ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" листопада 2023 р. Справа№ 910/5740/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Ходаківської І.П.
Гаврилюка О.М.
за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 29.11.2023:
від позивача 1: Барда С.Ю.;
від позивача 2: Івашін Є.В. - адвокат, посвідчення № 3748/10;
від відповідача 1: не з'явились;
від відповідача 2: не з'явились;
від відповідача 3: Крилевець Є.С. - адвокат, посвідчення № 2680;
від третьої особи: Усенко Ю.Ю. - в порядку самопредставництва;
за апеляційними скаргами Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВРА"
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 (повний текст - 02.05.2023)
у справі №910/5740/21 (головуюча суддя - Смирнова Ю.М. судді - Сівакова В.В., Паламар П.І.)
за позовом 1) Міністерства оборони України; 2) Державного підприємства Міністерства оборони України "ІНФОРМАЦІЯ_1"
до 1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5; 2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВРА"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Кабінет Міністрів України
про визнання права власності та витребування майна
Розглянувши апеляційну скаргу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи
Міністерство оборони України та Державне підприємство Міністерства оборони України «ІНФОРМАЦІЯ_1» звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра», в якому просили визнати за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення НОМЕР_2, літера «А», загальною площею 34,6 кв.м; нежиле приміщення НОМЕР_3, літера «А», загальною площею 40,2 кв.м; нежиле приміщення НОМЕР_3, літера «А», загальною площею 384,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1, м. Київ; витребувати шляхом вилучення у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення НОМЕР_2, літера «А», загальною площею 34,6 кв.м, по АДРЕСА_1, м. Київ та передати його Державному підприємству Міністерства оборони України «ІНФОРМАЦІЯ_1» в експлуатацію; витребувати шляхом вилучення у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення НОМЕР_3, літера «А», загальною площею 40,2 кв.м, по АДРЕСА_1, м. Київ та передати його Державному підприємству Міністерства оборони України «ІНФОРМАЦІЯ_1» в експлуатацію; витребувати шляхом вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра» нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення НОМЕР_3, літера «А», загальною площею 384,7 кв.м, по АДРЕСА_1, м. Київ та передати його Державному підприємству Міністерства оборони України «ІНФОРМАЦІЯ_1» в експлуатацію.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відчуження державного військового майна, а саме: частини приміщень у будинках за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1, м. Київ, відбувалося поза волею та без участі власника, тобто Держави Україна, під час фіктивного банкрутства Державного підприємства Міністерства оборони України «ІНФОРМАЦІЯ_1», внаслідок чого відповідачі придбали це майно в особи, яка не мала права його відчужувати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у справі №910/5740/21 позовну заяву та додані до неї документи повернуто позивачам.
Місцевий господарський суд, керуючись приписами п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України мотивував вказану ухвалу тим, що фактично, в межах однієї позовної заяви, позивачами заявлено три окремі позови до трьох окремих відповідачів, які відрізняються підставами виникнення, об'єктом спірних правовідносин, обставинами (в тому числі різними ланцюгами правочинів, які підлягають дослідженню та правомірність яких необхідно встановлювати для правильного вирішення спору) та предметом доказування.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2021 у даній справі № 910/5740/21 ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 було скасовано, а справу №910/5740/21 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Окрім цього, ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 закрито провадження у справі №910/5740/21 в частині позовних вимог Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "ІНФОРМАЦІЯ_1" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Левра" про визнання права власності, витребування та передачі Державному підприємству Міністерства оборони України "ІНФОРМАЦІЯ_1" нерухомого майна, нежилого приміщення НОМЕР_3, літера "А", загальною площею 384,7 кв.м по АДРЕСА_1, м. Київ, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення Господарського суду міста Києва про той самий предмет і з тих самих підстав (на підставі п.3 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2022 у справі № 910/5740/21 апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "ІНФОРМАЦІЯ_1" - задоволено; ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі №910/5740/21 - скасовано. Матеріали справи №910/5740/21 повернуто до господарського суду першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції у вказаній постанові погодився з доводами скаржника, що незважаючи на те, що предмет спору у справі № 910/19793/14 та у справі №910/5740/21 (в частині вимог стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Левра") є однаковим, проте обставини, якими позивачі обґрунтовують свої вимоги у справі № 910/5740/21 відрізняються як за правовим змістом, так і наслідками. Вказані постанови суду апеляційної інстанції не були скасовані, набрали законної сили та враховуються судом апеляційної інстанції.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 позов задоволено частково. Визнано за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення НОМЕР_2, літера "А", загальною площею 34,6 кв.м, нежиле приміщення НОМЕР_3, літера "А", загальною площею 40,2 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, м. Київ; нежиле приміщення НОМЕР_3, літера "А", загальною площею 384,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, м. Київ. Витребувано від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення НОМЕР_2, літера "А", загальною площею 34,6 кв.м, по АДРЕСА_1, м. Київ та передано його Державному підприємству Міністерства оборони України "ІНФОРМАЦІЯ_1". Витребувано від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення НОМЕР_3, літера "А", загальною площею 40,2 кв.м, по АДРЕСА_1, м. Київ та передано його Державному підприємству Міністерства оборони України "ІНФОРМАЦІЯ_1". Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВРА" нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення НОМЕР_3, літера "А", загальною площею 384,7 кв.м, по АДРЕСА_1, м. Київ та передано його Державному підприємству Міністерства оборони України "ІНФОРМАЦІЯ_1". В іншій частині позову відмовлено. Також здійснено розподіл судового збору.
3. Надходження апеляційних скарг на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду
Не погодившись з ухваленим рішенням, ФОП ОСОБА_1 22.05.2023 (засобами поштового зв'язку) звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 по справі № 910/5740/21 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позивачами вимог щодо неї у повному обсязі. Понесені відповідачем 2 судові витрати по сплаті судового збору стягнути з позивачів.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ФОП ОСОБА_5 22.05.2023 (засобами поштового зв'язку) звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 по справі № 910/5740/21 щодо неї та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позивачами вимог до відповідача 1 у повному обсязі. Понесені відповідачем 1 судові витрати по сплаті судового збору - стягнути з позивачів.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕВРА" 19.05.2023 (через канцелярію суду) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 по справі № 910/5740/21 скасувати в частині: визнання за Державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення № 201, літера "А", загальною площею 384,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, м. Київ; витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВРА", нерухомого майна, а саме: нежилого приміщення № 201, літера "А", загальною площею 384,7 кв. м, по АДРЕСА_1, м. Київ та передачі його Державному підприємству Міністерства оборони України "ІНФОРМАЦІЯ_1". Прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову Міністерству оборони України та Державному підприємству Міністерства оборони України "ІНФОРМАЦІЯ_1" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВРА". Здійснити розподіл судових витрат відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2023 заяву судді Суліма В.В. про самовідвід від розгляду справи № 910/5740/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВРА" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 - задоволено. Матеріали справи № 910/5740/21 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
12.06.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвали про відкриття апеляційних проваджень. Також всі три апеляційні скарги були об'єднані в одне апеляційне провадження.
