку якщо податковим органом визнано операції поставки неналежними (незаконними) - "нереальні операції" або вчинення податкового правопорушення самим підрядником, а також у випадку неналежного оформлення підрядником первинних документів. При цьому, договором, начебто, не визначено документу, який повинен підтверджувати факт порушення виписки (реєстрації) податкової накладної і на підтвердження цього позивач надав суду витяг з ЄРПН № 674670 від 08.09.2023;

- відповідач продовжує наполягати на тому, що позивач не надав належних доказів (відповідно до пункту 9.10. договору) спричинення йому діями або бездіяльністю відповідача будь-яких збитків;

- у відзиві відповідач вказував, що лист Державної податкової служби України від 13.03.2023, на який посилається позивач, суперечить принципу обов'язковості судового рішення, як наслідок, він не повинен братись судом до уваги. У відповіді позивач зазначив, що податкові органи обґрунтовано не можуть зареєструвати податкові накладні через умисне незабезпечення відповідачем належних лімітів на рахунку ПДВ. Однак, відповідач вважає, що вказані заперечення є необґрунтованими, оскільки він не вчиняв жодних умисних дій для недопущення реєстрації податкових накладних, а навпаки здійснив все необхідне для цього (сформував, подав, оскаржував відмову в реєстрації, подав судове рішення на примусове виконання). Окрім цього, податкові органи зареєстрували податкові накладні, незважаючи на від'ємне значення ліміту ПДВ на відповідному рахунку (підтверджується наданими квитанціями та відомостями з електронного кабінету платника податків відповідача). Таким чином, відповідач не може нести будь-якої відповідальності перед позивачем за спричинення йому збитків (тим більше, недоведених) і за відсутності причинно-наслідкового зв'язку та, саме головне, вини відповідача;

- відповідач вважає, що він належним чином обґрунтував поважність причин подання відзиву саме 20.11.2023 та, як наслідок, необхідність поновлення відповідних строків.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення щодо пояснень відповідача (вх. суду № 62396/23 від 05.12.2023), в яких він просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на таке:

- квитанції, на які посилається представник відповідача: по податковій накладній №2 від 28.05.2019 датовано 11.06.2019; по податковій накладній № 2 від 27.06.2019 датовано 11.07.2019. При цьому, з позовною заявою позивачем надано до суду лист ДПС від 13.03.2023 за вих. № 3239/5/99-00-05-04-02-05 разом з квитанціями про реєстрацію податкових накладних в ЄРПН № 2 від 28.05.2019 та № 2 від 27.06.2019, які датовано 01.02.2022, тобто більш пізньою датою, аніж ті, на які посилається відповідач, що в свою чергу спростовує факт реєстрації податкових накладних. Твердження представника відповідача "незрозуміло де саме позивач взяв ці документи" є некоректним, оскільки позивач в позовній заяві чітко вказує на наявність листа ДПС від 13.03.2023 за вих. №3239/5/99-00-05-04-02-05 в матеріалах виконавчого провадження ВП №71139082 (ідентифікатор доступу 39Г90Е3Е36Б3), а надані позивачем копії квитанцій є додатками до вказаного листа ДПС. При цьому, надати аналогічні квитанції, роздруковані з електронного кабінету платника податків, позивач не має змоги в силу їх відсутності в такому кабінеті у зв'язку з нереєстрацією ПН в ЄРПН;

- в порядку, передбаченому чинним законодавством, позивач за допомогою програми M.E.DOC 08.09.2023 об 11:37 год. було надіслано запит до ДПС з приводу реєстрації спірних податкових накладних ФОП Куташин О.Б. за № 674670, на який надійшло відповідне повідомлення ДПС - витяг з ЄРПН за № 674670 - 08.09.2023 об 11:39 год., що вбачається з роздруківки з програми M.E.DOC, яка додається до даних заперечень. Зазначені документи (запит та витяг з ЄРПН) оформлюються в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) з дотриманням вимог Законів України "Про електронні довірчі послуги", "Про електронні документи та електронний документообіг";

- витяг з ЄРПН № 674670 від 08.09.2023 є електронним документом, копію якого на папері засвідчено в порядку, встановленому законодавством, позивачем надано до суду. Позивач звертає увагу суду, що з витягу з ЄРПН №674670 від 08.09.2023 вбачається відсутність інформації в стовпцях 2 "Дата внесення відомостей продавцем до Єдиного реєстру", 7 "Сума ПДВ", 8 "ПІБ уповноваженої особи, що виписала податкову накладну", 9 "Реєстраційний номер документа в ЄРПН", що свідчить про відсутність реєстрації податкових накладних;

