КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року 640/17828/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправної відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, в якому просить суд:
визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 30.03.2021 №7443-5627/Ш-02/8-2600/21 у проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії по заробітній платі працюючого народного депутата України на підставі довідки Апарату Верховної Ради України від 21.09.2022 №9/1-12/1259;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без встановлення обмежень максимального розміру пенсії на підставі довідки (листа) Верховної Ради України від 21.09.2022 №9/1-12/1259 та зняти обмеження і виплачувати без обмежень із збереженням нарахування пенсії на момент її призначення у розмірі 90% заробітної плати та 35% від прожиткового мінімуму, та із збереженням проценту нарахування індексації пенсії з виплатою різниці між розмірами перерахованої та виплачуваної пенсії за минулий час з 30.03.2021.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2022 залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача.
13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" №2825-IX, статтею 1 якого ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" № 254 та набрав чинності 15.12.2022.
01.03.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи №640/17828/22, які за результатами автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Балаклицькому А.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просить у задоволенні позову відмовити, оскільки у 2017 році було внесено зміни до ч. 12 ст. 20 Закону України «Про статус народного депутата України», яким передбачено, що пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Позивач народний депутат України третього, шостого та сьомого скликань Верховної Ради України та з 2017 року позивач перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві та отримував пенсію відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України».
На момент призначення пенсії позивачу її розмір дорівнював 90% грошового забезпечення, про що свідчить матеріали пенсійної справи.
26.09.2022 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про здійснення перерахунок пенсії та виплату перерахованої пенсії відповідно до довідки від 15.02.2021 № 15/13-2021/43478, виданої Апаратом Верховної Ради України, однак пенсійний орган відповів у проведенні такого перерахунку.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України «Про статус народного депутата України» визначає статус (права, обов'язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень.
Положеннями ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що гарантії трудових прав народного депутата встановлюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами України.
Згідно з частиною 12 статті 20 Закону України "Про статус народного депутата України" (в реакції чинній на момент призначення позивачу пенсії) при досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом І або ІІ групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 80 відсотків місячної заробітної плати нині працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу. Нарахування пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент призначення пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком та по інвалідності збільшується на один відсоток наведеного вище заробітку, але не більше ніж до 90 (включно) відсотків зазначеного заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії. Пенсія народному депутату виплачується в повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію. У разі виходу на пенсію народному депутату виплачується грошова допомога в розмірі 12 місячних посадових окладів працюючого народного депутата за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України. У разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам України відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали зазначені обставини.
Відповідно до п. 1 ст. 41 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.
Закон України «Про статус народного депутата України» визначає статус (права, обов'язки і відповідальність) Народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень.
Положеннями ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що гарантії трудових прав народного депутата встановлюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами України.
На даний час положення статей 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності (станом на 11.10.2017) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148- VIII (далі - Закон 2148-VIII), мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію.
Проте, вказані зміни законодавства поширюються виключно на правовідносини щодо призначення пенсії, а не щодо її перерахунку, а тому до спірних правовідносин не застосовується. Тобто не містять заборони на перерахунок раніше призначеної пенсії.
Між тим, пенсія позивачу була призначена до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148.
Зазначені зміни стосуються тільки тих пенсій, які будуть призначатись після набрання чинності змін до Закону і жодним чином не поширюються на розмір відсотків раніше призначених пенсій.
Таким чином, доводи пенсійного органу про те, що з 01.10.2017 пенсії в порядку та на умовах, визначених, зокрема Законом України «Про статус народного депутата України», не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються, є необґрунтованими.
Згідно ч. 12 ст. 20 Закону України «Про статус народного депутата України» пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Відповідно до п. 13-1 Розділу XV «Прикінцевих положень» Закону У країни «ро призначені після набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (крім осіб з інвалідністю І та ІІ груп, осіб з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту І статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на умовах законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про наукову і науково-технічну діяльність" у період роботи на посадах державної служби, визначених Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 859- VII, а також на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", виплачуються у розмірі, обчисленому відповідно до цього закону.