04.07.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвали, якими відклав розгляд апеляційних скарг на 03.08.2023.
Справа розглядалася різними складами суду.
03.08.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою призначив до розгляду апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВРА" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 у справі №910/5740/21. Розгляд апеляційних скарг було призначено на 12.09.2023.
06.09.2023 позивачем 1 було подано відзив на апеляційні скарги.
12.09.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою у поновленні процесуального строку на подання відзиву на апеляційні скарги у справі 910/5740/21 Міністерству оборони України - відмовлено. Відзив Міністерства оборони України на апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВРА" залишено без розгляду.
Північний апеляційний господарський суд у судовому засіданні 12.09.2023 протокольною ухвалою, із занесенням її до протоколу судового засідання, задовольнив клопотання позивача 2 про поновлення строку для подачі відзиву на апеляційні скарги та прийняв його до розгляду на підставі ст. 119, 263, 269 ГПК України.
12.09.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою прийняв до провадження апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВРА" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 у справі №910/5740/21, у складі колегії суддів: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Гаврилюк О.М., Ходаківська І.П. Зазначений склад суду спочатку розглянув апеляційні скарги та ухвалив постанову у даній справі.
12.09.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою оголосив перерву у розгляді апеляційних скарг Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВРА" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 у справі №910/5740/21 до 25.10.2023.
24.10.2023 (через електронний суд) від відповідачів 1,2 надійшла заява про відкладення розгляду справи.
Представник відповідачів 1,2 у судове засідання 25.10.2023 не з'явився. Представник третьої особи у судове засідання 25.10.2023 не з'явився, заяв про можливий розгляд справи без нього до суду не надходило.
Представник відповідача 3 наполягав на відкладенні розгляду справи, представник позивача 1 зазначив, про те, що не отримав пояснення від відповідача 3.
Представник позивача 2 просив відхилити дане клопотання про відкладення розгляду справи та продовжувати розгляд справи. Судом було відхилено клопотання представника відповідачів 1, 2, як необґрунтоване з урахуванням того, що суд апеляційної інстанції заслухав пояснення представника скаржників 1, 2 в судовому засідання 12.09.2023 по суті їх апеляційних скарг.
25.10.2023 (через електронну пошту) в день судового засідання (безпосередньо перед його початком) від відповідача 3 надійшли письмові пояснення у даній справі.
Судом апеляційної інстанції у судовому засіданні 25.10.2023 було заслухано пояснення представників позивачів. Також в судовому засіданні 25.10.2023 представником відповідача 3 було заявлено клопотання про продовження строку розгляду справи. Суд дане клопотання задовольнив, та оскільки пояснення від відповідача 3 були подані перед судовим засіданням, з метою надання іншим сторонами можливості для надання своїх заперечень, суд відклав розгляд апеляційних скарг на 20.11.2023.
20.11.2023 позивач 2 подав (фактично двічі) заперечення проти пояснень ТОВ «Левра» в порядку ст. 42 ГПК України, яких наводив доводи спростування мотивів відповідача 3, викладених у поясненнях від 25.10.2023, що були подані відповідачем 3 безпосередньо перед судовим засіданням.
Окрім цього, позивачем 2 було подано заяву про залучення до матеріалів даної справи копії рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17.03.2023 у справі № 404/8396/20 (витяг з ЄДРСР) та зазначено про необхідність врахування обставин, встановлених в указаному рішення в порядку ст. 75 ГПК України.
Представник відповідача 1, 2 - заперечував проти приєднання поданих заяв та заперечень позивачем 2. Тоді як представник відповідача 3 зазначив, що не ознайомлений з даними запереченнями та заявою. А тому просив суд надати час для ознайомлення.
В день судового засідання 20.11.2023 через електронний суд від позивача 2 надійшли тези виступу в судових дебатах, в яких позивач 2 зазначив, що суд першої інстанції врахував, правові висновки щодо застосування норм ст.ст. 392, 388 ЦК України (в тому числі з урахуванням норм, що регулюють питання позовної давності) в контексті відчуженого в процедурі санації, під час фіктивного (удаваного, вигаданого) банкрутства ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» у справі № 24/612-б-43/234, нерухомого військового майна Збройних Сил України, які викладені Верховним Судом у постанові від 18.02.2020 у справі № 917/154/15. Справа № 917/154/15 неодноразово переглядалася Верховним Судом про що свідчать постанови Верховного Суду від 11.12.2020 та від 23.11.2021 у яких Верховний Суд неодноразово зазначав про законність рішення Господарського суду Полтавської області від 07.05.2018 у справі № 917/154/15 та звертав увагу на обов'язковість його виконання. Негаторний позов у справі № 910/5740/21 заявлено Міністерством оборони України, як неволодіючим власником спірного нерухомого військового майна Збройних Сил України з метою констатації цього права перед відповідачами, як незаконними володільцями (добросовісними набувачами), що не визнають права власності на спірне майно за Державою Україна в особі Міністерства оборони України. Також позивач 2 зазначив, що право власності на спірне майно у справі № 910/5740/21 від Держави Україна до третіх осіб не переходило в установленому законом порядку. Факт реєстрації права власності на спірне військове майно Збройних Сил України у справі № 910/5740/20 за відповідачами не є способом набуття ними права власності на це майно, так як реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права. Судом першої інстанції обґрунтовано, відповідно до відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань законно відмовлено у клопотанні представника ФОП ОСОБА_1 про закриття справи № 910/5470/21 в частині позовних вимог до неї. А тому просив у задоволенні апеляційних скарг відмовити. Представник позивача 1 підтримав позицію позивача 2.
З метою надання іншим учасникам апеляційного провадження можливості з ознайомленням заяви та заперечень (поданих позивачем 2 в день судового засідання 20.11.2023), судом було оголошено перерву у розгляді апеляційних скарг на 29.11.2023.