- від дати відповідної податкової накладної, в даному випадку 28.05.2019 та 27.06.2019, відповідно, у позивача було 365 днів за умови належної реєстрації таких податкових накладних в ЄРПН для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту. За спливом строку у 365 календарних днів позивач втратив право на віднесення сум ПДВ за спірними податковими накладними до податкового кредиту і відповідно поніс у зв'язку з цим збитки. При цьому, представник відповідача вводить суд в оману, наполягаючи на обов'язковості надання позивачем акту ненормативного характеру у якості доказу нанесення позивачу збитків.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі; матеріали справи містять всі заяви по суті справи, передбачені статтею 161 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім того, згідно із частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 16.11.2023, а строк розгляду даної справи закінчується 15.12.2023, отже у даному випадку судому було надано сторонам максимально можливий строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

При цьому, з приводу долучення до матеріалів справи заяв по суті справи, а також доказів з порушенням строків, визначених Господарським процесуальним кодексом України, суд зазначає таке.

В даному випадку, суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У той же час, під час розгляду справи суд зобов'язаний забезпечити повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, під час прийняття рішення у даній справі судом було враховано та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи на час прийняття рішення у справі доказам та поясненням.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем суми збитків. З урахуванням предмета позову для висновку щодо збитків предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю в діях/бездіяльності відповідача повного складу господарського правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (пункт 14 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17). При цьому доведеність протиправних дій відповідача у цій справі, з урахуванням підстав позову, потребує доведення факту порушення відповідачем правил складання та реєстрації у встановлений спосіб податкових накладних, що вбачається з усталеної судової практики у подібній категорії справ (пункт 38 постанови Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 911/224/19).

Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15, 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу (пункт 37 постанови Верховного Суду від 21.03.22018 у справі № 918/219/17).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 29.03.2019 між Публічним акціонерним товариством "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", яке в подальшому змінило своє найменування на Акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - замовник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Куташиним Олександром Борисовичем (далі - підрядник, відповідач) укладено договір підряду на капітальний ремонт №2019/д/УКС/350 (далі - договір, а.с. 17-23), відповідно до умов пункту 1.1. якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання виконати у відповідності до кошторисної документації, що додається до договору роботи з капітального ремонту об'єкту РЗФ-1: "Корпус збагачення ХІ-ХІV секції (антикорозійний захист металоконструкцій), інвентаризаційний № 1000083", а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані по договору роботи.

У пункті 13.3. договору сторони визначили, що строк дії договору: з початку підписання, а закінчення - 15.01.2020. У разі, якщо на момент закінчення договору у сторін залишаться невиконаними зобов'язання, договір продовжує свою дію до їх кінцевого виконання.

Доказів зміни, розірвання чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з пунктом 2.1. договору вартість робіт, доручених до виконання підряднику, визначена на підставі кошторисної документації та договірної ціни (додаток № 2), що є невід'ємною частиною договору та складає: 1 074 961 грн. 00 коп., крім того ПДВ - 20% - 214 992 грн. 20 коп. Всього за договором, разом з ПДВ, - 1 289 953 грн. 20 коп.

Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно з частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Як убачається з матеріалів справи, у травні та червні 2019 року на виконання умов договору відповідачем були виконані роботи на загальну суму 475 614 грн. 88 коп., на підтвердження чого позивачем та відповідачем були складені та підписані:

- Акт приймання виконаних підрядних робіт № 2 на суму 369 699 грн. 28 коп., у томі числі ПДВ 61 616 грн. 55 коп. (а.с.30-32);

- Акт приймання виконаних підрядних робіт № 4 на суму 105 915 грн. 60 коп., у томі числі ПДВ 17 652 грн. 60 коп. (а.с.38-41).