Виплата працюючим пенсіонерам у період роботи на інших посадах пенсій, призначених на умовах законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про наукову і науково-технічну діяльність", з 1 жовтня 2017 року поновлюється у розмірах, що були встановлені відповідними законами.
Відповідно до п. 13-2 Розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», максимальний розмір пенсії, призначеної на умовах законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру". "Про народного депутата України", "Про наукову і науково-технічну діяльність" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), не може перевищувати десяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Пенсія позивачу була призначена до прийняття та набрання чинності п. 13-1, 13- 2 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, згідно з ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до п. 1 ст. 41 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону
Згідно довідки від 30.09.2022 № 3628318, у 2021 році позивач отримував пенсію за віком народного депутата України, а саме: січень 2021 року - у розмірі 14073.21 грн.; лютий 2021 року - у розмірі 14073.21 грн.; березень 2021 року - у розмірі 15540.82 грн.; квітень 2021 року - у розмірі 16225.17 грн.; травень 2021 року - у розмірі 16225.17 грн.; червень 2021року - у розмірі 16225.17 грн.; Липень 2021 року - у розмірі 16254.92 грн.; серпень 2021 року - у розмірі 16254.92 грн.; вересень 2021 року - у розмірі16254.92 грн.; жовтень 2021 року - у розмірі 16254.92 грн.; листопад 2021 року - у розмірі 16254.92 грн.; грудень 2020 року - у розмірі 16282.92 грн.
Окрім того, відповідно довідки № 9/1-12/1259 від 21 вересня 2022 року, заробітна плата працюючого народного депутата України станом на 31 серпня 2022 року становить: Першого заступника голови комітету Верховної Ради України, секретаря комітету Верховної Ради України посадовий оклад - 25 554,0 гривні; надбавка за інтенсивність праці (100% до посадового окладу) - 25 554,0 гривні; члена комітету Верховної Ради України посадовий оклад - 24 810,0 гривень; надбавка за інтенсивність праці (100 % окладу) - 24 810, гривень; доплата за науковий ступінь кандидата наук, доктора філософії - 15 відсотків; доплата за науковий ступінь доктора наук - 25 відсотків; надбавка за почесне звання «народний» - 40 відсотків; надбавка за почесне звання «заслужений» - 20 відсотків: компенсація у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці - від 10 до 20 відсотків залежно від ступеня секретності інформації.
Таким чином, відповідач безпідставно відмовив позивачу у перерахунку пенсії враховуючи довідку № 9/1-12/1259 від 21 вересня 2022 року. Згідно зі ст. 41 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до заробітної плати для обчислення пенсії враховуються, зокрема, суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону.
Зі змісту вищенаведених норм вбачається, що єдиною умовою для включення відповідних виплат до складу грошового забезпечення, з розміру якого обчислюється пенсія, є сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, враховуючи, що до події застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце та те, що була збільшена заробітна плата на посаді, на якій працював позивач, що є підставою для перерахунку, що на думку позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Окрім викладеного, відповідно до позиції викладеної у Рішенні Конституційного Суду України у справі № 1-8/2016 від 08 червня 2016 року за конституційним подали Верховного Суду України щодо конституційності де визнано такими що не відповідають Конституції України, зокрема у абзаці другому пункту 1 Рішення положення: - пункту п.5 Розділу III «Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 2 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного утримання суддів відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус судів».
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-8/2016 від 21 грудня 2016 року за конституційним поданням Верховного Суду України щодо конституційності визнано такими що не відповідають Конституції України положення окремих норм стосовно пенсійного забезпечення, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, деяких інших осіб».
Проте, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VI внесені зміни до 4. 12 ст. 20 Закону України «Про статус народного депутата У країни».
Згідно з ч. 12 ст. 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (у редакції, після внесення змін та чинній на момент звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії) пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, в зв'язку із набуттям чинності вищезазначених Законів, норми ч. 12 ст. 20 Закону України «Про статус народного депутата України», що передбачали перерахунок пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення народного депутата втратили чинність. При цьому, варто зауважити, що Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28.12.2014 не містить аналогічної норми, яка б визначала умови та порядок перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням заробітної плати народним депутатам України.