29.11.2023 (також в день судового засідання) від адвоката відповідачів 1, 2 надійшла письмова промова в судових дебатах, в яких скаржники зазначили, що позивачами по справі не доведено належними та допустимими доказами заявлені позовні вимоги щодо наявності у спірного майна статусу військового майна та не спростовано позицію усіх відповідачів, яка полягає у тому, що у спірного майна відсутній статус військового майна. Окрім цього, позивачами обрано неналежний спосіб захисту своїх прав та пропущено строки позовної давності. Так, обґрунтовуючи законність обраного способу захисту представники позивачів під час розгляду справи неодноразово стверджували, що вони звернулись до суду з негаторним позовом, до якого не застосовуються строки позовної давності. Також після укладення біржової угоди, ФОП ОСОБА_5 звернулась до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна з заявою про реєстрацію права власності на вказане вище приміщення, однак Київським міським БТІ було відмовлено. Тому, з метою захисту своїх прав, ФОП ОСОБА_5 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державне підприємство Міністерства оборони України «ІНФОРМАЦІЯ_1», про зобов'язання зареєструвати право власності (справа №3/154). Рішенням Господарського суду міста Києва від 27 квітня 2004 року у справі №3/154 позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задоволені повністю та зобов'язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна зареєструвати нежитлове приміщення НОМЕР_2-А, загальною площею 34,60 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у встановленому порядку. Суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача ФОП ОСОБА_1 щодо закриття провадження в частині пред'явлених до неї позивачами позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 набула права власності на спірне майно, як фізична особа, на підставі договору купівлі-продажу майна від 12 вересня 2011 року, зареєстрованого в реєстрі за №581. Також, суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки й тому, що станом на теперішній час позивачами не залучено в якості відповідачів усіх осіб, яким за біржовими угодами відчужене майно у тому ж приміщенні. Також відповідачі 1, 2 зазначили, що спірне майно не знаходиться на території жодної військової частини. Воно знаходиться на першому поверсі звичайного жилого багатоповерхового будинку.
29.11.2023 від ТОВ «Левра» надійшли тези промови в судових дебатах. Відповідно до яких, апелянт зазначив наступні тези. 1. Нежиле приміщення № 201, літера «А», загальною площею 384,7 кв.м. по АДРЕСА_1, м. Київ ніколи не мало статусу військового майна ЗСУ та відповідно на нього не розповсюджується дія ст. 6 ЗУ «Про правовий режим майна у Збройних Силах України». 2. Визнання права власності та витребування спірного майна: нежиле приміщення № 201, літера «А», загальною площею 384,7 кв.м. по АДРЕСА_1, м. Київ, були предметом розгляду у справі № 910/19793/14. 3. Задоволення позовних вимог Міністерства оборони України та ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» призводить до втручання у право мирного володіння ТОВ «ЛЕВРА» своїм майном, що є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відсутній справедливий баланс між інтересами суспільства, пов?язаними з цим втручанням та інтересами ТОВ «ЛЕВРА», яке зазнає такого втручання. 4. Судом неправильно застосовано норми ст. 392 ЦК України, а тому висновки суду першої інстанції є передчасними, оскільки позовна вимога про визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на спірне майно спрямована на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України в частині застосування по справі строків позовної давності, а отже позивачами обрано неналежним спосіб захисту. 5. Позов Міністерства оборони України та ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» до ТОВ «ЛЕВРА» заявлений з пропуском позовної давності, оскільки позивачі добре обізнані про вибуття спірного майна з володіння Міністерства оборони України у 2003 році, докази чого описані в апеляційній скарзі, проте даний позов подано лише в 2021 році. А тому скаржник просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду в оскаржуваній частині скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові.
Також 29.11.2023 від позивача 2 надійшла заява в порядку ст. 42 ГПК України з долученням копії рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17.03.2023 у справі № 404/9683/20.
Суд визначив в порядку ст. 269, 270 ГПК України межі, в яких повинні встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Суд, порадившись на місці, в судовому засіданні 29.11.2023 на підставі ст. 269, 270 ГПК України визначив, що докази будуть досліджуватись відповідно до ст. 269 ГПК України, з урахуванням правових висновків Верховного Суду у відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України. Тоді як рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17.03.2023 у справі № 404/9683/20 - не є таким.
В судовому засіданні представники позивачів проти апеляційних скарг заперечили, просили залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Представник відповідача 3 у судовому засіданні 29.11.2023 свою апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній ним частині) скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові. Представник третьої особи проти апеляційних скарг заперечила, просила залишити їх без задоволення.
Представники відповідача 1, 2 в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Разом з цим, в день судового засідання від скаржників надійшло клопотання про розгляд апеляційних скарг без їх участі, яке було задоволено судом апеляційної інстанції.
Справа була розглянута в розумний строк в розумінні ст. 6 Конвенції з незалежних від суду причин: враховуючи неодноразове подання учасниками апеляційного провадження заяв, клопотань та пояснень в день судового засідання безпосередньо перед початком судових засідань), з метою забезпечення рівності сторін та надання іншим сторонам можливості процесуального реагуванні на подані заяви, клопотання, враховуючи те, що справа є складною, заявлена двома позивачами до декількох відповідачів, щодо приміщень, які мають різні адреси; враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" та інші чинники.
4. Вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВРА" та короткий зміст наведених в ній доводів
У своїй апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕВРА" зазначило, що рішення Господарського суду міста Києва 12.04.2023 у справі № 910/5740/21 в частині часткового задоволення позову Міністерства оборони України та ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» до ТОВ «ЛЕВРА» є протиправним, та таким, що підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції на підставі ст. 227 ГПК України.
Оскільки судом першої інстанції при ухваленні спірного рішення було допущено нез'сування всіх істотних обставин, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а також визнано встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи.
Так, при ухваленні спірного рішення у справі № 910/5740/21 судом першої інстанції порушено норми ст. ст. 5, 7, 13, 80 ГПК України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також неправильно застосовано положення ст. ст. 256, 257, 344, 392, 388 ЦК України та положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За доводами апелянта, такі порушення суду першої інстанції пов'язані із застосуванням хибних та застарілих підходів та висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові КГС ВС від 18.02.2020 у справі № 917/154/15 на противагу тим, що в дійсності мають застосовуватись та викладені, зокрема, у постанові КГС ВС від 22.06.2021 по справі № 916/820/20.
Також скаржник зазначив, що ТОВ «ЛЕВРА» послідовно та із відсилкою на останню практику Верховного Суду заперечувало наявність правових підстав для задоволення позову Міністерства оборони України та ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» по справі № 910/5740/21 та навіть клопотало перед судом про застосування строку позовної давності, проте всі його аргументи та зауваження були проігноровані судом.
Більше того, за доводами скаржника, судом першої інстанції у порушення принципу «рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом», також заохочувалася неналежна процесуальна поведінка позивачів по справі, які вже навіть на стадії розгляду справи по суті подавали клопотання, якими долучали до матеріалів справи різного роду документи своїх структурних підрозділів (без відповідного обґрунтування причин пропуску процесуального строку на таке подання) та які приймалися судом протокольними ухвалами, попри заперечення ТОВ «ЛЕВРА» та інших учасників справи.
Окрім цього, апелянт зазначив, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» у зв?язку з недоведеністю позивачами статусу «військового майна» у спірного нерухомого майна, а саме: нежилого приміщення № 201, літера «А», загальною площею 384,7 кв. м, по АДРЕСА_1,м. Київ.