Вказані Акти підписані як позивачем так і відповідачем без будь-яких претензій зауважень.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку підрядника за договором виконати роботи відповідає обов'язок замовника оплатити вартість таких робіт.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Так, відповідно до пункту 2.2. договору оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника, за фактично виконані роботи, у відповідності з графіком на виконання робіт (додаток № 3), протягом 35-ти календарних днів після підписання актів виконаних робіт, пред'явлення рахунків-фактур, надання податкових накладних за фактично виконані роботи.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання вказаних умов договору замовником (позивачем) була здійснена повна оплата виконаних у травні та червні 2019 року відповідачем робіт на загальну суму на загальну суму 475 614 грн. 88 коп. відповідно до наступним платіжних доручень:

- платіжного доручення № 9645704 від 05.07.2019 на суму 369 699 грн. 28 коп. (а.с.34);

- платіжного доручення № 9648336 від 05.08.2019 на суму 105 915 грн. 60 коп. (а.с.43).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що підрядник зобов'язується, зокрема надати податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації в порядку визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як зазначає позивач, відповідачем в порушення вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не було зареєстровано податкові накладні на суми виконаних відповідачем робіт - 369 699 грн. 28 коп. та 105 915 грн. 60 коп. в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку з чим, позивач втратив можливість сформувати податковий кредит та зменшити податкові зобов'язання на загальну суму 79 269 грн. 15 коп., що є його збитками.

Згідно з інформацією з Єдиного реєстру податкових накладних:

- відповідач 28.05.2019 склав та направив на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних податкову накладну № 2 від 28.05.2019 на загальну суму 369 699 грн. 28 коп., однак її реєстрація відповідно до квитанції про реєстрацію податкової накладної була зупинена (а.с. 35). Так, у квитанції зазначено таке: "Документ доставлено до ДФС України. Документ прийнято. Реєстрація зупинена. Відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, реєстрація ПН/РК від 28.05.2019 № 2 в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена. Обсяг постачання товару/послуги 43.29 перевищує величину залишку обсягу придбання такого товару/послуги та обсягу його постачання, що відповідає вимогам пункту 2.1. пункту 2 "Критеріїв ризиковості здійснення операцій". Вказано про пропозицію надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної (а.с.35);

- відповідач 27.06.2019 склав та направив на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних податкову накладну № 2 від 27.06.2019 на загальну суму 105 915 грн. 60 коп., однак її реєстрація відповідно до квитанції про реєстрацію податкової накладної також була зупинена (а.с. 44). Так, у квитанції зазначено таке: "Документ доставлено до ДФС України. Документ прийнято. Реєстрація зупинена. Відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, реєстрація ПН/РК від 27.06.2019 № 2 в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена. Обсяг постачання товару/послуги 43.29 перевищує величину залишку обсягу придбання такого товару/послуги та обсягу його постачання, що відповідає вимогам пункту 2.1. пункту 2 "Критеріїв ризиковості здійснення операцій". Вказано про пропозицію надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Додатково повідомлено, що особистий ключ електронного підпису розміщено на незахищеному носії інформації, при цьому, відповідно до вимог Закону України "Про електронні довірчі послуги" - особистий ключ кваліфікованого електронного підпису повинен зберігатись у захищеному носії інформації (у кваліфікованому засобі електронного підпису). Сертифікат № НОМЕР_1 , видавець UA-36865753-0117 АЦСК ТОВ "Центр сертифікації ключів "Україна", найменування: ФОП Куташин Олександр Борисович. Додатково повідомлено, що особистий ключ електронного підпису розміщено на незахищеному носії інформації, при цьому, відповідно до вимог Закону України "Про електронні довірчі послуги" - особистий ключ кваліфікованого електронного підпису повинен зберігатись у захищеному носії інформації (у кваліфікованому засобі електронного підпису). Сертифікат № НОМЕР_2 , видавець UA-36865753-0117 АЦСК ТОВ "Центр сертифікації ключів "Україна", найменування: Куташин Олександр Борисович. (а.с.44).

Так, у матеріалах справи наявні Рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №1194466/2282200136 від 14.06.2019 та № 1224278/2282200136 від 17.07.2019 (а.с.36, 45).

Враховуючи вказане, на виконання вимог пункту 7.1. договору, з метою досудового врегулювання спору, АТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" було направлено на адресу відповідача відповідні претензії за вих. № 52-16/04 від 10.01.2020 та № 52-16/08 від 15.01.2020, в яких він вимагав відшкодувати збитки, у зв'язку із порушенням відповідачем свого обов'язку щодо дотримання порядку складання та реєстрації, зокрема, й спірних податкових накладних в ЄРПН, що призвело до позбавлення АТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" права на податковий кредит.