Разом з тим, станом на час призначення мені пенсії діяла норма ч. 6 ст. 20 Закону України «Про статус народного депутата України», відповідно до якої при досягненні народним депутатом під час строку його депутатських повноважень віку або вислуги років, встановлених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", він має право на пенсію, що обчислюється із суми заробітної плати працюючого народного депутата без обмеження граничного розміру пенсії.
З урахуванням цієї норми, позивачу і призначено пенсію за вислугою років. Таким чином, нова редакція ст. 20 Закону України «Про статус народного депутата України» суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа народних депутатів, яким пенсія призначена до набрання чинності цих законів.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Також в мотивувальній частині постанови Верховного Суду України від 22.04.2014 у справі № 21-484a13 зазначено, що системний аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути як відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, так і рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України, про що державні органи, визначені Порядком проведення перерахунку, повідомляють орган ПФУ.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. За Конституцією України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції та законів України, в тому числі у сфері соціального захисту (пункти 1, 3 статті 116). Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними Урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо.
У випадку суперечності норм закону та Конституції України, які прийняті Верховною Радою України вона вирішується на користь Конституції, яка має найвищу юридич1-9/2015 Такого висновку дійшов і Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі № 1-9/2015 від 13.05.2015 року (пункти 2.1. та 2.2. мотивувальної частини рішення).
3 огляду на зазначене, визнання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційним Судом України вважається скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Таким чином, при перерахунку пенсії позивача має застосовуватися норма, яка діяла на момент її пенсії. Внесені Законами зміни до Закону України "Про статус народного депутата України" стосуються порядку призначення пенсії, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом та механізмом їх проведення.
Практика Європейського суду з прав людини (надалі ЄСПЛ) дає ґрунтовні підстави для ствердження, що під час вирішення питань щодо порушення державами учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.
Зокрема, в справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії», «Федоренко проти України» ССПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «наявним майном» або коштами, уключаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (Рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31; пункт 21 Рішення ЄСПЛ у справі від 01.06.2006 року «Федоренко проти України». В контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, поняття «майно» охоплює, як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які, заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 02.03.2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»).
При цьому, ССПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин, як на свою власність. Таким чином, стаття 1 вказаного Першого протоколу повинна бути застосована судом для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ, є достатні законні підстави. Таким чином, «правомірні (законні) очікування» - це очікування можливості здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі, якщо особу не виключено з кола осіб, які є носіями відповідного права. Окрім того, практикою ЄСПЛ сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності, як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, в Рішенні ЄСПЛ від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у Рішенні ЄСПЛ від 13.12.2001 року в справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109). Водночас із цим, у Рішенні ЄСПЛ від 26.06.2014 року в справі «Суханов та Ільченко проти України» наголосив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином установленої соціальної допомоги може становити втручання в право власності (пункт 52). Така правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду України, висловленими, зокрема, в постановах від 10.12.2013 року (№21 - 348а13) та від 17.12.2013 року (№21-445a13).
В свою чергу, з аналізу матеріалів справи судом встановлено, що з урахуванням вказаної вище норми була призначена пенсія позивачу за вислугою років, що підтверджує наявність у позивача підстав для отримання пенсійних виплат у разі перерахунку пенсії без обмеження максимального розміру пенсії.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивачем сплачено 992,40 грн судового збору за подання даного адміністративного позову, що підтверджується квитанцією від 29.09.2023 № 64.
Відтак у зв'язку із задоволенням позову суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір у сумі 992,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 30.03.2021 №7443-5627/Ш-02/8-2600/21 у проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії по заробітній платі працюючого народного депутата України на підставі довідки Апарату Верховної Ради України від 21.09.2022 №9/1-12/1259.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без встановлення обмежень максимального розміру пенсії на підставі довідки (листа) Верховної Ради України від 21.09.2022 №9/1-12/1259 та зняти обмеження і виплачувати без обмежень із збереженням нарахування пенсії на момент її призначення у розмірі 90% заробітної плати та 35% від прожиткового мінімуму, та із збереженням проценту нарахування індексації пенсії з виплатою різниці між розмірами перерахованої та виплачуваної пенсії за минулий час з 30.03.2021.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) судовий збір у сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Балаклицький А. І.