Також, між Міністерством оборони України, ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ТОВ «ЛЕВРА» вже розглянуто аналогічний спір з приводу спірного майна та прийнято остаточне рішення, (справа № 910/19793/14), а розгляд даної справи та повторне прийняття рішення з привою одного і того самого спору, явно суперечить принципу правової визначеності.
Окрім цього, задоволення позовних вимог Міністерства оборони України та ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» все ж призводить до втручання у право мирного володіння ТОВ «ЛЕВРА» своїм майном, що є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відсутній справедливий баланс між інтересами суспільства, пов?язаними з цим втручанням, й інтересами ТОВ «ЛЕВРА», яке зазнає такого втручання.
Також скаржник зазначив, що заявлена Міністерством оборони України та ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» (на підставі ст. 392 ЦК України) позовна вимога про визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на нерухоме майно є неналежним способом захисту, оскільки спрямована на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України (у даному конкретному випадку спрямована на ухилення від застосування по справі строків позовної давності). Тому суд мав відмовити у задоволенні даної вимоги. Отже, скаржник вважає, що позов Міністерства оборони України та ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» до ТОВ «ЛЕВРА» заявлений з пропуском позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем 3, а тому суд мав застосувати по справі наслідки спливу позовної давності та відмовити позивачам у задоволенні позову до відповідача 3.
5. Вимоги апеляційних скарг Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, короткий зміст наведених в них доводів
Апеляційні скарги ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 фактично є ідентичними в частині доводів.
Так, скаржники зазначили, що ухваленим рішенням суду першої інстанції грубо порушено норми процесуального та матеріального права, неповно з?ясовано всі фактичні обставини справи, не надано належну правову оцінку доказам по справі, застосовано неналежну судову практику, внаслідок чого вказане вище рішення суду є незаконним та підлягає скасуванню.
За доводами скаржників встановлені судом обставини щодо власника майна, віднесення майна до переліку військового майна підлягають спростуванню, оскільки такі обставини встановлені судом за відсутності відповідних належних і допустимих доказів у матеріалах справи.
Також вважають, що суд першої інстанції неповно та необ?єктивно дослідив обставини щодо фіктивності банкрутства Державного підприємства Міністерства оборони України «ІНФОРМАЦІЯ_1» та неправомірно використав фіктивність банкрутства як одну із підстав для задоволення позову.
Окрім цього, за доводами скаржників, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки й тому, що згідно вказаних вище біржових угод спірне майно було відчужене (продане) ще у 2003 році. В судовому рішенні, суд чітко зазначив, що відповідачі у справі є добросовісними набувачами. При цьому, суд мав би звернути увагу й на те, що всі без виключення відповідачі по справі безперешкодно користувались придбаним майном більше двадцяти років. Так, в матеріалах справи відсутні будь-які вимоги від Міністерства оборони України чи від ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» до відповідачів про повернення майна, тощо. З наведеного також вбачається, що більше двадцяти років спірне майно не було потрібне для позивачів. Більше того, надаючи правову оцінку доказам про фіктивне банкрутство, суд першої інстанції не встановив й того, коли фактично позивачам стало відомо про відчуження майна та, про порушення їхніх прав, оскільки у позові такі обґрунтування позивачами не наводяться та не підтверджуються відповідними доказами. Також, суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки й тому, що станом на теперішній час позивачами не залучено в якості відповідачів усіх осіб, яким за біржовими угодами відчужене майно.
Також ФОП ОСОБА_5 зазначила, що вона звернулась до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об?єкти нерухомого майна з заявою про реєстрацію права власності на вказане вище приміщення, однак Київським міським БТІ було відмовлено в реєстрації з посиланням на те, що біржова угода не передбачена переліком правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на об?єкти нерухомого майна.
Також апелянт зазначив, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача ФОП ОСОБА_1 щодо закриття провадження в частині пред?явлених до неї позивачами позовних вимог. Так, ОСОБА_1 набула права власності на спірне майно, як фізична особа, на підставі договору купівлі-продажу майна від 12 вересня 2011 року, зареєстрованого в реєстрі за №581. Так, згідно даного договору фізична особа ОСОБА_2 , як продавець передав, а покупець - фізична особа ОСОБА_1 прийняла у власність належні продавцю на праві власності нежилі приміщення НОМЕР_3 з літерою «А» загальною площею 40,90 кв.м. у будинку АДРЕСА_1 . Тому зазначене нерухоме майно, яке є предметом спору, належить фізичній особі ОСОБА_1 , а не фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1
Також сторони зазначили про пропуск строку позовної давності, що не було враховано судом першої інстанції.
6. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Державне підприємство Міністерства оборони України «ІНФОРМАЦІЯ_1 категорично заперечує щодо викладеного у апеляційних скаргах та вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 р. у справі № 910/5740/21 ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим та таким, що ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При цьому, суд дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі допустимих доказів.
Щодо хибних посилань представника ТОВ «Левра» адвоката Крилевця Є.С., саме його апеляційна скарга є першою за датою виготовлення, на те, що суд першої інстанції мав застосовувати висновки, викладені у постанові КГС ВС від 22.06.2021 р. у справі № 916/820/20 а не висновки, викладені у Постанові Верховного Суду від 18.02.2018 р. у справі № 917/154/15 то вони спростовуються тим, що суд першої інстанції врахував, правові висновки щодо застосування норм ст.ст. 392, 388 ЦК України (в тому числі з урахуванням норм, що регулюють питання позовної давності) в контексті відчуженого в процедурі санації під час фіктивного (удаваного, вигаданого) банкрутства ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» нерухомого військового майна Збройних Сил України, які викладені Верховним Судом у Постанові від 18.02.2020 р. у справі № 917/154/15.
Таким чином, обставини, за доводами позивача 2 встановлені рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.05.2018 р. у справі № 917/154/15, яке набрало законної сили, є преюдиціальними а тому не доказуються при розгляді справи № 910/5740 у якій беруть участь Міністерство оборони України та ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1». Натомість обставини у справі № 916/820/20 не тільки не є преюдиціальними для справи № 910/5740/20 а навіть не є подібними до вказаної справи.
Таким чином, Господарським судом міста Києва в рішенні від 12.04.2023 р. у справі № 910/5740/23 законний та обґрунтований правовий висновок про те, що у даному конкретному випадку вимоги про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України є похідними від вимог про визнання права власності на спірне майно у відповідності до ст. 392 ЦК України, оскільки на теперішній час наявність у Держави відповідного права власності не визнається відповідачами, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку передбаченому ст. 392 ЦК України.