За результатами розгляду претензій від ФОП Куташин О.Б. надійшла відповідь за вих. № 532 від 08.02.2021, згідно з якою відповідач повідомив про наявність адміністративної справи № 160/12414/19 у Дніпропетровському окружному адміністративному суді з приводу оскарження рішень податкового органу про зупинення реєстрації податкових накладних № 2 від 28.05.2019 на суму 369 699 грн. 28 коп. (у тому числі ПДВ - 61 616 грн. 55 коп.) та № 2 від 27.06.2019 на суму 105 915 грн. 60 коп. (у тому числі ПДВ - 17 652 грн. 60 коп.).

Позивач зазначає, що відповідач так і не вжив належних заходів, направлених на реєстрацію податкових накладних № 2 від 28.05.2019 та № 2 від 27.06.2019 на загальну суму 475 614 грн. 68 коп., у томі числі ПДВ 79 269 грн. 15 коп., чим позбавив позивача права на включення ПДВ в загальній сумі 79 269 грн. 15 коп. (61 616,55 + 17 652,60) до складу податкового кредиту. Більше того, таким правом (правом включення ПДВ в загальній сумі 79 269 грн. 15 коп. до складу податкового кредиту) позивач скористатися вже не зможе. Вказане вище позбавило позивача права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту, внаслідок чого позивач сплатив збільшену суму ПДВ, чим позивач зазнав фінансових збитків в розмірі 79 269 грн. 15 коп. Вказане і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, належним способом захисту для позивача є саме звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У частині 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як було зазначено вище, відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що відповідачем повністю виконані зобов'язання за договором в частині виконання робіт на загальну суму 475 614 грн. 88 коп., у свою чергу, позивач у повному обсязі також виконав свої зобов'язання за договором та оплатив виконані відповідачем роботи на загальну суму 475 614 грн. 88 коп. Загальна сума ПДВ по вказаним господарським операціям складає 79 269 грн. 15 коп.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 01.07.2017 в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Так, механізм зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування регламентований положеннями пункту 201.16. статті 201 Податкового кодексу України, відповідно до якої реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у разі відповідності такої податкової накладної/розрахунку коригування сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених відповідно до пункту 74.2. статті 74 цього Кодексу.

Відповідно до положень пункту 74.2. статті 74 Податкового кодексу України, в Єдиному реєстрі податкових накладних забезпечується проведення постійного автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з підпунктом 201.16.1. пункту 201.16. статті 201 Податкового кодексу України у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: а) порядковий номер та дата складення податкової накладної/розрахунку коригування; б) визначення критерію(їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких здійснено зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування; в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів її вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 201.16. статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що для розблокування реєстрації податкових накладних, платник податків може подати письмові пояснення та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатні для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої ПН/РК в ЄРПН.

Сполучники та/або вказують на існування альтернативи для платника податків, тобто, він може на власний розсуд подати чи то письмові пояснення, чи то копії документів за вичерпним переліком, або вчинити обидві дії одночасно.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідно до пункту 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246 (далі - Порядок № 1246), податкова накладна електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1. статті 192 та пунктом 201.10. статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов'язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1. статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3. та 200-1.9. статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 року); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до п.201.16 ст.201 Кодексу; дотримання вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 1246, за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Згідно з положеннями підпункту 201.16.1. пункту 201.16. статті 201 Податкового кодексу України, згідно з якими реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінету Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку роботи комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №117 (далі - Порядок №117, який діяв на момент спірних правовідносин) передбачено, що цей Порядок визначає організаційні та процедурні засади діяльності комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації (далі - комісії контролюючих органів), а також права та обов'язки її членів.

За приписами пункту 2 Порядку роботи комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС).

Як зазначено у пункті 3 Порядку роботи комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, комісія контролюючого органу діє в межах повноважень, визначених у Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Механізм зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних визначений Порядком зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №117.