Щодо посилань представника відповідача-3 на те, що між Міністерством оборони України, ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ТОВ «Левра» нібито розглянуто аналогічнийспір з приводу спірного майна то вони спростовуються висновком викладеним у постанові Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2022 р. у справі № 910/5740/21 про те, що заявлені у даній справі позовні вимоги хоч і стосуються одного і того ж предмета позову стосовно відповідача-3, проте не можна вважати, що між сторонами вже було вирішено спір про той самий предмет, оскільки позови не повністю збігаються за матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Щодо посилань представника відповідача -3 на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц, від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц стосовно того, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння та того, що особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває на нього всі правоможності власника, включаючи право володіння спростовуються тим, що право власності на спірне нерухоме військове майно Збройних Сил України від Держави Україна до третіх осіб в установленому законом порядку не переходило, а сам факт реєстрації права власності на спірне військове майно Збройних Сил України у справі № 910/5740/20 за відповідачами не є способом набуття права власності на це майно, так як реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права. Вказані обставини встановлені у п. 4.7 Постанови Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі № 917/381/20.
Таким чином, право власності або право володіння на спірне нерухоме військове майно Збройних Сил України у справі № 910/5740/21, в установленому законом порядку, до відповідачів або до будь-яких третіх осіб від Держави Україна в особі Міністерства оборони України не переходило.
Щодо посилань представника відповідача-3 на нібито порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод то вони спростовуються викладеним у п.п. 35.1-35.13 постанови Верховного Суду від 18.02.2020 р. у справі № 917/154/15, а в п.п. 35.9 та 35.11 вказаної постанови Верховний Суд конкретно зазначив про те, що в силу об'єктивного цільового призначення вказаного майна, набувач такого майна, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що майно належить до майна Збройних Сил України.
Вказаним спростовуються сумніви представника відповідача-3 стосовно особливого статусу спірного майна, як військового майна Збройних Сил України.
Щодо посилань представника відповідача-3 на нібито погодження плану санації ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» у процедурі фіктивного (удаваного, вигаданого) банкрутства у справі № 24/612-б-43/234 Господарського суду міста Києва, то вони спростовуються викладеним у постанові Верховного Суду від 18.04.2019 р. у справі № 912/1231/15-г, копія якої додана до позовної заяви у п. 16 додатків та у постанові Верховного Суду від 18.02.2020 р. у справі № 917/154/15.
Стосовно погашення заборгованості перед кредиторами, про яку йдеться у постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 р. у справі № 24/612-б-43/234 то як було встановлено вироком Подільського районного суду міста Києва, відносно ОСОБА_3 , від 03.03.2007 р. у справі № 1-175/07 ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» було платоспроможним підприємством, так як на момент відкриття провадження у справі про фіктивне банкрутство мало на поточних рахунках 59 мільйонів гривень, отриманих від Міністерства з питань надзвичайних ситуацій. А платіж до бюджету по погашенню ПДВ у сумі 1 мільйон 369 тисяч гривень не був сплачений керівником ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» свідомо, виключно з умислом отримати мораторій на вимоги кредиторів, який на той момент давало відкриття провадження у справі про банкрутство. Вказаний вирок долучений до позовної заяви у п. 10 додатків.
Таким чином, фіктивність (удаваність, вигаданість) банкрутства ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» була встановлена вироком Подільського районного суду міста Києва і є преюдиціальною обставиною для справи № 910/5740/21.
А тому позивач 2 просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з урахуванням вказаного вище.
7. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
29.01.1998 Міністерство оборони України видало наказ № 27 «Про створення та реєстрацію державних підприємств Міністерства оборони України», згідно з яким на базі розформованих військових частин та організацій будівельно-квартирного комплексу організовано створення відособлених структурних підрозділів державних підприємств Міністерства оборони України, зокрема «ІНФОРМАЦІЯ_1» (пункт 1), а також доручено начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України у 10-денний термін після призначення встановленим порядком керівників державних підприємств Міністерства оборони України організувати роботу по прийманню-передаванню фондів, зазначених у пункті 1 (пункт 4).
Відповідно до Плану організаційних заходів у квартирно-будівельному комплексі Збройних сил України у 1998 році, який є додатком № 1 до наказу Міністра оборони України № 27 від 29.01.1998, створення Державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1») та його підпорядкування визначено начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України; розформовано 135 заводів залізобетонних виробів Головного управління військового будівництва, правонаступником якого визнано ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1»; фонди і майно наказано передати ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Згідно з преамбулою статуту ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - статут), затвердженого Міністром оборони України 29.01.1998, це підприємство засноване на майні Збройних сил України, яке є загальнодержавною власністю; засновником підприємства є Міністерство оборони України (орган управління майном).
Згідно з п.п. 2.1., 4.1., 4.2. статуту підприємство створене з метою виконання програми житлового і військового будівництва для Міністерства оборони України, структур Збройних Сил України та інших замовників - юридичних та фізичних осіб України та інших держав незалежно від форм власності. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.
У п. 4.4. статуту визначено, що відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством.
Пунктом 6.1. статуту також передбачено, що функції по управлінню майном, яке є загальнодержавною власністю, здійснює орган управління майном (Міністерство оборони України).
Відповідно до акту приймання (передачі) будинків, споруд і території військового містечка від 06.12.2000, затвердженого начальником Головного КЕУ Міністерства оборони України, та авізо № 2 до нього, до ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» було передано комплекс будинків та споруд по АДРЕСА_1
Тобто вищезазначене майно перебувало у ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» на праві господарського відання, що вбачається з положень п. 4.2 статуту (майно закріплюється на праві повного господарського відання).
06.11.2000 Арбітражним судом міста Києва за заявою ініціюючого кредитора - Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва порушено провадження у справі № 24/612-б-43/234 про банкрутство ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1».
03.04.2001 введена процедура санації ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» з врахуванням особливостей провадження, передбачених ст. 53 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011) (далі - Закон про банкрутство); ухвалою від 18.01.2002 затверджено план санації боржника; ухвалою від 12.10.2006 - задоволено клопотання комітету кредиторів ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» про перехід до процедури санації за загальною процедурою на підставі ст. 17 Закону про банкрутство від 23.02.2006, продовжено процедуру санації ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» на шість місяців.
Під час розгляду справи про банкрутство ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», у процедурі санації, були укладені такі біржові угоди:
1) 27.03.2003 № 24-03/12 (далі - біржова угода № 24-03/12) між ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» (продавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_5 (покупець), за умовами якої продавець продав, а покупець купив частину нежитлових приміщень № 200, літера А, загальною площею 34,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;
2) 28.03.2003 № 25-03/12 (далі - біржова угода № 25-03/12) між ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» (продавець) та Приватною фірмою «Танаїс» (покупець), за умовами якої продавець продав, а покупець купив нежилі приміщення № 201, літера А, загальною площею 40, 2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;
3) 09.04.2003 № 28-03/12 (далі - біржова угода № 28-03/12) між ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» в особі ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності серії АВН № 864155 від 20.09.2000, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В., як продавцем, та Малим приватним підприємством «Квіт», в особі фінансового директора Швеця Владислава Арнольдовича, який діяв на підставі доручення № 5/03 від 26.03.2003, як покупцем, за умовами якої продавець продав, а покупець купив нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384, 70 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1 у м. Києві. Указане у пункті 1 майно належить державі Україна та відображається на балансі ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» на праві державної власності відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_1 на право власності на нежиле приміщення, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва 14.03.2003 на підставі наказу «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна» від 14.03.2003 № 252-В.
За вказаними угодами було складено та підписано акти приймання-передавання, а саме: за біржовою угодою № 24-03/12 акт від 27.03.2003; за біржовою угодою № 25-03/12 акт від 28.03.2003; за біржовою угодою № 28-03/12 акт від 25.04.2003.
У всіх вищевказаних біржових угодах зазначено, що реалізація відповідного нерухомого майна проводиться на підставі плану санації відновлення платоспроможності та виведення з кризи ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» в процедурі провадження справи про банкрутство.
12.09.2003 МПП «Квіт» (продавець) та ТОВ «Левра» (покупець) уклали договір купівлі-продажу нежилого приміщення (далі - договір купівлі-продажу від 12.09.2003), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. в реєстрі за № 9184, за умовами якого продавець продав, а покупець придбав нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384, 70 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1 у м. Києві.
Відповідно до п. 2 договору купівлі-продажу від 12.09.2003 нежилі приміщення належать продавцю на підставі біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003, зареєстровані у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за реєстраційним записом № 5538-П у реєстровій книзі №67п-141.
На останній сторінці договору купівлі-продажу від 12.09.2003 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна вчинено реєстраційний напис про реєстрацію за ТОВ «Левра» права власності на придбане нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 12.09.2003, а саме: нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1 у м. Києві.
15.09.2003 МПП «Квіт» та ТОВ «Левра» підписали та скріпили печатками сторін акт передачі нежилого приміщення за договором купівлі-продажу від 12.09.2003, згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв у власність відчужене за договором майно.
Вироком Подільського районного суду міста Києві від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175/07 заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_3. (підписанта вищевказаних біржових угод) визнано винним у скоєнні злочину за ст. 218 Кримінального кодексу України (фіктивне банкрутство).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234 апеляційне провадження та провадження у справі №24/612-б-43/234 про банкрутство ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» припинено.
У вказаній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що вироком Подільського районного суду міста Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175/07 по обвинуваченню ОСОБА_4 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП «Укрвійськобуд») у діях за ст. 218 Кримінального кодексу України встановлено факт фіктивного банкрутства ДП «Укрвійськобуд». Фіктивність (удаваність, вигаданість) означає невідповідність дійсності інформації про фінансову неплатоспроможність боржника, тому справа про його банкрутство має бути припинена. Що стосується вже сплаченого боржником (і одночасно санатором) боргу чи його частини, то необхідно мати на увазі, що заборгованість погашалась з урахуванням вимог Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» і ці операції співпадають і відповідають цивільно-правовим зобов'язанням боржника, а в частині несплачених на користь поточних кредиторів коштів, то зобов'язання має виконуватись за настанням відповідних строків і у випадку спору - вирішуватись у позовному порядку. Крім цього, необхідно врахувати і сплату боргу перед конкурсними кредиторами, що відповідно до ст. 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» тягне за собою припинення провадження у справі про банкрутство.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі №24/612-б-43/234 постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у вказаній справі залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду України від 06.03.2008 відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі № 24/612-б-43/234.
Згідно з довідкою Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 11.09.2013 № 19432 (И-2013) підтверджується право власності на об'єкти нерухомого майна за адресами:
- АДРЕСА_1: первинна реєстрація права власності на нежилі приміщення № НОМЕР_4 - магазин пл. 74, 80 кв. м була проведена за Державою Україна та враховується на балансі ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» на підставі свідоцтва про право власності, виданого 11.03.2003; від ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» право власності на нежиле приміщення НОМЕР_3 пл. 40, 20 кв. м (літ. А) перейшло до ПФ «Танаїс» на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 28.03.2003, рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2004; далі право власності на нежиле приміщення № 201 пл. 40, 90 кв. м (літ. А) перейшло до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12.07.2006; далі право власності на нежиле приміщення № 201 пл. 40, 90 кв. м перейшло і зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12.09.2011;
- АДРЕСА_1: від ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» право власності на нежиле приміщення № 200 пл. 34, 60 кв. м (літ. А) перейшло і зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 27.03.2003, рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2004, ухвали Господарського суду міста Києва від 07.09.2004;
- АДРЕСА_2: первинна реєстрація права власності на нежиле приміщення НОМЕР_3 пл. 384, 70 кв. м (літ. А) була проведена за Державою Україна та відображається на балансі ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» на підставі свідоцтва про право власності, виданого 14.03.2003; далі право власності на нежилі приміщення пл. 384, 70 кв. м перейшло до МПП «Квіт» на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 09.04.2003, акту прийому-передачі від 25.04.2003; далі право власності на нежилі приміщення пл. 384, 70 кв. м перейшло і зареєстровано за ТОВ «Левра» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12.09.2003.
Матеріалами справи підтверджується та учасниками справи не заперечується, що на момент розгляду справи право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за:
- ФОП ОСОБА_5 - нежитлове приміщення № 200, літера «А», загальною площею 34, 6 кв. м, по АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_1 - нежиле приміщення № 201, літера «А», загальною площею 40, 9 кв. м, по АДРЕСА_1 ;
- ТОВ «Левра» - нежиле приміщення № 201, літера «А», загальною площею 384, 7 кв. м, по АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що військове майно, як об'єкт цивільних прав є майном, яке обмежене у цивільному обороті і може перебувати виключно у державній власності та не підлягає відчуженню без дотримання процедур, передбачених чинним законодавством України. Рішення про відчуження державного майна, що належить до сфери управління Міністерства оборони України приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністра оборони України, однак у порушення ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» спірне майно відчужене під час фіктивного (удаваного, вигаданого) банкрутства за відсутності волі власника майна, тобто Держави Україна, без відповідного рішення Кабінету Міністрів України, за відсутності погодження плану санації ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» органом, який уповноважений управляти майном боржника - Міністерством оборони України. А також без дотримання положень абз. 2 п. а ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».
Тобто, за доводами позивачів, відповідачі придбали це майно в особи, яка не мала права його відчужувати, а біржові угоди № 24-03/12 від 27.03.2003, №25-03/12 від 28.03.2003 та №28-03/12 від 09.04.2003 є нікчемними правочинами, що не породжують будь-яких прав та обов'язків.
ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ
8. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Щодо суті позовних вимог
Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном урегульовано Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».
Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (в редакції, чинній на момент укладення вищевказаних біржових угод) рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано скаржниками, Міністерство оборони України не направляло подання, а Кабінет Міністрів України не приймав рішення за поданням Міністерства оборони України стосовно відчуження спірного нерухомого майна, як це передбачено нормою ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Отже, порушення вимог частини другої статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та п. 4.4 статуту ДП "ІНФОРМАЦІЯ_1", що полягає у незаконному самовільному відчуженні ДП "ІНФОРМАЦІЯ_1" державного нерухомого майна (без згоди Міністерства оборони України та без рішення Кабінету Міністрів України) є підставою вважати, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися.