У пункті 2 Порядку № 117 надано визначення таких термінів: моніторинг сукупність заходів та методів роботи контролюючих органів, що виявляє за результатами проведення аналізу наявної інформації в інформаційних ресурсах ДФС та/або за результатами проведення обробки та аналізу податкової інформації об'єктивні ознаки наявності ризиків порушення норм податкового законодавства; критерій оцінки ризиків, достатній для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, визначений показник моніторингу, що характеризує ризик; ризик порушення норм податкового законодавства ймовірність складання та надання податкової накладної/розрахунку коригування для реєстрації в Реєстрі з порушенням норм підпункту а/б п.185.1. ст.185, п.п.а/б п.187.1. ст.187, абзацу першого пунктів 201.1, 201.7, 201.10. ст.201 Податкового кодексу України за наявності об'єктивних ознак неможливості здійснення операції з постачання товарів/послуг, дані про яку зазначено у такій податковій накладній/розрахунку коригування та/або ймовірності уникнення платником податку на додану вартість виконання свого податкового обов'язку.

За положеннями пункту 5 Порядку № 117, податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

Як встановлено пунктом 6 Порядку № 117, у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.

За приписами пункту 10 Порядку № 117, критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади. Мінфін у дводенний строк погоджує або надсилає ДФС на доопрацювання визначені у цьому пункті критерії та перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку. Про визначені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, ДФС інформує Комітет Верховної Ради України з питань податкової та митної політики. ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.

Як було встановлено судом вище, згідно з інформацією з Єдиного реєстру податкових накладних:

Згідно зі статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач скористався вказаним правом та оскаржив до суду дії податкового органу щодо зупинення реєстрації вказаних вище податкових накладним, за результатами розгляду вказаної справи рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2020 у справі №160/12414/19 адміністративний позов Фізичної особи - підприємця Куташина Олександра Борисовича до відповідача-1: Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної податкової служби України про скасування рішення та зобов'язання чинити певні дії, - задоволено повністю, а саме:

- скасовано рішення комісії Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації №1194466/2282200136 від 14.06.2019 та № 1224278/2282200136 від 17.07.2019;

- зобов'язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні № 2 від 28.05.2019 та № 2 від 27.06.2019, подані Фізичною особою - підприємцем Куташиним Олександром Борисовичем.

Слід відзначити, що відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанови Верховного Суду від 03.08.2021 у справі № 904/2425/20, від 27.07.2021 по справі № 910/6161/20, від 27.07.2021 по справі № 910/4436/19, від 29.06.2021 по справі № 910/11287/16, від 18.06.2021 по справі № 910/16898/19 та ін.).

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Таким чином, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, обставини, встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2020 у справі № 160/12414/19 мають преюдиційне значення для даної справи.

Так, з рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2020 у справі № 160/12414/19 вбачається, що судом було встановлено факт реальності операцій, а також встановлено факт того, що висновки податкового органу щодо невідповідності обсягів наданих послуг обсягам постачання є хибними, а рішення про відмову в реєстрації податкової накладної № 2 від 27.06.2019 та №2 від 28.05.2019 неправомірним.

З урахуванням того, що у справі № 160/12414/19 було встановлено факт неправомірності дій податкового органу щодо зупинення реєстрації податкових накладних №2 від 28.05.2019 на суму 369 699 грн. 28 коп. (у тому числі ПДВ - 61 616 грн. 55 коп.) та №2 від 27.06.2019 на суму 105 915 грн. 60 коп. (у тому числі ПДВ - 17 652 грн. 60 коп.), вказані факти не підлягають доказуванню у справі, що розглядається.

Норми статті 1291 Конституції України визначають, що судове рішення є обов'язковим до виконання.

Як убачається з матеріалів справи, 27.02.2023 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження ВП № 71139082 за виконавчим листом № 160/12414/19, виданим 31.01.2023 Дніпропетровським окружним адміністративним судом (а.с.71).