У вказаній частині суд апеляційної інстанції (із застосуванням ст. 75 ГПК України) погоджується з висновком Господарського суду міста Києва щодо вибуття майна поза волею його власника, приймаючи як обґрунтовані доводи відзиву позивача 2 в цій частині з посиланням на ч. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".
Тому, відхиляються доводи скаржників та приймаються доводи позивачів, що спірне майно має статус військового майна.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача 3, що між Міністерством оборони України, ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ТОВ «ЛЕВРА» вже розглянуто аналогічний спір з приводу спірного майна та прийнято остаточне рішення, (справа № 910/19793/14), а розгляд даної справи та повторне прийняття рішення з привою одного і того самого спору, явно суперечить принципу правової визначеності. Оскільки ухвала про закриття провадження у справі переглядалась Північним апеляційним господарським судом. Так, постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2022 у справі № 910/5740/21 ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі №910/5740/21 - скасовано. При цьому суд апеляційної інстанції у вказаній постанові погодився з доводами скаржника, що обставини, якими позивачі обґрунтовують свої вимоги у справі № 910/5740/21 відрізняються як за правовим змістом, так і наслідками.
В цій частині представник відповідача 3 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції погодився з доводами позивача 2 щодо наявності інших посилань в позовній заяві по даній справі, які не досліджувались в указаній справі.
Щодо способу захисту
Відповідно до ч. 1 cт. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у ч. 2 ст. 20 ГК України.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
Відповідно до ст. 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14).
В постанові від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 Велика Палата Верховного Суду погодилась із вказаним висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Отже, власник з дотриманням вимог ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на недійсність правочину або правочинів, що вчинялись щодо відчуження спірного майна, без заявлення вимоги про визнання їх недійсним; такі правочини, за умови їх невідповідності закону, не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 29.08.2023 у справі № 910/7213/22, від 19.04.2023 у справі № 906/283/20).
Натомість згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. В цій частині відхиляються доводи позивача 2 з посиланням на попередню позицію Верховного Суду, зазначену в постанові від 18.02.2020 р. у справі № 917/154/15. Разом з цим, суд апеляційної інстанції враховує фактичні обставини, встановлені при розгляді справи № 917/154/15.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 76, 77, 80 від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 сформувала такі висновки:
- вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його;
- отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно;
- однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 98).
Спір у цій справі виник у зв'язку з тим, що, на думку позивачів, майно незаконно було передане Приватному підприємцю ОСОБА_5, ПФ "Танаїс", МП "Квіт", а від двох останніх - до другого і третього відповідачів, відповідно. Тобто позивачі вважають порушеним право власності держави і таке порушення пов'язане з позбавленням володіння через ланцюг передач майна, а інтерес позивачів полягає в поверненні державі майна з чужого незаконного (на їх думку) володіння. Належним способом захисту такого права й інтересу є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, і така вимога позивачами також була пред'явлена.
При цьому у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340).
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції та вимоги позовної заяви щодо наявності підстав для витребування майна ж чужого незаконного володіння у відповідачів та правильного обрання відповідного способу захисту, що відповідає приписами статей 15, 16, 388 ЦК України.
Водночас суд апеляційної інстанції визнає помилковим висновок щодо наявності підстав для застосування такого способу захисту, як визнання права власності у спірних правовідносинах з огляду на те, що право власності на спірні об'єкти нерухомого майна зареєстровані за відповідачами, а вимоги позивачів спрямовані на витребування такого майна, а тому застосування такого способу захисту як визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України не призведе до поновлення порушеного права, адже наявна чинна реєстрація права власності на нерухоме майно за відповідачами. Наведене і стало підставою для визначення позивачами такого способу захисту, як витребування майна з чужого незаконного володіння. Останнє і є належним способом захисту у цій справі.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що ОСОБА_5 набула право власності на спірне майно на підставі біржової угоди і не відчужувала його. А тому у цьому випадку належним способом захисту є звернення з вимогою про визнання недійсним біржової угоди на підставі статей 203, 215 ЦК України із застосуванням наслідків такої недійсності, передбачених статтею 216 ЦК України. Однак, така вимога не заявлялася позивачами.
В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначає, що після укладення біржової угоди, ФОП ОСОБА_5 звернулась до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна з заявою про реєстрацію права власності на вказане вище приміщення, однак Київським міським БТІ було відмовлено. Тому, з метою захисту своїх прав, ФОП ОСОБА_5 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державне підприємство Міністерства оборони України «ІНФОРМАЦІЯ_1», про зобов'язання зареєструвати право власності (справа №3/154).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27 квітня 2004 року у справі №3/154 позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задоволені повністю та зобов'язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна зареєструвати нежитлове приміщення НОМЕР_2-А, загальною площею 34,60 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Отже, висновок суду першої інстанції про обґрунтованість обраного позивачами способу захисту шляхом визнання права власності визнається судом апеляційної інстанції помилковим, а тому рішення у вказаній частині підлягає скасуванню.
Відхиляє в цій частині суд апеляційної інстанції доводи відповідача 2 про необхідність закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 прийняла у власність належні продавцю на праві власності нежилі приміщення НОМЕР_3 з літерою «А» загальною площею 40,90 кв.м. у будинку АДРЕСА_1 як фізична особа, а не фізична особа-підприємець, оскільки придбання такої нерухомості було здійснено з метою здійснення комерційної діяльності, що не заперечується скаржником на стадії апеляційного перегляду.
Щодо застосування практики Верховного Суду та дотримання частини четвертої статті 236 ГПК України
Суд першої інстанції під час вирішення цього спору врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм статей 392, 388 ЦК України, викладені в постанові від 18.02.2020 у справі №917/154/15.
Північний апеляційний господарський суд вважає такий висновок помилковим з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Логіка побудови й мета існування процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах варто виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №911/1418/17, від 15.01.2020 у справі №914/261/18, від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 19.04.2023 у справі №909/615/15).
В силу правової позиції, яка була викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції і незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних справ мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Північний апеляційний господарський суд зазначає, що висновок щодо визначення ефективного способу захисту стосовно вимог про визнанням права власності та витребуванням майна з чужого незаконного володіння в залежності від фактичних обставин справи та доводів, яким обґрунтовано відповідний позов, є сталим та сформований у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі №911/3749/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.
Така позиція підтримана і в інших постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у наведених від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, які ухвалені після постанови Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 917/154/15. Відповідні висновки щодо визначення ефективного способу захисту у подібних правовідносинах є сталими та на момент перегляду цієї справи Верховний Суд не відступав від них.
Отже, враховуючи ієрархію висновків Верховного Суду, а саме - перевагу висновків Великої Палати Верховного Суду над висновками колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та врахування саме останньої позиції суду касаційної інстанції, застосуванню підлягають висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, які містять вичерпні позиції щодо застосування статетй 387, 388 та 392 ЦК України до подібних правовідносин про неможливість одночасного застосування вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності у тих випадках, коли належним способом захисту є саме витребування майна. Тому суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача 2 в цій частині як необґрунтовані.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. У даному випадку належним, достатнім та ефективним способом захисту порушеного права держави на належне їй майно, що вибуло з власності поза її волею, є витребування майна на користь держави.
Щодо позовної давності
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 сформував висновки щодо витребування майна в порядку, передбаченому статтею 388 ЦК України, в яких позивачем виступає прокуратура у поєднанні з нормами ЦК України, які регулюють строк позовної давності, а саме:
- на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність (пункт 60);
- зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності (пункт 61);
- якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (пункт 65);
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
За змістом ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 17.10.2023 у справі №910/21220/21 за позовними вимога про визнання недійсним правочину. Тобто на позови про визнання недійсним правочину поширюються загальне правило про початок перебігу строку позовної давності.
Як вбачається з матеріалів справи, що переглядається, спірне нерухоме майно було відчужене на підставі біржових угод у березні - квітні 2003 року. Тобто з указаного часу позивач 2 був обізнаний про незаконне відчуження майна.
Водночас суд апеляційної інстанції враховує, що питання щодо правомірності відчуження було предметом кримінального розгляду. Так, вироком Подільського районного суду міста Києві від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175/07 заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_3. (підписанта вищевказаних біржових угод) визнано винним у скоєнні злочину за ст. 218 Кримінального кодексу України (фіктивне банкрутство).
Крім того, постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234 апеляційне провадження та провадження у справі №24/612-б-43/234 про банкрутство ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» припинено. Учасниками указаної справи було ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» і Міністерство оборони України, тобто обидва позивачі у цій справі.
Суд апеляційної інстанції враховує, що посадовою особою ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» було вчинено кримінальне правопорушення щодо фіктивного банкрутства, що зумовило продаж майна, про яке позивачі з об'єктивних причин могли бути необізнані в момент вчинення відповідного злочину (обставини щодо розслідування та встановлення фактів були підтверджені у вироці суду).
Однак, враховуючи те, що Міністерство оборони України і ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» були учасниками справи про банкрутство останнього і в 2007 вказане провадження було закрите з підстав його фіктивності, встановленого в межах кримінального провадження, то позивачам у цій справі у 2007 році було достеменно відомо про відчуження спірного майна у 2003 році в межах проведення процедури санації безпосередньо у справі, учасниками якої вони були.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що перебіг строку позовної давності для позивачів у цій справі розпочався з 31.10.2007 році після ухвалення Київським апеляційним господарським судом постанови про припинення провадження у справі про банкрутство ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», адже з указаного моменту позивачам було відомо про ухвалений вирок щодо ОСОБА_3 , про припинення провадження у справі про банкрутство ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» і, безпосередньо, про відчуження спірного нерухомого майна у межах санації позивача 2.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивачі звернулися з позовом у цій справі у квітні 2021 року, тобто із значним пропуском трирічного строку позовної давності.
При цьому, як вбачається з пояснень позивачів, останні зазначають, що підстави для застосування строку позовної давності відсутні, оскільки такий інститут не застосовується до негаторних позовів, яким є заявлена вимога про визнання права власності.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду рішення не встановив обставин для поновлення в розумінні ст.ст. 76-80, 86, 269 ГПК України такого значного пропуску строку.
Однак, за висновком суду апеляційної інстанції обраний позивачами спосіб захисту шляхом визнання права власності не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах. Належним та ефективним способом захисту є витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто віндикаційний позов.
До віндикаційного позову застосовується загальний строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України.
Наслідком спливу строку позовної давності, згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України, про який заявила сторона (сторони), є підставою для відмови в позові.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення ЄСПЛ у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти росії").
Суд апеляційної інстанції приймає як обґрунтовані та враховує доводи скаржників щодо пропуску позивачами строку позовної давності (заявлені всіма відповідачами в суді першої інстанції) та з урахуванням положень статей 7, 13, 14 ГПК України (задля дотримання принципів рівності, диспозитивності та змагальності сторін) також враховує, що заперечення позивачів мотивовані виключно відсутністю підстав для застосування позовної давності через звернення з негаторним позовом, який не є ефективним способом захисту у цій справі та вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині заявлених вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Однак, позовні вимог не підлягають задоволенню у зв'язку зі спливом строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України до усіх відповідачів та, відповідно, для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, виходячи з в меж доводів та вимог апеляційної скарги в розумінні ч. 1. ст. 269 ГПК України з наведенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, письмових поясненнях, тощо.
За таких обставин апеляційні скарги підлягають задоволенню, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - скасуванню з ухваленням нового - про відмову в задоволенні позову і цій частині. В іншій частині рішення суду не переглядалося, виходячи з меж апеляційного перегляду.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права. (п. 4 ч. 1 ст. 277, ч. 2 ст. 277 ГПК України).
Отже, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про ефективність обраного позивачами способу захисту. А тому апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) - скасуванню з ухваленням нового - про відмову в позові в цій частині.
Таким чином, на підставі ст. 2, 236, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення апеляційних скарг та ухвалення нового рішення - про відмову в задоволенні позову в цій частині з новим розподілом судових витрат.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, ст. 275, 277, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВРА" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 у справі №910/5740/21 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 у справі №910/5740/21 в частині задоволення позовних вимог про:
- визнання за Державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення НОМЕР_2, літера «А», загальною площею 34,6 кв.м, нежиле приміщення НОМЕР_3, літера «А», загальною площею 40,2 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, м. Київ; нежиле приміщення НОМЕР_3, літера «А», загальною площею 384,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, м. Київ;
- витребування від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення НОМЕР_2, літера «А», загальною площею 34,6 кв.м, по АДРЕСА_1, м. Київ та передати його Державному підприємству Міністерства оборони України «ІНФОРМАЦІЯ_1»;
- витребування від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення НОМЕР_3, літера «А», загальною площею 40,2 кв.м, по АДРЕСА_1, м. Київ та передати його Державному підприємству Міністерства оборони України «ІНФОРМАЦІЯ_1»;
- витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра» нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення НОМЕР_3, літера «А», загальною площею 384,7 кв.м, по АДРЕСА_1, м. Київ та передати його Державному підприємству Міністерства оборони України «ІНФОРМАЦІЯ_1» -
скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові в указаній частині.
3. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 287 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 06.12.2023.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді І.П. Ходаківська
О.М. Гаврилюк