У подальшому, 07.04.2023 державним виконавцем було винесено постанову ВП №71139082 про закінчення виконавчого провадження, з посиланням на зміст листа Державної податкової служби України за № 4373/5/99-00-05-04-02-05 від 05.04.2023 про виконання рішення суду. В постанові встановлено, що листом Державної податкової служби України за № 4373/5/99-00-05-04-02-05 від 05.04.2023 повідомлено відділ про виконання рішення суду. Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Так, у матеріалах справи міститься лист Державної податкової служби України №3239151990005-04-02-05 від 13.03.2023, в якому виконавчу службу повідомлено про те, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/12414/19 виконано 01.02.2022, до Єдиного реєстру податкових накладних внесено відомості щодо реєстрації податкових накладних Фізичної особи - підприємця Куташина Олександра Борисовича від 28.05.2019 № 2, від 27.06.2019 № 2. Додатково повідомлено про те, що відповідно до пункту 201.10 статті 200 Податкового кодексу України платник податку має право зареєструвати в ЄРПН податкову накладну та/або розрахунок коригування, складені, починаючи з 1 липня 2015 року, в яких загальна сума податку не перевищує суму (реєстраційна сума в системі електронного адміністрування податку на додану вартість), обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України. Якщо сума, визначена відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній та/або розрахунок коригування, які платник повинен зареєструвати в ЄРПН, то платник зобов'язаний перерахувати потрібну суму коштів із свого поточного рахунку на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. На поточну дату податкові накладні від 28.05.2019 № 2, від 27.06.2019 № 2 мають статус "очікується реєстрація ПН/РК за рішенням суду" з причин не забезпечення платником податків реєстраційного ліміту на суму якого може реєструватися податкова накладна. Таким чином, для реєстрації податкових накладних платнику необхідно забезпечити реєстраційний лист в системі електронного адміністрування податку на додану вартість (а.с.73-74).

Отже, з матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами продовжує існувати саме через те, що на момент прийняття рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом від 17.04.2020 у справі № 160/12414/19, рахунок ПДВ відповідач не поповнював з тих причин, що з 31.12.2019 відповідач анулював свою реєстрацію платника ПДВ (за власним бажанням) (а.с.120), як наслідок, збільшення відповідних лімітів ПДВ на відповідному рахунку неможливе.

Відповідач зазначає, що у випадку своєчасної реєстрації податковим органом податкових накладних № 2 від 28.05.2019 на суму 369 699 грн. 28 коп. (у тому числі ПДВ - 61 616 грн. 55 коп.) та № 2 від 27.06.2019 на суму 105 915 грн. 60 коп. (у тому числі ПДВ - 17 652 грн. 60 коп.) відповідач мав необхідні ліміти ПДВ, отже у спірних правовідносинах відсутня вина відповідача, та відповідач не вчиняв будь-яких умисних дій, які спричинили збитки позивачу.

Враховуючи наявні у справі докази, суд погоджується з вказаними запереченнями відповідача щодо відсутності вини відповідача у заподіянні збитків в сумі 79 269 грн. 15 коп. позивачу. Відсутність вини відповідача підтверджується рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2020 у справі № 160/12414/19.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає також таке.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність не настає.

Вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.

Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім і невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, тобто мають бути прямими.

Отже, при пред'явленні вимог про стягнення збитків доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18.

У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Так, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Підставою для відшкодування збитків відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України є порушення зобов'язання.

При цьому, хоча обов'язок продавця (підрядника) зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем (замовником), невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Тому належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації належним чином податкових накладних.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН покупцем послуг. Тому суд приходить до висновку, що з огляду на положення статті 201 Податкового кодексу України, саме на Фізичну особу - підприємця Куташина Олександра Борисовича (як виконавця за договором) покладено обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні.

Вказаним зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту. Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 925/17/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 Податковий кодекс України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.

З огляду на це, виникнення права на податковий кредит залежить від реєстрації податкової накладної в ЄРПН, і відсутній механізм, який би дозволяв покупцю (замовникку) включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.

Оскільки саме від продавця (виконавця, підрядника), який має визначений законом обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем (замовником) майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець, виконавець, підрядник) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.

Судом встановлено, що Фізична особа - підприємець Куташин Олександр Борисович 28.05.2019 склав та направив на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних податкову накладну № 2 від 28.05.2019 на загальну суму 369 699 грн. 28 коп.; 27.06.2019 склав та направив на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних податкову накладну № 2 від 27.06.2019 на загальну суму 105 915 грн. 60 коп.

Судом також встановлено неправомірність дій податкового органу щодо зупинення реєстрації податкових накладних № 2 від 28.05.2019 на суму 369 699 грн. 28 коп. (у тому числі ПДВ - 61 616 грн. 55 коп.) та № 2 від 27.06.2019 на суму 105 915 грн. 60 коп. (у тому числі ПДВ - 17 652 грн. 60 коп.), що підтверджується рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2020 у справі № 160/12414/19, яким, зокрема, рішення про відмову в реєстрації податкової накладної № 2 від 27.06.2019 та № 2 від 28.05.2019 були визнані неправомірним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Фізичною особою - підприємцем Куташинин Олександром Борисовичем було належним чином виконано обов'язок з подачі та реєстрації податкових накладних № 2 від 28.05.2019 на суму 369 699 грн. 28 коп. (у тому числі ПДВ - 61 616 грн. 55 коп.) та № 2 від 27.06.2019 на суму 105 915 грн. 60 коп. (у тому числі ПДВ - 17 652 грн. 60 коп.).

При цьому, згідно з частиною 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. У частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц, від 21.02.2021 у справі № 904/982/19, від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 21.09.2021 у справі № 910/1895/20, від 18.10.2022 у справі № 922/3174/21.

Суд відзначає, що у даній справі відповідачем належними доказами доведено відсутність протиправності дій та вини відповідача, зокрема, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2020 у справі № 160/12414/19, яке набрало законної сили.

При цьому, на думку суду, у даній справі не має вирішального значення стан реєстрації спірних податкових накладних, про що є різні дані у позивача та відповідача, та про що вони зазначали в своїх заявах по суті справи, а також що відображено у листі Державної податкової служби України від 13.03.2023 та наданих відповідачем Квитанціях про реєстрацію податкової накладної (а.с.95), оскільки матеріалами справи підтверджується що Фізичною особою - підприємцем Куташинин Олександром Борисовичем було належним чином виконано обов'язок з подачі та реєстрації податкових накладних № 2 від 28.05.2019 на суму 369 699 грн. 28 коп. (у тому числі ПДВ - 61 616 грн. 55 коп.) та № 2 від 27.06.2019 на суму 105 915 грн. 60 коп. (у тому числі ПДВ - 17 652 грн. 60 коп.).

Враховуючи викладене, встановлення факту реєстрації спірних податкових накладних не впливає на результат вирішення даного спору та не має юридичного значення під час вирішення спору у даній справі.

Судом також враховано, що пунктом 9.10. договору передбачено, що підрядник зобов'язаний відшкодувати у повному обсязі всі збитки замовника, які можуть виникнути у зв'язку з невизнанням податковими органами проведених операцій належними (законними) у зв'язку з наявністю в ланцюзі контрагентів підрядника підприємств, які допустили вчинення податкового правопорушення, або вчинення податкового правопорушення самим підрядником, а також, у разі неналежного оформлення підрядником первинних документів. Також, підрядник зобов'язується відшкодувати збитки в частині невизнаного ПДВ у зв'язку з порушенням порядку виписки (реєстрації) податкової накладної, у разі, якщо вказане призвело до позбавлення замовника права на податковий кредит. Факт спричинення вказаних збитків підтверджується відповідним актом ненормативного характеру, виданим податковим органом по відношенню до замовника.

Так, позивач обґрунтовував свої позовні вимоги також положеннями пункту 9.10. договору

Судом вказані доводи позивача розцінюються критично, з огляду на те, що відповідачем належними доказами підтверджено відсутність протиправності дій та вини з його боку у завданні позивачу збитків у сумі 79 269 грн. 15 коп., отже підстави для стягнення з відповідача збитків в сумі 79 269 грн. 15 коп. відсутні.

З приводу правової позиції позивача, наданих ним доказів, а також за результатами їх оцінки судом, слід зазначити також наступне.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

При цьому, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку, що докази на підтвердження правомірності вимог позивача щодо стягнення збитків, завданих внаслідок порушення зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних, у розмірі 79 269 грн. 15 коп. є менш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

При цьому, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, пункт 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" до Фізичної особи - підприємця Куташина Олександра Борисовича про стягнення збитків, завданих внаслідок порушення зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних, у розмірі 79 269 грн. 15 коп. - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача - Акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат".

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 07.12.2023.

Суддя Ю.В. Фещенко

Попередній документ

115486391

Наступний документ

115486393

Інформація про рішення:

№ рішення:	115486392
№ справи:	904/5377/23
Дата рішення:	07.12.2023
Дата публікації:	11.12.2023
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Дніпропетровської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; підряду

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (07.12.2023)
Дата надходження:	10.10.2023
Предмет позову:	стягнення збитків, завданих внаслідок порушення зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних, у розмірі 79 269 грн. 15 коп.

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ФЕЩЕНКО ЮЛІЯ ВІТАЛІЇВНА

відповідач (боржник):

Фізична особа-підприємець Куташин Олександр Борисович

позивач (заявник):

Акціонерне товариство "ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ"